Рішення

від 22.06.2006 по справі 2-491/06

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 2-491/06

Справа №  2-491/06

РІШЕННЯ

ІМ'ЯМ УКРАЇНИ

22 червня 2006 року Самарський районний суд м.

Дніпропетровська у складі:

головуючого судді                Католікяна М.О.,

при секретарі                        Ніколенко К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в

м. Дніпропетровськ цивільну справу за позовом Управління виконавчої дирекції

Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та

професійних захворювань України в Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про

відшкодування шкоди, завданої працівником підприємства при виконанні трудових

обов'язків,

УСТАНОВИВ:

02 березня 2006 року позивач звернувся до

суду із цим позовом. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що

відповідачка з 04.12.2000 р. по 31.01.2004 р. працювала начальником Відділення

Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на

виробництві та професійних захворювань України в Солонянському районі

Дніпропетровській області. Під час своєї роботи відповідачка уклала з КП «РІКО»

договір підряду на проведення ремонтних робіт приміщення відділення. За

виконані роботи відділення повністю розрахувалося. Після звільнення

відповідачки, 04.03.2005 р. Контрольно-ревізійним відділом у Солонянському

районі було проведено перевірку, за результатами якої було встановлено, що

вартість виконаних КП «РІКО» робіт завищена, що потягнуло за собою завдання

позивачеві матеріальної шкоди в сумі 1 111,00 грн. Ця обставина явилася

причиною звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача

компенсації за завдану матеріальну шкоду в межах середнього місячного заробітку

сумі 740,52 грн.

Представник позивача у судовому засіданні

позов підтримала у повному обсязі.

            Відповідачка

позов не визнала.

            Суд,

вислухавши пояснення представника позивача, відповідачки, вивчивши матеріали

справи, вважає, що позовні вимоги не належать задоволенню з наступних підстав.

Судом було встановлено, що Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального

страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

України в Дніпропетровській області є юридичною особою, діє на підставі

положення, підзвітне у своїй діяльності Виконавчій дирекції Фонду соціального

страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

України (а.с.а.с. 28, 32 - 36).

Відділення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних

випадків на виробництві та професійних захворювань України в Солонянському

районі Дніпропетровській області є юридичною особою, діє на підставі положення,

підзвітне у своїй діяльності Виконавчій дирекції Фонду соціального страхування

від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

(а.с.а.с. 27, 29 - 31).

За наказом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних

випадків на виробництві та професійних захворювань України № 01-56к від

25.10.2000 р. відповідачка була призначена начальником Відділення Фонду

соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних

захворювань України в Солонянському районі Дніпропетровській області (а.с. 24).

27 грудня 2000 року за наказом Виконавчої дирекції Фонду соціального

страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

України № 01-399-к дата прийняття на роботу відповідачки була змінена на

04.12.2000 р. (а.с. 25).

04 червня 2003 року між Відділенням Виконавчої дирекції Фонду соціального

страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

України в Солонянському районі Дніпропетровській області та Комунальним

підприємством «РІКО» було укладено договір № 0406/р, за яким останнє

зобов'язалося виконати роботи з ремонту приміщення відділення, а відділення -

сплатити за це обумовлені договором грошові кошти (а.с. 37).

За виконані роботи КП «РІКО» було сплачено 27 686,00 грн, що

підтверджується копією рішення Господарського суду Дніпропетровської області

від 20.09.2005 р. у справі № 18/365, яке набрало законної сили, іншими

матеріалами справи (а.с.а.с. 5 - 23, 65).

29 січня 2004 року за наказом Виконавчої дирекції Фонду соціального

страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

України № 01-04к відповідачку з 31.01.2004 р. було звільнено у порядку

переведення до іншого підприємства (а.с. 26).

04 березня 2005 року Контрольно-ревізійним відділом у Солонянському районі

Дніпропетровської області було проведено перевірку дотримання вимог

законодавства у процесі надходження та використання коштів Відділенням

Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на

виробництві та професійних захворювань України в Солонянському районі Дніпропетровській

області. За результатами перевірки було складено акт, згідно з яким було

встановлено, що під час виконання договору № 0406/р від 04.06.2003 р. КП «РІКО»

завищено вартість виконаних ремонтних робіт, і йому зайво було сплачено 1

111,00 грн (а.с.а.с. 5 - 23).

Вказані вище спірні правовідносини регулюються Кодексом законів про працю

України.

В силу ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку,

встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених,

невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 ЦПК України у випадках, встановлених законом,

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної

влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися

до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або

державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

Аналізуючи зміст приведених норм, суд доходить висновку про те, що до суду

з позовом, заявою, скаргою можуть звернутися виключно особи, права яких

порушено, не визнано або оспорюються, а також особи, які уповноважені

виконувати такі дії.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству,

установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини

яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої

дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

У відповідності з п. 2 ст. 133 КЗпП України керівники підприємств, установ,

організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на

підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники несуть обмежену

матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не

більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі,

організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою

обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних

заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню,

знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей.

В силу абз. 3 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992

р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної

підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» за шкоду, заподіяну

внаслідок порушення трудових обов'язків, працівник несе відповідальність перед

підприємством (установою, організацією), з яким перебуває в трудових

відносинах.

