Рішення

від 07.04.2014 по справі 922/51/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2014 р.Справа № 922/51/14

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Суярко Т.Д.

судді: Жиляєв Є.М. , Френдій Н.А.

при секретарі судового засідання Бабиніні Д.О.

розглянувши справу

за позовом АТЗТ "Інтелс" м. Харків до КП "Харківські теплові мережі", м. Харків про стягнення коштів

за участю :

Представника позивача: ОСОБА_1 дов.№1 від 20.02.2013р.

Представник відповідача: ОСОБА_2 дов. №38-1871 від 28.05.2010р.

Посадова особа КП "Харківські теплові мережі", заступник головного бухгалтера: ОСОБА_3, дов. № 38-752/22 від 28.02.2014 р.

Посадова особа Державного професійно-технічного навчального закладу "Центр професійно-технічної освіти № 3 м. Харкова": ОСОБА_4, дов. № 227 від 04.04.2014 р., ОСОБА_5, дов. № 719 від 20.12.2013 р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Акціонерне товариство закритого типу "ІНТЕЛС", звернувся з позовом до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" про стягнення 61385,98 грн. заборгованості, інфляційних втрат в сумі 412,21 грн., 3% річних в розмірі 7684,63 грн., а також просив суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1827,00 грн.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що на виконання договору з постачання теплової енергії, не укладеного сторонами в письмовій формі, позивач сплатив відповідачу вартість теплової енергії, втім останній припинив постачання відповідної енергії, що призвело до виникнення заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 61385,98 грн.

В судовому засіданні 27.01.2014 р. було оголошувалася перерва до 10.02.2014р. о 10:40 год.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в розмірі 61385,98 грн. підтримував в повному обсязі, на задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат не наполягав.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, зазначав, що 61385,98 грн. були списані з бухгалтерського обліку відповідача як безнадійна заборгованість у зв'язку з закінченням строків позовної давності; попередній договір на постачання теплової енергії з позивачем не укладався; договір купівлі-продажу теплової енергії з позивачем також не укладався; відповідач не відмовляв позивачу в постачанні теплової енергії; теплова енергія в приміщення, яким користується позивач, постачалася у кожному опалювальному періоді на підставі укладеного з балансоутримувачем будівлі - ДПТНЗ "ЦПТО № 3" - договору на постачання теплової енергії, оскільки приміщення, яке займає позивач, є лише частиною будівлі, що знаходиться на балансі ДПТНЗ "ЦПТО № 3", і система опалення приміщення є невід'ємною частиною системи опалення всієї будівлі, тому відключення теплової енергії у позивача є об'єктивно технічно неможливим.

Представник відповідача просив суд застосувати до позовних вимог в частині стягнення коштів в розмірі 61385,98 грн. позовну давність, початок перебігу якої, на думку відповідача, має обчислюватися з 01.10.2009 р., що також зумовлює неможливість задоволення позовних вимог у зв'язку з закінченням строку позовної давності по стягненню 61385,98 грн.

Посадова особа КП "Харківські теплові мережі", заступник головного бухгалтера пояснила, що 09.12.2013 р. платіжним дорученням КП "Харківські теплові мережі" перерахувало позивачеві грошові кошти на суму 41666,67 грн. як такі, що надмірно сплачені. Решта коштів на суму 61385,98 грн. була списана з бухгалтерського обліку підприємства як безнадійна, (у зв'язку зі сплином строку позовної давності) та віднесена на доходи звітного періоду підприємства згідно ст.135 ПК України. Окрім того, посадова особа відповідача зазначила, що пояснили, що основним балансоутримавачем будівлі за адресою: м. Харків вул. Тимурівців, 33-А, приміщення в якому займав позивач на підставі договору довірчого управління майном №28/04-08 від 22.04.2008р. - є Державний професійно-технічний навчальний заклад "Центр професійно-технічної освіти № 3 м. Харкова, який з 01.10.2009 р. сплачує за теплову енергію, яка постачається відповідачем в приміщення за адресою: м. Харків вул. Тимурівців, 33-А.

Посадова особа державного професійно-технічного навчального закладу "Центр професійно-технічної освіти № 3 м. Харкова" в судовому засіданні пояснила, що між ДПТНЗ "ЦПТО № 3" та відповідачем укладено договір на постачання теплової енергії, заборгованості ДПТНЗ "ЦПТО № 3" за відповідним договором немає; після вересня 2009 року ДПТНЗ "ЦПТО № 3" здійснював оплату за теплову енергію за 100% опалювальної площі будівлі за адресою Харків, вул.Тимурівців, 33"А", в тому числі за теплову енергію, яка постачалась позивачу.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступне.

