Рішення

від 26.08.2015 по справі 757/21913/15-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/21913/15-ц

Категорія 4

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2015 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Волкової С.Я.

при секретарі Топал А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 23.06.2015 р. звернулася до суду із вимогами про поділ майна подружжя, які в судовому засіданні скорегувала та остаточно просить в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на: 1/2 частину кв.АДРЕСА_1, 1/2 частину машиномісця НОМЕР_1, розташованого в приміщенні №1 підземної автостоянки по АДРЕСА_4, стягнути з ОСОБА_2 6 967 401,88 грн., посилаючись на те, що за час перебування у шлюбі із ОСОБА_2 ними набуто наступне майно: кв.АДРЕСА_1; машиномісце НОМЕР_1, розташоване в приміщенні №1 підземної автостоянки по АДРЕСА_4; нежилі приміщення (в літ.А) з №1 по №6 (групи приміщень №4а), розташовані по АДРЕСА_3; нежилі приміщення (в літ.А) з №1 по №13 (групи приміщень №58), розташовані по АДРЕСА_2; до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальність "Спеціалізоване мисливське господарство "Полісся" були внесені грошові кошти в сумі 2 404 137,42 грн., до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальність "Народний Універмаг" були внесені грошові кошти в сумі 994 559,00 грн., отже з відповідача належить стягнути 1/2 частину грошових коштів, внесених до статутного фонду товариства "Народний Універмаг" в сумі 497 279,50 грн., пізніше частка у статутному фонді товариства "Спеціалізоване мисливське господарство "Полісся" була відчужена ОСОБА_2, отже з відповідача належить стягнути 1/2 частину грошових коштів, якими він розпорядився при виході зі складу учасників товариства з обмеженою відповідальність "Спеціалізоване мисливське господарство "Полісся" в сумі 1 202 068,71 грн., також ОСОБА_2 здійснив відчуження нежилих приміщень (в літ.А) з №1 по №13 (групи приміщень №58), розташованих по АДРЕСА_2, отже з відповідача належить стягнути 1/2 частину вартості цих нежилих приміщень в сумі 304 279,17 грн., крім того ОСОБА_2 здійснив відчуження нежилих приміщень (в літ.А) з №1 по №6 (групи приміщень №4а), розташованих по АДРЕСА_3, отже з відповідача належить стягнути 1/2 частину вартості цих нежилих приміщень в сумі 4 963 774,50 грн.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримала позовні вимоги ОСОБА_1, просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на їх необґрунтованість, та пояснила, що ще в 2013 р. між позивачем ОСОБА_1 відповідачем ОСОБА_2 було вирішено спір щодо поділу майна.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, вивчивши письмові докази, приходить висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що сторони протягом листопада 2005 р.-листопада 2012 р. перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2, виданим 4.11.2005 р. відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції м. Києва; рішенням Печерського районного суду м. Києва від 9.11.2012 р. у справі №2-2460/12 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3, виданим 9.08.2006 р. відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві. При вивченні судового рішення встановлено, що на час розгляду в суді справи про розірвання шлюбу спору між сторонами щодо спільного майна, нажитого в шлюбі, та спору щодо місця проживання спільної дитини не існувало.

Встановлено, що за час шлюбу сторонами було набуто наступне майно: трикімнатна кв.АДРЕСА_1, загальною площею 141,00 кв.м., жилою площею 82,50 кв.м.; машиномісце НОМЕР_1, розташоване в приміщенні №1 підземної автостоянки по АДРЕСА_4; нежилі приміщення (в літ.А) з №1 по №6 (групи приміщень №4а), розташовані по АДРЕСА_3, загальною площею 197,80 кв.м.; нежилі приміщення (в літ.А) з №1 по №13 (групи приміщень №58), розташовані по АДРЕСА_2, загальною площею 101,90 кв.м.; до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальність "Спеціалізоване мисливське господарство "Полісся" (ЄДРПОУ 32069194) ОСОБА_2 були внесені грошові кошти в сумі 2 404 137,42 грн.; до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальність "Народний Універмаг" (ЄДРПОУ 37702556) ОСОБА_2 були внесені грошові кошти в сумі 994 559,00 грн., й зазначені обставини не заперечуються ані сторонами, ані їх представниками, не оспорюються суми внесків та вартість майна.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 р. "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядженням майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буле встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Позивач ОСОБА_1, звертаючись 23.06.2015 р. до відповідача ОСОБА_2 із вимогами про поділ майна подружжя, просить суд в порядку поділу спільного майна подружжя визнати ідеальні частки подружжя в частині цього майна та компенсувати вартість частини відчуженого майна, свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем його частка у статутному фонді товариства була відчуження, хоча згода на це нею не надавалася, що продаж нежилих приміщень було без її відома, виключно на власний розсуд відповідача, без погодження з нею умов відчуження і не в інтересах сім'ї.

