Постанова

від 28.02.2007 по справі 05-16-08/930

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

05-16-08/930

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

28 лютого 2007 р.                                                                                   № 05-16-08/930  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючогоКравчука Г.А.,

суддів:Мачульського Г.М., Шаргала В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуВідкритого акціонерного товариства“Черкаське управління механізації будівництва”

на постановуКиївського міжобласного апеляційногогосподарського суду від 25.10.2006 р.

у справі№ 05-16-08/930

господарського судуЧеркаської області

за позовомМалого приватного підприємства “Лізингово-іноваційна компанія “ЛІК”

доВідкритого акціонерного товариства“Черкаське управління механізації будівництва”

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:Черкаське обласне кооперативно-державне об'єднання по агропромисловому будівництву “Облагробуд”

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:Регіональне відділення Фонду державного майна України по Черкаській області

провизнання права власності на майно

та за зустрічним позовомВідкритого акціонерного товариства“Черкаське управління механізації будівництва”

доМалого приватного підприємства “Лізингово-іноваційна компанія “ЛІК”

провизнання договору недійсним

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача:Коваленко В.Ф., директор;

відповідача:Вичівська О.Ю., дов. № 19/01-7 від 19.01.2007 р.;Полякова О.В., дов. № 04-10/06 від 04.10.2006 р.;

третьої особи-1:— не з'явились;

третьої особи-2:— не з'явились;

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2005 р. Мале приватне підприємство “Лізингово-іноваційна компанія “ЛІК” (далі –Компанія) звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Черкаське управління механізації будівництва” (далі –Товариство), у якому просило визнати за ним право власності на будівлі –гараж, кузню та склад, розташовані за адресою: м. Черкаси, вул. Сурікова, 12.

Позовні вимоги Компанія обґрунтовувала тим, що:

– між нею та Управлінням механізації будівництва об'єднання “Черкасоблагробуд” (далі –Управління), правонаступником якого є Товариство, було укладено договір купівлі-продажу від 11.05.1998 р. та доповнення до нього, згідно з яким вона придбаває у власність гараж, кузню та склад, розташовані за адресою: м. Черкаси, вул. Сурікова, 12;

– договір купівлі-продажу від 11.05.1998 р. з урахуванням доповнення до нього сторонами виконано у повному обсязі, проте Товариство не визнає за нею право власності на майно, яке є об'єктом купівлі-продажу за вказаним договором.

У березні 2005 р. Товариство звернулось до господарського суду Черкаської області з зустрічною позовною заявою (т. 1, а. с. 64 –66), у якій просило визнати договір купівлі-продажу від 11.05.1998 р., укладений між Управлінням та Компанією, недійсним.

Заявою від 15.04.2005 р. (т. 1, а. с. 96 – 97) Товариство доповнило зустрічну позовну заяву, не змінюючи по суті зустрічних позовних вимог.

Зустрічні позовні вимоги (з урахуванням доповнень) Товариство обґрунтовувало тим, що договір купівлі-продажу від 11.05.1998 р. не відповідає вимогам ст. ст. 63, 225 ЦК УРСР і підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР, оскільки предметом його продажу є майно, яке не існує. Крім того, спірний договір Управління уклало з порушенням Положення про Управління без відповідного дозволу Черкаського обласного кооперативно-державного об'єднання по агропромисловому будівництву „Облагробуд” та з порушенням Положення про порядок відчуження засобів виробництва, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 07.08.1995 р. № 1020, без дозволу Фонду державного майна України.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Черкаської області від 13.06.2006 р. (суддя Швидкий В.А.)  в задоволенні первісних позовних вимог Компанії відмовлено, а зустрічні позовні вимоги Товариства задоволено: договір купівлі-продажу від 11.05.1998 р. з доповненнями до нього визнано недійсним з моменту їх укладення. Рішення мотивовано тим, що при укладанні договору купівлі-продажу від 11.05.1998 р. не було додержано норм законодавства України, які регламентують порядок продажу майна, що належить до державної власності, а при укладенні доповнень до нього було порушено ст. 63 ЦК УРСР.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.10.2006 р. (колегія суддів: Андрейцева Г.М., Фаловська І.М., Рибченко А.О.) рішення господарського суду Черкаської області від 13.06.2006 р. скасовано і прийнято нове рішення, яким первісні позовні вимоги Компанії задоволено, а в задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства відмовлено.

