Рішення

від 11.08.2015 по справі 369/3179/15-ц

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/3179/15-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

11.08.2015 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Дубас Т.В.,

за участю секретаря Дідура М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування в особі директора ОСОБА_2, Києво-Святошинськогої районної державної адміністрації Київської області про визнання незаконним звільнення з роботи, скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення відшкодування за невикористану відпустку, неправомірно відрахованої заробітної плати, оплати листа непрацездатності, премії, надбавки за складність та напруженість в роботі та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування в особі директора ОСОБА_2, Києво-Святошинськогої районної державної адміністрації Київської області про визнання незаконним звільнення з роботи, скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення відшкодування за невикористану відпустку, неправомірно відрахованої заробітної плати, оплати листа непрацездатності, премії, надбавки за складність та напруженість в роботі та відшкодування моральної шкоди.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона працювала на посаді заступника директора з правових та кадрових питань Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з 02.01.2013 року. Наказом директора територіального центру ОСОБА_2 від 20.02.2015 року № 3-к ОСОБА_1 була звільнена за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності штату працівників. На час звільнення на державній службі не перебувала.

Позивач зазначила, що видання наказу територіального центру від 18.02.2014 року № 120 «Щодо скорочення чисельності та штату працівників» здійснено на підставі листа Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 10.12.2014 року за № 07-28/4450 «Щодо внесення змін до штатного розпису», який за своєю ознакою має статус повідомлення та не містить жодної прямої вказівки на проведення в територіальному центрі змін в організації виробництва і праці.

В тексті вищезазначеного листа Києво-Святошинська районна державна адміністрація посилається на ст. 51 Бюджетного кодексу України, Постанову Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 року № 65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету», розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 року № 156-р «Про заходи збалансування місцевих бюджетів у 2014 році в процесі їх виконання» та розпорядження районної державної адміністрації від 01.03.2014 року № 206 «Про затвердження плану заходів щодо поповнення місцевих бюджетів».

06.11.2014 року директор територіального центру надіслала до в.о. Києво-Святошинської районної державної адміністрації ОСОБА_3 лист № 289 «Про внесення змін до штатного розпису», в якому просила погодити виведення з 01.01.2015 року зі штатного розпису територіального центру, шляхом скорочення штату працівників наступних посад: заступника директора з правових та кадрових питань , юрисконсульта (вакантна посада), заступника завідувача відділення соціальної допомоги вдома, інструктора з охорони праці (вакантна посада). Даний лист не мав жодних додатків у вигляді техніко-економічного аналізу скорочення штату, не мав обґрунтованих законних підстав, внаслідок чого повинно відбуватись скорочення у 2015 році.

Листом від 10.12.2014 року № 07-28/4450 за підписом ОСОБА_4 було надано відповідь на вищезазначений лист, відповідно до якого не заперечували проти виведення з 01.01.2015 року зі штатного розпису працівників вищезазначених посад.

Позивач зазначила, що при виданні наказу про звільнення працівників за скороченням, слід було довести необхідність скорочення штату та звільнення. Спірний же наказ видано без жодних техніко-економічних обґрунтувань скорочення чисельності та штату працівників, та без обґрунтованих законних підстав внаслідок чого повинно відбуватись скорочення в 2015 році, без погодження з первинною профспілковою організацією територіального центру, затвердження нового штатного розпису (без врахування посад, що скорочуються) та кому передаються функції, які виконує Позивач. Також Позивачу не було запропоновано іншу вакансію із вказівкою в чому полягатимуть нові трудові обов'язки та не вказаний розмір оплати праці.

Крім того, директором територіального центру в порушення ст. 42 КЗпП України не було здійснено порівняльного аналізу продуктивності праці та кваліфікації працівників, які залишаються працювати та тих, що підлягають звільненню.

Позивач зазначила, що внаслідок негативної поведінки директора територіального центру, вона втратила дитину та нормальні життєві зв'язки, перебувала в депресії, у зв'язку з чим просила суд відшкодувати заподіяну їй моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп.

Також, надаючи власні розрахунки ОСОБА_1 розрахувала середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 4 767 грн.; відшкодування 3-х днів невикористаної відпустки у розмірі 510 грн. 78 коп.; суму грошових коштів у розмірі 851 грн. 30 коп., що підлягають стягненню за час затримку розрахунку при звільненні; відшкодування тимчасової втрати працездатності у розмірі 510 грн. 78 коп.

ОСОБА_1 зазначила, що маючи право на премії, які отримували інші працівники, жодного разу не порушуючи трудової дисципліни має право на отримання премій за період з 02.01.2014 року по 20.02.2015 року у розмірі 16 614 грн. 00 коп.

Позивач зазначила, що з січня 2014 року їй незаконно та необґрунтовано за наказом директора було зменшено надбавку за складність та напруженість на 30 %.

Враховуючи роз'яснення Міністерства соціальної політики № 284/13/155-14, відповідно до яких зазначено, що рішення про зменшення (або відмову) має бути оголошено у наказі по установі із обов'язковим зазначенням причин. У випадку, якщо вищезазначені умови не обумовлені в колективному договорі або Положенні, то невиплата або зменшення розміру надбавки (тобто) виплати передбаченої колективним договором) без попередження за 2 місяці (ст. 32 КЗпП України) є порушенням трудового законодавства, Позивач нарахувала надбавку за складність та напруженість в роботі, яка була встановлена їй безстроково наказом територіального центру від 02.01.2013 року № 4 та яку необхідно їй виплатити у розмірі 11 757 грн. 60 коп.

Позивач просила суд визнати незаконним та скасувати наказ Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) від 18.12.2014 року № 130 «Щодо скорочення чисельності та штату працівників»; визнати незаконним та скасувати наказ Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) від 02.02.2015 року № 3-к «Про припинення трудового договору»; поновити на роботі в Києво-Святошинському територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) на посаді заступника директора з правових та кадрових питань ОСОБА_1; стягнути з Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 4 767 грн. 28 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку заробітної плати в сумі 851 грн. 30 коп., відшкодування днів невикористаної відпустки в сумі 510 грн. 78 коп., неправомірно відрахованої заробітної плати в сумі 1 076 грн. 20 коп., оплату листка непрацездатності в сумі 510 грн. 78 коп., премію в сумі 16 614 грн. 00 коп., надбавку за складність та напруженість в сумі 11 757 грн. 60 коп., моральну шкоду в сумі 100 000 грн. 00 коп., а всього - 136 087 (сто тридцять шість тисяч вісімдесят сім) грн. 94 коп., допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

В судовому засіданні представником територіального центру були надані письмові заперечення проти позовної заяви, відповідно до яких зазначено, що Позивач працювала у територіальному центрі з 02.01.2013 року на посаді заступника директора з правових та кадрових питань. Наказом Директора територіального центру № 130 від 18.12.2014 року на підставі погодження з Києво-Святошинською районною державною адміністрацією № 07-28/4450 від 10.12.2014 року, постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 року «Про економію державних коштів та недопущення витрат бюджету» та у зв'язку з оптимізацією управління та штату працівників Відповідача було передбачено скорочення чотирьох штатних одиниць, у тому числі і посади заступника директора з правових та кадрових питань. Правовою підставою для скорочення штатів є відповідний розпорядчий документ власника/ уповноваженої особи/ прийняття якого є прерогативою адміністрації/керівництва/ незалежно від доцільності такого скорочення.

Відповідачем, із дотриманням вимог ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України, 19.12.2014 року було повідомлено ОСОБА_1 про наступне вивільнення у зв'язку із скорочення штатної одиниці та запропоновано іншу посаду.

Згідно протоколу № 7 засідання профспілкового комітету від 30.12.2014 року, члени профспілки проголосували одноголосно та постановили: у зв'язку з тим, що посада заступника директора з правових та кадрових питань скорочена, а Позивач відмовилась від запропонованих вакансій, дати згоду на її звільнення згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату з наданням гарантій і пільг, передбачених діючим законодавством.

Як зазначив представник територіального центру, звільнення Позивача з ініціативи власника з підстав скорочення чисельності штату працівників відбулося з дотриманням процедури, визначеної КЗпП України, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог про скасування наказу про звільнення Позивача та поновлення її на роботі, на його думку, відсутні. У зв'язку із вищезазначеним твердженням, також не підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, оскільки відсутнє порушення Відповідачем трудових прав Позивача.

Також, в запереченнях проти позову зазначено, що затримка в розрахунку з ОСОБА_1 при її звільненні виникла не з вини територіального центру, а пов'язана з об'єктивними обставинами та специфікою роботи Державного казначейства. Також було зазначено, посилаючись на відповідний розрахунок, що вимоги про стягнення невикористаної відпустки є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник територіального центру вказав на те, що на підставі наказу № 195 від 22.11.2013 року про підвищення посадових окладів, погодженого заступником директора з правових та кадрових питань ОСОБА_1, за період роботи грудень 2013 року - червень 2014 року останній була нарахована заробітна плата у розмірі 23 745 грн. 06 коп.