Як вбачається з матеріалів справи, позиція позивача полягає у тому, що

відповідачка неналежно виконала свої обов'язки керівника та зайво сплатила КП

«РІКО» грошові кошти, які були виділені Відділенню Виконавчої дирекції  Фонду соціального страхування від нещасних

випадків на виробництві та професійних захворювань України в Солонянському

районі Дніпропетровській області в сумі 1 111,00 грн, завдавши таким чином

матеріальну шкоду.

Позов був поданий Управлінням Виконавчої дирекції  Фонду соціального страхування від нещасних

випадків на виробництві та професійних захворювань України в Дніпропетровській

області, проте наведені вище обставини й факти свідчать про те, що трудові

відносини виникли (видання наказів про прийняття на роботу, про звільнення) між

відповідачкою і Виконавчою дирекцією 

Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та

професійних захворювань України, яка в такому разі й повинна була звернутися до

суду як особа, яка має процесуальну правоздатність.

Згідно зі змістом гл. 4 ЦПК України 2004 року цей кодекс, на відміну від

ЦПК України 1963 року, не містить положень про можливість заміни в процесі

неналежного позивача або залучення до участі у справі належного позивача, даючи

судові інструментарій виключно для заміни у процесі відповідача та третьої

особи.

Представник позивача при розгляді справи свої повноваження представляти

інтереси Виконавчої дирекції  Фонду

соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних

захворювань України з виниклих питань судові не надала, що є суттєвою

перешкодою для суду задовольнити позов.

Крім того, відповідно до абз.абз. 1, 2 п. 4 Постанови Пленуму Верховного

Суду України від 29.12.1992 р. № 14 за правилами ст. 132 КЗпП України за шкоду,

заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових

обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну

відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього

місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у

більшому, ніж цей заробіток, розмірі.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або

зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації

провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або

провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових

обов'язків, грошові виплати.

Згідно з абз. 2 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від

29.12.1992 р. № 14 до зайвих грошових виплат відносяться, зокрема, суми

стягнення штрафів, заробітної плати, виплачені звільненому працівникові у

зв'язку з затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки, розрахунку,

неправильним формулюванням причин звільнення, тощо.

Позивач у своїй заяві посилається на те, що відповідачка під час виконання

своїх трудових обов'язків зайво сплатила грошові кошти за ремонт приміщень, що

на його думку є ознакою завдання матеріальної шкоди, у розумінні п. 2 ст. 133

КЗпП України (зайві грошові виплати).

Суд вважає таке твердження позивача безпідставним, оскільки кошти були

сплачені за договором, за певну виконану роботу, а поняття «пряма дійсна шкода»

та «зайві грошові виплати» чітко визначені у приведеній вище нормі і не

узгоджуються з позицією позивача у справі.

У відповідності з ч. 4 ст. 136 КЗпП України стягнення з керівників

підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в

судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості

органу або за заявою прокурора.

Виходячи зі змісту приведеної норми, співвідношуючи її диспозицію зі

встановленими у судовому засіданні обставинами, суд також вважає за помилкове

твердження представника позивача про те, що позивач звернувся з позовом у

порядку, визначеному ч. 4 ст. 136 КЗпП України, оскільки відповідачка

виконувала функції керівника.

Такий висновок суду полягає в тім, що законодавець передбачив спеціальний

порядок задля врегулювання протиріч, які могли би виникнути при зверненні з

позовом установи до свого керівника, а також запобігання можливих зловживань

керівників, які би безумовно не бажали звертатися до суду з позовами про

відшкодування шкоди, заподіяної власно ними.

На момент звернення до суду відповідачка вже не виконувала функції

начальника Відділення Виконавчої дирекції 

Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та

професійних захворювань України в Солонянському районі Дніпропетровській

області.

Крім того, оскільки, як вже було встановлено, належним позивачем мала бути

Виконавча дирекція  Фонду соціального

страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

України, його управління тим більше не могло звертатися у порядку ч. 4 ст. 136

КЗпП України, тому що підпорядковано саме дирекції.

Таким чином, суд доходить висновку про те, що, оскільки до суду звернувся

неналежний позивач, з одного боку, і факти заподіяння прямої дійсної шкоди

шляхом проведення зайвих грошових виплат не підтверджені певними доказами, з

другого боку, позов не може бути задоволений.

Зважаючи на те, що при зверненні до суду позивач був звільнений від сплати

судового збору, суд вважає за можливе віднести усі судові витрати на рахунок

держави у порядку ст. 88 ЦПК України.

Ураховуючи викладене, керуючись ст.ст. 132,

133, 136 Кодексу законів про працю України, ст.ст. ст.ст. 3 - 8, 10, 11, 18,

гл. 4, ст.ст. 57 - 60, 83, 88, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного

процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Управлінню Виконавчої дирекції Фонду

соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних

захворювань України в Дніпропетровській області у позові до ОСОБА_1 про

відшкодування шкоди, завданої працівником підприємства при виконанні трудових

обов'язків, відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Заяву про апеляційне оскарження рішення

може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна

скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про

апеляційне оскарження.

Рішення набирає законної сили після

закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий суддя: