ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"27" серпня 2015 р. м. Київ К/9991/82066/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Олендера І.Я.
Островича С.Е.
за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року
у справі № 2а-11377/10/1370
за позовом Міського державного комунального підприємства «Розділтеплокомуненерго»
до Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
Міське державне комунальне підприємство «Розділтеплокомуненерго» (далі - МДКП «Розділтеплокомуненерго»; позивач) звернулось до суду з позовом до Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби (далі - Миколаївська МДПІ Львівської області ДПС; відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000302321/0 від 15 червня 2010 року, № 0000012400/0 від 15 червня 2010 року, № 0000302321/1 від 25 серпня 2010 року, № 0000012400/1 від 25 серпня 2010 року, № 0000302321/2 від 04 листопада 2010 року та № 0000042400/2 від 04 листопада 2010 року.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2011 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000302321/0 від 15 червня 2010 року, № 0000302321/1 від 25 серпня 2010 року, № 0000302321/2 від 04 листопада 2010 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь МДКП «Розділтеплокомуненерго» 1,70 грн. судового збору.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач та позивач оскаржили його в апеляційному порядку.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року апеляційну скаргу Миколаївської МДПІ Львівської області ДПС залишено без задоволення, а апеляційну скаргу МДКП «Розділтеплокомуненерго» задоволено. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2011 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову з прийняттям у цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000012400/0 від 15 червня 2010 року, № 0000012400/1 від 25 серпня 2010 року та № 0000042400/2 від 04 листопада 2010 року. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року, залишення в силі постанови Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2011 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняття нового рішення про повну відмову в задоволенні позову.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку МДКП «Розділтеплокомуненерго» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2006 року по 31 березня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2006 року по 31 березня 2010 року, за результатами якої складено акт № 530/230/0206977 від 02 червня 2010 року.
На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000302321/0 від 15 червня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 224 172,50 грн. (816 115,00 грн. - основний платіж, 408 057,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0000012400/0 від 15 червня 2010 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 3 791 138,60 грн.
За наслідками адміністративного оскарження, податкове повідомлення-рішення № 0000302321/0 від 15 червня 2010 року залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення № 0000012400/0 від 15 червня 2010 року скасовано в частині визначення підприємству штрафу в розмірі 3 241 200,00 грн., що стало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000042400/2 від 04 листопада 2010 року.
Перевіркою встановлено порушення МДКП «Розділтеплокомуненерго» підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Союз Плюс Сервіс», Приватним підприємством «Дніпробізнесінвест-2000» та Приватним підприємством «Квадрат Л» за нікчемними правочинами.
Крім того, контролюючий орган дійшов висновку про порушення підприємством підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III) з огляду на самостійне відчуження (передачу в статутний фонд Закритого акціонерного товариства «Енергія-Новий Розділ») активів, що перебувають у податковій заставі та потребують обов'язкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження.
Визнаючи протиправними та скасовуючи податкові повідомлення-рішення № 0000302321/0 від 15 червня 2010 року, № 0000302321/1 від 25 серпня 2010 року, № 0000302321/2 від 04 листопада 2010 року, суди попередніх інстанцій виходили з того, що фактичне виконання господарських операцій з придбання робіт (послуг) у ТОВ «Союз Плюс Сервіс», ПП «Дніпробізнесінвест-2000» та ПП «Квадрат Л» підтверджується належним чином складеними первинними документами; контрагенти позивача на час здійснення відповідних операцій перебували в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали статус платників податку на додану вартість; розглядувані правочини не визнані недійсними в судовому порядку.
Проте, колегія суддів вважає вказаний висновок судів передчасним, зважаючи на таке.
Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.
Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.
Отже, в даному випадку, враховуючи специфіку придбаних у контрагентів послуг (з розробки проектних робіт з ремонту котла ПТВМ-100 реєст. № 200 у ТОВ «Союз Плюс Сервіс»; з технічного діагностування стану металу і зварних з'єднань котла ПТВМ-100 реєт. № 200 у ПП «Дніпробізнесінвест-2000»; з діагностування і технічного обслуговування турбогенератора Р-12/34 у ПП «Квадрат Л»), судовим інстанціям слід було перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості постачальників позивача виконати обумовлені договорами роботи, як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо), або ж залучення контрагентами з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення витрат, пов'язаних із таким залученням.
Реальність потребує також з'ясування того факту, чи справді роботи отримано від указаних у первинних документах постачальників.
Для цього треба встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між МДКП «Розділтеплокомуненерго» та його задекларованими контрагентами, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.
При цьому варто мати на увазі, що якщо під час розгляду справи буде встановлено, що відповідні роботи справді придбавались позивачем, але не в тих осіб, що зазначені в первинних документах, то такі документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право підприємства на податковий кредит з податку на додану вартість.
Надаючи оцінку правомірності прийняття Миколаївською МДПІ Львівської області ДПС податкових повідомлень-рішень № 0000012400/0 від 15 червня 2010 року, № 0000012400/1 від 25 серпня 2010 року та № 0000042400/2 від 04 листопада 2010 року, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що податковий орган не позбавлений права застосувати до платника податків санкції за порушення вимог підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону № 2181-III у розмірі вартості відчужених активів.
Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, скасовуючи рішення Львівського окружного адміністративного суду в цій частині, виходив з того, що підприємством передано в статутний фонд ЗАТ «Енергія-Новий Розділ» лише суму покращення активів, які перебувають у податковій заставі, а не самі активи.
За правилами підпункту «а» підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону № 2181-III платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом, зокрема, купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні.
Підпунктом 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III передбачено, що у разі коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов'язковим згідно з цим Законом, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами.
Отже, відповідальність за здійснення операцій з активами стосується лише тих активів, на які поширюється право податкової застави.
При цьому згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону № 2181-III активами платника податків є кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній або фізичній особі за правом власності або повного господарського відання.
Водночас, з огляду на суперечливі висновки попередніх судових інстанцій щодо об'єктів відчуження та розповсюдження на такі об'єкти права податкової застави на момент їх відчуження, а також враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, колегія суддів не може визнати обґрунтованими доводи суду першої інстанції або суду апеляційної інстанції в цій частині.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що постановлені у справі судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належно оцінити докази і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби задовольнити частково.
Скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2011 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Олендер І.Я.
Острович С.Е.
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 27.08.2015 |
Оприлюднено | 21.09.2015 |
Номер документу | 50685898 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Львівський окружний адміністративний суд
Гулик Андрій Григорович
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Рибченко А.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні