Постанова

від 09.09.2015 по справі 910/13935/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2015 р. Справа№ 910/13935/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Ропій Л.М.

Рябухи В.І.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Довгалюк А. В. - представник за довіреністю № 907 від 20.08.2015

від відповідача: Рябець А. О. - представник за довіреністю від 22.04.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2015

у справі № 910/13935/15 (суддя Курдельчук І. Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Абетон Елемент»

до Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

про стягнення 36 052,31 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 20 574,82 грн. за поставлений за видатковими накладними № 86 від 15.04.2014, № 87 від 15.04.2014, № 92 від 16.04.2014 та № 104 від 25.04.2014, але неоплачений товар, пені в сумі 2 258,46 грн., збитків від інфляції в сумі 12 530,07 грн. та 3 % річних в сумі 688,96 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2015, повний текст якого складений 28.07.2015, у справі № 910/13935/15 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 20 574,82 грн., збитки від інфляції в сумі 12 530,07 грн. та 3 % річних в сумі 688,96 грн., у вимогах про стягнення пені відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ґрунтується на тому, що матеріалами справи доведений факт невиконання відповідачем своїх обов'язків по оплаті поставленого позивачем за спірними накладними товару, а відмова у задоволенні позовних вимог про стягнення пені - на тому, що матеріалами справи не підтверджується факт укладення сторонами письмового правочину щодо нарахування та стягнення пені за неоплату товару.

Не погоджуючись з рішенням суду, Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2015 у справі № 910/13935/14 в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості розміром 33 793,85 грн. (20 574,82+12 530,07+688,96) та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме, суд дійшов хибного висновку, що до зобов'язань, які виникли без договору, не застосовуються приписи ст. 530 ЦК України.

Також в апеляційній скарзі відповідач послався на ті саме обставини, що й при розгляді справи в суді першої інстанції, а саме на те, що:

- на момент подачі позову інтереси позивача не були порушені, бо строк виконання зобов'язання щодо оплати товару у відповідача не настав, а тому сума, заявлена до стягнення, не є простроченою та не підлягає стягненню;

- у реквізитах спірних видаткових накладних є посилання на договір № 172 від 01.04.2014 який не існує в правовій природі;

- в даному випадку вбачається порушення вимог щодо реквізитів первинних документів, а саме, різні підписи на видаткових накладних не дозволяють зробити остаточного висновку, що товар був отриманий однією і тією ж особою, хоча в графі «отримав» на всіх накладних стоїть лише одне прізвище ім'я по батькові; відсутність інформації в графі «місце складання» так само визначається законодавцем як порушення реквізитів, які є обов'язковими для первинних документів.

Також відповідач зауважив на тому, що судом першої інстанції проігноровано той факт, що відповідно до приписів чинного законодавства строк дії довіреності на отримання матеріальних цінностей становить не більше 10 днів, довіреність на отримання матеріальних цінностей № 161 видана 01.04.2014, в той час як спірний товар поставлений 15 та 16 квітня 2014 року, тобто в період, коли вказана довіреність вже не діяла, та на тому, що наданий ним контрозрахунок 3 % річних та збитків від інфляції залишений судом першої інстанції без уваги.

Ухвалою від 19.08.2015 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

Як слідує з матеріалів справи, позивач за видатковими накладними № 86 від 15.04.2014, № 87 від 15.04.2014, № 92 від 16.04.2014 та № 104 від 25.04.2014 поставив відповідачу товар на загальну суму 20 574,52 грн.

Вказані накладні підписані повноважними представниками сторін та скріплені печаткою позивача без зауважень, а відтак, приймаються судом, як належні докази виконання позивачем договірних зобов'язань.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, в матеріалах справи наявні дві видаткові накладні № 86 від 15.04.2014 (позивачем до позову надано копію зазначеної накладної (а.с. 8), а в подальшому надано для залучення до матеріалів справи оригінал (а.с. 72) - примітка суду).

Зі змісту оспорюваного рішення слідує, що позивач пояснив вказану обставину тим, що: під час відвантаження товару згідно видаткової накладної № 86 від 15.04.2014 особа, яка була уповноважена відповідачем на прийняття товарно-матеріальних цінностей від позивача, а саме інженер Мигашко Тетяна Миколаївна, була відсутня; товар був прийнятий іншим співробітником відповідача на будівельному майданчику, саме він підписав вказану видаткову накладну; згодом, особа, уповноважена на отримання товарно-матеріальних цінностей, перевірила товар, який був відвантажений, і підписала таку ж накладну; таким чином, сторони зробили заміну документів, згідно яких був отриманий товар; з огляду на викладене, у позивача та відповідача були наявні дві однакові накладні № 86 від 15.04.2014 за підписами різних осіб; сторони мали знищити накладні з підписом особи, яка не мала підстав на отримання товару; під час формування додатків до позовної заяви позивачем було помилково подано копію видаткової накладної, з підписом іншої особи.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції який прийняв як належний доказ на підтвердження факту поставки оригінал видаткової накладної № 86 від 15.04.2014, підписаний з боку відповідача уповноваженою на отримання товару особою.

На підтвердження факту отримання відповідачем спірного товару, позивачем до матеріалів справи залучено також копії довіреностей на отримання матеріальних цінностей № 161 від 01.04.2014 та № 188 від 25.04.2015 (а.с. 79-80).

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції проігноровано той факт, що відповідно до приписів чинного законодавства строк дії довіреності на отримання матеріальних цінностей становить не більше 10 днів, довіреність на отримання матеріальних цінностей № 161 видана 01.04.2014, в той час як спірний товар поставлений 15 та 16 квітня 2014 року, тобто в період, коли вказана довіреність вже не діяла, слід зазначити, що, як слідує з матеріалів, справи перелік товару, на отримання якого відповідачем видавано довіреність № 161 від 01.04.2014, співпадає з переліком товару, поставленого за спірним накладними.

При цьому, відповідач в апеляційній сказі проти факту отримання ним спірного товару не заперечив, фактично вказавши на недоліки, які були допущені сторонами при оформлені як видаткових накладних, так і вищевказаної довіреності, проте сам лише факт складення таких документів з певними недоліками не може звільнити відповідача від обов'язку оплачувати отриманий ним товар.

Також в матеріалах справи наявна копія акту звірки взаємних розрахунків (а.с. 12), проти факту підписання якого відповідач не заперечує і в якому відповідачем визнано заборгованість перед позивачем в сумі, яка співпадає з вартістю товару, поставленого за спірними накладними.

З огляду на викладене вище, колегією суддів вважається доведеним факт поставки позивачем відповідачу за видатковими накладними № 86 від 15.04.2014, № 87 від 15.04.2014, № 92 від 16.04.2014 та № 104 від 25.04.2014 товару на загальну суму 20 574,52 грн., а всі заперечення відповідача щодо недоліки, які були допущені сторонами при оформлені цих видаткових накладних і довіреностей на отримання матеріальних цінностей колегією суддів до уваги не приймаються, які такі, що не впливають на вирішення спору по суті.

Зазначення у спірних накладних номеру договору, який, як визнається і позивачем і відповідачем, не укладався, не є підставою вважати поставки за вказаними накладними такими, що не відбулися.

Згідно ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З огляду на обставини справи та враховуючи викладені вище приписи ЦК України та ГК України, фактично, між позивачем та відповідачем шляхом оформлення вищевказаних видаткових накладних у спрощений спосіб укладено договори поставки, за якими позивач зобов'язався поставити товар, а відповідач - прийняти його та оплатити.

Строки оплати партій товару за видатковими накладними № 86 від 15.04.2014, № 87 від 15.04.2014, № 92 від 16.04.2014 та № 104 від 25.04.2014 сторонами не узгоджувались.

Згідно з ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи викладені вище обставини, положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, товари, які постачались за вищевказаними накладним відповідач мав оплати в момент прийняття товару або підписання товаророзпорядчих документів на них, тобто в день підписанні сказаних накладних.

Тобто відповідач мав оплатити товар, поставлений за видатковими накладними № 86 та № 87 від 15.04.2014 на загальну суму 9 663,45 грн. - 15.04.2014, за видатковою накладною № 92 від 16.04.2014 на суму 3 316 грн. - 16.04.2014, за видатковою накладною № 104 від 25.04.2014 на суму 7 595,07 грн. - 25.04.2014.

Така правова позиція викладена й в Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», яким, зокрема, встановлено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 9/252-10 та від 28.02.2012 № 5002-8/481-2011.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару, поставленого за видатковими накладними № 86 від 15.04.2014, № 87 від 15.04.2014, № 92 від 16.04.2014 та № 104 від 25.04.2014, на загальну суму 20 574,82 грн., а відтак, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 20 574,82 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 2 258,46 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Позивачем не доведено наявність між сторонами письмового правочину щодо нарахування та стягнення пені за несвочасну оплату товару.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 2 258,46 грн. є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону. Рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у цих вимогах залишається без змін.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 12 530,07 грн. та 3 % річних в сумі 688,96 грн., слід зазначити таке.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 12 530,07 грн. та 3 % річних в сумі 688,96 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2015 у справі № 910/13935/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал».

Керуючись ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2015 у справі № 910/13935/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2015 у справі № 910/13935/15 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13935/15.

Повний текст постанови складено: 14.09.2015

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.М. Ропій

В.І. Рябуха