Між тим, надані суду документи свідчать про те, що 24.01.2013 р. позивач ОСОБА_1 своєю особистою заявою, що була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сокуренко О.Д. та зареєстрована в реєстрі нотаріальних дій за №37, підтвердила, що не претендує на 1/2 частину майна, набутого у шлюбі з ОСОБА_2; вона ж своєю особистою заявою від 22.02.2013 р., що була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрована в реєстрі нотаріальних дій за №22, повторно підтвердила та погодилась з тим, що все набуте під час шлюбу з ОСОБА_2 майно, що було оформлене/зареєстровано безпосередньо за ОСОБА_2, залишається у його приватній власності, в зв'язку з чим ОСОБА_1 підтвердила припинення права спільної сумісної власності на таке майно та відсутність зі свого боку та третіх осіб будь-яких фінансових претензій на таке майно.

Отже нотаріальні заяви позивача засвідчують факт досягнення згоди між подружжям про поділ усього майна, що становило об'єкт права спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_1 нотаріальною заявою від 22.02.2013 р. надала згоду на подальше вільне розпорядження ОСОБА_2 майном, нажитим під час шлюбу, за ціною та на умовах, визначених на його власний розсуд; вона також підтвердила, що всі правочини щодо набуття та відчуження майна та майнових прав, вчинені під час шлюбу з ОСОБА_2, вчинені за наявності її згод, відповідали інтересам їхньої сім'ї, умовам набуття/відчуження (у тому числі стосовно ціни об'єкту набуття/відчуження та його оцінки особою, що здійснює відчуження), що умови правочинів ними попередньо були обговорені і були вигідними, що жодних прав та/або охоронюваних законом інтересів під час вчинення та виконання таких правочинів, а також до інших осіб, що відчужили/придбали майно та або майнові права та підстави вказаних правочинів вона не має.

Суд не приймає до уваги посилання представника позивача в судовому засіданні на ту обставину, що обидві нотаріальні заяви від 24.01.2013 р. та від 22.02.2013 р. є скасованими.

Так, чинним законодавством України не встановлено способів відтворення в документальному виді досягнутих між сторонами домовленостей про поділ спільної сумісної власності подружжя. Суд, виходячи з встановленого Цивільним законодавством України принципу свободи договору, що сторони вправі самостійно, на власний розсуд обрати спосіб закріплення прав кожного з подружжя на поділене майно, вбачає, що особистими нотаріальними заявами від 24.01.2013 р. та від 22.02.2013 р., кожна з яких була посвідчена приватним нотаріусом, позивач ОСОБА_1 підтвердила припинення права спільної сумісної власності на майно, підтвердила відсутність зі свого боку будь-яких фінансових претензій на таке майно.

Суд також враховує, що заява позивача від 24.01.2013 р. посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сокупенко О.Д., що заява позивача від 22.02.2013 р. посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про нотаріат" нотаріат в Україні являє собою систему органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Відповідно до ст.54 Закону України "Про нотаріат" при посвідчені угод, зокрема, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інших угод нотаріуси перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди дійсним намірам сторін.

Як вбачається з тексту заяви ОСОБА_1 від 22.02.2013 р., підписаної позивачем, нотаріус роз'яснив зміст і значення: "Підстав набуття права спільної сумісної власності подружжя" (ст.60 СК України); "Об'єкти права спільної сумісної власності" (ст.61 СК України); "Виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належить дружині, чоловікові" (ст.62 СК України); "Здійснення подружжям права спільної сумісної власності" (ст.63 СК України); "Право подружжя на укладення договорів між собою" (ст.64 СК України); "Право подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя" (ст.65 СК України), перевірив відповідність змісту посвідчуваного правочину дійсним намірам сторони.

Отже застосований спосіб оформлення досягнутий між сторонами домовленостей про поділ спільної сумісної власності подружжя шляхом посвідчення особистих заяв позивача не суперечить чинному законодавству України та не допускає неоднозначного їх розуміння.

Суд, дослідивши тексти заяви позивача від 24.01.2013 р., її ж заяви від 22.02.2013 р., зважаючи на правове значення дій нотаріуса при їх посвідченні, приходить висновку про відсутність підстав вважати, що доводи позивача про відсутність її згоди на розпорядженням майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, її ж твердження, що не надавала згоди відповідачу на розпорядження грошовими коштами, які він отримав при виході зі складу товариства, що не надавала згоди відповідачу на відчуження нежилих приміщень, її ж твердження, що відчуження вказаних приміщень було здійснено без її відома, виключно на власний розсуд відповідача, без погодження з нею умов відчуження і не в інтересах сім'ї, спростовані в судовому засіданні, зокрема тим, що в 2013 році між сторонами було вирішено спір щодо поділу майна.

На підставі викладеного, керуючись ст.368 ЦК України, ст.ст.60,61,63,70,71 СК України, постановою Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 р. "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", ст.ст.10,11,60,88,169,212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

СУДДЯ