Постанова

від 29.09.2009 по справі 10/504-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

10/504-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 29 вересня 2009 р.                                                                                    № 10/504-08  

Вищий господарський суд України у складі:  суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Губенко Н.М.  

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Конвалія”, м. Шостка Сумської області (далі –Товариство)

на рішення господарського суду Сумської області від 21.01.2009 та

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2009

зі справи  № 10/504-08

за позовом Товариства

до Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Суми (далі –територіальне відділення АМК)

про визнання недійсним рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнання недійсним у певній частині рішення територіального відділення АМК від 27.06.2008 № 33 (далі –рішення № 33).

Рішенням господарського суду Сумської області від 21.01.2009 (суддя Малафеєва І.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2009 (колегія суддів у складі: Кравець Т.В. –головуючий, судді Гончар Т.В. і Терещенко О.І.), в задоволенні позову відмовлено. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням на приписи Законів України “Про захист економічної конкуренції”, “Про Антимонопольний комітет України”, “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”, “Про ціни і ціноутворення”, а також Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р (далі –Методика), виходили з відсутності підстав для визнання рішення             № 33 недійсним.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати оскаржувані рішення і постанову попередніх судових інстанцій та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги або скасувати ці судові акти, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу з посиланням на положення Господарського кодексу України, Законів України “Про захист економічної конкуренції”, “Про прокуратуру”, Методики мотивовано відсутністю порушення з боку Товариства антимонопольного законодавства й підстав для застосування до нього штрафних санкцій.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу територіальне відділення АМК зазначає про необґрунтованість доводів та тверджень скаржника і про те, що в прийнятті рішення № 33 воно (назване відділення) діяло в межах повноважень, визначених законодавством про захист економічної конкуренції.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені  будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до приписів статті 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.

У пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3.2-2005 також зазначено: “Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)”.

Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами ГПК України.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення вимог касаційної скарги щодо скасування судових рішень, прийнятих по суті даної справи, та передачі останньої на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- згідно з рішенням № 33:

визнано, що Товариство займає монопольне (домінуюче) становище на ринку роздрібної торгівлі низькооктановими та високооктановими бензинами (далі –НВБ) у територіальних межах Середино-Будського району Сумської області та високооктановими бензинами (далі –ВБ) у територіальних межах Шосткінського району Сумської області;

визнано, що дії Товариства, які полягали у необґрунтованому підвищенні роздрібних цін на НВБ у межах вказаних районів, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції” у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку роздрібної торгівлі НВБ у частині встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку в межах вказаних районів Сумської області;

на Товариство накладено штрафи у сумі 15 000 грн. за відповідні порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- Товариство, не погоджуючись із зазначеним рішенням, посилалося на те, що:

воно не займає монопольне становище на згаданих ринках, оскільки на них діє достатньо суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють роздрібну торгівлю НВБ (зокрема, в м. Шостка налічується 7 автозаправних станцій АЗС інших суб'єктів господарювання);

роздрібні ціни на нафтопродукти ним підвищені вимушено в зв'язку з підвищенням закупівельних цін на нафтопродукти;

за висновком робочої групи в складі працівників Шосткінського відділення Державної інспекції по контролю за цінами в Сумській області і Шосткінської міжрайпрокуратури від 02.04.2008 рівень торговельних надбавок у березні 2008 року на АЗТ Товариства знизився у порівнянні з січнем і лютим того ж року;

- територіальним відділенням АМК проведено дослідження ринків роздрібної торгівлі НВБ у відповідності до вимог Законів України “Про Антимонопольний комітет України”, “Про захист економічної конкуренції” та Методикою;

- дослідження ринків, за результатами яких було визначено монопольне (домінуюче) становище Товариства, відображено в додатку до рішення № 33 –відповідній аналітичній довідці;

- визначення кола суб'єктів господарювання, які діяли у 2007 році та в січні –березні 2008 на зазначених товарних ринках, було здійснено територіальним відділенням АМК шляхом надсилання кожному його учасникові вимоги щодо надання інформації про його конкурентів у межах Шосткінського і Середино-Будського районів Сумської області;

- за результатами наданих відповідей територіальним відділенням АМК встановлено, що: у межах Шосткінського району Сумської області у зазначений період часу торгівлю НВБ здійснювало п'ять суб'єктів господарювання, в тому числі Товариство;

- розрахунки часток суб'єктів господарювання на відповідних ринках здійснено відповідно до розділу 8 Методики та виключно на підставі первинних даних, наданих безпосередньо суб'єктами господарювання –учасниками ринків;

- Товариством не подано доказів наявності інших учасників ринку та їхніх часток на ринку;

- матеріали справи свідчать про те, що: в період з 04 по 30.03.2008 різниця ціни реалізації низькооктанового бензину (далі –НБ) та ціни придбання зросли з 0, 7 грн./л до 1, 2 грн./л (на 71%); у період з 12 по 19.03.2008 різниця ціни реалізації ВБ марки А-92 та ціни придбання зросла з 0, 3 грн./л до 0, 85 грн./л (183%); у період з 01 по 19.03.2008 різниця ціни реалізації ВБ марки А-92 та ціни придбання зросла з 0, 4 грн./л до 1, 15 грн./л (187%);

