Рішення

від 03.09.2015 по справі 910/18863/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2015Справа №910/18863/15

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Островській Г.С.

розглянувши справу № 910/18863/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 5»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Габітус»

про стягнення 40780,84 грн.

Представники сторін:

від позивача: Тарасенко Ю.О., довіреність № 299/05 від 27.07.2015р.;

від відповідача: Топко В.Д., довіреність б/н від 03.08.2015р.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 5» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Габітус» (надалі - відповідач) про стягнення 40 780,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем фактично склалися договірні відносини щодо отримання та оплати житлово-комунальних послуг. Проте, відповідач в порушення вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не розрахувався за фактично спожиті у період з 11.08.2011р. по 28.02.2015р. послуги, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 29429,50 грн., за прострочення сплати якої нараховані інфляційні втрати - 8338,20 грн. та 3% річних - 1186,14 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2015р. порушено провадження у справі № 910/18863/15 та призначено її розгляд на 03.09.2015р.

Присутнім у судовому засіданні 03.09.2015р. представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові, та частково надано витребувані судом докази.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на обставини, наведені у відзиві на позов. Так, зазначив про те, що відповідачем не було вчинено жодних фактичних дій щодо виконання договору на надання житлово-комунальних послуг, а позивач в порушення вимог діючого законодавства України не дотримався належної письмової форми договору на надання житлово-комунальних послуг, а також не узгодив з відповідачем всіх істотних умов такого договору, передбачені ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відтак договір вважається неукладеним. Крім того, позивачем не надано належних і допустимих доказів, з яких вбачається фактичне надання відповідачу житлово-комунальних послуг та повідомлення про їх розмір останнього. Також, відповідачем зазначено про пропуск позивачем строку позовної давності в частині стягнення боргу за період з 12.08.2011р. по 20.07.2012р. і нарахованих на нього 3% річних та індексу інфляції.

У відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі Договору про передачу на утримання та експлуатаційне обслуговування житлового будинку і прибудинкової території від 15.08.2008р., закрите акціонерне товариство «Позняки-жил-буд» передало, а товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 5» прийняло житловий будинок по бул. Л. Українки, 23-А у Печерському районі м. Києва (будівельна адреса: будинок № 2 по бул. Л. Українки, 23) з вбудованими-прибудованими приміщеннями загальноміського користування та прибудинковою територією, з метою забезпечення його кваліфікованого утримання, ремонту та експлуатаційного обслуговування жилих та нежилих приміщень, інженерного обладнання, належного санітарного стану прибудинкової території, надання власникам, співвласникам, наймачам, орендарям окремих житлових і нежитлових приміщень послуг за відповідну плату.

Отже, позивач є житлово-експлуатаційною організацією, яка обслуговує житловий будинок по бул. Л. Українки, 23-А у м. Києві.

18.03.2015р. позивачу стало відомо, що відповідач, згідно Договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 12.08.2011р., є власником нежитлового приміщення № 1,2,3,4 (групи приміщень 79), загальною площею 295,30 кв.м, розташованих за адресою: м. Київ, бул. Л.Українки, 23-А

Оскільки відповідач є власником зазначених вище нежилих приміщень, тому, в силу приписів ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у відповідача виник обов'язок оплачувати надані позивачем житлово-комунальні послуги.

Проте, відповідач в порушення вимог чинного законодавства жодної оплати за надані послуги не здійснив, в результаті чого за розрахунком позивача утворилась заборгованість за період з 11.08.2011р. по 28.02.2015р. у загальній сумі 29429,50 грн.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. N 630 (далі - Правила).

Згідно з п. 18 Правил, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

В силу частин 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків; 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд.

Згідно з п. 5 ч. 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами законодавства споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Водночас, відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту прав та інтересів, визначені у ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Отже, у данному випадку, обов'язок доведення порушення прав та необхідність їх захисту в судовому опрядку покладається законом на позивача.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1).

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч .2).

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

До матеріалів справи не надано доказів звернення позивача з вимогою до відповідача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території за адресою: бул. Л. Українки, 23-А в м. Києві, як не представлено суду й інших доказів, які свідчили б про вчинення сторонами дій, спрямований на фактичне встановлення договірних відносин, пов'язаних з надання та оплати фактично спожитих житлово-комунальних послуг.

Крім того, суд звертає увагу на лист ТОВ «Габітус» від 20.11.2014р. за вих. № 18/11, адресований позивачу, та який було надано останнім до матеріалів справи, зі змісту якого вбачається, що відповідач фактично не користувався нежитловими приміщеннями загальною площею 295,30 кв. м, розташованих за адресою: бул. Л. Українки, 23-А в м. Києві.

При цьому, суд зауважує, що вирішуючи питання щодо доказів, необхідно враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з якими обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.201 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Отже, виходячи зі змісту ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення з боку відповідача його прав та охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 29429,50 грн. задоволенню не підлягають.

Оскільки суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 29429,50 грн., відповідно не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих на зазначену суму боргу згідно з вимогами ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Водночас, не підлягає застосуванню строк позовної давності, про який заявлено відповідачем, у зв'язку з безпідставністю заявлених позовних вимог позивачем.

За таких обставини, суд дійшов висновку про відмову товариству з обмеженою відповідальністю «Рада 5» в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 08.09.2015р.

Суддя А.І. Привалов