Постанова

від 03.09.2015 по справі 922/131/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2015 р. Справа № 922/131/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Гончар Т. В., суддя Плужник О.В.

при секретарі Логвін О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Левицька А.В., за довіреністю № 8208-К-О від 20.10.2014.

відповідача - Павелко О.Б., паспорт серія МК407044 від 13.03.1997 (директор особисто) та Єресько І.В., за довіреністю № 1 від 12.01.2015.

третьої особи - не з"явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ТОК" (вх. №3927 Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 30 червня 2015 року по справі № 922/131/14

за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ТОК", м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство "ПроКредитБанк", м. Київ

про стягнення 52270,78 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.06.2015 по справі №922/131/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Р.М. Аюпова, О.В. Бринцев, В.В. Суслова ) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ТОК" на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" суму заборгованості за договором від 17.03.2011 в розмірі 52270,78 грн. (36500,00 грн. .- заборгованість за кредитом; 10711,96 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 10711,96 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом ; 2759,32 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; 2299,50 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом) та суму судового збору в розмірі 1827,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "ТОК" з рішенням місцевого господарського суду не погодилося та подало до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 30.06.2015 по справі №922/131/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Публічне акціонерне товариство Комерційного банку "Приватбанк" відзиву на апеляційну скаргу не надало, однак його представник в судовому засіданні зазначив, що рішення господарського суду Харківської області було винесено без порушення приписів чинного матеріального та процесуального законодавства, та з урахуванням всіх доказів поданих сторонами, та доказів, які були витребувані судом. Просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Акціонерне товариство "ПроКредитБанк" свого представника в судове засідання не направило, про причини неявки суд не повідомило. Крім того, в матеріалах справи відсутній відзив на апеляційну скаргу.

В межах встановленого статтею 102 Господарського процесуального кодексу України строку розгляду апеляційної скарги 18.08.2015 оголошено перерву до 03.09.2015.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, на підставі заяви про відкриття поточного рахунку, поданої 17.03.2011 Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "ТОК", Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" було відкрито відповідачу рахунок № 26004060383889 з встановленим кредитним лімітом грошових коштів.

Підписавши вказану заяву, в порядку діючого законодавства відповідач приєднався і зобов'язався виконувати умови, викладені в Умовах та правилах надання банківських послуг, Тарифах банку, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування.

Так, пунктом 3.18.1.16 Умов та правилах надання банківських послуг визначено, що при укладанні договорів та угод, або вчинення інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до "Умов та правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів та угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

Згідно пункту 3.18.1.1 Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів і здійснення поточних платежів Клієнта в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту Банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банка та клієнта.

Відповідно до пункту 3.18.1.3 Умов кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта з повернення кредиту, сплаті процентів та винагороди.

Кредитний ліміт являє собою суму грошових коштів, в межах якої банк здійснює оплату розрахункових документів клієнта поверх залишку грошових коштів на його поточному рахунку ( пункт 3.18.1.5 Умов).

Обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта, здійснюється з моменту подачі клієнтом до банку заяви на приєднання до "Умов та правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт - банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або у будь-якій іншій формі) та/або з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання коштів у рамках кредитного ліміту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих засобів до повного виконання зобов'язань сторонами (пункт 3.18.6.1 Умов).

Відповідно до пункту 3.18.4.1 Умов за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом (диференційована процентна ставка).

Пунктом 3.18.4.1.3 Умов встановлено, що у випадку непогашення кредиту протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання Клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь-якого грошового зобов'язання, Клієнт сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення Клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань і при реалізації права Банку на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого Умовами і правилами надання банківських послуг, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі 0,1315% від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов'язань.

Під "непогашенням кредиту" мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (пункт 3.18.4.1.4 Умов).

Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається (пункт 3.18.4.9 Умов).

За змістом пункту 3.18.2.3.4. Умов банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбаченого умовами та правилами надання банківських послуг, змінити умови кредитування та вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом в повному обсязі шляхом направлення повідомлення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було виконано умови укладеного договору, а саме надано кредитний ліміт Відповідачу в розмірі 62500,00 грн., що підтверджується банківською випискою за весь період дії договору (копія виписки в справі).

