Постанова

від 16.12.2015 по справі 910/18863/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року Справа № 910/18863/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А., суддіКондратової І.Д. (доповідач), суддіСтратієнко Л.В., за участю представників: позивача Шишової Ю.С. відповідачаТопка В.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДА 5" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 року у справі№ 910/18863/15 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "РАДА 5" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Габітус" простягнення 38 953,84 грн, ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "РАДА 5" (надалі - позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Габітус" (надалі - відповідач) про стягнення 38 953,84 грн заборгованості за житлово-комунальні послуги.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на існування між сторонами фактичних договірних відносин та те, що відповідач з моменту реєстрації за останнім 25.11.2011 р. права власності на нежитлові приміщення загальною площею 295,30 кв.м., розташованих в м. Києві, бул. Лесі Українки, № 23А, які були прийняті відповідачем у власність за договором купівлі-продажу нежилих приміщень від 12.08.2011, не сплачує за житлово-комунальні послуги, у зв'язку з чим на підставі ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" просив стягнути з відповідача 29429,50 грн основного боргу, нарахованого за період з 12.08.2011 по 28.02.2015 та 9524,34 грн інфляційних втрат та 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідач позов не визнавав, посилаючись на його безпідставність, а також на відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг, відсутність фактичного надання відповідачу зазначених послуг, неповідомлення відповідача про вартість, перелік, помісячну оплату житлово-комунальних послуг, а також заявив про застосування строку позовної давності до заявлених вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2015 року (суддя Привалов А.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Власова Ю.Л. (доповідача), суддів: Станіка С.Р., Шаптали Є.Ю.) в позові відмовлено повністю.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права (ст.ст. 14,16,18 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст.ст. 32,82 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ст. 525,526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) наказ Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 76 від 17.05.2005), просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників учасників судового процесу, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, судом першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, з посиланням на ст.ст. 11,202,205,626,639 ЦК України, ст.ст. 173,174,175,181 ГК України, ст.ст. 1,13,16,20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", встановлено:

- відсутність звернень позивача до відповідача про укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, пов'язаних з утриманням будинку та прибудинкової території за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, № 23А;

- відсутність доказів, які б свідчили про вчинення сторонами дій, спрямованих на фактичне встановлення договірних відносин, пов'язаних з наданням та оплатою фактично спожитих послуг;

- відсутність доказів, які б свідчили про фактичне користування відповідачем нежилих приміщень загальною площею 295,30 кв.м., розташованих в м. Києві, бул. Лесі Українки, № 23А.

Згідно з ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги, послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; послуги с управління будинком, спорудою або групою будинків; послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості саме за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, при цьому судами залишено поза увагою доводи відповідача про необхідність дослідження питання щодо доведення інформації про перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх вартість, структуру тарифу тощо до відома відповідача, як споживача таких послуг.

Відповідно до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року № 869 (далі - Порядок № 869) інформація про перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх вартість, структуру тарифу, його зміну з обґрунтуванням її необхідності доводиться до відома споживачів у порядку, затвердженому Мінрегіоном.

Пунктом 2.4 Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 30.07.2012 № 390 «Про затвердження порядку доведення до споживачів інформації про перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх вартість, структуру тарифу, його зміну з обґрунтуванням та про врахування відповідної позиції територіальних громад» встановлено, що суб'єктами господарювання, що надають послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, до відома споживачів доводиться така інформація:

загальний розмір тарифу (з податком на додану вартість) для кожного конкретного будинку;

перелік послуг, що входять до складу послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що надаватимуться в кожному конкретному будинку, та їх вартість;

періодичність та строки надання послуг;

обґрунтування причин зміни тарифу (зазначення розміру діючого тарифу та відсотка відшкодування затвердженим тарифом собівартості, планового економічно обґрунтованого тарифу, дати, коли тариф востаннє переглядався, причин перегляду тарифу, визначення відсотка зростання основних складових тарифу (заробітної плати, електроенергії, матеріалів), визначення відсотка підвищення тарифу тощо);

інша додаткова інформація, визначена суб'єктом господарювання та/або органом, уповноваженим встановлювати тарифи.

Аналогічна за змістом норма ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" також покладає саме на виконавця послуг зобов'язання щодо надання в установленому законодавством порядку необхідної інформації про житлово-комунальні послуги.

Зазначена вище інформація доводиться до відома споживачів шляхом розміщення на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування в мережі Інтернет (за наявності), в друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження (перевага надається друкованим засобам масової інформації органу місцевого самоврядування), веб-сайті суб'єкта господарювання (за наявності) та в кожному конкретному будинку (на прибудинковій території), зокрема на інформаційних стендах у під'їздах будинків та біля них.

Таким чином, з метою вирішення питання щодо наявності підстав для оплати заявлених послуг судам попередніх інстанцій потрібно було дослідити та встановити належними та допустимими доказами дотримання позивачем порядку доведення до відома відповідача інформації про перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх вартість, структуру тарифу тощо.

Відповідно Порядку № 869 тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до цього Порядку. Послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Копія такого рішення є невід'ємною частиною договору про надання послуг.

Позивачем в якості підстав здійсненого нарахування заявлених послуг долучено до матеріалів справи розпорядження виконавчого органу Київської міської ради від 10.04.2012 р. № 579 з змінами про затвердження будинку, що розташований за адресою м. Київ, бул. Лесі Українки, № 23А відповідних тарифів.

