Постанова

від 25.11.2015 по справі 908/2674/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року Справа № 908/2674/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А. Данилової М.В., Данилової Т.Б.

розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Донецька залізниця" на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 11.08.2015 у справі№ 908/2674/15 Господарського суду Запорізької області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Укренерготранзит" до Державного підприємства "Донецька залізниця" простягнення 16 319 070, 98 грн.,

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаМоргун Д.А. - - відповідачаЛатиш С.В.

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укренерготранзит" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Державного підприємства "Донецька залізниця", в якій просило суд стягнути з відповідача свою користь 16 319 070, 98 грн. заборгованості за спожиту електричну енергію.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу електричної енергії за нерегульованими тарифом № Д/Т-091896/НЮ від 16.12.2009 в частині розрахунків за спожиту електроенергію.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.06.2015 (суддя Кагітіна Л.П.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.08.2015 (головуючий Марченко О.А., судді: Зубченко І.В., Радіонова О.О.) у даній справі позов задоволено повністю. Судові рішення мотивовані обґрунтованістю та доведеністю заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, Державне підприємство "Донецька залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального законодавства, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю з покладенням на позивача судових витрат.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укренерготранзит" не скористалось правом, наданим статтею 111 2 Господарського процесуального кодексу України, не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.12.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укренерготранзит", як постачальником, та Державним підприємством "Донецька залізниця", як споживачем, укладено договір купівлі-продажу електричної енергії за нерегульованим тарифом № Д/Т - 091896 (далі по тексту - договір), за умовами якого, постачальник зобов'язується здійснити постачання електричної енергії споживачу, а останній оплачує спожиту електроенергію у відповідності до умов цього договору та додатків до нього, що є його невід'ємними частинами. Предметом постачання є активна електроенергія.

В пункті 2.2.3 договору сторони узгодили, що споживач зобов'язується проводити із постачальником розрахунки за спожиту електроенергію у терміни згідно розділу 7 цього договору.

Пунктом 7.3 договору передбачено, що оплату заявленого до постачання в розрахунковому місяці обсягу електроенергії споживач здійснює поетапно банківськими засобами на підставі рахунків, виставлених постачальником, шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України у наступні терміни:

- до 2 числа розрахункового місяця - 15 % від загальної вартості заявленого до постачання в розрахунковому місяці обсягу електричної енергії;

- до 10 числа розрахункового місяця - 15 % від загальної вартості заявленого до постачання в розрахунковому місяці обсягу електричної енергії;

- до 15 числа розрахункового місяця - 15 % від загальної вартості заявленого до постачання в розрахунковому місяці обсягу електричної енергії;

- до 20 числа розрахункового місяця - 15 % від загальної вартості заявленого до постачання в розрахунковому місяці обсягу електричної енергії;

- до 25 числа розрахункового місяця - 20 % від загальної вартості заявленого до постачання в розрахунковому місяці обсягу електричної енергії;

- до 28 числа розрахункового місяця - 20 % від загальної вартості заявленого до постачання в розрахунковому місяці обсягу електричної енергії;

- остаточний розрахунок вартості фактично спожитого в розрахунковому місяці обсягу електроенергії споживач здійснює на початку періоду, наступного після розрахункового на підставі одержаних рахунків протягом 5 операційних днів з дня їх отримання.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що протягом вересня-листопада 2014 року відповідачем спожито електричну енергію на загальну суму 54 624 447, 51 грн., що підтверджується відповідними двосторонніми актами приймання-передачі та рахунками на оплату електроенергії за вказаний період (а.с.29-34).

До матеріалів справи залучено доповідні записки від 03.10.2014, 04.11.2014, 05.12.2014, в яких зазначено, що позивачем було надіслано відповідачу рахунки на оплату електричної енергії № 56 від 30.09.2014, № 60 від 31.10.2014, № 65 від 30.11.2014 (а.с.20-22) та лист вих. № 65 від 29.05.2014 (а.с.101), в якому позивач для впевненості отримання відповідачем зазначених рахунків повторно направляв їх оригінали відповідачу, у тому числі й на електронні адреси останнього, що підтверджується накладною № RO129459 від 02.06.2015 та роздруківками електронної пошти представника позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, спір виник у зв'язку з тим, що відповідач не оплатив виставлених позивачем рахунків на оплату електричної енергії за період з вересня по листопад 2014 року, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення боргу.

Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 714 ЦК України, яка кореспондується з положеннями статті статті 275 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України), за договором постачання електричними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частиною другою статті 714 ЦК України визначено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не впливає із суті відносин сторін.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у статті 265 ГК України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

В частині першій статті 691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частин першої та другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Судами попередніх інстанцій на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що заборгованість відповідача на час вирішення спору судом склала 16 319 070, 98 грн., що в установленому законом порядку не спростовано.

Підписаним та засвідченим печатками сторін актом звірки взаємних розрахунків від 01.12.2014 сторонами засвідчено наявність боргу відповідача у вказаній сумі (а.с.113).

Доказів сплати боргу матеріали справи не містять.

Рішенням місцевого господарського суду стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у вказаній сумі та судові витрати. З таким висновком суду погодився і суд апеляційної інстанції.

У відповідності до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, судами попередніх інстанцій дана відповідна правова оцінка сукупності поданих до матеріалів справи доказів, у тому числі підписаним двостороннім актам приймання-передачі, рахункам на оплату електроенергії, акту звірки взаємних розрахунків від 01.12.2014, доповідним запискам від 03.10.2014, 04.11.2014, 05.12.2014 та листу позивача вих. № 65 від 29.05.2014, накладній № RO129459 від 02.06.2015.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим фактичним обставинам справи, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх зміни або скасування, відсутні.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову касатор послався на настання для нього обставин непереборної сили, у зв'язку з чим, він позбавлений можливості належним чином виконувати договірні зобов'язання. Ці заперечення не приймаються колегією до уваги з наступних підстав.

Статтею 218 ГК України встановлено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини четвертої статті 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

В пунктах 8.1, 8.6 договору сторони узгодили, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань по цьому договору, якщо таке невиконання сталося внаслідок обставин непереборної сили. Факт наявності та термін дії обставин непереборної сили підтверджується документом виданим компетентним органом державної влади України або компетентними підприємствами, установами, організаціями за місцем знаходження сторони, на яку вплинули обставини непереборної сили.

Частиною першою статті 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Статтею 10 Закону України № 1669-VII від 02.09.2014 "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України, який би підтверджував настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які б унеможливлювали виконання відповідачем договірних зобов'язань матеріали справи не містять.

Касатором (відповідачем у справі) не надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що на час розгляду цього спору наявні підстави для звільнення його, як покупця за договором, від обов'язку оплатити спожиту ним електроенергію, відповідно до умов укладеного між сторонами договору.

Таким чином, посилання касатора на настання для нього обставин непереборної сили, у зв'язку з чим він позбавлений можливості належним чином виконувати договірні зобов'язання не можна визнати достатньо обґрунтованими.

Відповідно до приписів статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає за необхідне зазначити, що в своїй касаційній скарзі касатор фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.08.2015 у справі № 908/2674/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова