Постанова

від 15.09.2009 по справі 32/207

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

32/207

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 15 вересня 2009 р.                                                                                    № 32/207  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    М.В.Кузьменка,

судді                                        В.М.Палій,

судді                                        Б.М.Грека,

розглянувши    касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерком"

на                    ухвалу господарського суду міста Києва від 28.04.2009р.

у справі          №32/207

за позовом     Відкритого акціонерного товариства "БМ Банк"

до                      1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Західно-Українська

                             лізингова компанія";

                     2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерком"

про                       стягнення заборгованості у розмірі 11 800 336,51 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Шошин В.П. –довіреність у справі,

від відповідача 1: не з'явився,

від відповідача 2: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "БМ Банк" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Західно-Українська лізингова компанія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерком" і просило суд стягнути солідарно з відповідачів 10 727 578,65 грн. заборгованість за кредитним договором та стягнути з другого відповідача 1 072 757,86 грн. штрафу.

Одночасно позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову і просить суд в межах суми заборгованості за кредитним договором накласти арешт на грошові кошти, що належать ТОВ "Перша Західно-Українська  лізингова компанія", які знаходяться на рахунках останнього, відкритих в  установах банку, а також на інше майно, що належить ТОВ "Перша Західно-Українська  лізингова компанія", на суму 3 177 344,93 грн.; накласти арешт на рухоме та нерухоме майно, що на праві власності належить ТОВ "Інтерком" на суму 8 622 991,58 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.04.2009р. (суддя Хрипун О.О.) клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено частково: накладено арешт на грошові кошти, що належать ТОВ "Перша Західно-Українська  лізингова компанія" в сумі 3 177 344,93 грн., що знаходяться на його рахунках; накладено арешт на рухоме та нерухоме майно, що належить ТОВ "Інтерком", на суму 8 622 991,58 грн. При цьому, в ухвалі наведений перелік майна, на якій накладено арешт. В іншій частині клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції,  другий відповідач –ТОВ "Інтерком" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати у частині накладання арешту на рухоме та нерухоме майно ТОВ "Інтерком", на суму 8 622 991,58 грн. повністю,  як таку, що ухвалена з порушенням норм процесуального права.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального права  при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що  підлягає  задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. При цьому, за змістом вказаної норми, забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Отже, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог.

Перелік заходів до забезпечення позову визначений ст.67 ГПК України і розширеному тлумаченню не підлягає.

У відповідності з зазначеною нормою, до заходів забезпечення позову належать, зокрема, накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Звертаючись до суду з даним позовом, ВАТ "БМ Банк" посилається на те, що не виконання першим відповідачем (боржником) умов кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати відсотків надає банку право вимагати від нього та від другого відповідача (поручителя) дострокового повернення суми кредиту та всієї суми нарахованих процентів за використання кредитом. Відтак, позивач просить суд  захистити своє порушене право шляхом присудження до стягнення з відповідачів солідарно 10 727 578,65 грн. заборгованості за кредитним договором та стягнення з другого відповідача 1 072 757,86 грн. штрафу, передбаченого п.3.3. договору поруки.

Арешт на грошові кошти першого відповідача, відповідно до ухвали суду першої інстанції,  накладено у розмірі 3 177 344,93 грн., а на рухоме та нерухоме майно другого відповідача -  у розмірі 8 622 991,58 грн.

Проте, висновок суду про необхідність забезпечення позову, зокрема, шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно другого відповідача, не ґрунтується на матеріалах справи, а обраний позивачем та застосований судом першої інстанції такий захід до забезпечення позовних вимог до другого відповідача не знаходиться у зв'язку з предметом позовних вимог про стягнення грошових коштів.

Так, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Між тим, висновок суду першої інстанції про необхідність забезпечення позову шляхом накладання арешту саме на рухоме та нерухоме майно другого відповідача, що полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби –в обмеженні права користування майном або його вилученні та передачі на зберігання іншим особам (п.5.6.1 Інструкції про проведення виконавчих дій),  є помилковим, оскільки цей захід  не знаходиться у зв'язку з предметом позовних вимог. Тобто, у разі задоволення позову суд ухвалить рішення про стягнення грошових коштів, і лише у разі їх відсутності у боржника, стягувачу надається право звернутися до суду із заявою про зміну способу виконання рішення суду в порядку ст.121 ГПК України (звернення стягнення на майно). Тому, накладення арешту саме на рухоме та нерухоме майно другого відповідача, яке не є предметом спору, у даному випадку є помилковим.

За таких обставин, та враховуючи, що забезпечення позову допускається як гарантія задоволення законних вимог позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, наклавши арешт на рухоме та нерухоме майно другого відповідача, неправильно застосував приписи ст.67 ГПК України.

Разом з тим, колегія суддів вважає мотивованим висновок суду про наявність фактичних та правових підстав для забезпечення позову шляхом  накладання арешту на грошові кошти у сумі 3 177 344,93 грн., які належать першому відповідачу, оскільки сума позову про стягнення є значною, існує зв'язок між визначеним предметом позову й цим заходом до забезпечення позову, такі заходи є адекватними позовним вимогам і спрямовані на попередження порушень прав і охоронюваних законом інтересів позивача й забезпечення виконання рішення суду.

Враховуючи викладене, оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно другого відповідача.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерком" задовольнити.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 28.04.2009р. у справі №32/207  в частині задоволення клопотання та накладання арешту на рухоме та нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерком", на суму 8 622 991,58 грн., скасувати.

3. Відмовити у задоволенні клопотання Відкритого акціонерного товариства "БМ Банк" про вжиття заходів до забезпечення позову щодо накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, що належить ТОВ "Інтерком", на суму 8 622 991,58 грн.

4. В іншій частині ухвалу господарського суду міста Києва залишити  без змін.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                В.М.Палій

Суддя                                                                                Б.М.Грек