Постанова

від 03.09.2015 по справі 910/20168/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2015 року Справа № 910/20168/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. суддівГоголь Т.Г., Дроботової Т.Б. розглянувши матеріали касаційних скарг 1.Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 2.Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву"-ПАТ "КиївЗНДІЕП" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.15 у справі№910/20168/14 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Бар'єр. Безпека бізнесу" доПублічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву"-ПАТ "КиївЗНДІЕП" простягнення 135 311,75 грн Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 10.08.15 для розгляду даної справи, сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Добролюбова Т.В., судді - Гоголь Т.Г., Дроботова Т.Б.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України: Болейко- Чечуй В.О. за дов. від 29.12.14;

від позивача: ОСОБА_5 - директор;

від відповідача: Красько О.В. за дов. від 08.08.14

Товариством з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Бар'єр. Безпека бізнесу" у вересні 2014 року заявлений позов до Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву"-ПАТ "КиївЗНДІЕП" про стягнення 135 311,75 грн, з яких 122 366,46 грн основний борг за надані послуги з охорони за період з 01.03.11 по 10.10.12 та 12 945,29 грн 3% річних. При цьому, позивач посилався на приписи статей 526, 530, 610, 611 625, 903 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.14, ухваленим суддею Пінчуком В.І., позов задоволено. Суд установив часткову оплату відповідачем отриманих охоронних послуг та перевірив заявлений розрахунок 3% річних. Поряд з цим, суд визнав безпідставною заяву відповідача про застосування позовної давності. Обґрунтовуючи рішення суд керувався приписами статей 525, 526, 530, 610, 625, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Власова Ю.Л. - головуючого, Станіка С.Р., Хрипуна О.О., постановою від 09.06.15, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційні скарги відповідача та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України залишив без задоволення.

Публічне акціонерне товариство "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву"-ПАТ "КиївЗНДІЕП" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.15 у даній справі скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник, посилається на приписи статті 101 Господарського процесуального кодексу України, та вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв до уваги лист від 19.10.12 №21-619, наданий позивачем на стадії апеляційного провадження. При цьому, скаржник зазначає, що саме через це порушення процесуального права суд апеляційної інстанції не застосував наслідки спливу позовної давності до спірних правовідносин, всупереч приписів статті 267 Цивільного кодексу України, та дійшов невірного висновку, що перебіг позовної давності перервався.

