ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н Я
"31" січня 2012 р. Справа № 5019/2666/11
За позовом ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (ОСОБА_1 РРТ) в особі ОСОБА_2 філії ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (Рівненська філія КРРТ)
до відповідача ОСОБА_2 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України
про скасування рішення адміністративної колегії ОСОБА_2 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 83 від 19.09.2011р.
за зустрічним позовом ОСОБА_2 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України
до відповідача ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (ОСОБА_1 РРТ) в особі ОСОБА_2 філії ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (Рівненська філія КРРТ)
про стягнення 17 000 грн. 00 коп. штрафу
Суддя Павлюк І.Ю.
Представники:
від позивача: представник ОСОБА_3 довіреність на участь у справі залучена до матеріалів справи № 6203/9-09 від 28.12.11
представник ОСОБА_4Г довіреність на участь у справі залучена до матеріалів справи № 1154/0-09 від 12.03.11
від відповідача: представник ОСОБА_5 довіреність на участь у справі залучена до матеріалів справи № 2 від 06.01.12
представник ОСОБА_6 довіреність на участь у справі залучена до матеріалів справи № 8 від 16.01.12
В судовому засіданні оголошувалась перерва з 17.01.2012р. по 31.01.2012р..
Суть спору: ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (ОСОБА_1 РРТ) в особі ОСОБА_2 філії ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (Рівненська філія КРРТ) (надалі - позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Антимонопольного комітету України, в якій просить визнати неправомірним та скасувати рішення Адміністративної колегії ОСОБА_2 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16 вересня 2011 року № 83 у справі № 05-03/24-10 В«Про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафуВ» .
13.12.2011р. Антимонопольний комітет України подав клопотання про заміну неналежного відповідача, відповідно до якого зазначив, що оскільки оскаржуване рішення № 83 від 19.09.2011р. приймалось адміністративною колегією ОСОБА_2 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, то належним відповідачем є саме Рівненське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, в зв'язку з зазначеним просить суд здійснити заміну неналежного відповідача - Антимонопольний комітет України на належного - Рівненське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (надалі - відповідач).
Ухвалою суду від 20.12.2011р. господарським судом Рівненської області замінено неналежного відповідача - Антимонопольний комітет України на належного відповідача - Рівненське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України.
23.12.2011р. відповідач подав відзив на позов, в якому заперечує проти позовних вимог, в задоволенні позову просить відмовити.
12.01.2012р. відповідач подав зустрічний позов, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення штраф в розмірі 17 000 грн. 00 коп.
Ухвалою суду від 16.01.2012р. зустрічну позовну заяву прийнято до розгляду.
16.01.2012р. позивач подав обґрунтування позовної заяви, в яких підтримує позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві, при цьому додатково обґрунтовуючи їх підставами, зазначеними в даних обґрунтуваннях.
17.01.2011р. представник відповідача подав заяву, погоджену з представником позивача, про продовження строку розгляду справи № 5019/2666/11 на 15 днів.
Ухвалою суду від 17.01.2012р. строк розгляду справи № 5019/2666/11, в порядку частини 3 статті 69 ГПК України, продовжено до 07.02.2012р.
27.01.2012р. відповідач подав заперечення на обґрунтування до первісної позовної заяви, в якій заперечує проти вимог позивача, в задоволенні первісного позову просить відмовити.
27.01.2012р. позивач подав додаткове обґрунтування позовної заяви, в якому підтримує вимоги первісної позовної заяви з врахуванням обгрунтувань позовної заяви від 16.01.2012р.
31.01.2012р. відповідач подав заяву, в якій уточнює позовні вимоги зустрічного позову щодо суб'єкта, з якого підлягає до стягнення штраф, просить стягнути штраф з ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі ОСОБА_2 філії ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення.
Суд вбачає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду первісної та зустрічної позовних заяв.
В результаті розгляду матеріалів справи, господарський суд
В С Т А Н О В И В:
Рішенням адміністративної колегії ОСОБА_2 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16 вересня 2011 року за № 83 визнано, що ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі ОСОБА_2 філії у часовий період 2008 та 2009 років займав монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікацій з часткою 100% в територіальних межах Рівненської області; визнано ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі ОСОБА_2 філії винним у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачені пунктом 1 частини другої статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікації, шляхом встановлення таких цін реалізації послуг, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку та пунктом 2 частини другої статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікації, шляхом застосування різних умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, без об'єктивно виправданих на те причин.
За вчинення зазначених порушень на ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі ОСОБА_2 філії накладено штраф у розмірі 17 000 грн. 00 коп..
Не погоджуючись з Рішенням адміністративної колегії ОСОБА_2 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16 вересня 2011 року за № 83 позивач звернувся з позовом про його скасування, обґрунтовуючи це наступним.
Згідно статті 3 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається із цього Закону, законів України В«Про Антимонопольний комітет УкраїниВ» , В«Про захист від недобросовісної конкуренціїВ» , інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
У статті 1 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» наведено визначення суб'єкта господарювання, а саме: суб'єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання.
Згідно статті 5 ЗУ В«Про антимонопольний комітет УкраїниВ» Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України В«Про захист економічної конкуренціїВ» , В«Про захист від недобросовісної конкуренціїВ» , цього закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів. У цьому законі відповідні терміни розуміються у значеннях визначених Законом України В«Про захист економічної конкуренціїВ» .
Так як Закони України В«Про антимонопольний комітет УкраїниВ» , В«Про захист від недобросовісної конкуренціїВ» не містять іншого визначення суб'єкта господарювання, позивач вважає, що поняття суб'єкт господарювання Антимонопольним законодавством визначається саме у значенні Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» . Цим визначенням мав керуватись і відповідач під час провадження у справі № 05-03/24-10.
У первісній позовній заяві позивач зазначає, що в оскарженому рішенні мова йде про провадження у справі про дотримання законодавства про захист економічної конкуренції юридичної особи - ОСОБА_1 РРТ, в особі ОСОБА_2 філії КРРТ. Усі висновки щодо юридичної особи відповідачем здійснено виключно на підставі економічної діяльності філії, але не юридичної особи. У рішенні відповідачем зроблено висновок про те, що Рівненська філія є суб'єктом господарювання. Враховуючи, те що у Антимонопольному законодавстві ні філія, ні юридична особа в особі її філії не є суб'єктами господарювання, відповідач, на думку позивача, проводив провадження та виніс рішення у справі № 05-03/24-10 по відношенню до неіснуючого суб'єкта господарювання.
У відповідності до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Однак, як вказує позивач, всупереч вимог вказаної норми Конституції України відповідач вийшов за межі своїх повноважень і розширено витлумачив поняття суб'єкта господарювання, порівняно з наведеним у Законі України В«Про захист економічної конкуренціїВ» .
Крім того, позивач вказує, що у випадку якби філія була віднесена Антимонопольним законодавством до суб'єктів господарювання та при цьому займала монопольне (домінуюче) становище на ринку, зміст та умови здійснення нею своєї економічної діяльності не становить зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку за вказаними у рішенні ознаками.
Відповідно до статті 13 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визначається: 1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; 2) застосування різних цін чи різних умов для рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин.
У позовній заяві позивач вказав, що філія є оператором телекомунікаційних послуг та надає телекомунікаційні послуги на підставі відповідних ліцензій. В період 2008-2009 рр., це ліцензії: № 303760, № 303761, № 303762.
Згідно Закону України В«Про телекомунікаціїВ» надання телекомунікаційних послуг здійснюється на підставі тарифів на телекомунікаційні послуги.
Згідно статті 67 Закону України В«Про телекомунікаціїВ» тарифне регулювання на ринку телекомунікацій України базується, зокрема, на таких принципах: 1) базування розрахунків тарифів та собівартості цих послуг з урахуванням отриманого прибутку; 2) залежність рівня тарифів від рівня якості телекомунікаційних послуг; 3) недопущення встановлення демпінгових або дискримінаційних цін з боку окремих операторів, провайдерів телекомунікацій; 4) необхідність уникнення перехресного субсидування одних телекомунікаційних послуг за рахунок інших; 5) стягнення почасової оплати за фактичний час отримання споживачем телекомунікаційних послуг.
Позивач зазначає, що у своїй діяльності протягом 2008-2009 рр. філія керувалася тарифами, затвердженими ОСОБА_1 РРТ наказами від 29.10.2007р. № 306 та від 13.11.2008р. № 320. Як видно із наказів, тарифи відповідають названим принципам. Тарифи прийняті зважаючи виключно на зростання в 2007 році цін і тарифів у народному господарстві (зростання вартості 1 кВт електроенергії з січня по вересень 2007 року на 11%), законодавчо визначеного рівня мінімальної заробітної плати (з 400 грн. до 460 грн.), збільшення розміру плати за користування землею, а також враховуючи прогнозований КМУ на 2007 рік індекс споживчих цін (107,5%), індекс цін виробників промислової продукції (114,4%) та у відповідності до ст.ст. 38, 39. 66 Закону України В«Про телекомунікаціїВ» .
З огляду на вищевикладене, як зазначає позивач, в даному випадку про будь-яке зловживання монопольним становищем на ринку не йдеться, бо в будь-яких умовах, навіть в умовах існування значної конкуренції на ринку не можливо встановити ціни реалізації послуг позивача нижче наведених критеріїв. Тарифами передбачена оплата телекомунікаційних послуг в залежності від того, кому належать технічні засоби мовлення. ОСОБА_1 РРТ чи замовнику. Тільки у випадку належності засобів мовлення ОСОБА_1 РРТ застосовувались тарифи, а не договірні ціни. У випадку належності засобів мовлення замовнику позивачем застосовувались договірні ціни, на підставі пункту 4 прикінцевих положень тарифів. Зрозуміло, що у випадку використання технічних засобів мовлення, які належать замовнику, однакові тарифи тотожні тарифам, які застосовуються у випадку належності технічних засобів мовлення ОСОБА_1 РРТ, не можуть бути застосовані. І у такому випадку договірна ціна природно має бути нижча від тарифів. Враховувались також витрати на первинні капітальні інвестиції, на придбання обладнання, склад обладнання (а він у кожному випадку різний), стан обладнання, наявність чи відсутність антенно-фідерних систем, мостів сумування, потреба в додаткових телекомунікаціях електроживлення, вентиляції, зв'язку, висота підвісу антени, рік включення. Як приклад, позивач наводить застосування тарифів та договірних цін для телекомпанії В«ТЕТВ» , яка фігурує у рішенні. Так, згідно договору № 02-04 та додатків № 1 -Д, № 1 -Е на 2008-2009 рр. на технічні засоби мовлення, встановлені на передавальному об'єкті Антопіль і які належать замовнику, встановлені договірні ціни. На технічні засоби мовлення, які належать ОСОБА_1 РРТ, які встановлені на передавальному об'єкті Дубровиця застосовані ціни згідно тарифів (копія договору та додатків додаються. Аналогічно позивач діяв і у відношенні інших наведених у рішенні замовників. Діючи виключно у відповідності до тарифів, як вказує позивач, він ніяким чином не здійснював зловживання монопольним становищем.
У позовній заяві позивач зазначає, що проаналізувавши рішення відповідача та враховуючи приписи статті 13 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» можна зробити однозначний висновок про застосування відповідачем двічі штрафу до позивача за одне і те саме, як його вважає відповідач, порушення, що суперечить чинному законодавству.
Позивач наголошує на тому, що відповідач призначив штрафи за не існуючі послуги позивача. Оскільки такої послуги, як В«забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікаційВ» , не існує, це підтверджується ліцензіями позивача, що додаються, згідно яких і здійснює свою діяльність позивач.
Крім того, позивач зазначає, що порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку передбачено Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку. Підпунктом 7.1 пункту 7 Методики передбачено спосіб визначення часових меж ринку. Згідно наведеного для підтвердження факту зайняття певним суб'єктом монопольного становища на тому чи іншому ринку товарів та послуг органи Антимонопольного комітету України, як правило, кожного року повинні здійснювати відповідне дослідження у передбаченому Методикою порядку. Відповідач порушив встановлені Методикою вимоги. Як вбачається із рішення відповідача, перевірка ОСОБА_2 філії ОСОБА_1 РРТ здійснена ним 16.09.2011 р. (дата рішення), але за часовий період 2008 та 2009 років.
Частиною 2 статті 52 ЗУ В«Про захист економічної конкуренціїВ» за порушення, передбачені пунктом 2 статті 50 цього Закону, накладається штраф у розмірі до 10 % доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній рік, що передував року, в якому накладається штраф. У рішенні, що оскаржується, штраф визначено відповідачем, виходячи із суми доходу не суб'єкта господарювання - юридичної особи (ОСОБА_1 РРТ), а із суми доходу її філії (ОСОБА_2 філії ОСОБА_1 РРТ). Враховуючи неправильне вирахування доходу (виручки), неправильним є відповідно і розрахунок суми штрафів.
На підставі вищевикладеного позивач просить визнати неправомірним та скасувати рішення Адміністративної колегії ОСОБА_2 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16 вересня 2011 року № 83 у справі № 05-03/24-10 В«Про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафуВ» .
В свою чергу відповідач звернувся в господарський суд із зустрічним позовом, в якому просить стягнути з позивача штраф у розмірі 17 000 грн. 00 коп., накладений відповідно до рішення Адміністративної колегії ОСОБА_2 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16 вересня 2011 року № 83 у справі № 05-03/24-10, обґрунтовуючи це наступним.
Рішенням адміністративної колегії ОСОБА_2 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16 вересня 2011 року за № 83 визнано, що ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі ОСОБА_2 філії у часовий період 2008 та 2009 років займав монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікацій з часткою 100% в територіальних межах Рівненської області; визнано ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі ОСОБА_2 філії винним у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачені пунктом 1 частини другої статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікації, шляхом встановлення таких цін реалізації послуг, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку та пунктом 2 частини другої статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікації, шляхом застосування різних умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, без об'єктивно виправданих на те причин.
За вчинення зазначених порушень на ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі ОСОБА_2 філії накладено штраф у розмірі 17 000 грн. 00 коп..
Відповідно до частини 3 статті 56 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
Позивач отримав рішення про накладення штрафу 23 жовтня 2011 року, а отже, повинен був сплатити штраф до 23 грудня 2011 року включно. Відповідно до частини 5 статті 56 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» за кожен день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу.
Відповідно до частини 8 статті 56 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» протягом п'яти днів з дня сплати штрафу суб'єкт господарювання зобов'язаний надіслати до територіального відділення документи, що підтверджують сплату штрафу. Жодних платіжних документів зі сторони позивача на адресу ОСОБА_2 обласного територіального відділення не надходило, тим самим, відповідач вважає, що штраф ним не сплачено.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, встановивши обставини справи і давши їм оцінку, господарський суд вважає, що в задоволені первісного позову слід відмовити, зустрічний позов -задоволити, виходячи з наступного.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 13 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
Пунктом 2 статті 50 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» визначено, що порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Позивач зазначає, що всі висновки щодо діяльності юридичної особи відповідачем здійснено виключно на підставі господарської діяльності ОСОБА_2 філії КРРТ, а не самої юридичної особи - ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення.
З рішення Адміністративної колегії ОСОБА_2 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16 вересня 2011 року № 83 у справі № 05-03/24-10 вбачається, що відповідачем здійснювалась планова перевірка діяльності ОСОБА_2 філії КРРТ на предмет дотримання конкурентного законодавства в територіальних межах Рівненської області, в яких ОСОБА_1 РРТ представлений ОСОБА_2 філією про що й було зазначено у рішенні.
Щодо тверджень позивача, що у рішенні відповідачем зроблено висновок про те, що Рівненська філія ОСОБА_1 є суб'єктом господарювання суд наголошує на тому, що у вступній та резолютивній частині оскаржуваного рішення чітко зазначено відповідача -суб'єкта господарювання, який був відповідачем по справі № 05-03/24-10, що розглядалась територіальним відділенням - це ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі ОСОБА_2 філії.
Посилання позивача на те, що юридична особа в особі її філії не є суб'єктом господарювання є безпідставними, оскільки у відповідності до пункту 10 Оглядового листа ВГСУ від 22 жовтня 2008 року за № 01-8/634 В«Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавстваВ» юридичні особи в особі їх філій, підрозділів, представництв тощо є суб'єктами господарювання та є належними відповідачами у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Щодо обґрунтувань позивача по застосуванню ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 філії тарифів необхідно зазначити наступне. Відділенням аналізувались ціни, які застосовувались філією для суб'єктів господарювання за послугу забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікацій у випадку, коли передавач не належить ОСОБА_1.
Як вбачається з рішення філією застосовувались різні знижки для ТОВ ТРК В«НБМВ» , ЗАТ Телекомпанія В«ТЕТВ» та ТОВ ТРК В«Рівне 1В» до тарифів на 2009 рік, затверджених наказом №320 ОСОБА_1 РРТ для послуги, яка надавалась передавачами однакової потужності (1 кВт), що не належать ОСОБА_1 РРТ.
Відповідно до пунктів 10 та 11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 15 від 26.12.2011р. В«Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавстваВ» визначено, що закон не покладає на Антимонопольний комітет України та його органи здійснення контролю за ціноутворенням у сфері застосування вільних цін і тарифів. Водночас за пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» встановлення, зокрема, таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, кваліфікується як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Отже, господарським судам у вирішенні спорів слід мати на увазі, що зазначені органи можуть здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції і у встановленні та застосуванні вільних цін і тарифів.
Застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин згідно з пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» визначено як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Відповідна норма не ставить висновок про наявність/відсутність таких рівнозначних угод у залежність від оформлення відносин письмовим договором (договорами). Зазначений висновок (за відсутності договорів) може бути зроблено й за результатами аналізу поведінки учасників відповідних правовідносин. При цьому обов'язок обґрунтувати існування об'єктивно виправданих причин такого застосування покладається на особу, яка застосовує згадані ціни чи інші умови.
Щодо твердження позивача про те, що в оскаржуваному рішенні до ОСОБА_1 РРТ в особі ОСОБА_2 філії за одне й те саме порушення двічі застосовуються штрафні санкції суд зазначає наступне.
Дане твердження спростовується тим, що виходячи із резолютивної частини рішення, ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 філії вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які передбачені:
Пунктом 1 частини 2 статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікацій, шляхом встановлення таких цін реалізації послуг, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
Пунктом 2 частини 2 статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікацій, шляхом застосування різних умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, без об'єктивно виправданих на те причин.
Тобто дані порушення трактуються, як різні порушення правових норм чинного законодавства і не можуть бути тотожними.
Щодо твердження позивача про те, що відповідачем накладено штрафи за не існуючі порушення конкурентного законодавства слід зазначити, що у відповідності з частинами 4 - 6 статті 259 Господарського кодексу України:
- з метою забезпечення системи державного управління народним господарством обліково-статистичною інформацією, яка задовольняє потреби учасників господарських відносин в об'єктивних даних про стан і тенденції соціально-економічного розвитку, господарські та фінансові взаємозв'язки на міждержавному, державному, регіональному і галузевому рівнях, а також впровадження міжнародних стандартів у галузі обліку і звітності та переходу на міжнародну систему обліку і статистики Кабінет Міністрів України затверджує заходи щодо розвитку національної статистики України і державної системи класифікації техніко-економічної та соціальної інформації;
- складовою частиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації є класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), яка затверджується центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації та має статус державного стандарту;
- об'єктами класифікації в КВЕД є усі види господарської (економічної) діяльності суб'єктів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.1993р. № 326 (326-93-п) затверджено Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики.
Відповідно до Закону України В«Про стандартизаціюВ» та на виконання зазначеної постанови Кабінету Міністрів України наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 26.12.2005р. № 375 (з подальшими змінами і доповненнями) затверджено, зокрема, національний класифікатор України В«Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2005В» . У вступі до цього класифікатора зазначено, що за методологічними засадами, принципами побудови та призначенням КВЕД є статистичною класифікацією, створеною як інструментарій для систематизації та групування економічної та соціальної інформації у стандартний формат, який дає змогу обробляти та аналізувати значні обсяги інформації.
Наказом Державного комітету статистики України від 28.03.2006р. № 101 національний класифікатор ДК 009:2005 (КВЕД) впроваджено в державну статистичну діяльність і зобов'язано структурні підрозділи названого Державного комітету забезпечити формування зведеної інформації та поширення статистичних даних відповідно до цього Класифікатора.
Наведені приписи Господарського кодексу України, названих підзаконних нормативно-правових актів свідчать про те, що КВЕД призначений тільки для цілей статистики, обліку і звітності. Водночас ні ГК України (який регулює, між іншим, й питання конкуренції у сфері господарювання, глава 3), ані інші акти законодавства України, включаючи Закон України В«Про захист економічної конкуренціїВ» і Методику, не зобов'язують орган Антимонопольного комітету України, в даному випадку територіальне відділення Антимонопольного комітету України, керуватися у визначенні монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку, в тому числі товарних меж ринку, положеннями КВЕД.
Згідно пункту 10 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 22.10.2008 № 01-8/634 В«Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавстваВ» ніякі акти законодавства України не містять вичерпного й усталеного переліку (а відповідно й визначень) усіх можливих ринків товарів (послуг) в розумінні Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» та інших актів антимонопольно-конкурентного законодавства.
Відповідно до статті 12 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.
Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті.
Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків; сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків - і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті.
Позивач заперечує зайняття ним у часовий період 2008 та 2009 років монопольного (домінуючого) становища на ринку послуги забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікацій з часткою 100% в територіальних межах Рівненської області, проте, жодним належним та допустимим доказом, в розумінні статтей 33 та 34 ГПК України, не підтверджує цього.
Пунктом 15.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 15 від 26.12.2011р. В«Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавстваВ» визначено, що обов'язок з доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі. Водночас за змістом приписів статті 12 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.
З аналізу зазначеного вище, вбачається, що ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі ОСОБА_2 філії ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, який заперечує зайняття ним у часовий період 2008 та 2009 років монопольного (домінуючого) становища на ринку послуги забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікацій з часткою 100% в територіальних межах Рівненської області, не довів, що він зазнає значної конкуренції.
Таким чином, враховуючи вищевикладене в сукупності, первісний позов ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі ОСОБА_2 філії ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення до ОСОБА_2 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання неправомірним та скасування рішення Адміністративної колегії ОСОБА_2 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16 вересня 2011 року № 83 у справі № 05-03/24-10 В«Про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафуВ» безпідставний та необґрунтований, а відтак не підлягає задоволенню.
Щодо зустрічного позову про стягнення з позивача штрафу у розмірі 17 000 грн. 00 коп., накладеного відповідно до рішення Адміністративної колегії ОСОБА_2 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16 вересня 2011 року № 83 у справі № 05-03/24-10 слід зазначити наступне.
Відповідно до частини 3 статті 56 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
Позивач отримав рішення про накладення штрафу 23 жовтня 2011 року, а отже, повинен був сплатити штраф до 23 грудня 2011 року включно.
Згідно частини 8 статті 56 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» протягом п'яти днів з дня сплати штрафу суб'єкт господарювання зобов'язаний надіслати до територіального відділення документи, що підтверджують сплату штрафу.
У відповідності до частини 8 статті 56 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» рішення та розпорядження органів Комітету є обов'язковими до виконання.
В матеріалах справи відсутні докази сплати позивачем штрафу в розмірі 17 000 грн. 00 коп., накладеного відповідно до рішення Адміністративної колегії ОСОБА_2 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16 вересня 2011 року № 83 у справі № 05-03/24-10.
Відповідно до частин 7 і 9 статті 56 Закону України В«Про захист економічної конкуренціїВ» у разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Комітету стягують штраф та пеню у судовому порядку; суми стягнутих штрафів та пені зараховуються до державного бюджету.
Відповідно до статті 25 Закону України В«Про Антимонопольний комітет УкраїниВ» з метою захисту інтересів держави, споживачів та суб'єктів господарювання Комітет, територіальні відділення Комітету у зв'язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізичними особами подають заяви, позови, скарги до суду, в тому числі про стягнення не сплачених у добровільному порядку штрафів та пені.
На підставі вищевикладеного, вимоги ОСОБА_2 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про стягнення з ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі ОСОБА_2 філії ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення штрафу в розмірі 17 000 грн. 00 коп. обґрунтовані і підлягають задоволенню.
На ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі ОСОБА_2 філії ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення покладаються витрати по сплаті судового збору за зустрічним позовом згідно частини 1 статті 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В:
1. В задоволенні первісного позову відмовити.
2. Зустрічний позов задоволити.
Стягнути з ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (ОСОБА_1 РРТ) в особі ОСОБА_2 філії (м. Рівне, 33023, вул. Транспортна, 13-А, код ЄДРПОУ 34965355) штраф у розмірі 17 000 грн. 00 коп., який перерахувати до загального фонду державного бюджету на рахунок територіального органу Державного казначейства, за кодом класифікації доходів (КЕКД) 21081100 В«Адміністративні штрафи та інші санкціїВ» (символ звітності 106). Одержувач: держбюджет м. Рівне код 21081100, р/р 31113106700002; банк одержувача - ГДКУ в Рівненській області, код ЄДРПОУ 22586331, МФО 833017; призначення платежу: *; 106; код ЄДРПОУ платника.
Стягнути з ОСОБА_1 радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (ОСОБА_1 РРТ) в особі ОСОБА_2 філії (м. Рівне, 33023, вул. Транспортна, 13-А, код ЄДРПОУ 34965355) в доход державного бюджету України 1 609 грн. 50 коп. судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя І.Ю. Павлюк
Рішення підписане суддею "31" січня 2012 р.
Суд | Господарський суд Рівненської області |
Дата ухвалення рішення | 31.01.2012 |
Оприлюднено | 24.09.2015 |
Номер документу | 50660622 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Рівненської області
Павлюк І.Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні