Постанова

від 29.09.2009 по справі б18/570-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Б18/570-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 29 вересня 2009 р.                                                                                    № Б18/570-08  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоУдовиченка О.С.,

суддівЗаріцької А.О.,Білошкап О.В.

розглянувши касаційну скаргудержавної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

на постанову

господарського суду Київської області від 27 листопада 2008 року  

у справігосподарського суду№ Б18/570-08Київської області

за заявоютовариства з обмеженою відповідальністю "Універсум-Тех-Груп"

проліквідаторвизнання банкрутомЗленко В.В.

за участю представників сторін: державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Перепелюка О.В.,

ВСТАНОВИВ:

          Постановою господарського суду Київської області від 27 листопада 2008 року у справі № Б18/570-08 (суддя Кошик А.Ю.) товариство з обмеженою відповідальністю "Універсум-Тех-Груп" (далі –ТОВ "Універсум-Тех-Груп") визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру на підставі            ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон), обов'язки ліквідатора покладені на арбітражного керуючого Зленко В.В.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції державна податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі –ДПІ) звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказану постанову скасувати, провадження у справі припинити.

Касаційну скаргу обґрунтовує порушеннями місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, зокрема, вимог ст. 51 Закону, ст.ст. 105, 110, 111 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), ст. 60 господарського кодексу України (далі –ГК України).

                    Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши в касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В обґрунтування постанови про визнання боржника банкрутом господарський суд першої інстанції послався на те, що у боржника відсутнє майно та грошові кошти для проведення розрахунків з кредиторами,  доводи боржника про його банкрутство визнав обґрунтованими та такими, що узгоджуються із вимогами ст. 51 Закону.

Вказуючи на допущені судом першої інстанції порушення вимог закону, заявник касаційної скарги посилається на те, що судом не було досліджено виконання ліквідаційною комісією боржника вимог Цивільного кодексу  України.

В обґрунтування касаційної скарги заявник також посилається на те, що станом на 10 липня 2009 року ТОВ "Універсум-Тех-Груп" має заборгованість перед бюджетом з податку на додану вартість та податку на прибуток у розмірі 836, 44 грн., суд не звернув уваги, що при поданні заяви про порушення справи про банкрутство за правилами ст. 51 Закону ліквідатором ТОВ "Універсум-Тех-Груп" не було здійснено оцінки майна боржника, публікації оголошення про припинення юридичної особи, як того вимагають приписи ст. 105 ЦК України, не повідомлено орган державної податкової служби.

Колегія суддів Вищого господарського суду України знаходить доводи касаційної скарги обґрунтованими і вважає, що судові акти попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм ст.ст. 104, 105, 110, 111 ЦК України, ст. 60 ГК України, ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та підлягають скасуванню виходячи з наступного.

Постанова суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури за своєю правовою природою є судовим рішенням, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 51 Закону якщо вартості майна боржника –юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор  (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 105 ЦК України комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі, у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягнення мети, для  якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Матеріалами справи підтверджено, що загальними зборами учасників товариства було прийнято рішення про його ліквідацію та призначено ліквідатора –Молчанову О.О. (а.с. 8).

Частиною 3 статті 110 ЦК України передбачено, що якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

За приписами ч. 1 ст. 111 ЦК України ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 60 ГК України, яка регулює загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання, ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції мав виходити з того, що  лише після оцінки вартості наявного майна боржника,  в порядку ст. 60 ГК України, публікації комісією з припинення юридичної особи повідомлення  в порядку ст. 105 ЦК України для виявлення кредиторів, повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства та після закінчення строку, який передбачений ч. 4 ст. 105 ЦК України, можливе звернення боржника до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про його банкрутство в порядку ст. 51 Закону, яка передбачає спрощену процедуру банкрутства.

Як вбачається з оскаржуваної ДПІ постанови про визнання боржника банкрутом, судом не досліджувалось питання чи додані до заяви голови ліквідаційної комісії про порушення справи про банкрутство докази здійснення комісією з припинення юридичної особи повідомлення в порядку  ч. 4 ст. 105 ЦК України, а також не перевірялась наявність посилання у заяві на факти: здійснення оцінки майна боржника, повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства  у встановленому законодавством порядку, які необхідні для з'ясування наявності чи відсутності підстав для порушення провадження у справі про банкрутство за правилами ст. 51 Закону.

Вказані обставини, виходячи з вимог Закону, повинні бути наявні та належно перевірені судом на момент порушення справи про банкрутство за ст. 51 Закону, чого судом першої інстанції зроблено не було.

Виконання боржником вимог Цивільного кодексу України, дотримання вимог Закону та наявність доказів на підтвердження  неплатоспроможності боржника судом першої інстанції не перевірялися, належної оцінки доказам та обставинам, на  які  посилався боржник, суд не дав, порушивши при цьому вимоги ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім  переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що постанова про визнання ТОВ "Універсум-Тех-Груп" банкрутом винесена без повного та  належного з'ясування усіх обставин справи, за відсутності доказів про повідомлення кредиторів комісією з припинення юридичної особи, без дотримання строків передбачених ч. 4 ст. 105 ЦК України та всебічного встановлення, відповідно до вимог норм ЦК України та ГК України того факту, що вартості майна боржника, щодо якого  власником прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, в зв'язку з чим господарський суд неправомірно визнав боржника банкрутом в  порядку ст. 51 Закону.

При розгляді справи суду слід врахувати наведене вище, повно та  всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку поданим у справі доказам, доводам та запереченням сторін та учасників провадження у даній справі і прийняти законне рішення.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва  задовольнити частково.

          Постанову господарського суду Київської області від 27 листопада 2008 року у справі № Б18/570-08 скасувати.

          Справу передати на розгляд до господарського суду Київської області.

Головуючий                                                                           О. Удовиченко

Судді                                                                                 А. Заріцька

          О. Білошкап