Постанова

від 03.10.2012 по справі 5011-4/3081-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.10.2012                     № 5011-4/3081-2012 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого:          Тищенко  О.В. суддів:            Смірнової  Л.Г.           Мартюк А.І.  при секретарі                       Дмитрина Д.О. за участю представників : від позивача                 Скопич Ю.В.  дов. № 2-286д від 06.07.2012 року від відповідача            Лисиця В.В. дов. № б/н від 02.04.2012 року,                                   Войцехівський С.П. дов. № б/н від 12.09.2012 року розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу    Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної   компанії «Нафтогаз України» на рішення                 Господарського суду м. Києва від                                 19.06.2012 року у справі                       № 5011-4/3081-2012  (суддя Борисенко І.І.) за позовом                  Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної  акціонерної компанії «Нафтогаз України» до                                 Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські технології  безпеки праці» про                               зобов'язання вчинити дії та стягнення штрафних санкцій та за зустрічним позовом                          Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські технології                                   безпеки праці» до                                   Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної   акціонерної компанії «Нафтогаз України» про                                стягнення 9 080 685,64 грн.      ВСТАНОВИВ:   На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські технології безпеки праці» (далі-відповідач) про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські технології безпеки праці» передати за актом приймання-передачі ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України» недопоставлений товар, який зазначений у специфікаціях № 1, №2, № 3 до договору № УГВ431211/11 від 03.10.2011 на суму 2 829 682,80 грн., стягнення пені в розмірі 172 610,65 грн. та штрафу 198 077,80 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем в порушення умов договору не було поставлено товар до 01.01.2012 р. відповідно до специфікації № 1, № 2, №3 на суму 2 829 682,80 грн., що у відповідності до приписів ч. 1 ст. 670 ЦК України надає йому право вимагати від відповідача передання кількості товару, якої не вистачає. Крім того позивач вважає, що несвоєчасне та неналежне виконання відповідачем власних зобов'язань за договором поставки є підставою для стягнення з нього штрафних санкцій. 19.04.2011р. відповідач подав зустрічну позовну заяву про стягнення з Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»    8 966 338,56 грн. основного боргу, 8 484,21 грн. пені за порушення строку здійснення розрахунків, 36 275,01 грн. інфляційних витрат, 69 587,86 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, а всього 9 080 685,64 грн. заборгованості за договором № УГВ 431211/11 про закупівлю товарів за державні кошти від 03.10.2011р, яка була прийнято місцевим господарським судом до спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що постачальник належним чином виконував взяті на себе за договором зобов'язання, поставивши позивачу за первісним позовом товар загальною вартістю 10 950 315,36 грн., натомість останній не здійснив оплату поставленого товару у повному обсязі, чим порушив умови договору поставки, що в свою чергу змусило відповідача за первісним позовом зупинити подальше виконання взятого на себе за договором зобов'язання з поставки товару, попередньо адресувавши позивачу за первісним позовом лист-попередження про таке зупинення. Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.06.2012 року у справі № 5011-4/3081-2012 в задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Задоволено зустрічний позов у повному обсязі. Стягнуто з Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські технології безпеки праці» 8 966 338, 56 грн. основного боргу, 8 484,21 грн. пені за порушення строку здійснення розрахунків, 36 275, 01 грн. інфляційних витрат, 69 587,86 грн., 3% річних, 64 380, 00 грн. судового збору. Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що строк дії договору сплив 31 грудня 2011 року, а отже зобов'язання відповідача щодо поставки позивачу товару припинилося зі спливом дії договору, що свідчить про відсутність підстав для застосування обраного позивачем за первісним позовом способу захисту цивільного права. Зважаючи на систематичне порушення позивачем за первісним позовом строків оплати поставленого йому товару, суд дійшов висновку. що відповідач правомірно зупинив виконання власних зобов'язань за договором поставки, попередньо попередивши позивача листом, а відтак господарського правопорушення відповідач не вчиняв, підстави для застосування до нього штрафних санкцій відсутні. Задовольняючи зустрічний позовом місцевий господарський суд вказував на невиконання позивачем за первісним позовом власних зобов'язань зі своєчасної оплати за поставлений відповідачем товар, що в свою чергу є підставою для стягнення основної суми заборгованості, застосування штрафних санкцій та 3 % річних від простроченої суми з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач за первісним позовом звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2012 року у справі № 5011-4/3081-2012, та прийняти нове рішення, яким первісні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2012 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження у наступному складі колегії суддів: головуючий Тищенко О.В. судді Чорна Л.В., Смірнова Л.Г. та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 08.08.2012 року. У судовому засіданні апеляційної інстанції 08.08.2012 року в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 12.09.2012 року. Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. № 5011-4/3081-2012 від 12.09.2012 року враховуючи перебування судді Смірнової Л.Г. у відпустці, керуючись ст. ст. 4 6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., розгляд апеляційної скарги по справі № 5011-4/3081-2012 доручено здійснити колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя – Тищенко О.В., судді Мартюк А.І., Чорна Л.В. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2012 року апеляційну скаргу прийнято до провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя – Тищенко О.В., судді Мартюк А.І., Чорна Л.В. У судовому засіданні апеляційної інстанції 12.09.2012 року було задоволено клопотання представника позивача та оголошено у справі перерву до 03.10.2012 року. Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. № 5011-4/3081-2012 від 03.10.2012 року враховуючи перебування судді Чорної Л.В. у відпустці, керуючись ст. ст. 4 6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., розгляд апеляційної скарги по справі № 5011-4/3081-2012 доручено здійснити колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя – Тищенко О.В., судді Смірнова Л.Г., Мартюк А.І. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2012 року апеляційну скаргу прийнято до провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя – Тищенко О.В., судді Мартюк А.І., Смірнова Л.Г. Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2012 року у справі № 5011-4/3081-2012 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги за первісним позовом задовольнити у повному обсязі.   Представники відповідача за первісним позовом в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2012 року у справі № 5011-4/3081-2012. Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі. Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -  ВСТАНОВИВ: 03.10.2011р. між Дочірньою компанією «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські технології безпеки праці»було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № УГВ 431211/11. Відповідно до п.1.1. договору та специфікацій № 1, № 2, № 3 до договору відповідач зобов'язувався поставити позивачу спецодяг загальною вартістю 13 779 998,16 грн., а позивач  - прийняти та оплатити такий товар. Пунктом 5.1. договору передбачено, що строк поставки, умови та місце поставки товару, перелік вантажовідправників і вантажоотримувачів вказуються в специфікації до цього договору. Згідно з п. 5.3. договору датою поставки товару є дата акту приймання-передачі товару, підписаного уповноваженими представниками сторін. Відповідно до п. 5.7. договору після відвантаження товару відповідач направляє позивачу оригінали податкової накладної та акту приймання-передачі товару. В п.2 специфікації №1, №2, №3 до договору вказано, що умови поставки товару: DDP: (згідно з ІНКОТЕРМС - 2010) - склади вантажоотримувачів за реквізитами згідно з п. 12 специфікацій №1, №2, №3. Відповідно до п.3 специфікацій до договору строк поставки товару: вересень-грудень 2011 року. Строк дії Договору був визначений у п. 10.1, згідно із яким Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2011 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов'язань. Згідно з п. 5.4.1 договору відвантаження товару проводиться лише після отримання рознарядки покупця. 07.12.2011р. позивач надав відповідачу рознарядку від 07.12.2011р. №11-2093, яку отримав директор відповідача Білокур І.М. про, що свідчить його розписка про отримання рознарядки. Позивач стверджує, що станом на день подання позовної заяви відповідач поставив позивачеві товар лише на суму 10 950 315,36 грн., при цьому відповідач за первісним позовом не заперечує проти наведеної обставини. Таким чином, за твердженням позивача, відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе договірні зобов'язання, оскільки не поставив товар до 01.01.2012р. відповідно до специфікацій №1, №2, №3 до договору на суму 2 829 682,80 грн. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав. Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Стаття 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона —постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні —покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Як вбачається між сторонами по справі було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № УГВ 431211/11 від 03.10.2011 року, предметом якого є поставка товару, визначеного у специфікаціях, які додаються до договору та є його невід'ємними частинами. Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Стаття 265 Господарський кодекс України визначає, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з положеннями ст. 180 Господарський кодекс України зміст господарського договору становлять умови договору,визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань,як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду,а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, зміст договору становлять умови, що визначені угодою сторін,яка спрямована, зокрема,на встановлення зобов'язань, і договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Згідно із ч. 7 ст. 180 Господарський кодекс України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Стаття 631 Цивільного кодексу України визначає строком договору час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Згідно із ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Відповідно до ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Як вбачається зі змісту договору та достовірно встановлено судом першої інстанції, пунктом 10.1 договору сторони передбачили, що договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2011 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов'язань. Застосовуючи приписи цивільного законодавства з урахуванням положення пункту 10.1 договору, яким чітко окреслено винятковість застосування кінцевого терміну його дії,  суд констатує, що строк дії Договору сплив, а зобов'язання Відповідача з поставки Товару, що виникло на підставі цього Договору - припинилося, 31 грудня 2011 року. Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява була подана позивачем 07 березня 2012 року. Тобто, на момент звернення позивача до Господарського суду міста Києва з позовною вимогою про зобов'язання відповідача передати йому за актом приймання-передачі недопоставлений товар, строк дії Договору, на якому ґрунтується така позовна вимога, сплив, а зобов'язання відповідача поставити позивачу товар, порушення якого вбачається позивачеві в якості підстави такої позовної вимоги, - припинилося. Отже, підстави для застосування обраного позивачем способу захисту цивільного права відсутні. Аналогічна правова позиція була висловлена у постанові Вищого господарського суду України від  02 серпня 2011 р. справа № 18/774/11. З огляду на вищенаведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правові підстави для задоволення заявленої позовної вимоги про зобов'язання відповідача передати позивачу за актом приймання-передачі недопоставлений товар, який зазначений у специфікаціях до договору, на суму 2 829 682,80 грн. відсутні, а, відтак, зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає. Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій за невиконання взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначені в специфікаціях до договору, колегія суддів  зазначає наступне. Відповідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ч. 2 ст. 217, ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, зокрема, у формі штрафу та пені. Згідно із ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. При цьому, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Як вже було зазначено вище, відносини, які виникли між позивачем та відповідачем на підставі  договору,  є господарсько-договірним зобов'язаннями та регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Згідно вірно встановлених судом першої інстанції обставин справи відповідач за первісним позовом поставив позивачу за первісним позовом товар на загальну суму 10 950 315,36 грн. Проте позивач за первісним позовом свій обов'язок зі своєчасної оплати товару виконав лише частково у розмірі 1 983 976, 80 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом взаємних розрахунків та відсутністю будь-яких заперечень з цього приводу зі сторони позивача. Статтею 538 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання; при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону; у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі; якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок. Крім того право сторони договірних відносин зупинити виконання взятого на себе зобов'язання також передбачені іншою правовою нормою, що є спеціальною для відносин, які виникають на підставі договору купівлі-продажу, а саме ч. 5 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати  всього  раніше  переданого  товару.   Зазначена спеціальна правова норма, у відповідності до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, застосовується і до договору поставки. Таким чином, приписами наведених правових норм встановлено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, а при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно. Зважаючи на систематичне порушення Дочірньою компанією «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» строків оплати поставленого йому товару, шо є порушенням взятого на себе за Договором зустрічного зобов'язання,  Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські технології безпеки праці» на підставі ч.3 ст. 538, ч.5 ст.692 ЦК України, попередньо адресувавши позивачу за первісним позовом лист-попередження про таке зупинення, правомірно зупинило виконання взятого на себе зобов'язання з подальшої поставки товару до моменту виконання позивачем за первісним позовом власного грошового зобов'язання з оплати вже поставленого товару. Відтак колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність у діях відповідача господарського правопорушення, а отже і підстав для застосування до нього штрафних санкцій у вигляді штрафу та пені. Суд апеляційної інстанції, враховуючи встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази на їх підтвердження, погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог за первісним позовом. Щодо зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські технології безпеки праці», колегія суддів зазначає наступне. Як було вже вище зазначено, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські технології безпеки праці»належним чином виконало свої зобов'язання передбачені умовами Договору. Позивач за зустрічним позовом в період з 11.10.2011 р. по 22.12.2011 р. поставив відповідачу Товар загальною вартістю 10 950 315 грн. 36 коп., доказом чого є відповідні акти приймання-передачі Товару, підписані уповноваженими на те представниками сторін (належним чином засвідчені копії зазначених актів містяться в матеріалах зустрічного позову). Проте як достовірно свідчать обставини справи та докази наявні в матеріалах справи на їх підтвердження, починаючи з листопада 2011р. відповідач за зустрічним позовом порушує зобов'язання за договором поставки з оплати за поставлений йому товар. Стаття 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона —постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні —покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Згідно наявних в матеріалах справи актів приймання-передачі позивач за зустрічним позовом поставив відповідачу за зустрічним позовом товар на загальну суму 10 950 315,36 грн. Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Як вбачається з матеріалів справи, за поставлений позивачем за зустрічним позовом товар на загальну суму 10 950 315,36 грн., відповідач за зустрічним позовом протягом всього строку дії договору розрахувався лише частково, а саме 1 983 976, 80 грн., доказом чого є виписки з поточного банківського рахунку позивача (належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи). Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з огляду на фактичні обставини справи відповідач за зустрічним позовом в односторонньому порядку відмовився від зустрічного зобов'язання за умовами договору щодо оплати за поставлений йому товар.   Крім того в процесі здійснення розрахунків відповідач систематично порушував встановлений договором строк їх оплати, про що свідчить взятий судом до уваги складений позивачем графік формування простроченої заборгованості відповідача за первісним позовом з оплати поставленого товару. Як було вже вище зазначено, заборгованість відповідача за зустрічним позовом перед позивачем складає 8 966 338,56 грн. Відповідно до  ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У відповідності до п. 4.1 Договору № УГВ 431211/11 про закупівлю товарів за державні кошти від 03.10.2011 року розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем після пред'явлення постачальником рахунка на оплату товару та підписаного сторонами акту приймання-передачі або видаткової накладної, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника, з урахування ПДВ, на умовах, зазначених у Специфікаціях. У п. 4 специфікацій №1, № 2 та № 3, зазначено оплата товару відбувається по факту поставки протягом 30 календарних днів з дати поставки. Враховуючи ту обставину, що остання партія товару була поставлена позивачем за зустрічним позовом 22.12.2011р., то поставлений протягом строку дії договору товар загальною вартістю 10 950 315, 36 грн. повинен був бути оплачений відповідачем за зустрічним позовом в повному обсязі до 21.01.2012р. включно. Однак, відповідач за зустрічним позовом у встановлений  договором строк сплатив на користь позивача загалом лише 1 983 976, 80 грн., чим спричинив виникнення у нього заборгованості в розмірі 8 966 338,56грн. Факт наявності боргу у відповідача за договором поставки від 03.10.2011р. за № УГВ 431211/11 у сумі 8 966 338,56 грн., відповідачем за зустрічним позовом не заперечується. Враховуючи те, що розмір заборгованості заявлений позивачем відповідає фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду про  необхідність задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 966 338,56 грн. за Договором про закупівлю товарів за державні кошти. Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань наступають наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до п. 7.9. договору, за порушення строків оплати покупець сплачу на користь постачальника пеню в розмірі 0,001% від суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.. Виходячи з системного аналізу зазначеного пункту Договору, суд дійшов висновку, що сторони передбачили більш тривалий строк для нарахування пені за порушення виконання зобов'язань за ним ніж це встановлено ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме: за кожен день прострочення платежу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.04.2011р. у справі №3-33гс11. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за Договором в частині своєчасної оплати за поставлений товар, позивач за зустрічним позовом, просить суд стягнути з відповідача  8484,21 грн. пені. Колегією суддів було перевірено розрахунок розміру пені за неналежне виконання  відповідачем за зустрічним позовом обов'язків щодо своєчасної оплати за поставлений позивачем за зустрічним позовом товар та встановлено його вірність, а отже вимога позивача про стягнення з відповідача 8 484,21 грн. пені була правомірно задоволена судом першої інстанції. Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача за зустрічним позовом 36 275,01 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 69 587,86 грн., нарахованих за спірний період, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за Договором в частині своєчасного розрахунку за поставлений товар, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем за зустрічним позовом своїх обов'язків за Договором в частині своєчасної оплати за поставлені товари, позивач,з урахуванням прийнятих судом уточнень до позовної заяви, просить суд стягнути з відповідача 36 275,01 грн. інфляційних втрат та 69 587,86 грн. 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за спірний період. Суд апеляційної інстанції перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних суду першої інстанції вважає висновок суду про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 36 275,01 грн. інфляційних втрат та 69 587,86 грн. 3% річних обґрунтованим. У відповідності до ст. 33 ГПК України  кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем  за зустрічним позовом було доведено належними та допустимими доказами, що його вимоги за зустрічним позовом є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі. Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14  «Про судове рішення у цивільній справі»,  рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається. Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладаються на позивача за первісним позовом (апелянта). Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -    ПОСТАНОВИВ:  Апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2012 року по справі № 5011-4/3081-2012 залишити без змін. Матеріали справи № 5011-4/3081-2012 повернути до Господарського суду м. Києва. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.      Головуючий суддя                                                                                Тищенко  О.В. Судді                                                                                          Смірнова  Л.Г.                                                                                           Мартюк А.І.