Згідно Бюджетного кодексу України та листів Управління фінансів Києво-Святошинського району щодо тарифних посадових окладів, наказом № 76 від 23.11.2014 року були приведені у відповідність усі посадові оклади працівникам територіального центру, на підставі якого проведене правильне нарахування заробітної плати у розмірі 22 668 грн. 83 коп. Таким чином, сума зайво нарахованих коштів були утримані із заробітної плати Позивача.

Також представником територіального центру було зазначено, що Києво-Святошинським центром первинної медико-санітарної допомоги відділу охорони здоров'я комунального закладу Києво-Святошинської районної державної адміністрації листом від 20.03.2015 року № 33 було повідомлено Відповідача, що рішенням комісії створеної наказом № 64 від 13.05.2015 року встановлено, що вказаний лист непрацездатності видано неправомірно у зв'язку з цим, заявлені вимоги щодо оплати листа непрацездатності задоволенню не підлягають.

Також було зазначено, що посилання Позивача на п.5.1 розділу 5 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 05.10.2005 року № 308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення» є безпідставними оскільки п.5.1. розділу 5 зазначеного наказу упорядковує оплату праці за «Чергування вдома». Позивачем такі чергування не здійснювались, а отже відсутні підстави для нарахування таких премій.

Більш того, такі премії нараховуються виключно за рішенням Києво-Святошинської районної державної адміністрації, а не територіальним центром самостійно.

Також було зазначено, що ОСОБА_1 надбавку за складність, напруженість у роботі та у межах фонду заробітної плати у розмірі 20 % нараховували виключно з січня по грудень 2014 року згідно розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 9ос від 31 січня 2014 року, оскільки територіальний центр не нараховує таку надбавку Позивачу самостійно, а вона нараховуються виключно за рішенням Києво-Святошинської районної адміністрації на певний термін.

Представник територіального центру просив суд відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні Позивач просила суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник територіального центру заперечував проти задоволення позову.

Представник Києво-Святошинської районної державної адміністрації в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог позивачки заперечував, просив в позові відмовити.

Суд, вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

У ст. 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 працювала на посаді заступника директора з правових та кадрових питань Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з 02.01.2013 року. Наказом директора територіального центру ОСОБА_2 від 20.02.2015 року № 3-к ОСОБА_1 була звільнена за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності штату працівників. На час звільнення на державній службі не перебувала.

Відповідно до приписів п. 1 ч.1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, серед іншого, у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Як зазначає п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» » від 06.11.1992 року № 9 розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до відповіді на запит суду за № 664 від 20.07.2015 року головним лікарем Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району Київської області надано інформацію, про те що громадянка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 зверталась в жіночу консультацію 11.02.2015 року (амбулаторна картка № 2939) та була оглянути лікарем акушер-гінекологом ОСОБА_5 Поставлений діагноз - вагітність 6-7 тижнів, вузлова фіброміома матки, рекомендовано обстеження та «Д» облік по вагітності за місцем проживання. 11.02.2015 року була виписана довідка № 167 про строк вагітності за місцем вимоги.

Відповідно до п.3 Декларації про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок, схваленої постановою ВРУ від 05 березня 1999 року №475 ХІV, держава захищає материнство та дитинство і визнає пріоритетність інтересів матері та дитини в суспільстві.

Стаття 184 КЗпП України встановлює певні гарантії для жінок. Так, згідно ч. 3 ст. 184 КЗпП України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

При ознайомленні з наказом № 3-к про припинення трудового договору ОСОБА_1 було зазначено, що вона не згідна та заперечує проти припинення трудового договору у зв'язку із порушенням численних норм КЗпП України та залишення без уваги довідки від 11.02.2015 року № 167, яка зареєстрована на надана нею особисто директору ОСОБА_2

Проаналізувавши вищевикладене, суд приходить до висновку, що при звільненні ОСОБА_1 з роботи 20.02.2015 року директору Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування було відомо про вагітність Позивача, але цьому Відповідач не надав належної уваги і конкретних дій по з'ясуванню цієї важливої обставини не прийняв.

Таким чином, Києво-Святошинський районний територіальний центр соціального обслуговування, звільняючи ОСОБА_1, яка на час звільнення була вагітною порушив вимоги ст.184 КЗпП України , яка забороняє звільнення таких жінок з роботи без працевлаштування, в тому числі і в зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників на підставі ст.40 п.1 КЗпП України.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення працівника без законної підстави , працівник повинен бути судом поновлений на роботі.

Оскільки звільнення з роботи ОСОБА_1 проведено незаконно, наказ Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) від 20.02.2015 року № 3-к «Про припинення трудового договору» підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі в Києво-Святошинському територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) на посаді директора з правових та кадрових питань.

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган , який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

При обчисленні середнього заробітку слід керуватися ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно з якими середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому згідно з п. 5 наведеного вище Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівник, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Враховуючи вищевикладене, суд, враховуючи приходить до висновку про стягнення з Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.02.2015 року по 11.08.2015 року в розмірі 10 891 (десять тисяч вісімсот дев'яносто одна) грн. 53 коп.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, та поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

У зв'язку з чим, суд вважає за можливе допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.

За правилами ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право можуть мати особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Щодо стягнення грошової компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодуванні днів невикористаної відпустки, оплати листка непрацездатності, суд рахує, що такі вимоги задоволенню не підлягають, так як, Позивач підлягає поновленню на займаній раніше посаді та буде мати можливість для отримання таких виплат.

Відповідно до п. 1, 13 Положення про Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) є бюджетною установою, рішення щодо утворення, ліквідації або реорганізації якої приймає Києво-Святошинська районна державна адміністрація; гранична чисельність і фонд оплати праці працівників територіального центру затверджуються Києво-Святошинською районною державною адміністрацією, умови оплати праці працівників територіального центру та штатна чисельність визначаються відповідно до законодавства з питань оплати праці, норм часу, чисельності та типового штатного нормативу працівників територіального центру і затверджується Києво-Святошинською державною адміністрацією.

Слід зазначити, що на підставі наказу № 195 від 22.11.2013 року про підвищення посадових окладів, погодженого заступником директора з правових та кадрових питань ОСОБА_1, за період роботи грудень 2013 року - червень 2014 року останній була нарахована заробітна плата у розмірі 23 745 грн. 06 коп.

Згідно Бюджетного кодексу України та листів Управління фінансів Києво-Святошинського району щодо тарифних посадових окладів, наказом № 76 від 23.07.2014 року були приведені у відповідність усі посадові оклади працівникам територіального центру, на підставі якого проведене правильне нарахування заробітної плати у розмірі 22 668 грн. 83 коп. Таким чином, сума зайво нарахованих коштів були утримані із заробітної плати Позивача та відшкодуванню не підлягають.

Стосовно позовної вимоги щодо стягнення з територіального центру на користь ОСОБА_1 премії на підставі п. 5.1. розділу 5 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 05.10.2005 року № 308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення» є безпідставними, оскільки даний пункт наказу упорядковує оплату праці за чергування вдома. Належних та допустимих доказів такого чергування, Позивачем надано не було. Більш того, територіальний центр не нараховує таку премію самостійно, а вона нараховуються виключно за рішенням Києво-Святошинської районної державної адміністрації.

Також не підлягає стягненню надбавка за складність та напруженість роботи, у зв'язку з тим, що остання нараховувалась ОСОБА_1 у межах фонду заробітної плати у розмірі 20 % виключно з січня по грудень 2014 року згідно розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 9ос від 31 січня 2014 року. Інших розпоряджень щодо встановлення Позивачу надбавки за складність, напруженість у роботі Києво-Святошинською районною державною адміністрацією не видавалось у зв'язку із чим відсутні підстави для її виплати.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп. слід зазначити, що згідно до вимог, ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

При цьому, ч. 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Разом з тим, згідно до абзацу другого п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Оскільки обставини, на які посилається Позивач як на підставу для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди, зокрема щодо заподіяння саме територіальним центром моральної шкоди, протиправності його дій, наявності факту душевних страждань та наявності причинного зв'язку між діями Відповідача та наслідками, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, то дана вимога також повинна бути залишена без задоволення.

На підставі ст. 88 ЦПК України судові витрати у розмірі 243 (двісті сорок три) грн.. 50 коп. покладаються на Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в дохід державного бюджету.

На підставі ст. ст. 23, 1167 Цивільного кодексу України, п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, ст. 27 Закону України «Про оплату праці», п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, ст. ст. 40, 184, 233, 235 Кодексу законів про працю України, п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 та керуючись ст. ст. 3, 4, 10, 11, 15, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати Наказ Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) від 20.02.2015 року № 3-к «Про припинення трудового договору».

Поновити ОСОБА_1 на роботі в Києво-Святошинському територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) на посаді заступника директора з правових та кадрових питань.

Стягнути з Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) (Код ЄДРПОУ 25658580) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.02.2015 року по 11.08.2015 року в розмірі 10 891,53 грн. (десять тисяч вісімсот дев'яносто одна гривня та п'ятдесят три копійки).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.

Стягнути з Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в дохід державного бюджету 243,60 грн. судового збору.

В решті вимог позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області протягом десяти днів з дня його оголошення.

Суддя Дубас Т.В.