Постанова

від 15.09.2009 по справі 3/493

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м.

Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К

Р А Ї Н И

м. Київ

 15.09.2009 р.           13:31           № 3/493

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі

головуючої судді    Блажівської Н. Є.,

при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні

адміністративну справу

За позовом                         

ОСОБА_1

доКиївського

міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Головного

управління Пенсійного фонду України в місті Києві,

 про

 зобов'язання

вчинити дії

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу

адміністративного судочинства України в судовому засіданні 15 вересня 2009 року

проголошено вступну та резолютивну частини Постанови.

                                     О Б С Т А

В И Н И  С П Р А В И

ОСОБА_1 (надалі -Позивач) звернувся до Окружного

адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Київського міського

центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (надалі -Відповідач 1) та

Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі -Відповідач

2) та з урахуванням уточнених позовних вимог просив про зобов'язання Київського

міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат зробити

перерахунок і виплатити недораховану частку щорічної разової грошової допомоги

до 5 травня за період з 2005 по 2009 роки у розмірі 14 674 грн. та

проіндексувати відповідно до вимог чинного законодавства; стягнути з Київського

міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та виплатити

Позивачу моральну шкоду в розмірі 10 000 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що розміри виплачених

Позивачу, як учаснику бойових дій, щорічної разової грошової допомоги за 2005,

2006, 2007, 2008 та 2009 роки не відповідають чинному законодавству України,

чим порушують права Позивача, які гарантовані Законом України «Про статус

ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та Конституцією України.

На думку Позивача, виплата йому, як учаснику бойових

дій, щорічної разової грошової допомоги здійснювалась без врахування доходів та

вимог зазначених в рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року

та в рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року. Позивач

вважає, що сума недоплати, яка утворилась внаслідок неправомірних дій

відповідачів повинна бути відшкодована ними в повному обсязі.

Представник Відповідача 1 -Київського міського центру по

нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, -в судовому засіданні проти

заявлених позовних вимог заперечила, в обґрунтування чого зазначила наступне.

Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню

соціальних виплат, як орган виконавчої влади, керується в своїй роботі чинними

нормативно-правовими актами та діє в межах правового поля, а тому законних

підстав для виплати Позивачу суми різниці щорічної грошової допомоги як

учаснику бойових дій за період 2005-2009 роки немає, оскільки виплата

зазначених видів допомог проведена Позивачу у відповідності до вимог чинного на

момент здійснення виплат законодавства.

Представником Київського міського центру по нарахуванню

та здійсненню соціальних виплат було зазначено, що виплата щорічної грошової

допомоги як учаснику бойових дій за 2005-2009 роки була проведена в квітні

2005-2009 років, а тому вважається виплаченою відповідно до чинного на момент

виплати законодавства.

Також представник Відповідача 1 в судовому засіданні

вказала на пропуск Позивачем річного строку звернення до адміністративного суду

за захистом прав, свобод та інтересів та наполягала на відмові в задоволенні

позову з цієї підстави.

Представник Відповідача 2 -Головного управління

Пенсійного фонду України в місті Києві, -в судовому засіданні проти позовних

вимог заперечила, вказавши на їх необґрунтованість та безпідставність.

В обґрунтування заперечень на позов, представник

Головного управління  Пенсійного фонду

України і місті Києві зазначив про те, що виплату одноразової допомоги до 5

травня у 2005-2009 роках було здійснено Позивачу відповідно до вимог чинного

законодавства України, а тому відсутні правові підстави для перерахунку та

виплати іншого розміру вказаної допомоги.

Також представник Відповідача 2 вказала на пропуск

Позивачем строку звернення до суду та наполягала на відмові в задоволенні позову

з цієї підстави.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали,

заслухавши пояснення Позивача та представників відповідачів, всебічно і повно

з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги,

об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і

вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

                                        В С Т А

Н О В И В

Позивач -ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, -має статус

учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серія АБ № 375085 від 27

травня 1997 року.

Статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни,

гарантії їх соціального захисту»встановлено, що щорічну виплату разової

грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 -16 цього

Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через

відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий

рахунок отримувача) пенсіонерам -за місцем отримання пенсії, а особам, які не є

пенсіонерами, -за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

В судовому засіданні Позивачем було зазначено, що у

2005, 2006, 2007, 2008, 2009 роках щорічна разова грошова допомога учаснику

бойових дій йому виплачувалася у розмірах, значно нижчих, аніж ті, які

передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх

соціального захисту».

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується

поясненнями сторін, Позивач у квітні 2005-2009 років отримав щорічну разову

грошову допомогу учаснику бойових дій у відповідних розмірах, які вважає

неналежними.

Таким чином, Суд вважає, що Позивач був обізнаний із

сумами виплат, які йому здійснювалися у зазначених роках.

Представники Відповідачів в судовому засіданні

наполягали на застосуванні судом наслідків пропуску Позивачем річного строку

звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів

стосовно частини позовних вимог.

Відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу

адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду

за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який

обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про

порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного

судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є

підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на

цьому наполягає одна із сторін.

Строк звернення до адміністративного суду -це проміжок

часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого

особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за

вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Після

закінчення цього часу особа не втрачає права звернутися із адміністративним

позовом, але у задоволенні цього позову може бути відмовлено на тій підставі,

що пропущено строк звернення.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є

однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.

Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними,

запобігає зловживанням і сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних

повноважень щодо виконання своїх функцій.

Встановлення процесуальних строків законом та судом

передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та

своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства

України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню

юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює

учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх

обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть

вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за

вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Суд звертає увагу на те, що Позивач був ознайомлений з

розмірами грошової допомоги, які йому виплачувалися у 2005-2009 роках. Норми

законів, які регулюють відносини нарахування та виплати щорічної допомоги

учасникам бойових дій, офіційно оприлюднені у встановленому законом порядку і є

загальновідомими.

Враховуючи вищевикладене, Судом не встановлено, а

Позивачем не зазначено про існування обставин, що можуть бути визнані судом

поважними для пропущення строку звернення до суду, встановленого статтею 99

Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивачем не надано обґрунтованих пояснень стосовно

причин пропуску строку звернення до адміністративного суду стосовно частини

позовних вимог, а також не надано належних доказів на підтвердження поважності

причини пропуску  строку звернення до

суду.

Вивчивши матеріали справи, Суд встановив, що Позивач

звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із порушенням строку

звернення до адміністративного суду стосовно частини позовних вимог, оскільки

адміністративний позов подано до Окружного адміністративного суду міста Києва 9

липня 2008 року (про що свідчить відповідний реєстраційний напис на першій сторінці

позовної заяви), а тому позовні вимоги про перерахунок та виплату щорічної

допомоги учаснику бойових дій за період з 2005 року по 9 липня 2007 року не

підлягають задоволенню з підстав пропуску строку звернення до суду відповідно

до вимог частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Стосовно позовних вимог про стягнення з Відповідачів

недоплаченої Позивачу, як учаснику бойових дій, щорічної разової грошової

допомоги за період з 9 липня 2007 року по 2009 рік, Суд вважає за необхідне

зазначити наступне.

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про

статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(в редакції, яка діяла

до 1 січня 2008 року) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується

разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до пункту 13 статті 71 Закону України «Про

державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V дію частини п'ятої статті 12

зупинено на 2007 рік в частині визначення розміру виплат щорічної разової

грошової допомоги.

