Постанова

від 10.09.2009 по справі 32/390

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

32/390

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 10.09.2009                                                                                           № 32/390

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Корсака В.А.

 суддів:             

 За участю представників:

від прокуратури Солом'янського району м.Києва: Коваль О.М. – помічник прокурора,

 від позивача 1: представник не з'явився,   

від позивача 2: представник не з'явився,   

від відповідача 1: Кочмарук М.В. - представник за довіреністю,  

від відповідача 2: представник не з'явився,  

від третьої особи: представник не з'явився,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою    відповідальністю „Донбас”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 17.06.2009

 у справі № 32/390 (суддя  

 за позовом                               Прокуратури Солом'янського району м.Києва в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України та Українського державного підприємства „Укрметал”   

 до                                                   1.Тотвариства з обмеженою відповідальністю „Донбас”, 2.Державного монтажно-будівельного управління „Більшовик”

 третя особа без самостійних вимог на предмет спору – Регіональне відділення Фонду державного майна України по м.Києву             

 про                                                   визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

 В серпні 2008 року Прокуратурою Солом'янського району м.Києва в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України та Українського державного підприємства „Укрметал” заявлено позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу державного майна (нежилих приміщень №3,4, загальною площею 383,20 м2, які розташовані за адресою:м.Київ, вул..Виборзька, 42-А, літера В) з аукціону від 16.02.2001р. та просив стягнути на користь держави з відповідачів судові витрати.                

         Рішенням Господарського суду м.Києва від 17.06.2009р. у справі №32/390 позов задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладання договір купівлі-продажу державного майна (нежилих приміщень №3,4, загальною площею 383,20 м2, які розташовані за адресою: м.Київ, вул..Виборзька, 42-А, літера В) з аукціону від 16.02.2001р., що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Донбас” та Державним монтажно-будівельним управлінням „Більшовик”.

     Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Донбас” 42,50 грн. – державного мита, 59,00 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та з Державного монтажно-будівельного управління „Більшовик” 42,50 грн. – державного мита, 59,00 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в дохід державного бюджету.

        Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач 1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 17.06.2009р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог,  посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським  судом, що мають значення для вирішення справи та на порушення останнім норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 4, 20 Закону України „Про банкрутство”, ст. 48, ч.1 ст.255, ст.227 Цивільного кодексу УРСР та ст.22 ГПК України.

        Сторонами не надано відзиву на апеляційну скаргу.

     Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано повністю задовольнив позовні вимоги, виходячи з наступного.

        Ухвалою Арбітражного суду м.Києва від 12.12.1997р. порушено провадження у справі № 15/11 за заявою Державної податкової інспекції в Жовтневому районі міста Києва про визнання відповідача 2 банкрутом.

          Постановою вищезазначеного суду від 09.07.1998р. у справі №15/11

відповідача 2 визнано банкрутом.

17.01.2001р.  відбувся аукціон з продажу окремого майна відповідача 2.

З Протоколу аукціону №4/Б від 17.01.2001р. вбачається, що переможцем аукціону з продажу гаражного боксу (площа 62,4 м2), гаражного боксу (площа 63,1 м2), гаражного боксу (площа 182,9 м2) та об'єкту незавершеного будівництва (площа 74,8 м2) був визнаний відповідач 1.

           Крім того, 24.01.2001р. на засіданні повноважних представників ліквідаційної комісії відповідача 2 (Протокол № 17) були затверджені результати аукціону від 17.01.2001р. (Протокол № 4/6 від 17.01.2001) та вирішено укласти угоди з переможцями аукціону.

Так, 16.02.2001р. між відповідачем 2, як продавцем, та відповідачем 1, як покупцем, у нотаріальній формі був укладений договір купівлі-продажу державного майна з аукціону,  відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю нежилі приміщення (гаражні бокси), які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Виборзька, 42-А, літера В, приміщення № 3, № 4, належні Державі на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням з питань майна Київської міської державної адміністрації, серія НС № 010003635 від 17.01.2001р. на підставі наказу „Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна” від 17.01.2001р. № 8-В та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації за № 3597-П, а Покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти майно та сплатити за нього ціну відповідно до умов, що зазначені в цьому Договорі (далі – Договір).

Встановлено, що 21.02.2001р. між відповідачами у відповідності до п.3.2 Договору був підписаний Акт передачі-приймання майна, за яким Державне підприємство будівельно-монтажного управління „Більшовик” передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю „Донбас” прийняло нежилі приміщення №3 (гаражні бокси) загальною площею 308,4 м2 та нежилі приміщення №4, загальна площа приміщень 383,2 м2, загальною вартістю 130287,60 грн..

