Окрема думка

від 20.07.2015 по справі 428/6742/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 428/6742/13-ц

Провадження № 22ц/782/42/15 20.07.15

ОКРЕМА ДУМКА СУДДІ

Позивачка просила суд стягнути з відповідача моральну та матеріальну шкоду, завдану наданням їй неякісних платних стоматологічних послуг лікарями, які працюють у відповідача ПП "Естетик -центр".

Встановлено, що позивачка скористалась правом вибору медичної установи для отримання платних медичних (стоматологічних) послуг з лікування та протезування, але після проведення медичних процедур її не влаштувала якість наданих медичних послуг, тому вона просила повністю повернути сплачені відповідачу кошти.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що правовідносини сторін є деліктними та врегульовані загальними нормами цивільного законодавства про відшкодування матеріальної (майнової) та моральної (немайнової) шкоди, а також з того, що до правовідносин сторін не можуть бути застосовані норми Закону України "Про захист прав споживачів".

Апеляційний суд, змінюючи рішення, виходив з того, що до правовідносин сторін суд першої інстанції помилково застосував норми матеріального права, які регуюють деліктні (недогіврні відносини). Обґрунтовуючи таку позицію, апеляційний суд виходив із того, що правові відносини сторін є договірними з приводу надання позивачці відповідачем платних медичних послуг по лікуванню, імплантації та протезуванню зубів. До вказаних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про захист прав споживачів", а також норми ЦК України, що регулюють правові відносини, які виникають з договору про надання послуг.

Також апеляційним судом зроблений висновок про те, що враховуючи особливості надання медичних послуг, які стосуються здоров'я пацієнта, основним об'єктом відшкодування при такому делікті є майнові втрати, які виникають у зв'язку з ушкодженням здоров'я чи смертю особи та можуть виражатися, зокрема, у втраті заробітку чи інших прибутків, у витратах на відновлення здоров'я, на поховання тощо. Заподіяння шкоди життю або здоров'ю пацієнта дає останньому право вимагати компенсації ще й моральної шкоди. Однак, підстав для відшкодування шкоди позивачці за правилами вказаних правових норм не вбачається, оскільки позивачкою не надано доказів, що зазначеною неякісною медичною послугою завдано шкоду її здоров'ю, яке потребує відновлення. А тому апеляційний суд застосував до правовідносин сторін норми Закону України "Про захист прав споживачів".

Таким чином, апеляційний суд дійшов двох взаємовиключних висновків - про договірну та недоговірну (деліктну) природу правових відносин сторін, тим самим допустив правову невизначеність у вирішенні справи.

Вважаю помилковими вказані висновки апеляційного суду, тому відповідно до ч.3 ст.19 ЦПК України висловлюю свою окрему думку.

Закон України "Про захист прав споживачів" регулює відносини, що виникають з приводу придбання, замовлення, використання товарів (робіт, послуг) для власних побутових потреб. А предметом медичних послуг є особисті немайнові блага - життя і здоров'я, які не можуть бути віднесені до правовідносин, направлених на задоволення побутових потреб. Тому вважаю, неприпустимим застосування норм зазначеного Закону до регулювання відносин по наданню медичних послуг.

Слід зауважити, що такі правові відносини є специфічними, а тому вимагають спеціального, особливого окремого регулювання, але на сьогоднішній день в Україні не визначений правовий статус пацієнта спеціальним законом про права пацієнтів. В загальному вигляді цей статус регламентований Законом "Основи законодавства України про охорону здоров'я".

Правовідносини з надання медичних послуг належать до групи так званих алеаторних (ризикових) правочинів з огляду на те, що будь-яке медичне втручання передбачає певні ризики. В цьому сенсі можливі як ризики невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором, так й ризик завдання шкоди здоров'ю чи життю пацієнта.

Позивачка, обгрунтовуючи позов, не посилалась на завдання шкоди її здоров'ю, а отже це не було предметом доказування, а тому висновок апеляційного суду про недоведеність факту завдання шкоди здоров'ю позивачки є помилковим і таким, що не відповідає підставі та предмету позову. В обгрунтування позову позивачка посилалась на незадовільну якість медичної послуги, наданої їй як пацієнтці лікарями медичного закладу ПП "Естетик -центр".

Пацієнт - це особливий суб'єкт договірних правовідносин з надання медичних послуг, який має право на забезпечення кваліфікованою медичною допомогою (ст.284 ЦК України, ст.ст.6, 34 Закону "Основи законодавства України про охорону здоров'я").

Кваліфікованою вважається така медична допомога, яку зобов'язана надати лікувальна установа у відповідності з її профілем і спеціалізацією персоналу, адже, звертаючись за медичною допомогою (послугою), кожен пацієнт розраховує на її належну ефективність та якість, яка є однією з найсуттєвіших умов надання будь-яких медичних послуг.

Отже, правовідносини, які склались між сторонами (пацієнтом та медичною установою), мають договірний характер, а спір виник з приводу якості наданої платної медичної послуги.

Спеціальним законодавством детально права та обов'язки сторін такого договору не врегульовані, тому вважаю, що до вказаних правовідносин підлягають застосуванню норми глави 63 Цивільного кодексу України "Послуги. Загальні положення".

Частиною 1 статті 906 ЦК України передбачено право замовника послуг на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату. Збитки підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм матеріального права, вважаю, що у разі неякісного надання медичної допомоги позивачка як пацієнт лікувального медичного закладу ПП Естетик -центр мала право на відшкодування збитків, завданих неякісною медичної допомогою (в даному випадку на відшкодування збитків, завданих неякісним протезуванням зубів), що передбачено ч.1 ст.906 ЦК України.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов помилково посилався на ст.1166 ЦК України, яка регулюють деліктні (не договірні) відносини, що виникають із завдання шкоди, а не з договору. Одночасно суд правильно застосував до правовідносин сторін також положення ст.22 ЦК України, які підлягають застосуванню до договірних правових відносин.

Оцінивши в сукупності всі представлені сторонами докази, суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивачки вартість імплантації та протезування нижньої щелепи ліворуч в області 37, 38 зубів, оскільки імплантати, встановлені на нижній щелепі зліва, не відповідають вимогам для використання з метою подальшого зубопротезування, яке виконане з порушенням вимог до штучних металокерамічних коронок.

Вважаю,що рішення суду в зазначеній частині відповідає встановленим обставинам справи, але суд припустився помилки при застосуванні норм матеріального права, вважаючи, що вартість неякісних медичних послуг є майновою шкодою і підлягає стягненню на підставі ст.1166 ЦК УКраїни, тоді як в розумінні ст.22 ЦК України це є збитками у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання за договором про надання платних медичних (стоматологічних) послуг. Однак, ця помилка є формальною та не привела до неправильного вирішення справи, а тому вважаю, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення в зазначеній частині.

Також не можу погодитись з висновками суду першої інстанції та апеляційного суду в частині позову про відкшодування моральної шкоди, виходячи з наступного.

Відшкодування моральної шкоди можливо, якщо право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень , а також у випадках, передбачених законом або договором.

З норм Конституції України та з її положень прямо не передбачено право громадянина на відшкодування моральної шкоди, завданої неякісними медичними послугами. Таке відшкодування не передбачено також спеціальним Законом "Основи законодавства України про охорону здоров'я", а також загальними нормами Цивільного кодексу України, що регулюють правові відносини, які виникають у зв'язку з наданням послуг. Договором сторони також не передбачили відшкодування моральної шкоди, оскільки в письмову вигляді він не укладався.

Отже, позов в зазначеній частині слід визнати необґрунтованим з нормативної точки зору, а тому вважаю, що рішення суду першої інстанції в зазначеній частині підлягало скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з вказаної підстави.

У зв'язку з цим вважаю помилковим висновок апеляційного суду про те, що в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди слід відмовити, оскільки позивачкою не представлено доказів того, що моральна шкода завдана її життю та здоров'ю небезпечною продукцією, як це було передбачено Законом України "Про захист прав споживачів" в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин.

Суддя Авалян Н.М.