Водночас, статтею 29 Закону України «Про державний

бюджет України на 2007 рік»N 489-V установлено, що у 2007 році виплата щорічної

разової допомоги відповідно до законів України "Про статус ветеранів

війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій становить

280 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007

року N 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є

неконституційними) положення статті 29 Закону України "Про

Державний бюджет України на 2007 рік", за якою у 2007 році виплата

щорічної разової допомоги відповідно до законів України "Про статус

ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви

нацистських переслідувань" здійснюється у таких розмірах: інвалідам I

групи - 450 гривень, інвалідам II групи - 360 гривень, інвалідам III групи -

300 гривень; учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в'язням

концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також

дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, -

280 гривень; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 450

гривень; членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни

та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв

нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами, - 150 гривень;

учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць

примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи,

дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з

націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 55 гривень; пункту 13 статті

71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік",

яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України

"Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту",

частини третьої статей 61, 62, 63, 64 Закону України "Про жертви

нацистських переслідувань" в частині визначення розміру виплат щорічної

разової грошової допомоги;

Згідно з частиною 3 резолютивної частини Рішення

Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007  положення статей 29, 36, абзацу третього

частини другої статті 56, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14,

23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 103, 111 Закону

України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", визнані

неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом

України цього Рішення.

Таким чином, Суд звертає увагу, що у відповідності до

приписів Конституції України, саме з 9 липня 2007 року (з моменту ухвалення

Конституційним судом України рішення від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007) втрачає

чинність норма щодо зупинення дії частини 5 статті 12 Закону України "Про

статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

До цього моменту, і, зокрема, на момент нарахування та

виплати Позивачу щорічної разової допомоги як учаснику бойових дій у квітні

2007 року, було чинним та підлягало застосуванню положення саме статті 29

Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якою встановлено

розмір щорічної разової допомоги учасникам бойових дій 280 гривень.

Таким чином, на момент здійснення виплати Позивачу

щорічної до 5 травня разової грошової допомоги за 2007 рік Відповідачі діяли на

підставі та в межах визначених чинним на цей час законодавством України. Таким

чином, вимога Позивача про здійснення перерахунку та виплати щорічної до 5

травня разової грошової допомоги за 2007 рік задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Відповідачів

невиплаченої Позивачу, як учаснику бойових дій, щорічної разової грошової

допомоги до 5 травня за 2008 рік, Суд звертає увагу на наступне.

Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про Державний

бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів

України»№ 107-VI від 28 грудня 2007 року було внесено зміни до частини п'ятої

статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального

захисту»та викладено вказану частину в наступній редакції: «Щорічно до 5 травня

учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який

визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень,

встановлених законом про Державний бюджет України».

Статтею 73 Закону України «Про Державний бюджет України

на 2008 рік»надано право Кабінету Міністрів України у 2008 році встановлювати

розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно

від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах

асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Таким чином, згідно з частиною 5 статті 12 Закону

України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(в

редакції Закону від 1 січня 2008 року, яка була чинною на момент здійснення

виплати) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова

допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах

бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 5 частини 1 Постанови Кабінету

Міністрів України від 12 березня 2008 року № 183 «Про розміри разової грошової

допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України «Про статус

ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про жертви нацистських

переслідувань»установлено, що у 2008 році виплата разової грошової допомоги,

передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх

соціального захисту»та «Про жертви нацистських переслідувань»(далі -разова

грошова допомога), здійснюється у таких розмірах: учасникам бойових дій та

колишнім неповнолітнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць

примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях

примусового тримання їх батьків, -310 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008

року N 10-рп/2008  у справі за

конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності

Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I,

пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про

Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких

законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо

відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу

I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про

Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких

законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про

Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України

(є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2 - 4, 6 - 8, 10

- 18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20 -22, 24 -34, підпунктів 1 - 6, 8

- 12 пункту 35, пунктів 36 - 100 розділу II "Внесення змін до деяких

законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві

положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік

та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (частина 2

резолютивної частини Рішення).

Згідно з частиною 5 резолютивної частини Рішення

Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 положення

Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення

змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними,

втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, з 22 травня 2008 року (з моменту ухвалення

Конституційним судом України рішення від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008)

втратила чинність норма щодо внесення змін до частини 5 статті 12 Закону

України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального

захисту".