В частині задоволення первісних позовних вимог Компанії постанова мотивована тим, що договір купівлі-продажу від 11.05.1998 р. є виконаним, а тому первісні позовні вимоги Компанії відповідають ст. 128 ЦК УРСР, ст. 48 Закону України “Про власність” та ст. 392 ЦК України.

В частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства постанова мотивована тим, що Товариство, звертаючись з зустрічною позовною заявою, пропустило встановлений ЦК УРСР строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні відповідних вимог.

Товариство не погодилось з постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.10.2006 р. та звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати в повному обсязі та змінити рішення господарського суду Черкаської області від 13.06.2006 р., застосувавши передбачені законом наслідки недійсності угоди. Вимоги, викладені у касаційній скарзі, Товариство обґрунтовує тим, що апеляційний господарський суд при вирішенні спору не надав оцінки доказам, на яких ґрунтуються зустрічні позовні вимоги, та дійшов до помилкового висновку про пропущення строку позовної давності.

Компанія та треті особи не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу Товариства до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, який оскаржується.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ними рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої ст.1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Господарським судом Черкаської області та Київським міжобласним господарським судом встановлено, що між Управлінням і Компанією було укладено договір купівлі-продажу від 11.05.1998 р. і доповнення до нього від 11.05.1998 р., згідно яких Управління передало, а Компанія прийняла у власність нерухоме майно: приміщення гаражу з прилеглою територією, кузню і склад, що знаходяться за адресою: м Черкаси, вул. Сурікова, 12. Вартість договору згідно доповнення до нього від 11.05.1998 р. склала 44 000 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 7333,33 грн. В матеріалах справи є оформлені сторонами накладна № 55 від 18.11.1999 р. та акт приймання передачі основних засобів від 18.11.1999 р.

Як свідчать рішення господарського суду Черкаської області від 13.06.2006 р. та постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.10.2006 р. у даній справі, судами було встановлено, однак апеляційною інстанцією при задоволенні позову Компанії не спростовано той факт, що право власності на вказані вище спірні приміщення органами бюро технічної інвентаризації зареєстровано за Товариством, а не за Компанією. Крім того, в переліку майна, що увійшло до статутного фонду Товариства під час приватизації Управління в 2003 р. спірні приміщення також значаться як передані до статутного фонду Товариства (т.1, а.с. 137), тобто є власністю останнього.  

Відповідно до ст. 128 ЦК УРСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Зазначене дає підстави вважати, що Компанія на момент звернення з позовом відповідно до ст. 128 ЦК УРСР фактично не отримала і не набула право власності на приміщення гаражу з прилеглою територією, кузню і склад. В зв'язку з цим Товариство, за яким зареєстровано право власності на спірні приміщення як їх власник, правомірно звернулося до Компанії з зустрічним позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 11.05.1998 р. з доповненнями до нього від 11.05.1998 р. Строк позовної давності для захисту свого права Товариство не пропустило.

Згідно частини другої ст. 48 Закону України „Про власність” власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодуванням завданих цим збитків.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями Управління було  створено шляхом об'єднання державного майна (50,06%) і майна міжгосподарських організацій (49,94%), тобто за формою власності воно було кооперативно-державним. На початок приватизації (2002 р.) державна частка в майні підприємства становила 19,9% (т.1, а.с. 108-112).

Відповідно до частини п'ятої ст.10 Закону України „Про підприємства в Україні”, що був чинний на момент укладання договору купівлі-продажу від 11.05.1998 р. з доповненнями до нього від 11.05.1998 р., підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.

Наказом Фонду державного майна України від 07.08.1995 р. № 1020, який був чинним на момент укладання договору купівлі-продажу від 11.05.1998 р. було затверджено Порядок відчуження засобів виробництва, що є державною власністю (далі - Порядок).

Відповідно до п. 6 цього Порядку, у разі відчуження шляхом продажу загальнодержавного майна рішення приймається безпосередньо підприємством. При цьому дозвіл на продаж дає орган державного управління, уповноважений управляти майном, що належить до загальнодержавної власності (далі - орган управління), або Фонд державного майна України, при умові обов'язкового погодження з відповідним міністерством (відомством).

Межовий рівень вартості засобів виробництва, які відчужуються, з дозволу Фонду державного майна України (регіональних відділень) - основні фонди, вартістю понад суму, еквівалентну 100 розмірам установленого чинним законодавством неоподаткованого мінімуму доходів на місяць, діючого на момент продажу.

Згідно Указу Президента України  від 25.08.1996 р. N 762/96 з 02.09.1996 р. розмір неоподаткованого мінімуму доходів становив 17 грн.

Таким чином, без дозволу Фонду державного майна України (регіональних відділень) підприємство мало право відчужувати тільки основні засоби, вартість яких не перевищувала 1700 грн. Згідно умов спірного договору сума відчуження гаражу з прилеглою територією, кузні і складу становила 44 000 грн. і  їх відчуження було здійснено Управлінням без відповідного дозволу Фонду державного майна України (регіонального відділення) і без обов'язкового погодження відчуження з відповідним міністерством (відомством), до сфери управління якого воно входило, що є порушенням п. 6 вищезазначеного Порядку.

Відповідно до частини першої ст. 48 ЦК УРСР, який був чинним на момент укладення договору купівлі-продажу від 11.05.1998 р. з доповненнями до нього від 11.05.1998 р., недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

В зв'язку з зазначеним колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком господарського суду Черкаської області, що договір купівлі-продажу від 11.05.1998 р. з доповненнями до нього від 11.05.1998 р. на підставі частини першої ст. 48 УРСР підлягає визнанню недійсним, оскільки при його укладенні не було додержано норм законодавства, яке регламентувало порядок продажу майна, що належало до державної власності. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Черкаської області від 13.06.2006 р., яким відмовлено Компанії у задоволенні первісного позову про визнання права власності на будівлі –гараж, кузню та склад, і задоволено зустрічні позовні вимоги Товариства –визнано недійсним договір купівлі-продажу від 11.05.1998 р. з доповненнями до нього від 11.05.1998 р. з моменту їх укладення є обґрунтованим.

За таких обставин, виходячи з частини першої ст. 11110 та п.6 ст. 1119  ГПК України колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства в частині скасування постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.10.2006 р. в повному обсязі, в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Черкаської області від 13.06.2006 р. - залишенню в силі.

Щодо вимоги Товариства змінити рішення господарського суду Черкаської області від 13.06.2006 р., застосувавши передбачені законом наслідки недійсності угоди (частина друга ст.48 ЦК УРСР), то вказана вимога в касаційному провадженні задоволенню не підлягає, оскільки не була предметом позовних вимог Товариства і відповідно не розглядалась попередніми господарськими судами. Товариство і Компанія не позбавлені права звернутись з відповідними позовами до господарських судів для вирішення своїх вимог.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п.6 ст. 1119, частиною першою ст. 11110  та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Черкаське управління механізації будівництва” задовольнити частково.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.10.2006 р. у справі № 05-16-08/930 господарського суду Черкаської області скасувати.

Рішення господарського суду Черкаської області від 13.06.2006 р. у справі № 05-16-08/930 залишити в силі.

Головуючий суддя                                                       Г.А. Кравчук

Суддя                                                                          Г.М. Мачульський

Суддя                                                                          В.І. Шаргало