Постанова

від 16.09.2009 по справі 40/103пд

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

40/103пд

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 16 вересня 2009 р.                                                                                    № 40/103пд  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:          

головуючогоГубенко Н.М.

суддівБарицької Т.Л.Мирошниченка С.В.,

розглянувши касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»

на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду

від15.06.2009

у справі№ 40/103пд

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»

провизнання договору фінансового лізингу   №L1266-10/07 від 15.10.2007 недійсним

в судовому засіданні взяли участь  представники:- позивача повідомлений, але не з'явився;- відповідача повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 15.06.2009 у справі №40/103пд Товариству з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»відмовлено у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Донецької області від 12.05.2009, якою відповідно до статті 77 ГПК України відкладено розгляд справи.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»(позивач) звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати з підстав порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. При цьому позивач в обґрунтування касаційної скарги зазначає, що оскаржував ухвалу суду першої інстанції від 12.05.2009 не в частині відкладення справи на іншу дату, як вважав суд апеляційної інстанції, а в частині не прийняття рішення судом стосовно заяви про забезпечення позову та в частині винесення цієї ухвали іншим суддею, який не мав повноважень розглядати дану справу та виносити будь-які процесуальні документи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що в розумінні ст. 1112 ГПК України не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути судове рішення, що оскаржується.

04.09.2009 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися, незважаючи на те, що були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи №40/103пд відповідно до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002  № 75.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 1117 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи 12.05.2009 господарський суд Донецької області виніс ухвалу у справі № 40/103пд про відкладення розгляду справи, на яку позивач подав до Донецького апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, що була повернута судом апеляційної інстанції на підставі ст. 106 ГПК України з підстав неможливості оскарження таких ухвал в апеляційному порядку.

Вищий господарський суд України погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 8 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Зазначена конституційна норма відображена в положеннях статті 12 Закону України "Про судоустрій України", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадку і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Приписами статті 106 ГПК України передбачено, що ухвали місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Отже, чинне процесуальне законодавство передбачає можливість оскарження ухвал господарських судів лише у тому випадку, коли в тексті статті, на підставі якої виноситься ухвала, безпосередньо зазначено про можливість такого оскарження.

Таким чином, Господарський процесуальний кодекс України повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках учасник судового процесу має право оскаржити ухвалу суду в апеляційному чи касаційному порядку.

Проте, статті 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, на підставі яких судом першої інстанції у справі №40/103пд винесено оскаржувану в апеляційному порядку ухвалу від 12.05.2009, не передбачають можливості оскарження такої ухвали.

Наведені обставини виключають перегляд зазначеної ухвали в апеляційному порядку, що було правомірно встановлено судом апеляційної інстанції та обґрунтовано повернуто позивачу апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду першої інстанції, якою відкладено розгляд справи №40/103пд.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом та правомірно повернуто позивачу апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду першої інстанції про відкладення розгляду у справі.

Що стосується посилань позивача на те, що він оскаржував ухвалу суду першої інстанції від 12.05.2009 не в частині відкладення справи на іншу дату, як вважав суд апеляційної інстанції, а в частині не прийняття рішення судом першої інстанції стосовно заяви про забезпечення позову, то вони не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходи до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

В ухвалі господарського суду першої інстанції від 12.05.2009 зазначено про те, що на адресу суду надійшла заява позивача №05/05-02 від 05.05.2009 про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на всі наявні рахунки та на все майно відповідача і заборону його відчуження. Проте із змісту ухвали суду не вбачається, що вказана заява була предметом розгляду в судовому засіданні. Отже ухвала суду від 12.05.2009 не є ухвалою про відмову у вирішенні питання щодо забезпечення позову, а є лише ухвалою про відкладення розгляду справи, з якої також слідує про вчинення суддею дій, необхідних для забезпечення правильного та своєчасного вирішення господарського спору, як того вимагає стаття 65 ГПК України. Так в ухвалі зазначено, що вона винесена з метою усунення порушення рівності та змагальності сторін, створення сторонам всіх необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи та доказів на їх підтвердження у зв'язку з чим сторін зобов'язано надати письмові пояснення, зокрема, позивача зобов'язано надати письмові пояснення з приводу доведення яким чином невжиття заходів по забезпеченню позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. За правилами статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладається на кожну сторону, виходячи з того, на які обставини сторона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. В даному випадку тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову, тобто позивача.

Не відповідають дійсності і посилання позивача на те, що ухвала від 12.05.2009 винесена іншим суддею, який не мав повноважень розглядати дану справу та виносити будь-які процесуальні документи, оскільки в матеріалах справи міститься розпорядження заступника Голови господарського суду Донецької області від 12.05.2009, відповідно до якого у зв'язку із хворобою судді Підченко Ю.О., який порушив провадження у справі ухвалою від 26.03.2009, справу № 40/103пд передано судді господарського суду Донецької області Новіковій Р.Г. для вирішення питання про відкладення розгляду справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги надуманими, необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду.

Керуючись  ст.ст. 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 15.06.2009 у справі № 40/103пд залишити без змін.

Головуючий                                                             Н.М. Губенко

Судді                                                                       Т.Л. Барицька

                                                                                           С.В. Мирошниченко