28 квітня 2008 року між позивачем (як повіреним управляючим) та державним професійно-технічним навчальним закладом "Центр професійно-технічної освіти №3 м. Харкова" (як засновником управління) (далі - "ДПТНЗ "ЦПТО №3 м. Харкова") було укладено договір довірчого управління майном № 28/04-08 (далі - "договір управління майном") (арк.спр. 68-70).

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 та 5.1 договору управління майном ДПТНЗ "ЦПТО №3 м. Харкова передав позивачу строком на 15 років восьмий та дев'ятий поверхи лівого крила та дев'ять поверхів правого крила приміщення, яке знаходиться в місті Харкові по вулиці Тимурівців, 33"А" з прилеглою до нього територією, для здійснення управління відповідним майном.

Пунктом 2.3 договору управління майном ДПТНЗ "ЦПТО №3 м. Харкова та позивач погодили, що останній має право самостійно укладати договори з третіми особами на надання житлово-комунальних послуг.

01 червня 2009 року позивач звернувся до відповідача із заявою про укладення договору на постачання теплової енергії у гарячій воді у приміщення за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, 33"А" (опалювальна площа 2166,0 м2) та пр-т Стадіонний, 14 (опалювальна площа 3640,0 м2) (звернення доручення від 01.06.2009 р. арк.спр. 14).

25 червня 2009 року відповідачем було здійснено обстеження системи теплоспоживання об'єкту за адресою: м. Харків, вул.Тимурівців, 33"А" (акт обстеження № 175/3742 від 2506.2009 р. арк.спр. 15), складено акт переддоговірного обстеження (арк.спр. 16) та видано позивачу технічні умови на влаштування вузла обліку енергії на опалення (арк.спр. 17).

Як стверджував позивач та не заперечував відповідач, між сторонами договору на постачання теплової енергії в письмовій формі укладено не було, втім відповідач здійснював постачання теплової енергії позивачу у приміщення, яке знаходилося у володінні останнього на підставі договору довірчого управління майном за адресою: м. Харків, вул.Тимурівців, 33"А".

В період з липня по жовтень 2009 року відповідач виставив позивачу вимоги-доручення на оплату теплової енергії на загальну суму 10450,27 грн. (вимоги-доручення арк.спр. 31, 34, 36).

В період з липня 2009 року по лютий 2011 року позивач сплатив відповідачу за теплову енергію кошти на загальну суму 116735,87 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (арк.спр. 18-21) та отримав відповідні податкові накладні (арк.спр.22-29).

Згідно наявних в матеріалах справи актів виконаних робіт (арк.спр. 30,32-33,35) відповідач поставив позивачу теплову енергію в період з червня 2009 року по вересень 2009 року на загальну суму 13683,22 грн.

Як стверджує позивач, відповідач з 01.10.2009 року відмовився постачати йому теплову енергію. Відповідно, різниця між сплаченими позивачем за теплову енергію коштами (116735,87 грн.) та вартістю фактично спожитої ним тепловою енергією (на суму 13683,22 грн. - що підтверджується актами приймання-передачі) становить 103052,65 грн.

Листом № 20/06-1 від 20.06.2011 р. (арк.спр. 39) позивач просив відповідача повернути суму переплачених за спожиту теплову енергію коштів в розмірі 103052,65 грн.

У відповідь на вказане звернення позивача відповідач листом № 36/1-1822 від 29.06.2011 р. (арк.спр. 40) зазначив, що кошти в розмірі 103052,65 грн. є передплатою та будуть зараховані в рахунок авансових платежів по договору.

19 грудня 2013 року платіжним дорученням № 13389 (арк.спр. 42) відповідач повернув позивачу із вказаних вище коштів в сумі 103052,65 грн. лише частину - в розмірі 41666,67 грн., визначивши призначення платежу - повернення надмірно сплачених коштів за теплову енергію згідно листа б/н без ПДВ.

07 лютого 2014 року листом № 64/юр (арк.спр. 83) відповідач здійснив уточнення призначення платежу у платіжному дорученні № 13389 від 19.12.2013 р., відповідно до якого кошти в сумі 41666,67 грн. призначено для повернення надмірно сплачених позивачем у грудні 2010 року та лютому 2011 року коштів за теплову енергію без ПДВ.

Позивач стверджує, що решту надмірно сплачених ним коштів в сумі 61385,98 грн. відповідач не повернув. Факт неповернення відповідачем позивачу вказаних коштів також не заперечувався відповідачем у судових засіданнях.