Згідно Статуту Українського державного підприємства „Укрметал” в редакції від 27.10.2003р., в інтересах якого Прокуратурою подано позов, ДП „Укрметал” засноване на державній формі власності, підпорядковане Міністерству промислової політики України, та є правонаступником Українського державного управління по забезпеченню металопродукцією „Укрметал” та Державного підприємства будівельно-монтажне управління „Більшовик”, яке було реорганізоване шляхом приєднання до ДП „Укрметал” на підставі Наказу Мінпромполітики України від 29.05.2003р. №205.

Даний спір виник з приводу оспорювання  Прокуратурою Солом”янського району м.Києва законності підстави набуття Відповідачем-1 права власності на нежилі  споруди, що знаходяться за адресою: м.Київ, вул. Виборзька 42-а та відповідності вимогам законодавства Договору купівлі-продажу державного майна з аукціону від 16.02.2001р.

Враховуючи те, що спірний Договір між відповідачем1 та відповідачем2 був укладений 16.02.2001р. та в силу п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення Цивільного кодексу Української РСР та інших нормативно-правових актів, що діяли на момент їх виникнення.

Згідно із ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Зі статті 49 Цивільного кодексу Української РСР вбачається, що якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Відповідно до ст. 20 Закону України „Про банкрутство” в редакції від 14.03.1995р., що діяла на момент порушення справи про банкрутство відповідача 2 та винесення постанови про визнання його банкрутом, рішення про продаж майна банкрута приймається ліквідаційною комісією за погодженням із зборами (комітетом) кредиторів. При цьому продаж майна державних підприємств-банкрутів здійснюється з урахуванням вимог, які визначаються Законом України „Про приватизацію майна державних підприємств” та іншими законодавчими актами України з питань приватизації. У разі надходження двох і більше пропозицій голова ліквідаційної комісії призначає проведення конкурсу (аукціону). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно з Законом України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.

В силу ст.4 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” в редакції, що діяла на момент укладення спірного Договору, продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній власності, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.

Частина 1 статті 225 Цивільного кодексу Української РСР передбачала, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

З матеріалів справи, зокрема, зі Свідоцтва про право власності на нежилі споруди серії НС № 010003635 від 17.01.2001р., виданого Головним управлінням з питань майна Київської міської державної адміністрації, право власності на нежилі споруди (гаражі та бокси) загальною площею 1038,9 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Виборзька, 42-А, літера В, належить державі.

Отже, є правомірним висновок суду першої інстанції про те, що на момент укладення Договору власником майна, що відчужувалося за ним, була держава; відповідно до ст.4 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” та з урахуванням вимог ч. 1 ст. 225 Цивільного кодексу Української РСР продавцем нежилих приміщень № 3 (гаражні бокси), які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Виборзька, 42-А, літера В, могла бути лише держава в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м.Києву.

Відчуження майна має здійснюватись його власником чи уповноваженою ним особою.

Однак, на порушення вказаних правових норм в преамбулі спірного Договору продавцем майна зазначений Відповідач 1.

Окрім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по м.Києву не виступало продавцем за спірним Договором, та не надавало згоди на відчуження майна, що передавалося за ним, а також  не погоджувало звіт про його оцінку, що знайшло своє підтвердження у відповідях Регіонального відділення Фонду державного майна по м. Києву на запит Прокуратури від 14.08.2008 № 30-09/6471 та від 22.08.2008 № 30-09/6700.

Отже, враховуючи вище встановлене, колегія суддів  прийшла до висновку, що при укладенні спірного Договору були порушені вимоги ч.1 ст.225 Цивільного кодексу Української РСР та ст.4 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.

Окрім того, при укладенні спірного Договору були порушені вимоги законодавства щодо державної реєстрації договорів, пов'язаних з переходом права власності на об'єкти нерухомого майна.

За змістом п.1.1 спірного Договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю нежилі приміщення № 3 (гаражні бокси), які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Виборзька, 42-А, літера В, приміщення № 3, № 4, належні Державі на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням з питань майна Київської міської державної адміністрації, серія НС № 010003635 від 17.01.2001 на підставі наказу „Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна” від 17.01.2001 № 8-В, та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації за  № 3597-П.

Також з даного Договору вбачається, що нотаріус який його посвідчував, зазначив, що відповідно до вимог ст.227 Цивільного кодексу цей договір підлягає реєстрації в Київському міському бюро технічної інвентаризації.