Однак відповідач свої зобов'язання за договором банківського обслуговування у повному обсязі не виконав, в зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 09.12.2013 складає 52270,78 грн.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернувся до відповідача з претензією від 20.11.2013 щодо сплати заборгованості (том 1, а. с. 51).

Однак, відповідач належним чином на вимогу позивача не відреагував, отримані в кредит грошові кошти та проценти за користування ними не повернув.

З огляду на те, що відповідач свої зобов'язання, передбачені договором, не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на момент розгляду справи не погашена, суд першої інстанції дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задовольнив їх у повному обсязі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З огляду на вимоги статті 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1056-1 Цивільного кодексу України визначено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

Частиною 1 статті 1067 Цивільного кодексу України закріплено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є змішаним договором банківського рахунку та кредитного договору.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного Кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок процентів встановлюється договором.

За статтею 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 14 Цивільного Кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного Кодексу України)

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Так, відповідно до пункту 3.18.2.2.3 Умов клієнт зобов'язується проводити погашення кредитного ліміту не пізніше строку закінчення періоду безперервного користування кредитним лімітом, сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитом та повністю повернути кредит в строки, передбачені вищевказаними Правилами.

Періодом безперервного користування кредитом є періодом часу, впродовж якого безперервно існувало дебетне сальдо на поточному рахунку. Період безперервного користування "кредитним лімітом на поточному рахунку" - не більше 35 днів. Початком періоду безперервного користування кредитом вважається перший день, починаючи з якого існувало дебетне сальдо на поточному рахунку відповідача при закритті банківського дня. Зменшення або збільшення заборгованості по кредиту в цей період не впливає на зміну дати початку періоду безперервного користування кредитом. Датою закінчення періоду безперервного користування кредитом вважається день, по закінченню якого на поточному рахунку зафіксовано нульове дебетне сальдо. Зменшення або збільшення заборгованості по кредиту в період безперервного користування кредитом, не впливають на зміну початку періоду безперервного користування кредитом. Датою закінчення періоду безперервного користування кредитом вважається день, по закінченню якого на поточному рахунку зафіксовано нульове дебетне сальдо (пункт 3.18.1.11 Умов).

Згідно зі статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного Кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, належне виконання зобов'язання є виконання зобов'язань, з додержанням вимог і принципів виконання зобов'язання встановленими умовами договору та приписами чинного законодавства.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання (стаття 612 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів в порядку статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про здійснення відповідачем належного виконання умов договору щодо сплати суми кредиту, відсотків за користування кредитними коштами у встановленому порядку та розмірі.

Водночас, судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що внаслідок незаконного переказу грошових коштів через систему інтернет-банкінгу "Приват-24" на суму 33200,00 грн. з поточного рахунку № 26004060383889, який зареєстрований на ТОВ Фірму "ТОК" на рахунок невідомої юридичної особи, відсутні будь-які правові підстави для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОК" пред'явленої суми заборгованості.

Згідно з пунктом 1.19 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління НБУ від 12.11.2003 за № 492, тексти заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів (за потреби) можуть бути зазначені в договорі банківського рахунку між банком і клієнтом - фізичною особою за довільною формою, але із збереженням реквізитів, передбачених у відповідних додатках до цієї Інструкції.

Як свідчать матеріали справи, відповідач звертаючись до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" із заявою, просив відкрити поточний рахунок та картку з подальшим підключенням ТОВ Фірми "ТОК" до послуги дистанційного управління рахунками (система Клієнт - Банк).

Відповідно до пункту 1.4 глави 1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 за № 22 (далі - Інструкція №22) дистанційне обслуговування - комплекс інформаційних послуг за рахунком клієнта та здійснення операцій за рахунком на підставі дистанційних розпоряджень клієнта.

Згідно з пунктом 11.1 глави 11 зазначеної вище Інструкції № 22, оперативне ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обмін технологічною інформацією, визначеною в договорі між банком та клієнтом, клієнт може здійснювати за допомогою систем дистанційного обслуговування. Дистанційне обслуговування рахунку клієнт може здійснювати за допомогою систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк", "телефонний банкінг" тощо.

Відповідальні особи платника, які вповноважені розпоряджатися рахунком і на законних підставах володіють особистим ключем, від свого імені або за дорученням особи, яку представляють, накладають підписи під час створення електронного розрахункового документа (пункт 11.5 глави 11 Інструкції №22).

Отже, система "КЛІЄНТ - БАНК" - є програмно-технічним комплексом, створеним з метою оперативного ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обміну технологічною інформацією.

Відповідно до приписів Глави 11 Інструкції № 22 система "клієнт - банк" є складовою програм автоматизації банківської діяльності та джерелом надходження розрахункових документів до системи електронних платежів Національного банку чи внутрішньої платіжної системи. Система складається з двох програмних комплексів: клієнтського, що розміщений у клієнта, та банківського, який розміщений у банку, є складовою системи автоматизації банку та повинен забезпечувати безперервний захист електронних розрахункових документів клієнта під час їх обробки в цій системі.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що доступ до вказаної системи має досить обмежене коло осіб "Клієнта", що унеможливлює доступ до неї через зовнішні джерела, зокрема, при відправленні документа на переказ до банківської установи потрібно накласти електронний цифровий підпис, який є своєрідним ідентифікатором саме особи платника.

У відповідності до положень пункту 2.10 Інструкції 22 клієнт, виходячи з технічних можливостей своїх та обслуговуючого банку, може подавати до банку розрахункові документи як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів, використовуючи системи дистанційного обслуговування. Спосіб подання клієнтом документів до банку передбачається в договорі банківського рахунку.

Загальний порядок здійснення переказу коштів в Україні, а також відповідальність суб'єктів переказу регулюються Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Відповідно до пункту 32.3 статті 32 зазначеного Закону, банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 Закону.

Відповідно до пункту 22.5 статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв'язок з програмно-технічними засобами цього банку.

Згідно з пункту 18.1 статті 18 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом. Електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа на переказ.

Відповідно з пункту 18.2 статті 18 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", відповідальність за достовірність інформації, що міститься в реквізитах електронного документа, несе особа, яка наклала на цей документ електронний цифровий підпис.

Платіжне доручення №25112320 від 26.12.2012 на суму 33200,00 грн., копія якого надана позивачем на паперовому носії (а.с.223, том 1), була оформлена відповідно до вимог Інструкції №22 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів.

В зв'язку з цим, доцільно буде зробити висновок, що в даному випадку Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", як банківська установа, виключно, на вимогах чинного законодавства, зобов'язана була здійснити тільки одну операцію - перерахувати кошти із поточного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ТОК" на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Акцептбуд», не здійснення відповідної операції було б грубим порушенням та тягло передбачену законом відповідальність.

З огляду на встановлений факт порушення відповідачем зобов'язання за договором, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення із зобов'язаного контрагента неустойки за порушення договірних зобов'язань.

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із пунктом 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями пункту 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Така позиція узгоджується з викладеним у пункті 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 - сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац 3 частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, частина 1 статті 231 Господарського Кодекс України).

Пунктом 3.18.4.1.3 Умов у разі порушення Клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань і при реалізації права Банку на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого Умовами і правилами надання банківських послуг, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі 0,1315% від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов'язань.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 2759,32 грн. за несвоєчасну сплату кредиту.

Суд апеляційної інстанції перевірив правильність та обґрунтованість даних сум, та дійшов висновку, що вона обрахована із дотриманням вимог статті 258 Цивільного кодексу України та статті 232 Господарського кодексу України та підлягає стягненню з відповідача у заявленому в позові розмірі, а саме: в сумі 2759,32 грн. - пеня за несвоєчасну сплату кредиту.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження своєї позиції, щодо списання грошових коштів в сумі 33200,00 грн. сторонніми особами. Поданий відповідачем витяг з кримінального провадження № 12012220480000869 від 09.01.2013 свідчить лише про звернення відповідача до правоохоронних органів із заявою, внаслідок чого, слідчим Дзержинського РВ Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 190 Кримінального кодексу України.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України преюдиціальне значення для господарського суду мають вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, щодо певних подій та ким вони вчинені або рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, щодо фактів, які встановлені судом.

В інших випадках питання щодо вини конкретних осіб вирішується господарським судом самостійно за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів справ, у тому числі матеріалів слідчих органів.

Витяг з кримінального провадження органу досудового слідства щодо порушення кримінальної справи, не є належним та допустимим доказом, оскільки не встановлює та не визначає осіб, причетних до скоєння злочину.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 30.06.2015 по справі №922/131/14 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ТОК" не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ТОК" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 30 червня 2015 по справі №922/131/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 08 вересня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Плужник О.В.