Постанова

від 17.09.2009 по справі 21/105

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

21/105

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 17 вересня 2009 р.                                                                                    № 21/105  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого –суддіКапацин Н.В. –(доповідача у справі),

суддів :Грека Б.М. Демидової А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Закритого Київського акціонерного товариства "Скломонтаж"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.06.2009

у справі № 21/105

господарського судум. Києва

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Енфолд"

доЗакритого Київського акціонерного товариства "Скломонтаж"

простягнення 70 195,22 грн.

за участю представників від:

позивача Ромасевич Я.В. (довір. від 01.10.08р.)

відповідача Рибаченко В.О. (довір. 11.01.09р.)Зосименко Г.Р. (довір. від 06.11.08р.)

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енфолд" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Закритого Київського акціонерного товариства "Скломонтаж" (з урахуванням уточнення до позовних вимог) заборгованості  в розмірі 52 786,80 грн. основного боргу,           4 954,72 грн. - 3% річних, 23 701,13 грн. інфляційних втрат та відсотків в розмірі облікової ставки НБУ в сумі 14 633,48 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.09р. у справі                    № 21/105 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Енфолд" в задоволенні позовних вимог про стягнення вартості комплектуючих до склопакетів.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що товар позивачем не передавався, оскільки покупець не оприбуткував товар, який вказано в спірній товарній накладній № 63 від 01.02.05р., позивачем не надано доказів наявності довіреності  на отримання товарно-матеріальних цінностей.

За результатом апеляційного перегляду справи Київський апеляційний господарський суд 18.06.09р. прийняв постанову, якою рішення місцевого господарського суду скасовано. Задоволено позовні вимоги  Товариства з обмеженою відповідальністю "Енфолд", стягнуто з Закритого Київського акціонерного товариства "Скломонтаж" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енфолд" 52 786,80 грн. основного боргу, 4 954,72 грн. –3% річних, 23 701,13 грн. інфляційних втрат та відсотки в розмірі облікової ставки НБУ в сумі 14 633,48 грн., 960,76 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 376 грн. державного мита за подачу апеляційної скарги.

Постанова  апеляційної інстанції мотивована наявністю непогашеної заборгованості відповідача перед позивачем.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.09р., ЗАТ "Скломонтаж" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати дану постанову, рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Скарга мотивована тим, що договір між сторонами не укладався, довіреність на отримання матеріальних цінностей не видавалася, згідно бухгалтерського і податкового обліку, а також інвентаризації складів, ці матеріальні цінності відповідачеві не надходили, що підтверджено перевіркою Контрольно-ревізійного управління в місті Києві, накладна № 63 від 01.02.05р. є фіктивною та підтверджує вчинення безтоварної операції.                 ЗАТ "Скломонтаж" в касаційній скарзі вказує на те, що в матеріалах справи є 4 різні (за зовнішнім виглядом та змістом) копії накладної № 63 від 01.02.05р., що виключає наявність одного оригіналу такої накладної.

Частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення йому товару, що повинно підтверджуватися довіреністю та виданою на її підставі видатковою товарною накладною, які є первинними документами бухгалтерського обліку.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підставі накладної № 63 від 01.02.05р., оригінал якої знаходиться в матеріалах кримінальної справи № 60-1888, та рахунку № 15/1 від 01.02.05р. ЗАТ  "Скломонтаж" прийняв від ТОВ "Енфолд" товар на загальну суму                52 786,80 грн. ЗАТ "Скломонтаж" за отриманий товар не розрахувалося.

25.04.2006 ТОВ "Енфолд" зверталося до ЗАТ "Скломонтаж" з претензією № 06/04/25-01, в якій просило сплатити суму заборгованості за отриманий товар. Дана претензія залишена без відповіді.

Відповідач відмовляється оплатити товар посилаючись на його неотримання, що підтверджується даними бухгалтерського обліку, інвентаризацією складів та складеним Головним контрольно-ревізійним управлінням в місті Києві актом № 13-30/633 від 19.10.06р. позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності                                   ЗАТ "Скломонтаж" за період з 01.10.04р. по 01.07.05р. В даному акті зазначено, що придбання у ТОВ "Енфолд" товарно-матеріальних цінностей по накладній № 63 від 01.02.05р. не оприбутковано, заборгованість перед постачальником в бухгалтерському обліку ЗАТ "Скломонтаж" не відображена.

Судом першої інстанції в процесі розгляду справи на підставі статті 30 Господарського процесуального кодексу України було викликано в судове засідання, громадянина Ясько К.О., який був керівником ТОВ "Енфолд" в період здійснення дій по купівлі-продажу спірного товару, для надання пояснень по факту передачі товару відповідачеві згідно накладної № 63 від 01.02.05р. на суму 52 786,80 грн. та громадянина Новикова Д.Ф., який був керівником ЗАТ "Скломонтаж" в період здійснення дій по купівлі-продажу  спірного товару для надання пояснень по факту отримання товару відповідачем згідно накладної № 63 від 01.02.05р. на суму 52 786,80 грн.

В письмових поясненнях керівниками ТОВ "Енфолд" і ЗАТ "Скломонтаж" підтверджено передачу ТОВ "Енфолд"  та отримання                     ЗАТ "Скломонтаж" товару на загальну суму 52 786,80 грн. на підставі накладної № 63 від 01.02.05р. за усною домовленістю сторін.

Відповідно до протоколу виїмки від 01.12.05р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Енфолд" передало до Слідчого відділення Шевченківського РУ ГУ МВС України оригінал накладної № 63 від 01.02.05р., податкову накладну № 23 від 01.02.05р. Дані документи знаходяться, як речові докази, у кримінальній справі № 360-1888 по обвинуваченню Новикова Д.Ф. у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 191 КК України. За повідомленням Прокуратури Шевченківського району міста Києва досудове слідство за епізодом привласнення ТМЦ             ЗАТ "Скломонтаж" в сумі 52 786,80 грн. завершено з направленням кримінальної справи до суду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що накладна № 63, згідно якої товар передано відповідачеві, містить найменування продукції, її кількість, ціну, підписана представниками як позивача так і відповідача та скріплена їх печатками.

У висновках судово-технічних та почеркознавчих експертиз Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України в              м. Києві № 84 від 06.06.07р., № 83 від 08.06.07р. підтверджено дійсність печатки та підпису відповідача в накладній  № 63 від 01.02.05р.

В оспорюваній постанові суд посилається на пункт 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96р. № 99, який передбачає, що відпуск товару постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті,ордери тощо) свій підпис про одержання цінностей, це пояснює відсутність довіреності на придбаний товар за накладною № 63 від 01.02.05р.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача за поставлений товар по накладній                         № 63 від 01.02.05р. суми 52 786,80 грн., 4 954,72 грн. –3% річних, 23 701,13 грн. інфляційних втрат та відсотків в розмірі облікової ставки НБУ на суму                 14 633,48 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Поставка товару підтверджується накладною № 63 від 01.02.05р.

Частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 193 Господарського кодексу України, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Суд апеляційної інстанції вказує, що обвинувачення колишнього директора ЗАТ "Скломонтаж" Новикова Д.Ф. за ознаками злочину, передбаченого частиною 4 статті 191 КК України, не звільняє самого покупця від розрахунків з продавцем. Наявність кількох копій однієї по змісту накладної не спростовує факт отримання товару за відповідною оригінальною накладною.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З даними висновками апеляційного суду судова колегія Вищого господарського суду України погоджується частково виходячи з наступного:

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та факти, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. В силу частини 2 статті 22 ГПК України сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частина 2 статті 43 ГПК України), якими в силу статті 32 даного Кодексу є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

          Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

          Згідно з частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

          Як визначено частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Керівниками –представниками юридичних осіб позивача і відповідача підписана накладна № 63 від 01.02.2005, яка підтверджує домовленість двох сторін про передачу матеріальних цінностей, а тому у відповідача виникає обов'язок оплатити отриманий товар.

В силу частини 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які  склали та підписали ці документи.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну № 88 від 24.05.1995 первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

Накладна № 63 від 01.02.2005 відповідає вимогам цих нормативних актів, накладна є первинним документом, фіксує факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що матеріальні цінності по накладній № 63 від 01.02.2005 не отримувалися, тому що на отримання товарів відповідачем не видавалася довіреність, оскільки довіреність не являється первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції. Довіреність не відноситься до розрахункових, платіжних і інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п. 5.3.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Згідно листа Міністерства фінансів України № 31-04200-30/23-7454/6784 від 29.08.2005 довіреність на отримання цінностей, яка відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996, видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Тобто довіреність не являється документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі товару.

Відпуск матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не являється запереченням факту передачі (поставки ) товарів.

Неоприбуткування відповідачем товарів, переданих йому позивачем за накладною № 63 від 01.02.2005 і відсутність дебіторської заборгованості у відповідача на вартість товару за цією накладною може розцінюватися як порушення правил ведення бухгалтерського обліку і не звільняє відповідача від обов'язку оплатити отриманий ним товар.

Таким чином, апеляційна інстанція обґрунтовано прийшла до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача вартості товарів, поставлених по накладній № 63 від 01.02.2005, інфляційної складової суми боргу та 3% річних, які закріплені в статті 625 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції щодо стягнення з відповідача відсотків в розмірі облікової ставки НБУ на суму 14 633,48 грн., оскільки судом апеляційної інстанції не надано правового обґрунтування для стягнення таких штрафних санкцій. В апеляційній скарзі позивач нарахування відсотків у розмірі подвійної облікової ставки обґрунтовує статтею 536 та частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, оскільки стаття 536 Цивільного кодексу України встановлює проценти за користування чужими грошовими коштами, а за приписами статті 1048 Цивільного кодексу України нараховуються проценти за договором позики, що немає ніякого відношення до договору купівлі-продажу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115 –1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу  Закритого Київського акціонерного товариства "Скломонтаж" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2009 у справі № 21/105 змінити.

Резолютивну частину постанови викласти у наступній редакції:

Стягнути з Закритого Київського акціонерного товариства "Скломонтаж" (04074, м. Київ, вул Коноплянська, 18, код 01414005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енфолд" (03062, м. Київ, пр-т. Перемоги, 67, код 231407176) 52 786,80 грн. основного боргу, 4 954,72 грн. –3 % річних, 23 701,13 грн. інфляційних витрат, 1 190,43 грн. державного мита (в тому числі за подачу апеляційної скарги) та 118 грн. витрат  на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

Головуючий - суддя                                                            Н.В. Капацин

Судді                                                                                          Б.М. Грек

А.М. Демидова