Рішення

від 16.07.2008 по справі 2-753/08

ТОРЕЗЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

№2-753/08

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2008

року    Торезький міський суд Донецької

області в складі:

Головуючого-судді    Стріжакової Т.В.

при секретарі  Косолапової В.В.

за участю

позивача    ОСОБА_1.

відповідача     ОСОБА_2.

представника

відповідача     ОСОБА_3.

свідків  ОСОБА_4., ОСОБА_5.

розглянувши

у відкритому судовому засіданні у місті Торезі справу за позовом ОСОБА_1до

ОСОБА_2про визнання права власності на 1/2 частину нежилого приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1.

звернувся у суд з позовом до відповідачки про визнання права власності на 1/2

частину нежитлового приміщення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що з відповідачкою

він перебував у шлюбі з 22.02.1989 року. Згідно із свідоцтвом про розірвання

шлюбу, виданого 06.02.2008 року шлюб між ними розірваний, про що складений

актовий запис №108 від 04.05.2007 року. Під час шлюбу по договору

купівлі-продажу, посвідченому нотаріусом 27.05.1998 року вони придбали

нежитлове приміщення магазину №20 «Продукти» загальною площею 1081кв.м,

розташованого за адресою: АДРЕСА_1вартістю 10190грн. Вказаний договір

оформлений на відповідачку, яка у добровільному порядку відмовляється визначити

порядок користування майном, без його згоди хоче здати в оренду приміщення

нежитлової будівлі, оскільки договір купівлі-продажі оформлений на її ім'я.

Просить визнати за ним право на 1/2 частину вказаного нежитлового приміщення.

У

судовому засіданні ОСОБА_1. дав пояснення, аналогічні викладеним у позові,

додатково пояснив, що з моменту укладення шлюбу у 1989 року вони з

відповідачкою жили однією сім'єю, вели сумісне господарство, мали спільний

бюджет. 27.05.1998 року вони придбали нежитлове приміщення магазину №20

«Продукти» для ведення сімейного бізнесу, в інтересах сім'ї. А, оскільки він не

міг бути покупцем спірного приміщення (він був директором магазину і підписував

вказаний договір як представник продавця), то у якості покупця договір

підписала відповідачка. З 30.04.2007 року вони з позивачкою припинили фактичні

шлюбні відносини, вона перейшла жити окремо. Оскільки нежитлове приміщення

оформлене на відповідачку, він не може ним користуватися. Вважає, що за ним та

відповідачкою повинно бути визнане право на спірне приміщення по 1/2 частині за

кожним, тому просив визнати за ним право на 1/2 частину вказаного нежитлового

приміщення.

Відповідачка

пояснила, що на момент придбання спірного приміщення вони з позивачем жили

однією сім'єю, вели сумісне господарство, мали спільний бюджет, приміщення вона

придбала за спільні кошти. Але у позивача немає дозволу на користування

вказаним приміщенням, він немає підприємницького хисту. Тому вона вимоги

визнала частково.

Представник

відповідачки суду пояснив, що відповідач немає права на здійснення

підприємницької діяльності, тому не має право використовувати спірне приміщення

без зміни його цільового призначення. Тому у задоволенні вимог позивача просив

відмовити.

Вислухавши

позивача, відповідачку, представника відповідачки, свідків, дослідивши

матеріали справи, судом фактично встановлено, що згідно із довідкою відділу

РАЦС ТМУЮ 22 лютого 1989 року зареєстрований шлюб ОСОБА_1та ОСОБА_7, актовий

запис №121, їх прізвище після реєстрації шлюбу - ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_1а

(а.с.8).

Згідно

із договором купівлі-продажу приміщення від 27.04.1998 року Колективне

підприємство №20 «Продукти» продало, а ОСОБА_2 купила нежитлове приміщення

основною площею 1081кв.м, що розташоване у АДРЕСА_1; 27 травня 1998 року

вказане нежитлове приміщення зареєстроване у Торезькому БТІ (а.с.7).

Бюро технічної інвентаризації м.Тореза повідомило, що нежитлове приміщення,

розташоване у АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі Дубліката договору

купівлі-продажу(а.с.15).

У

свідоцтві про розірвання шлюбу вказано, що шлюб між ОСОБА_1. та ОСОБА_2.

розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблений відповідний

актовий запис за №108 від 04.05.2007 року (а.с.9).

Виконавчий

комітет Торезької міської ради повідомив, що ОСОБА_1. зареєстрований у якості

фізичної особи-підприємця 23.10.2007 року; дозвіл на здійснення підприємницької

діяльності, пов'язаної з нежитловим приміщенням' магазину №20 «Продукти»,

розташованого у АДРЕСА_1, не видавався (а.с.34).

Свідок

ОСОБА_4. суду пояснила, що відповідачка є її дочка, яка з позивачем ОСОБА_1.

перебувала тривалий час у шлюбі. У них була гарна сім'я, вони вели сумісно

господарство, мали спільний бюджет, спільно працювали. Магазин №20 вони

придбали спільно і за спільні кошти. Дочка займалася домашнім господарством,

займалася домашньою роботою, а зять ОСОБА_1. працював в магазині, укладав

договори, розплачувався, керував колективом.

Свідок

ОСОБА_5. суду пояснила, що вона працювала у магазині №20, ОСОБА_1. обрали

директором, він керував магазином. ОСОБА_1. жив разом з своєю дружиною

ОСОБА_2., вони мали спільний бюджет, спільно з дружиною придбали спірний

магазин.

Ст.16 ЦК України

передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого

особистого немайнового або майнового права та інтересу, у т.ч. про визнання

права.

Відповідно

до ст.392 ЦК України

власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це

право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним

документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно

до ст.60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу,

належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається,

що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є

об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким

чином, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної

сумісної власності. Реєстрація прав на нього лише на ім'я одного з подружжя не

спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Статтею

63 Сімейного Кодексу України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні

права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на

праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між

ними.

З

матеріалів справи вбачається, що сторони з 22 лютого 1989 року перебували у

зареєстрованому шлюбі, про розірвання якого зроблений актовий запис за №108 від

04.05.2007 року Відповідачкою на її ім'я 27.04.1998 року було придбано

нежитлове приміщення основною площею 1081кв.м, що розташоване у м.АДРЕСА_1,

договір купівлі-продажу зареєстрований у БТІ. У судовому засіданні не

встановлено, що вказане майно є її особистою власністю на підставі обставин,

передбачених ч.1 ст.57 Сімейного Кодексу, а саме, що вказане майно

відповідачкою було придбано до шлюбу, за особисті кошти, на підставі договору

дарування або в порядку спадкування, що воно є річчю індивідуального

користування.

Позивач

згідно із поясненнями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5. у відповідності до ст. 63

Сімейного Кодексу України приймав активну участь у використанні придбаного

нежитлового приміщення, відповідачка займалася домашнім господарством, сторони

вели сумісне господарство, мали спільний бюджет. Пояснення свідків конкретні,

узгоджені, повністю співпадають, тому їх необхідно взяти до уваги.

Аналіз

усіх досліджених у судовому засіданні доказів, встановлений у судовому

засіданні характер взаємовідносин між сторонами з моменту укладання шлюбу до

30.04.2007 року: узгоджений розподіл їх обов'язків, спільне ведення усіх справ,

бюджету, взаємна довіра в справах - свідчать про наявність фактичних даних про

сімейні шлюбні відносини у вказаний період між сторонами.

Сторонами

не представлено і в судовому засіданні не здобуто доказів того, що вони по

веденню спільного бізнесу, організації роботи магазину між собою укладали який

не-будь договір як між сторонніми особами, які ведуть окремо своє господарство,

бюджет.

Відповідно

до ст.70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права

спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є

рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відомості про наявність такої домовленості або про шлюбний договір відсутні.

Судом встановлено, що документи на нежитлове спірне приміщення оформлені

тільки на відповідачку, через що іншими особами не визнається право власності

позивача на його частину цього приміщення, чим обмежуються його права на

частину власності приміщення; в судовому засіданні не встановлено, що між

сторонами мається домовленість про розмір часток власності на це приміщення, чи

наявність шлюбного договору, тому суд вважає, що спірне нежитлове приміщення,

розташоване за адресою: мАДРЕСА_1, зареєстроване за ОСОБА_2., є спільною

сумісною власністю подружжя, належить позивачу та відповідачці у рівних долях,

по 1/2 частині, й вимоги позивача підлягають задоволенню.

Керуючись

ст.ст. 16, 328, 392 ЦК України,

ст.57, 60, 63, 64, 70 Сімейного Кодексу України, ст.3, 4, 10, 11, 15, 60, 79,

197, 209, 212, 214, 215, 223 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

Визнати

за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2року

народження, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3року народження, право спільної часткової

власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. АДРЕСА_1в рівних

частках по 1/2 частині за кожним.

Заяву

про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня

проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом

двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заяву про

апеляційне оскарження рішення та апеляційна скарга подаються апеляційному суду

через Торезький міський суд.

Рішення

суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне

оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було

подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у

строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі

подання апеляційної скарги рішення, якщо не скасовано, набирає законної сили

після розгляду справи апеляційним судом.