Постанова

від 06.03.2007 по справі 3/250-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

3/250-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

06 березня 2007 р.                                                                                   № 3/250-06  

           Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів :

головуючого      Овечкіна  В.Е.,

суддівЧернова     Є.В., Цвігун В.Л.,

за   участю   представників:

позивача   - Ткачук О.О.,

відповідача   - Смирний О.С.,

розглянувши  у відкритому судовому засіданні  касаційну скаргу

ВАТ "Центральний ГЗК"

на постановувід 05.12.2006 Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі№3/250-06

за  позовом Корпорації “Міжрегіональний Промисловий Союз”

доВАТ "Центральний ГЗК"

про  стягнення 230510 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду  Дніпропетровської області від 09.10.2006 (суддя Юзіков С.Г.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.12.2006 (судді: Логвиненко А.О., Павловський П.П., Чус О.В.), позов задоволено у зв'язку  з обгрунтованістю позовних вимог.

            ВАТ "Центральний ГЗК" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, в позові відмовити, посилаючись на порушення судом ст.ст.119-126 Статуту залізниць України, п.п.4, 12 „Правил користування вагонами і контейнерами”, які повинні застосовуватися при вирішенні господарського спору між сторонами. Зокрема, скаржник вважає, що він повинен був вносити плату за користування вагонами лише за час, коли вагони були у безпосередньому розпорядженні ВАТ “ЦГЗК” –з моменту, коли Корпорація “МПС” передала їх ВАТ "ЦГЗК" до моменту їх фактичного прийняття Корпорацією “МПС” від ВАТ "ЦГЗК" (фактично за час, коли вагони стояли під навантаженням) та за час затримки вагонів з вини ВАТ "ЦГЗК". Однак, затримки вагонів з вини ВАТ "ЦГЗК" не було, оскільки ВАТ "ЦГЗК" не приймав вагони від Корпорації “МПС”, коли вони прибули на станцію призначення та не передавав їх Корпорації “МПС”, коли вони були вивантажені ВАТ “Дніпропетровський металургійний комбінат ім.Дзержинського”. Таким чином, відповідач не користувався вагонами, коли вагони прибули на станцію призначення в розумінні п.п.4,12 „Правил користування вагонами і контейнерами”. Згідно зі ст.125 Статуту залізниць України після прибуття вантажу на станцію призначення всю відповідальність перед залізницею щодо цього перевезення несе одержувач (ВАТ “Дніпропетровський металургійний комбінат ім.Дзержинського”).

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет  правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій та  заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова –залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позову апеляційний господарський суд виходив з того, що:

30.12.2005 року між сторонами було укладено договір, за умовами якого позивач зобов'язався своїм рухомим складом організувати залізничне перевезення вантажів відповідача, а Комбінат прийняв на себе обов'язок оплатити надані послуги в порядку, передбаченому договором.

Предметом позову є оплата за користування вагонами у січні 2006 року за час простою вагонів на залізничних шляхах ВАТ “Дніпропетровський металургійний комбінат ім.Дзержинського”. Простій виник внаслідок відмови вантажоодержувача приймати від Комбінату вантаж через його неякісність.

В обгрунтування відмови оплатити 230510 грн. відповідач послався на те, що у вказаний період він не користувався вагонами позивача, які знаходилися на території  ВАТ “Дніпропетровський металургійний комбінат ім.Дзержинського”, а тому враховуючи приписи Статуту залізниць України комбінат не повинен здійснювати оплату за їх користування.

Вказані заперечення відповідача визнано судом безпідставними з тих мотивів, що пунктом 2.2.10 договору передбачено обов'язок відповідача у випадку здійснення перевезення до вантажоодержувачів, з якими у позивача відсутні договірні відносини, надати Корпорації у встановленій формі гарантію оплати за користування вагонами або самостійно оплатити вказані платежі. Враховуючи відсутність договірних відносин між позивачем та вантажоодержувачем (ВАТ “Дніпропетровський металургійний комбінат ім.Дзержинського”) щодо користування рухомим складом Корпорації та недоведеність того, що відповідачем було оформлено та передано позивачу гарантії оплати за користування вагонами за час їх знаходження на території  ВАТ “Дніпропетровський металургійний комбінат ім.Дзержинського”, у Комбінату виникло зобов'язання самостійно оплатити спірну суму.

Колегія  погоджується з висновками суду з огляду на таке.

На спірні правовідносини, пов'язані зі стягненням з вантажовідправника плати за користування належними позивачу вагонами за період їх простою на під'їзних коліях вантажоодержувача, поширюється дія ст.ст.525, 526, 629 ЦК України, чим спростовуються посилання скаржника в обгрунтування своїх заперечень на  ст.ст.119-126 Статуту залізниць України, п.п.4, 12 „Правил користування вагонами і контейнерами”. Це обумовлено тими обставинами, що згідно з п.6 Статуту залізниць України та п.2 Правил користування вагонами і контейнерами під вантажовласником слід розуміти вантажовідправників, вантажоодержувачів, власників під'їзних колій. Власники вагонів, до яких відноситься Корпорація “Міжрегіональний Промисловий Союз”, якщо вони не є вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, не можуть бути учасниками правовідносин, врегульованих Статутом залізниць України. Позивач також не є залізницею, а Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

Колегія відхиляє посилання скаржника на ст.125 Статуту залізниць України в обгрунтування висновку про відповідальність вантажоодержувача ВАТ “Дніпропетровський металургійний комбінат ім.Дзержинського” за простій належних позивачу вагонів на території ВАТ “Дніпропетровський металургійний комбінат ім.Дзержинського”, оскільки цією статтею встановлено відповідальність вантажоодержувача саме перед залізницею, а не перед Корпорацією “Міжрегіональний Промисловий Союз”, яка за умовами між сторонами договору від 30.12.2005 має статус експедитора. Доводи відповідача зводяться передусім до помилкового ототожнення позивача із залізницею, а тому не приймаються до уваги.

Згідно зі ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання  сторонами.

Статтею 525 Цивільного Кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суди правильно встановили, що у зв'язку з відсутністю договірних відносин між позивачем та вантажоодержувачем (ВАТ “Дніпропетровський металургійний комбінат ім.Дзержинського”) щодо користування рухомим складом Корпорації та недоведеності того, що відповідачем було оформлено та передано позивачу гарантії оплати за користування вагонами за час їх знаходження на території  ВАТ “Дніпропетровський металургійний комбінат ім.Дзержинського”, у Комбінату виникло зобов'язання самостійно оплатити спірну суму, як того вимагає п. 2.2.10 договору від 30.12.2005. Цим пунктом сторони передбачили обов'язок відповідача у випадку здійснення перевезення до вантажоодержувачів, з якими у позивача відсутні договірні відносини, надати Корпорації у встановленій формі гарантію оплати за користування вагонами або самостійно оплатити вказані платежі.

Вищевказане скаржником не спростовано.

З огляду на те, що вантажоодержувач (ВАТ “Дніпропетровський металургійний комбінат ім.Дзержинського”) відмовився прийняти вантаж в січні 2006 року та вантаж фактично залишався у розпорядженні вантажовідправника (відповідача) в період простою вагонів, то плату за користування завантаженими вагонами за весь час їх простою на коліях ВАТ “Дніпропетровський металургійний комбінат ім.Дзержинського” повинен вносити відповідач, а не вантажоодержувач, який не є стороною договору від 30.12.2005.

Разом з тим, порушені скаржником питання щодо затримки вагонів позивача на території ВАТ “Дніпропетровський металургійний комбінат ім.Дзержинського” з вини останнього можуть бути лише предметом іншого (регресного) позовного провадження.

Адже, умови укладеного між сторонами договору від 30.12.2005 не звільняють відповідача (замовника) оплачувати час простою вагонів на під'їзних коліях, які належать третім особам, незалежно від причин неприйняття продукції  вантажоодержувачем (неякісність продукції, відсутність її замовлення одержувачем тощо). Навпаки, суд встановив, що в п.2.2.10 договору від 30.12.2005 сторони чітко передбачили зобов'язання вантажовідправника самостійно оплатити період простою належних позивачу вагонів незалежно від вини третіх осіб.

Колегія також враховує, що зазначені положення договору не змінені сторонами та не визнано недійсними у встановленому порядку.

Зважаючи на вищенаведене касаційна інстанція не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.12.2006 у справі №3/250-06 залишити без змін, а касаційну скаргу ВАТ "Центральний ГЗК" –без задоволення.

Головуючий, суддя                     В.Овечкін

Судді:                                                                                                                             Є. Чернов

                                                                                                                       В. Цвігун