Частина 2 статті 227 Цивільного кодексу Української РСР передбачала, що договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

З пункту 1.4 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998р. № 121, в редакції, що діяла на момент укладення спірного Договору, вбачається, що державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягають об'єкти нерухомості, розташовані на всій території України.

Відповідно до п/п. ” а „ п.1.9 Інструкції до об'єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, належать, зокрема, житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами.

Згідно із п. 1.6 Інструкції державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов'язковою для власників, незалежно від форми власності.

З відповіді Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна від 09.10.2008р. № 37246, наданої на запит Прокуратури № 8070 від 06.10.2008р.,вбачається, що станом на 08.10.2008р. за даними книги реєстрації Бюро по нежитловому фонду за адресою: вул. Виборзька, 42-А, проведена державна реєстрація права власності на частину нежитлових приміщень (літ. В) площею 382,2 м2 за Державою в особі Верховної Ради України на підставі Свідоцтва про право власності, виданого 17.01.2001р..

Отже, встановлені обставини свідчать про порушення при укладенні спірного Договору вимог законодавства щодо обов”язкової його державної реєстрації.

Відповідно до  статті   32   Господарського   процесуального   кодексу   України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку  встановлює наявність чи  відсутні обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідачами при укладанні Договору було дотримано вимоги діючого законодавства .

  З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до правомірного висновку щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу державного майна (нежилих приміщень №3,4, загальною площею 383,20 м2, які розташовані за адресою: м.Київ, вул..Виборзька, 42-А, літера В) з аукціону від 16.02.2001р., з підстав ст.48 Цивільного кодексу Української РСР.

Окрім того, колегія суддів зважає на те, що судом першої інстанції вірно застосовані положення п.7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, ст.ст.71, 76 та ч.2 ст.80 Цивільного кодексу Української РСР стосовно поновлення строку позовної давності, як пропущеного з поважної причини, оскільки Прокуратура, звертаючись в порядку, передбаченому ст. 2 ГПК України, з позовом до суду першої інстанції в інтересах держави, дізналася про порушення державних інтересів лише після надходження від позивача заяви від 07.03.2008р. № 35.

        За приписами ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.       

 Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

         Доказів, які б спростовували  вищевстановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку  місцевого господарського суду, враховуючи вищезазначене.  

    Окрім того, щодо доводів апеляційної скарги  про те, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано ч.2 ст.48 Цивільного кодексу УРСР колегія суддів зазначає, що  при  прийнятті  оскаржуваного рішення сторонами у справі відповідно до вимог ст.. 33, 34 ГПК України не надано доказів щодо вартості спірних нежилих приміщень.

     Проте, колегія суддів роз”яснює сторонам у даній справі про їх право звернутися із  позовом до суду про застосування відповідного способу реституції.

     Щодо посилань апелянта на  те, що судом першої інстанції відповідач 1 не був належним чином повідомленим про день та час розгляду справи, колегія суддів зважає на те, що  представник відповідача1 приймав участь у судовому засіданні суду першої інстанції при прийнятті  оскаржуваного рішення і  мав можливість реалізувати свої права, передбачені ст.. 22 ГПК України.

    Стосовно посилань апелянта на те, що  судом першої інстанції  не була належним чином повідомлена про день та час розгляду справи третя особа, колегія суддів зазначає наступне.  

          В силу ч.3 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства належать, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

          У забезпечення цієї засади судочинства ч.3 ст.4 ГПК України передбачено, що господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду м.Києва від  26.08.2008 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на  15.10.2008 року., про що свідчить відповідна відмітка на ухвалі суду.

В подальшому судові засідання неодноразово відкладались, копії Ухвал суду першої інстанції про відкладення розгляду справи направлялись сторонам у справі.

Згідно з пунктом 3.6 роз'яснення Вищого господарського суду України від 18.09.1997р. №02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” передбачено, що  особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Колегія вважає, що третя особа, як і інші сторони у даній справі, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином та у передбачені процесуальним законом строки.   

Матеріали справи свідчать про те, що неявка представників позивача, відповідача2 та третьої особи у судове засідання при прийнятті місцевим господарським судом оскаржуваного рішення не перешкоджала вирішенню спору.    

      Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким  повністю задоволені позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

          Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на відповідачів.

         На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Донбас” на рішення Господарського суду м. Києва  від 17.06.2009 року  залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду  м. Києва  від 17.06.2009 року у справі  №32/390  залишити без змін.

3.          Матеріали справи  №32/390 направити до Господарського суду  м.Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді