Постанова

від 17.02.2012 по справі 2а-0770/4095/11

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Cправа № 2a-0770/4095/11

Ряд стат. звіту № 8.2.6

Код - 09

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2012 р. 14.30 год. м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дору Ю.Ю., за участю секретаря судового засідання Рекунової К.А., та осіб, які беруть участь у справі:

позивача: Приватне акціонерне товариство «Мукачівська автобаза»- представник ОСОБА_1;

відповідача: Мукачівська об'єднана державна податкова інспекція Закарпатської області - представник ОСОБА_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Мукачівська автобаза»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 3 статті 160 КАС України 17 лютого 2012 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано протягом 22 лютого 2012 року .

Публічне акціонерне товариство «Мукачівська автобаза»звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 13 липня 2011 року та податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_3 від 09 вересня 2011 року.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити із підстав, що наведені у позовній заяві. Позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення, які базуються на висновках акту Мукачівської ОДПІ № 703/23-01/01034797 від 01 липня 2011 року протиправними та такими, що підлягають скасуванню у зв'язку з тим, що вважає висновки цього акту перевірки такими, які зроблені на підставі недостовірної, документально не підтвердженої інформації стосовно господарської діяльності його контрагента та на підставі неналежного тлумачення діючих на той час норм податкового та цивільного законодавства України. На думку позивача, факт товарності операцій з придбання товарів підтверджується їх продажем іноземному партнерові, а факт експорту підтверджено митними органами України.

Відповідач свою позицію виклав у запереченні на позов (а.с.91-95), якими позовні вимоги не визнав, оскільки вважає висновки акту перевірки та спірні податкові повідомлення-рішення такими, що відповідають вимогам податкового законодавства України і тому просить суд відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні подані письмові докази, заслухавши пояснення сторін, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року, про що складено акт перевірки № 703/23-01/01034979 від 01 липня 2011 року «Про результати планової виїзної перевірки ПрАТ «Мукачівська автобаза»код за ЄДРПОУ 01034797 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2011 р., валютного законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2011 р.». (а.с.15-39).

За наслідками перевірки Мукачівською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 13 липня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у розмірі розмірі 301505,00 грн. (за основним платежем - 241204,00 грн., за штрафними санкціями - 60301,00 грн.) (а.с.14), та № НОМЕР_2 від 13 липня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 218225,00 грн. (за основним платежем - 174580,00 грн., за штрафними санкціями - 43645,00 грн.) (а.с.13).

Крім того, на підставі зазначеного вище акту перевірки та рішення ДПА у Закарпатській області № 2265/10/25-044 від 01 вересня 2011 року, прийнятого за наслідком розгляду скарг позивача, Мукачівською ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_3 від 09 вересня 2011 року, у відповідності до якого позивачу було збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, визначену податковим повідомленням-рішенням № НОМЕР_2 від 13.07.2011 року, на 18383,00 грн. та збільшення на 1,00 грн. розміру штрафної санкції. (а.с.52)

В акті Мукачівської ОДПІ № 703/23-01/01034797 від 01 липня 2011 р. зазначено, що в ході перевірки встановлено порушення ПрАТ «Мукачівська автобаза»підпункту 7.4.1. пункту 7.4. та підпункту 7.7.10 пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме встановлено факт неправомірного віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість ПДВ в сумі 192963,00 грн. (у листопаді 2010 року сума ПДВ 170000,00 грн.; у грудні 2010 року сума ПДВ 22963,00 грн.). Крім того, зазначеним актом перевірки встановлено факт порушення позивачем підпункту 5.2.1. пункту 5.2. та підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме неправомірне віднесення до складу витрат на придбання товарів (робіт, послуг) витрат на суму 964815,00 грн., в т.ч. за 4-й квартал 2010 року на суму 964815,00 грн. Зазначені висновки щодо зменшення сум податкового кредиту та виключення сум зі складу витрат відповідачем зроблено по операціям з контрагентом -ПП «Херсонський завод пластикових виробів», проведеним у листопаді та грудні 2010 року.

Зазначені висновки перевірки зроблені без дослідження первинних документів позивача, а на підставі інформації, отриманій електронною поштою з Херсонської ОДПІ. У судовому засіданні представник позивача пояснив, що електронною поштою було повідомлено Мукачівську ОДПІ про наявність акту Херсонської ОДПІ щодо перевірки ПП «Херсонський завод пластикових виробів»№ 1624/23-2/35028611 від 18 травня 2011 року «Про результати виїзної позапланової перевірки ПП «Херсонський завод пластикових виробів»код 35028611 з питання підтвердження правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за листопад, грудень 2010 року, січень 2011 року», яким встановлено, що: договори (укладені ПП «Херсонський завод пластикових виробів») відповідно до п.п. 1, 2 ст. 215, п.п. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю; операції з оприбуткування, приймання-передачі товарів не проводились, та як наслідок у ході перевірки не виявлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з його відсутністю; ПП «Херсонський завод пластикових виробів»проведено документально фактично не здійснені господарські операції без мети реального настання правових наслідків, без економічної вигоди, виключно з метою зниження об'єкту оподаткування, несплати податків, для отримання підприємством податкової вигоди; встановлено порушення ст. ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Сам акт (або його належним чином завірена копія) у відповідача як на час проведення перевірки, так і на час проведення судового розгляду, був відсутній.

Суд дійшов до переконання про необґрунтованість висновків акту перевірки згідно якого, угоди укладені з контрагентами є нікчемними, оскільки такі висновки суперечать інтересам держави і суспільства, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з приписом частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, за загальним правилом, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає -тільки вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння, чи вчинене воно цією особою.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (ст. 216 Цивільного кодексу України).

При цьому, в акті перевірки відсутні висновки про те, що правочин (договору купівлі-продажу № 0810 від 08 жовтня 2010 р.) між ПрАТ «Мукачівська автобаза»та ПП «Херсонський завод пластикових виробів»щодо поставки товарів (сорго зернове в кількості 22000 кг, горіхи волоські без шкарлупи в кількості 29127 кг, насіння гарбуза (каліброване) не для сівби в кількості 9650 кг, шипшину сушену в кількості 4830 кг та чорнослив сушений в кількості 590 кг, на загальну суму без ПДВ 964814,50 грн. (ПДВ становить 192962,90 грн.), має ознаки недійсності або є нікчемним, оскільки така підстава, як «відсутність спрямування правочину на настання реальних правових наслідків»відсутня серед підстав визнання правочину недійсним або нікчемним.

Отже, оскільки згідно приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок та є нікчемним, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним і такий правочин укладається з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то повинен бути наявним суб'єктивний намір сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, а тому для визнання правочину нікчемним необхідно встановити вину сторін (чи однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди.

Так, факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентними державними органами та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторони правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

У відповідності до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Жодних відомостей щодо наявності в діях посадових осіб ПрАТ «Мукачівська автобаза» вини у формі протиправного умислу, встановленого обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, позивачем не наведено.

Відповідно до статті 204 частини 1 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином, договір купівлі-продажу № 0810 від 08 жовтня 2010 р. між позивачем та його контрагентом -ПП «Херсонський завод пластикових виробів» є дійсними на сьогодні.

Згідно статті 207 Господарського кодексу України наявні такі ознаки як вчинення дій, що об'єктивно призводять до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та інших нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства; наявність суб'єктивного наміру сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки такі угоди укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання нікчемними цих угод необхідно встановити вину сторін (чи однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди; факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з богу самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Суб'єктом владних повноважень належними та допустимими доказами не доведено факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами, так як такими може бути наявність протиправного умислу, встановленого обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Відсутність ознак нікчемності даних операцій надають податковому органу право звернення до суду із позовом про визнання такого правочину недійсним, проте не встановлюють недійсність такого правочину в силу закону з моменту його вчинення.

Таким чином, доводи та висновки відповідача, викладені у названому вище акті перевірки, щодо безтоварності та нікчемності господарської операції позивача та ПП «Херсонський завод пластикових виробів»є такими, що ґрунтуються на припущеннях відповідача та не підтверджені відповідними доказами.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону В«Про податок на додану вартістьВ» (станом на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону В«Про податок на додану вартістьВ» , датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг)

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону В«Про податок на додану вартістьВ» ).

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємствВ» , до складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

В підпункті 5.3.9 пункту 5.3. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємствВ» зазначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ПрАТ «Мукачівська автобаза»08.11.2010 року було укладено з ПП «Херсонський завод пластикових виробів»договір купівлі-продажу № 0810. В межах цього договору у відповідності до специфікацій, оформлених на кожну партію товару, за актами приймання-передачі та за видатковими накладними від постачальника -ПП «Херсонський завод пластикових виробів»ПрАТ «Мукачівська автобаза»придбало сорго зернове в кількості 22000 кг, горіхи волоські без шкарлупи в кількості 29127 кг, насіння гарбуза (каліброване) не для сівби в кількості 9650 кг, шипшину сушену в кількості 4830 кг та чорнослив сушений в кількості 590 кг, на загальну суму без ПДВ 964814,50 грн. (ПДВ становить 192962,90 грн.). Зазначені товари на підставі договору комісії № 1211 від 12.11.2010 року, укладеного з ПП «БИДЖИЕН», за актами приймання-передачі було передано комітентом (в день отримання відповідної партії товару від ПП «Херсонський завод пластикових виробів») комісіонеру і реалізовано та експортовано комісіонером за межі митної території України компанії SECONDARY POLYMER CORPORATION LLC (22 тонний зернового сорго згідно ВМД № 508000009/2010/010187 від 30.12.2010 р.) та компанії ООО «Магнит»(29,127 тонн грецького горіху без шкарлупи, 9,65 тонн насіння гарбуза, 4,83 тонни сушеної шипшини та 0,59 тонни сушеного чорносливу згідно ВМД № 508000009/2011/000015 від 05.01.2011 р. та ВМД № 508000009/2011/000057 від 11.01.2011 р.).

Факт отримання позивачем товару від Приватного підприємства «Херсонський завод пластикових виробів», а також реальність цього товару підтверджується вантажно-митними деклараціями № 508000009/2010/010187, № 508000009/2011/000015 та № 508000009/2011/000057, з відмітками Херсонської митниці на зазначених ВМД, які підтверджують, що зазначений в цих ВМД товар перетнув митний кордон України.

Факт товарності операцій між ПрАТ «Мукачівська автобаза»та ПП «Херсонський завод пластикових виробів»підтверджується також ВМД, згідно яких саме цей товар і саме в цій кількості був проданий за межі території України, що підтверджується відмітками митниці.

Разом з тим, судом встановлено, що правомірність формування сум податкового кредиту у деклараціях з ПДВ за листопад та грудень 2010 року (по операції з придбання товарів у ПП «Херсонський завод пластикових виробів») позивач в ході його перевірки та в ході судового розгляду справи підтвердив податковими накладними та видатковими накладними, складеними ПП «Херсонський завод пластикових виробів»(а.с.56-82).

Названі первинні документи містять всі необхідні реквізити, складені особою, що на момент їх складання була в установленому порядку зареєстрована, як суб'єкт господарювання та платник податків (в тому числі і податку на додану вартість). Названі документи повністю розкривають зміст господарської операції.

Отже, ПрАТ «Мукачівська автобаза»правомірно віднесло до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ у листопаді 2010 року 170000 грн. та в грудні 2010 року 22963 грн. та віднесло до складу витрат на придбання товарів (робіт, послуг) витрати на суму 964815,00 грн., в т.ч. за 4-й квартал 2010 року на суму 964815,00 грн.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч вимогам ст.. 71 КАС України, відповідачем не були доведені ті обставини, на яких ґрунтувалися його заперечення на позов. Відповідач ні в акті перевірки, на підставі якого були винесені спірні податкові повідомлення-рішення, ні в ході судового розгляду справи не надано достатніх доказів щодо відсутності у позивача наміру на створення правових наслідків по господарським операціям, на підставі яких сформовано податковий кредит і валові витрати та щодо безтоварності вказаних господарських операцій.

Отже, висновки відповідача щодо неправомірного віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість ПДВ в сумі 192963 грн. (в т.ч. у листопаді 2010 року 170000,00 грн., у грудні 2010 року 22963,00 грн.) та неправомірного віднесення до складу валових витрат на придбання товарів витрат на суму 964815,00 грн. є необґрунтованими та не відповідають чинному законодавству. Тому суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Мукачівської ОДПІ № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 від 13.07.2011 року та № НОМЕР_3 від 09.09.2011 року.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, а відтак слід стягнути із державного (місцевого) бюджету на користь позивача понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 28,23 грн. (двадцять вісім гривень 23 копійок).

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 6, 9-11, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Мукачівська автобаза»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про скасування податкових повідомлень - рішень -задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001482340 від 13.07.2011 року, податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 13.07.2011 року, податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_3 від 09.09.2011 року

3. Стягнути із державного бюджету на користь позивача понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 28,23 грн. (двадцять вісім гривень 23 копійки).

4. Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Дору Ю.Ю.