Постанова

від 27.08.2015 по справі 921/1319/14-г/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2015 р. Справа № 921/1319/14-г/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Данко Л.С.

розглянув апеляційну скаргу приватного підприємства "Бекерай" від 05.06.15р., №72

на рішення господарського суду Тернопільської області від 21.05.2015р.

у справі № 921/1319/14-г/15

за позовом приватного підприємства "Захід-Хліб-Збут-2002", м. Тернопіль,

до відповідача приватного підприємства "Бекерай", м. Кременець, Тернопільська область

про cтягнення заборгованості в сумі 160 413,34 грн.

за участю представників сторін:

- від позивача - Іванців Ю.С.

- від відповідача - не з'явився.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2015р. апеляційну скаргу приватного підприємства «Бекерай» прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Орищин Г.В., судді Данко Л.С., Кузь В.Л.

Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 26.08.2015р. в склад судової колегії по розгляду справи № 921/1319/14-г/15 внесено зміни, замість судді Кузя В.Л. введено суддю Галушко Н.А.

Права та обов'язки сторін, передбачені ст. 20,22 ГПК України, представнику позивача роз'яснено.

Заяв про відвід складу суду не поступало.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 21.05.2015р. (суддя Галамай О.З.) у справі № 921/1319/14-г/15 позов приватного підприємства (надалі - ПП) «Захід-Хліб-Збут-2002» задоволено; з приватного підприємства (надалі - ПП) «Бекерай» на користь позивача стягнуто 120898,50 грн. основного боргу, 2905,43грн. пені, 24179,70 грн. - 20% штрафу, 12089,85 грн. - 10% штрафу, 339,86 грн. - 3% річних, 3208,27 грн. судового збору.

Вказане рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що відповідач взятих на себе зобов'язань по договору поставки № 011109 від 11.09.2014р. належним чином не виконав, поставленого позивачем товару не оплатив, внаслідок чого у ПП «Бекерай» (покупець) перед позивачем виникла заборгованість в сумі 120898,50 грн., що підтверджується видатковими накладними, долученими до матеріалів справи. За невиконання покупцем своїх зобов'язань, позивач нарахував відповідачу 2905,43 грн. пені, 24179,70 грн. штрафу у розмірі 20% від вартості поставленої партії товару, 12089,85 грн. штраф у розмірі 10% від суми вартості поставленої партії товару, та, 339,86 грн. - 3% річних, нарахованих відповідачу на підставі ст. 625 ЦК України. З врахуванням того, що відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано наявність заборгованості, суд дійшов до висновку про підставність заявленого позову.

Не погодившись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду ПП «Бекерай» оскаржило його в апеляційному порядку, покликаючись на те, що відповідач звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням, яке було викладене у відзиві на позов від 20.05.2015р., про зменшення розміру штрафних санкцій, посилаючись на те, що причиною несвоєчасної сплати боргу став незадовільний майновий стан ПП «Бекерай». Однак, на його думку, суд дані докази до уваги не прийняв та на не надав їм належної оцінки, що значним чином вплинуло на спроможність відповідача виконати свої зобов'язання за договором, відтак вважає рішення місцевого господарського суду від 21.05.2015р. таким, що підлягає скасуванню, як не обґрунтоване та незаконне.

На викання вимог ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2015р. позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує доводи апелянта, як необґрунтовані та документально не підтверджені, тому просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Скаржник участі уповноваженого представника в дане судове засідання не забезпечив, однак подав клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку із участю його юриста в іншому судовому засіданні, яке призначене на 27.08.2015р., та неможливістю забезпечити явку повноваженого представника ПП «Бекерай». Розглянувши подане клопотання судова колегія відхилила таке, оскільки господарський процесуальний кодекс не обмежує кола осіб, що можуть бути представниками юридичних осіб у господарському процесі (ч. 3 ст. 28 ГПК України), а ухвалою суду від 06.07.2015р. участь представників сторін в судовому засіданні не визначалась обов'язковою.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне.

11.09.2014 р. між приватним підприємством «Захід-Хліб-Збут-2002» (постачальник) та приватним підприємством «Бекерай» (покупець) було укладено договір поставки №011109, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах договору поставити (передати у власність) покупця товар - борошно, а покупець зобов'язався прийняти товар - борошно та своєчасно здійснити його оплату (п. 1.1 та п.1.2 договору).

Пунктом 2.1 договору встановлено, що товар постачається окремими партіями; кількість та асортимент товару у кожній окремій партії визначається за домовленістю між сторонами та підтверджується видатковими накладними, які видаються постачальником.

Умовами договору, а саме п. 3.4 договору передбачено, що передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатково-прибутковою накладною, яка має відповідати замовленню та в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається.

Відповідно до п. 4.1 договору ціна товару (з урахуванням ПДВ) вказується у накладних на товар. Оплата товару здійснюється шляхом перерахування вартості товару покупцем на рахунок постачальника і здійснюється протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару. Оплата проводиться у національній валюті України - гривні ( п.п 4.3- 4.5 договору).

У відповідності до п.5.4. договору покупець зобов'язався своєчасно оплачувати товар, згідно з визначеними у договорі умовами.

Пунктом 6.2 договору сторони погодили, що у випадку прострочення оплати партії товару покупець сплачує постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення за кожен день прострочення.

У випадку невиконання покупцем взятого на себе зобов'язання по оплаті партії товару понад 14 (чотирнадцять) календарних днів із дня закінчення граничного терміну оплати, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від суми вартості поставленої партії товару (п.6.3. договору).

Разом з тим, пунктом 6.4. договору передбачено, що у разі невиконання покупцем взятого на себе зобов'язання по оплаті партії товару понад календарний місяць із дня закінчення граничного терміну оплати, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від суми вартості поставленої партії товару за кожен наступний календарний місяць. При настанні підстав для застосування штрафів до покупця, передбачених п.6.3. та 6.4. даного договору, їх розрахунок проводиться окремо, залежно від терміну протягом якого зобов'язання покупця, передбачене п.4.4. договору, залишалось невиконаним.

Договір вступив в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014р. або до повного виконання сторонами всіх зобов'язань по цьому договору (п. 9.1 договору).

Згідно видаткових накладних № 2036 від 01.10.2014р., №2059 від 02.10.2014р., №2048 від 04.10.2014р. (а.с. 14-16 т. І) та товарно-транспортних накладних №19/01 від 01.10.2014р., №8/02 від 02.10.2014р., №5/04 від 04.10.2014р.(а.с. 17-19 т. І), позивач передав відповідачу товар на загальну суму 120898,50 грн.

За неналежне виконання умов договору, у відповідності до п.6.2, п. 6.3 та п. 6.4 договору позивач нарахував відповідачу 2905,43 грн. пені, 24179,70 грн. штрафу у розмірі 20% від суми вартості поставленої партії товару, 12089,85 грн. штрафу у розмірі 10% від суми вартості поставленої партії товару, та 339,86 грн. - 3% річних, як це передбачає ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Заслухавши доводи та пояснення представника позивача, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, судова колегія дійшла до висновку, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, ПП «Захід-Хліб-Збут-2002» свої зобов'язання по договору поставки № 011109 від 11.09.2014р. виконав належним чином та поставив ПП «Бекерай» борошно на загальну суму 120898,50 грн., що підтверджується видатковими накладними № 2036 від 01.10.2014р., №2059 від 02.10.2014р., №2048 від 04.10.2014р. та товарно-транспортними накладними №19/01 від 01.10.2014р., №8/02 від 02.10.2014р., №5/04 від 04.10.2014р., які скріплені підписами та печатками обох сторін (а.с. 14-19 т. І).

Відповідач взятих на себе по договору поставки № 011109 від 11.09.2014р. зобов'язань, щодо оплати поставленого товару не виконав, внаслідок чого в останнього перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 120898,50 грн., що, зокрема, позивач обґрунтовує й актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.10.2014р. (а.с. 20 т. І), а доказів, які б з достовірністю спростували наявність перед позивачем заборгованості відповідач суду не подав.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи порушення покупцем термінів оплати за отриманий товар, позивачем нараховано відповідачеві пеню за період з 16.10.2014р. по 20.11.2014р. у розмірі 2905,43 грн., штраф у розмірі 20% від суми вартості поставленої партії товару (п.6.3 договору), що становить 24179,70 грн. та штраф у розмірі 10% від суми вартості поставленої партії товару (п.6.4 договору), що становить 12089,85 грн., а також три відсотки річних в розмірі 339,86 грн., які підлягають до стягнення.

Аналізом матеріалів справи судовою колегією встановлено, що відповідач взятих на себе по договору поставки зобов'язань не виконав, а його покликання щодо часткової сплати боргу належним чином спростовані судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про підставність та обґрунтованість заявленого позову.

Покликання апелянта на те, що місцевим господарським судом не взято до уваги те, що причиною несвоєчасної оплати боргу став незадовільний майновий стан ПП «Бекерай» та не зменшено розмір штрафних санкцій, відхиляються судовою колегією з огляду на наступне.

Так, п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України, відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у п. 3.17.4. Постанови Пленуму № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Відповідно до ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (п. 1 ст. 233 Господарського кодексу України).

Враховуючи інтереси обох сторін, відсутність в матеріалах справи доказів того, що відповідачем були вжиті заходи до виконання зобов'язання чи негайного добровільного усунення допущеного порушення, зважаючи на те, що фінансовий стан скаржника є результатом його власної господарської діяльності, а порушуючи строки оплати за договором, відповідач знав про можливість накладення на нього штрафу, застосування якого, було погоджено сторонами при укладені договору поставки, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні клопотання ПП «Бекерай» про зменшення заявленого до стягнення штрафу.

Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України , слід покласти на скаржника.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду тернопільської області від 21.05.2015р. у справі № 921/1319/14-г/15 залишити без змін, апеляційну скаргу приватного підприємства «Бекерай» - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складений 02.09.2015р.

Головуючий суддя Орищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.

суддя Данко Л.С.