Рішення

від 14.03.2011 по справі 2-70/11

РОЗДІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Роздільнянський районний суд Одеської області

м. Роздільна, вул. Леніна, 37а, 67400, (04853) 3-18-58

Справа №2-70/2011

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2011 року Роздільнянський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Ільяшук А.В.,

При секретарі Войнікової Л.Ф.,

За участю представника позивача ОСОБА_1,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс НЗ» про виплату належних сум при звільненні, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

16.06.2010 року позивач звернувся з вказаним позовом до відповідача та просив суд стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу у розмірі 884 гривни; стягнути грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за 2008-2010 роки у розмірі 1105,93 гривен; стягнути з відповідача на його користь оплату часу простою не з вини робітника за період з 14 вересня 2009 року по день звільнення у розмірі 4559,85 гривен; стягнути з відповідача на його користь виплати по листках непрацездатності за періоди з 16 по 19 грудня 2009 року, з 18 по 22 січня 2010 року, з 23 лютого по 05 березня 2010 року включно у розмірі 465,43 гривен; стягнути з відповідача відшкодування за весь час затримки розрахунку в визначеному судом розмірі; звільнити позивача від сплати судового збору та витрат на ІТЗ розгляду справу у суді; витребувати у відповідача наступні докази: відомості про заробітну плату позивача за період з 03.11.2008 року по 17.05.2010 року з деталізацією по видам виплат; колективний договір ТОВ «Сервіс НЗ»; відомості про отримання заробітної плати позивачем за його власними підписами в період з 03.11.2008 року по 17.05.2010 року. Всі суми виплат вирахувані позивачем самостійно, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, яка була встановлена на день його звільнення.

26.08.2010 року позивач подав заяву про зміну/ доповнення позовних вимог до позову про виплату належних сум при звільненні, де, крім вимог заявлених у первісному позові, пред'явив вимогу про стягнення з відповідача на свою користь моральної шкоди у розмірі 1700 гривен та про визнання протиправним наказу ТОВ «Сервіс НЗ» від 01.12.2008 року №30.

03.09.2010 року позивач подав заяву про поновлення строку на оскарження наказу ТОВ «Сервіс НЗ» від 01.12.2008 року №30.

30.09.2010 року позивач подав заяву про виклик свідків, яка судом задоволена. 27.10 2010 року позивач подав заяву про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом. Вказані в заяві докази отримані судом згідно запиту. 10.10.10 року позивач подав заяву про привід свідків, яка задоволена ухвалою суду від 09.11.2010 року на підставі ст.94 ЦПК України. В процесі судового розгляду позивач подавав різні заяви та письмові клопотання, які розглянуті судом у судових засіданнях та по ним прийнято відповідні протокольні ухвали.

16.02.2011 року позивач подав заяву про поновлення строку на оскарження наказів ТОВ «Сервіс НЗ» від 01.12.2008 року №30 та від 01.09.2009 року №40, а також заяву від 16.02.2011 року про збільшення розміру позовних вимог. Ухвалою суду від 01 березня 2011 року позивачу було відмовлено у прийняті до розгляду вказаних заяв позивача від 16.02.2011 року про збільшення позовних вимог та заяви про поновлення строку на оскарження наказів, оскільки вказані вимоги не стосуються предмету позову - виплат належних сум при звільненні, а стосуються порушення відповідачем норм трудового законодавства під час перебування позивача із ТОВ «Сервіс НЗ» у трудових відносинах до звільнення, тобто позивач змінив підставу і предмет позову, що є недопустимим після початку розгляду справи судом.

03.03.2011 року позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог та остаточно просив суд стягнути з відповідача на свою користь вихідну допомогу у розмірі 2000 гривен; стягнути з відповідача грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за 2008-2010 роки у розмірі 3133,33 гривен; стягнути з відповідача на його користь оплату часу простою не з вини робітника за період з 14 вересня 2009 року по день звільнення у розмірі 10775,62 гривен; стягнути з відповідача на його користь виплати по листках непрацездатності за періоди з 16 по 19 грудня 2009 року, з 18 по 22 січня 2010 року, з 23 лютого по 05 березня 2010 року включно у розмірі 1096,20 гривен; стягнути з відповідача відшкодування за весь час затримки розрахунку в визначеному судом розмірі; стягнути з відповідача моральну шкоду у сумі 1700 гривен; звільнити позивача від сплати судового збору та витрат на ІТЗ розгляду справу у суді.