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України також звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити та визнати недійсним договір про надання послуг з охорони об'єкту від 23.09.10 №33/10. Скаржник зазначає, що судами порушені приписи статей 83, 136, 207 Господарського кодексу України, статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України та статей 1, 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель", оскільки спірна угода підписана без додержання вимог до державних закупівель.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Бар'єр. Безпека бізнесу" надійшов відзив на касаційні скарги, в якому останній просить рішення та постанову у справі залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 23.09.10 між позивачем та відповідачем був укладений договір про надання послуг з охорони об'єкту №33/10, за умовами якого відповідач зобов'язувався передати, а позивач - прийняти під охорону об'єкти визначені в пункті 1.1. договору з дислокацією постів згідно з додатком №4 до договору. Додатковою угодою від 23.09.10 №1 сторони внесли зміни до пункту 1.1 розділу 1 договору та визначили, що позивач з 15.11.10 приймає під охорону лише один об'єкт, дислокацію поста якого визначили у додатку №2 до зазначеної додаткової угоди. Згідно з протоколом узгодження договірної ціни за надання послуг охорони, а саме додатку №1 до додаткової угоди №1, вартість послуг склала 11 351,40 грн. Розглядаючи справу місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, встановив, що на виконання умов договору позивач з 01.03.11 по 11.10.12 надав відповідачу послуги з охорони об'єкту на загальну суму 219 399,33 грн, проте відповідач розрахувався лише частково, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 122 366,46 грн, що підтверджується, зокрема, рахунками-фактур, актами здачі-прийняття робіт, банківськими виписками. При цьому, апеляційна інстанція підтримала висновки місцевого господарського суду щодо не застосування наслідків спливу позовної давності, взявши до уваги лист від 19.10.12 №21-619, яким відповідач визнавав борг перед позивачем в сумі 126 088,23 грн. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що перебіг позовної давності перервався, тому на момент звернення позивача з позовом до суду зазначений строк не сплив. З матеріалів справи вбачається, що предметом позову є вимога про стягнення 122 366,46 грн основного боргу за послуги з охорони та 12 945,29 грн 3% річних. Підставою позову Товариством визначено порушення відповідачем зобов'язань з вчасної оплати в повному обсязі наданих послуг з охорони. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, за приписами якої однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договір. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно зі статтею 978 Цивільного кодексу України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Це забезпечується введенням спеціального режиму, який забезпечує недоторканість майна, що охороняється. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату. Договір про охорону є консенсуальним тобто, таким, що вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами. Відповідно до статті 530 цього ж Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Судами при розгляді справи установлено та не заперечується відповідачем, що 23.09.10 між позивачем та відповідачем був укладений договір про надання послуг з охорони об'єкту, за яким позивач з 01.03.11 по 01.10.12 надав відповідачу послуги з охорони об'єкту на загальну суму 219 399,33 грн. Виходячи з того, що судами установлений факт прострочення відповідачем грошового зобов'язання, яке полягає в несвоєчасній сплаті за отримані послуги згідно з договором від 23.09.10 №33/10, здійснено перевірку правильності нарахування позивачем 3% річних, висновок судів про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 122 366,46 грн основного боргу та 3% річних у сумі 12 945,29 грн визнається правомірним. Поряд з цим, право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу, тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України. За приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку згідно з частиною 1 статті 264 Цивільного кодексу України, у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії. Судом апеляційної інстанції установлено, що листом від 19.10.12 №21-619 відповідач визнавав борг перед позивачем в сумі 126 088,23 грн. Суди обох інстанцій обґрунтовано установили, що на момент звернення позивача з відповідним позовом строк позовної давності не сплив. Довід відповідача про порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України, не може бути підставою для скасування перевіреної постави, з огляду на наступне. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повно і всебічно з'ясовує причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінює поважність цих причин. Відповідно до приписів статті 111 10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо: справу розглянуто судом у незаконному складі колегії суддів, справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі, рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підписані не тими суддями, що зазначені в рішенні або постанові, рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглянула справу, рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 17 цього Кодексу, рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності. Інші порушення процесуального права оцінюються судом, оскільки судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення призвело до прийняття неправильного судового рішення. Скасування судового рішення має бути наслідком істотного порушення процесуальних прав сторін спору або інших учасників судового процесу, що потягло за собою неможливість встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи. Відповідне питання вирішується на підставі визначення кола обставин, що входять до предмета доказування у справі, та з урахуванням її матеріалів. Так, лист відповідача від 19.10.12 №21-619, яким він визнав свій борг перед позивачем у розмірі 126 088,23 грн, був долучений до матеріалів справи на стадії апеляційного провадження. Проте, ухвалою від 26.12.14 про порушення апеляційного провадження за скаргою Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву"-ПАТ "КиївЗНДІЕП" апеляційний господарський суд зобов'язав позивача подати обґрунтований відзив на апеляційну скаргу. І вказаний лист від 19.10.12 №21-619 був поданий саме в обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу, де позивач мав можливість відповідно до статті 96 Господарського процесуального кодексу України з посиланням на докази, навести мотиви відхилення вимог апеляційної скарги відповідача. Поряд з цим, не може бути підставою для скасування постанови у справі довід Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про те, що договір про надання послуг з охорони об'єкту укладений без додержання вимог до державних закупівель. Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до статті 215 цього ж Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно зі статтею 42 Закону України "Про здійснення державних закупівель" договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону, а також у разі його укладення з порушенням строків, передбачених абзацами 3, 4 частини 2 статті 31, абзацом 4 частини 5 статті 36 та абзацом 1 частини 3 статті 39 цього Закону. Предметом судового розгляду у даній справі є стягнення заборгованості за договором, наявність якої установлена судами та підтверджена матеріалами справи. Доказів звернення до суду у даній справі з відповідним позовом про визнання судом даного договору з охорони недійсним матеріали справи не містять. З огляду на викладене, суд визнає, що доводи, викладені в касаційних скаргах не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установлених апеляційним судом обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційних скарг не вбачається. Витрати за розгляд касаційних скарг покладаються на скаржників.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.15 у справі № 910/20168/14 залишити без змін.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву"-ПАТ "КиївЗНДІЕП" та касаційну скаргу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України - залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

Т.Дроботова