Відповідно Порядку № 869 з власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та власниками, орендарями нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Стаття 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначає, що саме виконавець послуги зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.09 р. № 529 (далі - Типовий договір).

Пункт 7 Типового договору містить необхідну до заповнення кожними сторонами договору інформації щодо реквізитів єдиного розрахункового центру або виконавця розрахункового рахунку та найменування банківської установи або виконавця через яких має здійснюватися плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що у випадку відсутності підписаного між сторонами договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій першочерговим для суду є встановлення обставин щодо вчинених виконавцем послуг дій, спрямованих на таке укладення та встановлення наявності вини у діях споживача, що полягають в ухиленні від підписання такого договору.

Судами попередніх інстанцій було встановлено про відсутність укладеного між сторонами договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, водночас залишено поза увагою необхідність встановлення чи ухилявся відповідач від підписання зазначеного договору.

Щодо посилання скаржника касаційної скарги на безперебійність надання житлово-комунальних послуг в якості доказу фактичного надання послуг, передбачену ч. 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та на наказ Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 76 від 17.05.2005р., яким затверджені Правили утримання жилих будинків та прибудинкових територій, судом до розгляду не приймається з огляду на зміст ст. 34 ГПК України, відповідно до якої обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2013 р. № 970 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у разі перерви в їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі» обсяг фактично наданих послуг та виконаних робіт, пов'язаних з їх наданням, повинен бути підтверджений відповідною первинною документацією, що зберігається у виконавця, зокрема наказами підприємства, табелем обліку робочого часу, розрахунковими листками нарахування заробітної плати робітникам, нарядами-завданнями, актами списання матеріалів, матеріальними звітами майстрів, актами виконаних робіт постачальних та підрядних організацій, документами, що підтверджують технічні показники будинку, тощо.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Отже, виходячи зі змісту ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи те, що у випадку відсутності підписаного між сторонами договору, за умови встановлення ухилення споживача від підписання такого договору, зобов'язання щодо оплати житлово-комунальних послуг виникає лише у випадку доведення позивачем фактичного надання таких послуг, колегія суддів зауважує, що судами попередніх інстанцій не встановлена наявність, невідповідність або відсутність вищезазначеної первинної документації, дослідження якої дозволить дійти до вірного висновку щодо фактичного надання позивачем заявлених до стягнення послуг.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є житлово-експлуатаційною організацією, який обслуговує будинок, що розташований за адресою м. Київ, бул. Лесі Українки, № 23А на підставі договору про передачу на утримання та експлуатаційне обслуговування житлового будинку і прибудинкової території з 15.08.2008, підписаного між ПАТ "ПОЗНЯКИ-ЖИЛ-БУД" та ТОВ "РАДА 5".

Водночас, відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Разом із тим законодавче визначення терміну "балансоутримувач", дане в статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", допускає можливість існування різних ситуацій, у тому числі таких, коли багатоквартирний будинок існує, а особи, що має права та несе обов'язки балансоутримувача, немає. За відсутності вирішення в цьому Законі питання про те, хто саме має ці права й обов'язки, застосуванню підлягає частина перша статті 11 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", зі змісту якої випливає, що функції балансоутримувача до приватизації квартир виконує попередній власник будинку, який повинен на вимогу об'єднання власників багатоквартирного будинку передати житловий комплекс на баланс об'єднання. Якщо ж немає особи, якій будинок може бути переданий на баланс, попередній власник (територіальна громада та уповноважені нею юридичні особи) змушені продовжувати виконувати функції балансоутримувача.

Передача майна з балансу на баланс відбувається відповідно до Порядку передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521. Цей Порядок регулює процедуру передачі житлового комплексу на баланс об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, а також житлового комплексу або його частини на баланс іншої юридичної особи, статут якої передбачає можливість провадження такої діяльності, з балансу колишнього балансоутримувача.

Враховуючи вищевикладене, а також надану позивачем в матеріали справи вибіркову копію нової редакції статуту позивача 2014 року свідчить про те, що судами попередніх інстанцій не досліджено та не встановлено чи є позивач належним балансоутримувачем будинку, що розташований за адресою м. Київ, бул. Лесі Українки, № 23А та чи передбачав статут позивача в редакції станом на момент підписання відповідного договору можливість провадження такої діяльності та передачу з балансу колишнього балансоутримувача.

Стосовно тверджень заявника касаційної скарги щодо застосування висновків постанови Верховного Суду України від 30.10.2013 р. у справі № 6-59цс13, відповідно до якої споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, то судом зазначена постанова Верховного Суду України до розгляду не приймається, оскільки в зазначеній справі судом, на відміну від справи, яка розглядається, було встановлено ухилення споживача від підписання договору про надання житлово-комунальних послуг, що свідчить про різні фактичні обставини справи.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони з підстав, передбачених ч. 1 ст. 11110 ГПК України, підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати вищевикладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір з відповідним розподілом судових витрат відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 49, 111 5 , 111 7 , п. 6 ст. 111 9 , ст.ст. 111 10 , 111 11, 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДА 5" задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 року у справі № 910/18863/15.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Гончарук П.А. Суддя Кондратова І.Д. СуддяСтратієнко Л.В.