У зв'язку з наведеними обставинами, позивач нарахував відповідачу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних в розмірі 7684,63 грн. та інфляційні втрати в розмірі 412,21 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).

Відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 "Про затвердження Правил користування тепловою енергією" користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

З огляду на вказані положення чинного законодавства, для укладення договорів з постачання теплової енергії встановлено спеціальні вимоги до форми (письмовий типовий договір) та порядку його укладення.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

В матеріалах справи відсутні, а сторонами не надані докази на підтвердження факту підписання між ними договору на постачання теплової енергії в приміщення за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, 33"А", яке знаходиться в довірчому управлінні у позивача. Факт відсутності відповідного договору у формі єдиного письмового документу, підписаного обома контрагентами також не заперечується сторонами у справі.

Таким чином, викладені вище обставини свідчать, що між позивачем та відповідачем не було досягнуто в належній формі згоди з усіх істотних умов договору на постачання теплової енергії відповідачем позивачу, а від так - між сторонами не існувало договірних відносин з постачання теплової енергії.

Посилання позивача про укладення між ним та відповідачем попереднього договору з постачання теплової енергії або про фактичне виконання такого договору не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та базуються на довільному тлумаченні позивачем положень чинного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Враховуючи відсутність укладеного між позивачем та відповідачем договору на постачання теплової енергії, відсутність доказів, які б свідчили про надання відповідачем позивачеві послуг на суму 61385,98грн. (акти приймання-передачі тощо), відсутність будь-яких інших підстав для зберігання відповідачем грошових коштів, відсутність доказів, які б свідчили про правомірність таких дій, суд приходить до висновку про безпідставність зберігання відповідачем грошових коштів позивача у вказаній сумі.

В матеріалах справи також відсутні, а відповідачем не надані докази повернення позивачу коштів в розмірі 61385,98 грн.

Про безпідставність набуття відповідачем коштів в розмірі 61385,98 грн. за теплову енергію свідчать також наступні обставини.

01 березня 2002 року між відповідачем (як енергопостачальною організацією) та ДПТНЗ "ЦПТО №3 м. Харкова як балансоутримувачем будівлі за адресою: вул. Тимурівців, 33 «А» було укладено договір № 79 про постачання теплової енергії (арк.спр. 102-104), на підставі якого здійснюється, зокрема, і теплопостачання приміщень за адресою: вул. Тимурівців, 33 «А», які займає позивач.

Як пояснила присутня у судовому засіданні 07 квітня 2014 року посадова особа ДПТНЗ "ЦПТО №3 м. Харкова, вартість теплової енергії, що поставлялася у будівлю за адресою : вул. Тимурівців, 33 «А», з жовтня 2009 року оплачувалася саме ДПТНЗ "ЦПТО №3 м. Харкова. Заборгованість за послуги з теплопостачання у ДПТНЗ "ЦПТО №3 м. Харкова відсутня. Вказані обставини не заперечувалися і представниками відповідача у даній справі.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно зберігає сплачені позивачем кошти в розмірі 61385,98 грн., а від так і про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині їх стягнення.

Посилання відповідача про відсутність з боку позивача вимоги про повернення коштів в розмірі 61385,98 грн. в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України або ст. 1212 ЦК України не мають під собою правового підґрунтя. Адже, положення ст. 1212 ЦК України встановлюють обов'язок набувача безпідставно отриманого майна повернути таке майно відповідній особі, та не визначають строк, в межах якого таке повернення мало б бути здійснено. Невизначеність такого строку зумовлена природою правовідносин з набуття (збереження) майна без достатньої правової підстави та однозначно вказує на приписи законодавця з негайного здійснення повернення такого майна потерпілому. Зазначені особливості правового регулювання зобов'язань з безпідставного збагачення об'єктивно виключають існування строку для належного (непростроченого) виконання зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна у розумінні ст.ст. 526, 530 ЦК України.

Таким чином,застосування положень ст..530 ЦК України до правовідносин з безпідставного збагачення є неможливим, а відсутність вимоги позивача до відповідача про повернення коштів в розмірі 61385,98 грн. не свідчить про відсутність обов'язку останнього негайно їх повернути.

Вказаний висновок суду підтримано судовою практикою, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 07.10.2010 р. по справі № 37/163.

З приводу позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що стягнення грошовий коштів в розмірі 61385,98 грн. відбувається у зв'язку з їх набуттям відповідачем без достатньої правової підстави (по ст. 1212 ЦК України), суд вважає, що нарахування на відповідну суму 3% річних та інфляційних втрат є неможливим, оскільки повернення відповідних коштів вчиняється не на виконання відповідачем взятих на себе грошових зобов'язань, а з підстав, пов'язаних з безпідставним отриманням та зберіганням відповідних коштів.

Вказана позиція викладена також у п. 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

На підставі викладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 412,21 грн. та 3% річних в розмірі 7684,63 грн.

Щодо клопотання позивача про застосування до позовних вимог в частині стягнення коштів в розмірі 61385,98 грн. позовної давності, суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи заяву про застосування строків позовної давності до позовної вимоги в частині стягнення 61385,98 грн. відповідач посилається на те, що оскільки позивач стверджує, що КП "Харківські теплові мережі" припинило постачання теплової енергії в займане позивачем приміщення з 01.10.2009 р., то саме з цієї дати мають обчислюватися строки позовної давності, встановлені ч. 1 ст. 261 ЦК України.

Так, на думку відповідача, враховуючи повернення позивачу коштів в розмірі 41666,67 грн. за надмірно оплачену останнім теплову енергію в 2010 та 2011 роках, трирічний строк позовної давності по стягненню 61385,98 грн. є вичерпаним.

Втім, суд не погоджується з такою позицією відповідача, про що зробив висновок з наступного.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Визначаючи строк, від якого має обчислюватися позовна давність по стягненню 61385,98 грн. суд керується тим, що відповідні грошові кошти мали бути повернені відповідачем позивачу негайно після їх отримання. Так, позивач, не отримавши відповідні грошові кошти, мав можливість дізнатися про порушення свого майнового права позивачем.

Загальний розмір сплачених позивачем та отриманих відповідачем без достатньої правової підстави коштів становить 103052,65 грн.

30 травня 2011 року та 01 листопада 2013 року між сторонами було підписано акти звіряння (арк.спр. 37, 41), відповідно до яких станом на 30.05.2011 р. та 01.11.2013 р. відповідно кредиторська заборгованість відповідача перед позивачем становить 103052,65 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір (п. 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 3 ст. 264 ЦК України).

Таким чином, 30.05.2011 р. та 01.11.2013 р. трирічний строк позовної давності щодо повернення позивачем відповідачу коштів в розмірі 103052,65 грн. - переривався та починав свій перебіг заново.

Викладене вище свідчить, що з 01.11.2013 р. трирічний строк позовної давності по стягненню безпідставно набутих відповідачем коштів в розмірі 103052,65 грн. почав свій перебіг заново.

Як вже зазначалось вище, судом встановлено, що частина вказаної вище заборгованості в розмірі 103052,65 грн. була повернена відповідачем позивачу 09.12.2013 р. платіжним дорученням № 13389 на суму 41666,67 грн. (арк.спр. 42).

При цьому, 07.02.2014 р. листом № 64/юр (арк.спр. 83) відповідач здійснив уточнення призначення платежу у платіжному дорученні № 13389 від 19.12.2013 р., відповідно до якого кошти в сумі 41666,67 грн. призначено для повернення надмірно сплачених позивачем у грудні 2010 року та лютому 2011 року коштів за теплову енергію без ПДВ.

Втім, викладені обставини часткового повернення безпідставно отриманих відповідачем коштів в розмірі 41666,67 грн. від загальної заборгованості в розмірі 103052,65 грн. жодним чином не впливають на перебіг позовної давності щодо решти з безпідставно отриманих відповідачем коштів в розмірі 61385,98 грн. (вимога про стягнення яких є предметом розгляду у даній справі).

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про застосування до позовних вимог в частині стягнення 61385,98 грн. позовної давності є таким, що не підлягає задоволенню, оскільки відповідні позовні вимоги заявлені позивачем в межах строку позовної давності.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст. 49 ГПК України. Відповідно до даної норми, у випадку часткового задоволення позовних вимог судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог - в розмірі 1614,10 грн.

З огляду на наведене, відповідно до ст.ст. 175, 181 ГК України, ст.ст. 11, 207, 256, 257, 261, 264, 530, 625, 626, 638, 1212 ЦК України, Постанови Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 "Про затвердження Правил користування тепловою енергією" та керуючись ст.ст. 1, 4, 32, 33, 38, 43, 44, 48, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, буд. 11, код ЄДРПОУ 31557119) на користь Акціонерного товариства закритого типу "ІНТЕЛС" (61013, м. Харків, вул. Шевченка, буд. 24, код ЄДРПОУ 24140378) безпідставно отримані кошти в розмірі 61385,98 грн., судовий збір в розмірі 1614,10 грн.

В частині стягнення 3% річних в розмірі 7684,63 грн. та інфляційних втрат в розмірі 412,21 грн. - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 07.04.2014 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8