- Державною інспекцією з контролю за цінами в Сумській області (на акті якої ґрунтуються висновки Шосткінської міжрайпрокуратури) була здійснена перевірка Товариства при встановленні ним цін на НБ, ВБ та дизельне пальне. Однак проведення зазначеної перевірки та складання акта здійснено названою інспекцією поза межами її компетенції (оскільки за приписами статей 13, 14 Закону України “Про ціни і ціноутворення” державний контроль за цінами можливий лише при встановленні і застосуванні державних фіксованих і регульованих цін); до того ж перевірка здійснювалася вибірково;

- первинними документами, поданими Товариством територіальному відділенню АМК, підтверджуються факти зростання у Середино-Будському районі у період з 04 по 30.03.2008 торговельної надбавки (різниці реалізації  1 л НБ та ціни придбання) на 71% при тому, що закупівельна ціна нафтопродукту коливалася в межах 1%; у період з 01 по 19.03.2009 торговельна надбавка (різниця ціни реалізації 1 л ВБ марки А-92 та ціни придбання) зросла на 187% при незмінній закупівельній ціні у зазначений період;

- під час розгляду територіальним відділенням АМК справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції Товариство не довело, що зазнає значної конкуренції на ринку.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним рішення № 33.

З установлених попередніми судовими інстанціями обставин вбачається, що однією з основних підстав прийняття цього рішення стало монопольне (домінуюче) становище Товариства на ринку роздрібної торгівлі нафтопродуктами в територіальних межах Середино-Будського і Шосткінського районів Сумської області.

Водночас, як випливає з матеріалів справи, Товариство у попередніх судових інстанціях заперечувало (і заперечує також у касаційній скарзі) наявність у нього монопольного (домінуючого) становища на зазначеному ринку, наголошуючи на наявності на ньому конкурентів Товариства.

Відповідно до статті 12 Закону України “Про захист економічної конкуренції”:

“1. Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

2. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

3. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

4. Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті.

5. Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків -

і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті.”

З урахуванням відповідних законодавчих приписів та з огляду на доводи Товариства про відсутність у нього монопольного (домінуючого) становища попередні судові інстанції у прийнятті оскаржуваних рішення та постанови повинні були ретельно і вичерпно з'ясувати:

- зміст рішення № 33 в тій його частині, яка стосується установлення й доведення монопольного (домінуючого) становища Товариства на відповідному ринку (чи з'ясована територіальним відділенням АМК в його прийнятті відсутність у Товариства конкурентів на ринку або факт незазнання ним значної конкуренції тощо);

- чи йшлося у рішенні № 33 про наявність на ринку інших суб'єктів господарювання, яких саме, якщо так, - то як співвідносилася їхня діяльність з торгівлі нафтопродуктами з аналогічною діяльністю Товариства з точки зору монопольного (домінуючого) становища на відповідному ринку;

- якими саме доказами підтверджується (якщо існує) монопольне (домінуюче) становище  Товариства на відповідному ринку, і в зв'язку з цим чи доведено Товариством у суді (а не лише в територіальному відділенні АМК) належними і допустимими доказами те, що воно зазнає значної конкуренції на ринку;

- за ознаками якої конкретно норми (частини, абзацу) наведеної статті 12 Закону України “Про захист економічної конкуренції” становище Товариства (та інших суб'єктів господарювання, якщо такі брали участь у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції) кваліфікувалося як монопольне (домінуюче) і чи була така кваліфікація обґрунтованою.

Однак наведеного попередні судові інстанції не з'ясували і пов'язаних з цим обставин не встановили, обмежившись лише загальним посиланням на монопольне (домінуюче) становище Товариства. У зв'язку з цим не можна погодитися з твердженням апеляційної інстанції про те, що “відсутність у суб'єкта господарювання доводів про наявність значної конкуренції, які останній мав надати… на етапі розгляду справи про порушення конкурентного законодавства… свідчить про безпідставність заперечень Позивача щодо відсутності у нього монопольного становища на відповідних ринках”. З огляду на положення статей 42 і 43 ГПК України про рівність учасників судового процесу перед законом і судом та про змагальність у здійсненні судочинства Товариство вправі було наводити відповідні доводи та подавати пов'язані з ними докази також і в процесі судового розгляду справи, і такі доводи та докази (за їх наявності) підлягали оцінці господарським судом на загальних підставах.

Не з'ясувавши належним чином усіх обставин, що входять до предмету встановлення та доказування в даній справі, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відтак у Вищого господарського суду України немає підстав для висновку про правильність застосування названими судовими інстанціями й норм матеріального права, в тому числі Закону України “Про захист економічної конкуренції” та Методики.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, оскаржувані судові рішення відповідно до частини першої статті 11110 названого Кодексу підлягають скасуванню, а справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити зазначені в цій постанові обставини, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись статтями 1117 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Конвалія” задовольнити.

2. Рішення господарського суду Сумської області від 21.01.2009 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2009 зі справи № 10/504-08 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              Н. Губенко