Свої позовні вимоги від 16.06.2010 року (а.с.1-5) ОСОБА_2 мотивує тим, що з 03.11.2008 року по 17.05.2010 року він працював у відповідача на посаді інженера по виробництву. 17.05.2010 року його було звільнено на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (далі - КЗпП) в зв'язку із скороченням посади. У день звільнення відповідач не виплатив позивачу всіх належних йому сум та не провів розрахунок у строки, зазначені у ст..116 КЗпП. На думку позивача, відповідач повинен виплатити йому вихідну допомогу згідно ст..44 КЗпП, оскільки трудовий договір розірвано з підстав, зазначених у п.1 ст.40 КЗпП. Згідно п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року, якщо нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з його вини, розрахунки проводяться, виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Оскільки встановлений позивачу оклад є мінімальна заробітна плата, що складає на день подачі позову 884 гривни, то розмір вихідної допомоги має бути не нижчий від цієї суми. За час роботи у відповідача позивач не використав щорічні відпустки за 2008-2010 роки, а тому при його звільненні вони повинні бути компенсовані грошовими виплатами, що складає за розрахунками позивача 1105,93 гривен. Крім того, позивач вважає, що згідно ст.47,ст.113, ст.116 КЗпП, йому повинен бути оплачений час простою не з вини працівника з розрахунку не нижче 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Якщо власник усупереч законодавству про працю, надає працівникам на час призупинення робіт відпустку без збереження заробітної плати, частина перша ст.113 КЗпП, на думку позивача, підлягає застосуванню до відносин, що виникають при цьому, за аналогією. Позивач вирахував суму виплат за час простою, виходячи із мінімальної заробітної плати, з 14.09.2009 року по 17.05.2010 року та вважає,що йому відповідач повинен сплатити загальну суму за час простою 4559,85 гривен. Також не проведені виплати по лікарняних листах за періоди з 16 по 19.12.2009 року, з 18 по 22.01.2010 року, з 23.02 по 05.03.2010 року, що складає за підрахунками позивача 465,43 гривни. В заяві від 26.08.2010 року про зміну/доповнення позовних вимог до позову про виплату належних сум при звільненні (а.с.71-75) позивач, крім вимог заявлених 16.06.2010 року у первісному позові, заявив нові вимоги: про стягнення моральної шкоди у сумі 1700 гривен та визнання протиправним наказу відповідача від 01.12.2008 року №30. Додаткові вимоги мотивує тим, що наказом №30 від 01.12.2008 року про переведення позивача на скорочений 4-х часовий робочий день, він не був ознайомлений, про зміну істотних умов праці він не був попереджений за два місяці до його видання, згода на такі зміни ним не надавалася, а з даним наказом він ознайомився лише під час його надання в якості доказу до суду. Позивач є інвалідом 2-ї групи та потребує постійних витрат на лікування. Відповідач, порушуючи трудове законодавство, спричинив позивачу моральну шкоду, яка полягає у втраті нормальних життєвих зв'язків та вимагає додаткових зусиль для організації свого життя без коштів, яку позивач оцінює в 1700 гривен. В своїй заяві від 03.09.2010 року (а.с.82) про поновлення строку на оскарження наказу ТОВ «Сервіс НЗ» від 01.12.2008 року №30, позивач наголошує, що про видання цього наказу про переведення його на скорочений 4-х часовий робочий день він дізнався у судовому засіданні, тому він вважає, що строк на оскарження цього наказу, встановлений ст.233 КЗпП пропустив з поважної причини та просить суд на підставі ст.234 КЗпП, ч.1 ст.72 ЦПК України поновити пропущений з поважних причин процесуальний строк.

03.03.2011 року /а.с.166-172/ позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої збільшив розмір сум, заявлених у первісному позові, на підставі показань свідка бухгалтера ТОВ «Сервіс НЗ» ОСОБА_3 від 02.02.2011 року, яка зазначила, що позивач був прийнятий на роботу до відповідача на посаду інженера по виробництву з окладом 2000 гривен. Посилаючись на її пояснення, позивач вважає, що суми вихідної допомоги, грошової компенсації за невикористані відпустки за 2008-2010 роки, час простою з 14.09.2009 року по 17.05.2010 року, виплати по листках непрацездатності, середній заробіток за весь час затримки розрахунку, повинні йому нараховуватися із окладу 2000 гривен, а не з мінімальної заробітної плати на день звільнення. Суму відшкодування моральної шкоди 1700 гривен позивач не збільшує. До даної заяви не долучено ніяких письмових доказів на підтвердження позовних вимог.

У судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності від 22.06.2009 року, виданої позивачем строком на три роки до 22.06.2012 року /а.с.33/ з усіма правами сторони, підтримали позов у повному обсязі та просили його задовольнити з урахуванням та в обсязі вимог, заявлених 03.03.2011 року. Представник позивача суду пояснив, що відповідач постійно порушував трудове законодавство під час роботи позивача, видавав накази, з якими не знайомив позивача, зокрема наказ №30 від 01.12.2008 року, а також вів подвійну бухгалтерію, виплачуючи заробітну плату по двом відомостям, а саме: в одних відомостях, наданих суду, виплачував працівникам мінімальну заробітну плату, а в інших відомостях, які відсутні на підприємстві, проводив доплати до окладів. Просять також стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку, з 17.05.2010 року по день винесення рішення судом. Визнали, що відповідач частково погасив суму заборгованості по виплатам, які належали позивачу при звільненні, а саме: 09.02.2011 року позивач отримав 469,07 гривен /а.с.158/.

Представники відповідача у судові засідання не з'явилися, належним чином сповіщені про час, дату та місце проведення судових засідань, як рекомендованими листами, так і кур'єрською доставкою, позов не визнали, надали всі документи, що стосувалися справи, на вимогу суду. Із довідки станом на 17.05.2010 року /а.с.69-70/, відповідач визнав, що не розрахувався з позивачем при його звільненні. Заборгованість підприємства перед ОСОБА_2 на день його звільнення складає: компенсації за відпустку у сумі 334,26 гривен; середня заробітна плата в сумі 11,07 гривен; заборгованість по заробітній платі в сумі 443,80 гривен, а всього 789,13 гривен. Не заперечували виплатити цю не оспорювану ними суму при покращенні фінансового становища підприємства. Свідок ОСОБА_3 суду пояснила, що працює бухгалтером в ТОВ «Сервіс НЗ» з грудня 2008 року по теперішній час. У зв'язку із важким становищем, викликаним економічною кризою та відсутністю об'ємів робіт, всі працівники підприємства з 01.12.2008 року переведені на 4 часовий робочий день, з оплатою їм мінімальної заробітної плати, на що всі погодилися. З вересня 2009 року по травень 2010 року (включно) щомісячно працівники знаходилися у відпустках без оплати, на що також ніхто не скаржився. Чому посади позивача немає у штатному розписі підприємства, свідок не знає, але вважає, що його оклад при прийомі на роботу мав бути близько 2000 гривен, оскільки у листопаді 2008 року позивач отримав 1640,50 гривен заробітної плати /а.с.44/. З грудня 2008 року по вересень 2009 року позивач отримував мінімальну заробітну плату, про що свідчать його особисті підписи у відомостях на видачі заробітної плати. Наявність подвійної бухгалтерії на підприємстві свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні не визнала та вважає ці твердження позивача безпідставними. Щодо невиплати по листках непрацездатності позивачу, то свідок пояснила, що у період хвороби позивач знаходився у відпустках без збереження заробітної плати, а тому не мав права на отримання оплати по лікарняних.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, його представника, допитавши свідка ОСОБА_3, дослідивши всі докази по справі у їх сукупності, суд вважає, що позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.

Судом встановлено наступне. Позивач ОСОБА_2 згідно наказу №27 від 03.11.2008 року прийнятий на роботу у ТОВ «Сервіс НЗ» на посаду інженера по виробництву з оплатою праці згідно штатного розпису (а.с.64). Посада, на яку прийнятий позивач, відсутня у штатному розписі підприємства станом на 2008-2010 роки (а.с.66-68), але відповідач не заперечує, що ОСОБА_2 працював на цій посаді - інженера по виробництву та отримав заробітну плату у листопаді 2008 року у розмірі 1640,50 гривен (з окладу 2000 гривен) /а.с.44/. 01.12.2008 року згідно наказу №30 /а.с.65/ позивач та ще 11 працівників (а всього 12) у зв'язку із фінансово-кризовим станом переведені на скорочений 4-х годинний робочий день, при нарахуванні мінімальної заробітної плати, без урахування окладів згідно штатного розпису. Згідно відомостей на видачу заробітної плати /а.с.44,зворот - а.с.49/ ОСОБА_2 отримував заробітну плату по вересень 2009 року /включно/, а саме: за грудень 2008 року - 275,80 грн., за січень 2009 року - 275,51 грн., за лютий 2009 року - 320,89 грн., за березень 2009 року - 220,89 грн.,за квітень 2009 року - 621,93 грн., за травень 2009 року - 260,69 грн.,за червень 2009 року - 500,78 грн., за липень 2009 року - 438,91 грн., за серпень 2009 року - 450,78 грн., за вересень 2009 року - 443,80 грн., що не заперечував позивач у судовому засіданні. З 15.09.2009 року по 15.10.2009 року ОСОБА_2 перебував у відпустці без утримання (наказ №48 від 14.09.2009 року /а.с.11/, з 15.10.2009 року по 15.11.2009 року позивач також перебував у неоплачуваній відпустці (наказ №49 від 14.10.2009 року /а.с.12/, з 15.11.2009 року по 15.12.2009 року позивач перебував у неоплачуваній відпустці (наказ №51 від 15.11.2009 року /а.с.13/, з 15.12.2009 року по 15.01.2010 року позивач перебував у неоплачуваній відпустці (наказ №53 від 15.12.2009 року /а.с.14/, з 15.01.2010 року по 15.02.2010 року позивач перебував у неоплачуваній відпустці (наказ №60 від 15.01.2010 року /а.с.15/, з 15.02.2010 року по 15.03.2010 року позивач перебував у неоплачуваній відпустці (наказ №61 від 15.02.2010 року /а.с.16/, з 15.03.2010 року по 15.04.2010 року позивач перебував у неоплачуваній відпустці (наказ №64 від 15.03.2010 року /а.с.17/, з 15.04.2009 року по 15.05.2010 року позивач перебував у неоплачуваній відпустці (наказ №66 від 15.04.2010 року /а.с.18/. 17 травня 2010 року ОСОБА_2 звільнений у зв'язку із скороченням посади інженера по виробництву згідно п.1 ст.40 КЗпП, наказ №67 від 17.05.2010 року /а.с.19/. В період перебування у відпустці без збереження заробітної плати позивач хворів, про що свідчать листки непрацездатності /а.с.20-22/. З 09.09.2009 року ОСОБА_2 визнаний інвалідом 2-ї групи по причині загального захворювання /не пов'язаного з виробництвом/ та отримує пенсію по інвалідності з жовтня 2009 року /а.с.9-10/. Згідно довідки про заробітну плату /а.с.43/ ОСОБА_2 перебував на лікарняному з 13.05.2009 року по вересень 2009 року та отримував оплату по лікарняних листках /вказану у відомостях/. З вересня 2009 року по день звільнення заробітна плата йому не нараховувалася. На день звільнення відповідач повинен був сплатити позивачу 789,13 гривен, що складає: компенсацію за невикористані відпустки 334,26 грн., середню заробітну плату при звільненні 11,07 грн., заборгованість по заробітній платі 443,80 грн./а.с.69-70/. Під час розгляду справи позивачу частково виплачена сума 469,07 грн./а.с.158/, але вся заборгованість не погашена.

При звільненні відповідач не провів розрахунок з позивачем, зазначений у ст.116 КЗпП. Крім, сум зазначених у довідці /а.с.43/ позивач має право на вихідну допомогу у розмірі мінімальної заробітної плати, що на день звільнення складає 884 грн. Згідно ст.117 КЗпП України середній заробіток за час затримки виплати належних сум при звільненні з 17 травня 2010 року по 14 березня 2011 року (по день постановлення рішення включно) вирахувано так: 1768 гривен (сумарна мінімальна заробітна плата за два повні місяці перед звільненням 884 грн. + 884 грн.) : 44 дні = 40,18 гривен (середній заробіток за 1 день); 40,18 гривен х 215 днів (затримка розрахунку) = 8638,70 гривен. Фактично на період розгляду справи відповідач повністю не усунув порушення прав ОСОБА_2 на отримання заробітної плати, виплативши позивачу 09.02.2011 року в рахунок погашення заборгованості по заробітній платі 469,07 гривен.

Суд при розгляді справи враховує положення Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9 та Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Оскільки позивач звернувся з позовом 16.06.2010 року, звільнений він був з 17.05.2010 року, а вимогу про стягнення моральної шкоди він заявив 26.08.2010 року, то суд вважає,що позивач пропустив трьохмісячний строк позовної давності щодо вимоги про стягнення моральної шкоди,згідно ст.233,ст.237-1 КЗпП України. Заява про поновлення строку позовної давності позивачем не заявлена на пред'явлення цієї вимоги. В задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди йому належить відмовити.

Суд вважає, що вимоги позивача про виплату належних сум при звільненні підлягають частковому задоволенню виходячи із мінімальної заробітної плати, встановленої на день його звільнення. Підстав для перерахунку цих сум, виходячи із заробітної плати 2000 гривен, не має, оскільки позивач не довів, що він отримував таку заробітну плату, працюючи у відповідача на посаді, яка відсутня у штатному розписі підприємства.

Слід зазначити, що ч.1 ст.233 КЗпП України встановлений строк для звернення до суду за вирішенням трудових спорів. По справам про вирішення трудового спору працівник може звернутися до суду із заявою в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі порушення законодавства про оплату парці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Оскільки позивача було переведено на скорочений робочий день із виплатою мінімальної заробітної плати 01.12.2008 року згідно наказу №30, то він пропустив строк, встановлений ст.233 КЗпП України без поважних причин, для звернення до суду із позовом про вирішення трудового спору щодо зміни умов праці, доказів поважності пропуску строку на звернення до суду - не надав. Вимоги про стягнення оплати за час простою, виплат по листкам непрацездатності за час перебування у відпустці без збереження заробітної плати, безпідставні та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні, позовна заява ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково. Суд не приймає до уваги посилання відповідача про наявність фінансових труднощів, як причину невиплати позивачу належних сум при звільненні, оскільки ці доводи не відповідають чинному трудовому законодавству.

На підставі ст.45 Конституції України, статей 18, 44, 47, 49, 83, 113, 116, 117, 221, 237-1 КЗпП України, керуючись ст..ст.10,11,209,212,214,215,218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс НЗ», яке розташоване у м. Роздільна, вул.Леніна,36-а, Одеської області, індекс 67400, р/р №2600838095 в Одеській філії «ОСОБА_4 Аваль», МФО 328351, ЄДРПОУ 31217950, на користь ОСОБА_2 належні суми при звільненні, а саме: заробітну плату за вересень 2009 року - 443,80 грн. та компенсацію за невикористані відпустки 334,26 грн., всього 443,80 + 334,26 - 469,07 = 308,99 (триста вісім гривен 99 копійок) гривен, вихідну допомогу у сумі 884 (вісімсот вісімдесят чотири) гривни,а всього 1192,99 гривен (одну тисячу сто дев'яносто дві гривни 99 копійок).

Стягнути з ТОВ «Сервіс НЗ» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку розрахунку з 17 травня 2010 року по 14 березня 2011 року (включно) у сумі 8638 (вісім тисяч шістсот тридцять вісім) гривен 70 копійок.

В іншій частині позову ОСОБА_2 до ТОВ «Сервіс НЗ» - відмовити.

Стягнути з відповідача ТОВ «Сервіс НЗ» на користь держави судові витрати по справі: державне мито у сумі 51 + 86,38 = 137,38 гривен та ІТЗ розгляду справи у сумі 120 гривен, а всього 257,38 гривен.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Роздільнянський районний суд Одеської області шляхом подачі протягом 10 днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ: А.В.Ільяшук.