Постанова

від 11.08.2015 по справі 908/2674/15

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

11.08.2015 справа №908/2674/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:Марченко О.А. Зубченко І.В., Радіонова О.О. Григораш К.М., довіреність № б/н від 02.02.15 р. не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Донецька залізниця", м. Донецьк на рішення господарського суду Запорізької області від 16.06.2015 р. (повний текст підписано 22.06.2015 р.) у справі№ 908/2674/15 (суддя Кагітіна Л.П.) за позовом доТовариства з обмеженою відповідальністю "УКРЕНЕРГОТРАНЗИТ", м. Київ Державного підприємства "Донецька залізниця", м. Донецьк про стягнення 16 319 070,98 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРЕНЕРГОТРАНЗИТ", м. Київ (далі - Позивач) звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Державного підприємства "Донецька залізниця", м. Донецьк (далі - Відповідач) про стягнення 16 319 070,98 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.06.2015 р. у справі № 908/2674/15 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Рішення місцевого суду вмотивоване тим, що матеріалами справи та поясненнями представника Відповідача було підтверджено наявну заборгованість перед Позивачем, а посилання Відповідача на виникнення обставин непереборної сили є безпідставними.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 16.06.2015 р. у справі № 908/2674/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт вважає, що місцевий суд порушив та невірно застосував норми матеріального права, які передбачені статтями 19, 129 Конституції України, 173, 175, 179, 193 Господарського кодексу України, 509, 510, 626 Цивільного кодексу України, 2, 7 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" та порушив норми процесуального права, які передбачені статтями 33, 34 та 43 Господарського процесуального кодексу України. Також скаржник вважає, що станом на 01.12.2014 р. він позбавлений можливості належним чином виконувати договірні зобов'язання у зв'язку з настанням для нього обставин непереборної сили.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 14.07.2015 р. порушене апеляційне провадження із призначенням розгляду скарги на 11.08.2015 р.

Сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду скарги.

Представник Позивача проти апеляційної скарги заперечив та просить рішення суду залишити без змін, а скаргу - без задоволення, про що зазначив у судовому засіданні.

11.08.2015 р. через канцелярію суду до матеріалів справи від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив відмовити Відповідачу у задоволенні апеляційної скарги, а рішення місцевого суду залишити без змін. Даний відзив досліджено та долучено до матеріалів справи.

Відповідач наданим йому правом не скористався, у судове засідання не з'явився, на адресу апеляційного суду надіслав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечення явки представника скаржника. Проте, клопотання скаржника про відкладення розгляду справи підлягає залишенню без задоволення, оскільки в силу статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути керівники та інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Отже, в разі зайнятості одного з представників підприємства, сторони не позбавлені можливості направити у судове засідання іншу особу, наділивши її відповідними повноваженнями.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду про порушення провадження у даній справі сторони були попереджені про те, що у разі нез'явлення в судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів, та керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України - справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи заявника апеляційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, перевіривши повноту встановлених фактів, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду є законним та обґрунтованим з наступних підстав.

Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.

16.12.2009 р. між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Споживач) було укладено договір купівлі-продажу електричної енергії за нерегульованим тарифом № Д/Т - 091896 (далі - Договір).

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків. Таким чином, відповідно до умов Договору між сторонами у справі виникли певні взаємні зобов'язання.

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується здійснити постачання електричної енергії Споживачу, а Споживач оплачує спожиту електроенергію у відповідності до умов цього Договору та додатків до нього, що є його невід'ємними частинами.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що предметом постачання є активна електроенергія.

Відповідно до п. 11.1 Договір вважається укладеним з моменту його підписання повноважними представниками Сторін та проставляння печаток Сторін і діє до "31" грудня 2010 року, а в частині виконання зобов'язань - до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань.

Згідно зі ст. 714 Цивільного кодексу України та ст. 275 Господарського кодексу України за договором постачання електричними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частиною 2 ст. 714 Цивільного кодексу України визначено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не впливає із суті відносин сторін.

Як зазначено в ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з п. 2.2.3 Договору Споживач зобов'язується проводити із Постачальником розрахунки за спожиту електроенергію у терміни згідно розділу 7 цього Договору.

Пункт 7.3 Договору визначає, що оплату заявленого до постачання в розрахунковому місяці обсягу електроенергії Споживач здійснює поетапно банківськими засобами на підставі рахунків, виставлених Постачальником, шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України у наступні терміни :

- до 2 числа розрахункового місяця - 15 % від загальної вартості заявленого до постачання в розрахунковому місяці обсягу електричної енергії;

- до 10 числа розрахункового місяця - 15 % від загальної вартості заявленого до постачання в розрахунковому місяці обсягу електричної енергії;

- до 15 числа розрахункового місяця - 15 % від загальної вартості заявленого до постачання в розрахунковому місяці обсягу електричної енергії;

- до 20 числа розрахункового місяця - 15 % від загальної вартості заявленого до постачання в розрахунковому місяці обсягу електричної енергії;

- до 25 числа розрахункового місяця - 20 % від загальної вартості заявленого до постачання в розрахунковому місяці обсягу електричної енергії;

- до 28 числа розрахункового місяця - 20 % від загальної вартості заявленого до постачання в розрахунковому місяці обсягу електричної енергії;

- остаточний розрахунок вартості фактично спожитого в розрахунковому місяці обсягу електроенергії Споживач здійснює на початку періоду, наступного після розрахункового на підставі одержаних рахунків протягом 5 операційних днів з дня їх отримання.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов Договору за період з вересня по листопад 2014 р. Відповідачем було спожито електричну енергію на загальну суму 54 624 447,51 грн., що підтверджується рахунками на оплату електроенергії в період з вересня по листопад 2014 р. та двосторонніми актами прийому-передачі в період з вересня по листопад 2014 р. включно.

Також, до матеріалів справи долучено доповідні записки від 03.10.2014р., 04.11.2014р., 05.12.214 р., в яких зазначено, що Позивачем було надіслано Відповідачу рахунки на оплату електричної енергії № 56 від 30.09.2014 р., № 60 від 31.10.2014 р., № 65 від 30.11.2014 р. та лист вих. № 65 від 29.05.2014 р, в якому Позивач для впевненості отримання Відповідачем зазначених рахунків повторно направляв їх оригінали Відповідачу, у тому числі й на електронні адреси останнього, що підтверджується накладною № RO129459 від 02.06.2015 р. та розпечатками електронної пошти представника Позивача.

Натомість, як встановлено місцевим судом, апелянт, в порушення умов договору, не в повному обсязі виконав свої зобов'язання зі сплати вартості електричної енергії, в зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 16 319 070,98 грн., що також підтверджується актом про стан взаємних розрахунків між Позивачем та Відповідачем від 01.12.2014 р., який був підписаний ними.

У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов правомірного висновку щодо невиконання Відповідачем грошового зобов'язання та стягнення з останнього боргу у розмірі 16 319 070,98 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду на рахунок безпідставності посилання Відповідача на настання для нього обставин непереборної сили, у зв'язку з чим він позбавлений можливості належним чином виконувати договірні зобов'язання виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, встановлено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 4 ст. 219 Господарського кодексу України визначено, що сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Відповідно до п. 8.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань по цьому договору, якщо таке невиконання сталося внаслідок обставин непереборної сили.

Пункт 8.6 Договору встановлює, що факт наявності та термін дії обставин непереборної сили підтверджується документом виданим компетентним органом державної влади України або компетентними підприємствами, установами, організаціями за місцем знаходження Сторони, на яку вплинули обставини непереборної сили.

Частиною 1 ст. 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Статтею 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Відповідач не надав суду відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України, який би засвідчував настання обставин непереборної сили, які робили б неможливим виконання ним зобов'язань відповідно до Договору.

Згідно з п. 1.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 13 за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

В свою чергу, позивач звернувся до суду з вимогою про сплату отриманої відповідачем електричної енергії (товару). Будь - яких вимог щодо застосування до відповідача засобів відповідальності за неналежне виконання укладеного між сторонами зобов'язання (як то сплата неустойки, стягнення збитків, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України нарахувань 3% річних або індексу інфляції та іншого) позивачем не заявлено.

На підставі вищезазначеного, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено обставин, які звільняють останнього від виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 16.06.2015 р. у справі № 908/2674/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника скарги.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Донецька залізниця", - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 16.06.2015 р. у справі № 908/2674/15, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

У судовому засіданні 11.08.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови підписано 14.08.2015 р.

Головуючий Марченко О.А.

Судді: Зубченко І.В.

Радіонова О.О.