До 22 травня 2008 року, і, відповідно, на момент

нарахування та здійснення виплати Позивачу щорічної разової грошової допомоги

до 5 травня (у квітні 2008 року), підлягало застосуванню положення саме статті

73 Розділу І та пункту 20 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет

України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»,

якою було надано право Кабінету Міністрів України у 2008 році встановлювати

розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно

від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах

асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Так, відповідно

до пункту 7 частини 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008

р. № 183 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році

відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх

соціального захисту"  виплата

учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в'язням концентраційних

таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися

у зазначених місцях примусового тримання їх батьків здійснюється у  розмірі 310 гривень.

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України

закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані

неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом

України рішення про їх неконституційність.

Необхідно зазначити, що Конституція України не містить

положень про недійсність законів, інших правових актів чи окремих положень, у

випадку визнання їх неконституційними, а 

наголошує, що вони втрачають силу. Дефініції «визнання акту органу влади

недійсним»та «визнання акту таким, що втратив силу»не є тотожними.

Наслідком визнання акту органу влади недійсним у

судовому порядку є його відміна з моменту видання та, відповідно, не спричиняє

будь -яких юридичних наслідків. Права та обов'яки, що виникли із акту органу

влади, який визнано недійним, вважаються такими, що не грунтуються  на законодавстві з моменту їх виникнення.

Наслідком визнання акту таким, що втратив силу через

встановлення його незаконності є припинення його дії. Саме до таких наслідків

згідно Конституції України призводить визнання правового акту неконституційним.

Тобто, закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані

неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини

другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення

Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (Рішення

Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп).

Резюмуючи вищевикладене, Суд також звертає увагу сторін

на наступне.

На момент виникнення спірних правовідносин, були чинними

нормативно-правові акти, які мали однакову юридичну силу, але по-різному

встановлювали розмір щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня (а саме

-Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та

Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Закон України «Про

Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких

законодавчих актів України»).

Конституція України не встановлює пріоритету

застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового

регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання

колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Оскільки чинним законодавством України, зокрема,

Конституцією України, не передбачено розмежування нормативно-правових актів на

загальні та спеціальні, відтак, виходячи з принципів теорії держави і права,

застосуванню підлягає той закон (норма), який останній регулює

суспільно-правові відносини.

Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить

пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього.

Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено

самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі

раніше. Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному  регулюють конкретну сферу суспільних

відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах застосовуються положення

закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка

прийнята пізніше.

Таким чином, оскільки на момент здійснення виплат Позивачу

щорічної разової допомоги як учаснику бойових дій у квітні 2007 року були

чинними статті 29 та 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007

рік», і вказані статті (станом на момент виплат) не було визнано

неконституційними, Суд вважає, що суми виплат, здійснених Позивачу у 2007 році,

відповідають розміру, визначеному діючому на час виникнення спірних відносин

законодавству.

На момент здійснення виплат Позивачу щорічної разової

допомоги як учаснику бойових дій у квітні 2008 року були чинними статті 73 та

пункт 20 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та

про внесення змін до деяких законодавчих актів України», і вказані статті

(станом на момент виплат) не було визнано неконституційними, Суд вважає, що

суми виплат, здійснених Позивачу у 2008 році, відповідають розміру, визначеному

діючому на час виникнення спірних відносин законодавству.

Судом не приймаються до уваги посилання Позивача на

рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року та на рішення Конституційного

Суду України від 22 травня 2008 року як на підставу задоволення позовних вимог,

оскільки норми закону, які було визнано неконституційними вищезазначеним

рішенням, втратили чинність лише з 9 липня 2007 року та з 22 травня 2008 року

відповідно.

Враховуючи вищенаведене, Суд дійшов висновку про те, що

нарахування та виплата Позивачу щорічної грошової допомоги як учаснику бойових

дій у 2007 та у 2008 році здійснені у відповідності до чинного на час виплати

законодавства з дотриманням принципів, встановлених частиною 3 статті 2 Кодексу

адміністративного судочинства України.

Стосовно позовної вимоги про проведення перерахунку та

виплати щорічної до 5 травня разової грошової допомоги за 2009 рік, Суд звертає

увагу на наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008

року N 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є

неконституційними), положення пункту 20 розділу II "Внесення змін

до деяких законодавчих актів України" та Закону України "Про

Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких

законодавчих актів України" (частина 2 резолютивної частини Рішення).

Згідно з частиною 5 резолютивної частини Рішення

Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 положення

Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення

змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними,

втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, з 22 травня 2008 року (з моменту ухвалення

Конституційним судом України рішення від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008)

втратила чинність норма щодо внесення змін до частини 5 статті 12 Закону

України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального

захисту".

Відтак, станом на час здійснення Позивачу виплати

щорічної допомоги до 5 травня була чинною та підлягала застосуванню норма

частини 5 статті 12 Закону в редакції від 22 травня 2008 року, відповідно до

якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова

допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Як випливає із пояснень сторін в судовому засіданні та

матеріалів справи, у 2009 році Позивачу було виплачено щорічну допомогу до 5

травня в розмірі, нижчому, аніж  п'ять

мінімальних пенсій за віком, що є порушенням Закону України «Про статус

ветеранів війн, гарантії їх соціального захисту».

Враховуючи вищезазначене, Суд приходить до висновку про

те, що у 2009 році при виплаті щорічної допомоги до 5 травня Відповідач повинен

керуватися вимогами частини 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів

війн, гарантії їх соціального захисту», а тому в цій частині дії Відповідача є

такими, що вчинені всупереч вимогам чинного на час виникнення спірних відносин

(на час виплати щорічної допомоги до 5 травня) законодавства.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з Київського

міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та виплатити

Позивачу моральну шкоду в розмірі 10 000 гривень, Суд вважає за необхідне

зазначити наступне.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа

має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її

прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична

особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних

стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою

щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях,

яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4)

у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації

фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим

майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди

визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та

душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його

можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо

вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які

мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються

вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно

від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром

цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не

встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України

моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями,

діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її

вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода

відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади

Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або

юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим

ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної

небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного

засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності,

незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки

про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного

стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках,

встановлених законом.

Позивачем не було надано обгрунтованих пояснень з

приводу того, в чому полягає моральна шкода, яка, на думку Позивача, нанесена

йому діями Відповідача 1, а також не надано жодних доказів в обгрунтування

розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди в 10 000 грн.

З огляду на вищевикладене, вимога Позивача про стягнення

на його користь моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. є необґрунтованою та

такою, що задоволенню не підлягає.

          Згідно з

статтею 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади

здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та

відповідно до законів України.

           Статтею

19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи  місцевого 

самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в

межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та 

законами України.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу

адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи

бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють,

чи прийняті (вчинені) вони: …(3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх

обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного

судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних

судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними

суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1

статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна

сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та

заперечення.   

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного

аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов

висновку, що викладені в позовній заяві докази Позивача є частково

обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Водночас, Суд також звертає увагу на те, що відповідно

до частини 3 статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода,

завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані

неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Вимоги про відшкодування шкоди, завданої особі актом,

який визнано неконституційним, вирішуються в порядку цивільного чи

господарського судочинства.

           На

підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159,

160, 161, 162, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний

адміністративний суд міста Києва, -

                                         П О

С Т А Н О В И В

Адміністративний позов задовольнити частково.

1) Визнати протиправними дії Київського міського центру

по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та Головного управління

Пенсійного фонду України в місті Києві щодо нарахування та виплати ОСОБА_1

щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік всупереч вимогам

статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального

захисту»(в редакції закону від 22 травня 2008 року).

2) Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та

здійсненню соціальних виплат та Головне управління Пенсійного фонду України в

місті Києві вчинити дії, спрямовані на нарахування та забезпечення виплати

ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік відповідно

до вимог статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх

соціального захисту»(в редакції закону від 22 травня 2008 року).

3) В задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу

адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення

строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом,

якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної

інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за

правилами, встановленими статтями 

185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про

апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної

скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про

апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання

заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                            

Н. Є.  Блажівська