Ухвала

від 07.09.2015 по справі 816/850/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2015 року м. Київ К/800/6613/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Моторного О.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.11.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 року

у справі № 816/850/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька торгова гільдія»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька торгова гільдія» звернулося до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.11.2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.01.2013 року № 0000062303/154, № 0000762301/155, № 0000742301/156, № 0000752301/12.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами касаційної скарги не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

За результатами планової виїзної документальної перевірки ТОВ «Кременчуцька торгова гільдія» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року відповідачем складено акт від 14.01.2013 року № 185/22.2-11/33180734, яким встановлено порушення позивачем вимог: - п. 135.1 ст. 135, п. 138.5, пп. 138.10.4, 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 207 072, 00 грн.; - пп. 135.5.4 п. 135.5, п. 135.1 ст. 135, п. 138.5, пп. 138.10.4, 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податку на прибуток в сумі 654 227, 00 грн.; - п. 198.6 ст. 198, пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 42 930, 00 грн.; - пп. 2.11 п. 2, п.п. 7.41, 7.43 п. 7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.01.2013 року: - № 0000062303/154, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 4 029, 00 грн.; - № 0000762301/155, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 64 395, 00 грн., з них: за основним платежем - у сумі 42 930, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 21 465, 00 грн.; - № 0000742301/156, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок прибуток на загальну суму 240 978, 00 грн., з них: за основним платежем - на суму 207 072, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - на суму 33 906, 00 грн.; - № 0000752301/12, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі: за І квартал 2012 року - 332 460, 00 грн. та за 3 квартал 2012 року - 321 737, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем безпідставно, оскільки під час судового розгляду не доведено факту допущення порушень позивачем.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України визначено, що до витрат не відносяться витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, слідує, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у періоді, що перевірявся, позивач мав господарські правовідносини з ПП «Таір-1» на підставі договору поставки, що підтверджується податковими накладними, видатковими накладними та рахунками-фактурами.

Встановлено, що будівельні матеріали закуповувалися ТОВ «Кременчуцька торгова гільдія» з метою здійснення будівництва та були використані у господарській діяльності позивача, що підтверджується актами на списання матеріалів.

Крім того, між позивачем (покупець) та ПП «Котедж» (продавець) укладено договір, за умовами якого продавець зобов'язується за завданням покупця доставити меблі згідно з замовленням на свій склад в м. Кременчуці та передати покупцю повну закінчену роботу (меблі), а покупець зобов'язується прийняти та сплатити грошові кошти за меблі.

Фактичне отримання товарів на підставі наведеного договору підтверджується накладними, податковим накладними, рахунками-фактурами, банківськими виписками.

Виконання договору поставки між позивачем та ПП «Фірма «Промавтоматика БС» підтверджується видатковою та податковою накладними, отриманий товар використано для здійснення монтажних робіт по вентиляції та кондиціонуванню, що підтверджується копією акта передачі обладнання в монтаж.

Таким чином, на підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами з метою провадження господарської діяльності.

Слід зазначити, що під час судового розгляду відповідачем всупереч положенням ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України на підставі належних та допустимих доказів не доведено, що відомості в наданих позивачем документах недостовірні, а також не доведено неможливості реального здійснення господарських операцій контрагентами.

Щодо висновків відповідача про безпідставне віднесення позивачем до фінансових витрат відсотків за користування кредитними коштами, які були спрямовані на будівництво трьох об'єктів, що за період з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року не будувалися та знаходилися в стадії незавершеного будівництва, то суди попередніх інстанцій, роблячи висновок про їх необґрунтованість, також виходили із правильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Підпунктом 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що до складу інших витрат включаються: фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Пунктом 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України визначено, що до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

З аналізу наведених норм слідує, що до складу витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, включаються витрати на нарахування процентів за користування кредитами, якщо метою такого кредитування є здійснення господарської діяльності.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що необхідною умовою для можливості включення до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, витрат, є їх здійснення для провадження (ведення) господарської діяльності платника податку, що спрямована на отримання доходу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 09.06.2008 року між позивачем (позичальник) та Акціонерним комерційним банком «Форум» (банк) укладено генеральний кредитний договір № 0011/08/19-KLIMV. Згідно з додатковим договором від 09.06.2008 року № 1 кредитні кошти надаються позичальнику для фінансування будівництва комерційної нерухомості за адресами: м. Кременчук, вул. Республіканська/Дем'яна Бідного; вул. Першотравнева 29/5; пр. Літературний; вул. Котлова; вул. Першотравнева, 43, та рефінансування кредитної заборгованості в ФРУ ВАТ «Банк Фінанси і Кредит». Відповідно до п. 4 додаткового договору № 9 до генерального кредитного договору від 09.06.2008 року № 0011/08/19-KLIMV за користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 15 процентів річних за користування кредитними коштами в гривні.

Згідно зі встановленими попередніми судовими інстанціями обставинами, ТОВ «Кременчуцька торгова гільдія» на час здійснення контрольного заходу мало право на здійснення таких видів діяльності як будівництво житлових і нежитлових будівель та надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

З урахуванням встановлених обставин, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку про те, що будівництво об'єктів нерухомості за відповідними адресами відноситься до видів діяльності, які ТОВ «Кременчуцька торгова гільдія» має право здійснювати, а відтак відноситься до господарської діяльності позивача.

З огляду на викладене та те, що під час судового розгляду відповідачем не доведено, що будівництво позивачем зазначених вище об'єктів нерухомості не було спрямоване на отримання доходу, висновок судів попередніх інстанцій про необґрунтованість доводів податкового органу про неможливість віднесення відсотків за користування кредитом до фінансових витрат позивача через непов'язаність вказаних витрат з господарською діяльністю підприємства, є юридично правильним.

Слід закцентувати увагу на тому, що за змістом п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду.

Таким чином, якщо фінансові витрати включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку вони протягом звітного періоду до складу витрат не включаються.

Згідно з п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року №92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 року за №288/4509, фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати»).

Відповідно до п. 3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 року № 415, капіталізація фінансових витрат - включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу. Кваліфікаційний актив - актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення. Собівартість кваліфікаційного активу - витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу (далі - витрати на створення кваліфікаційного активу). Фінансові витрати - витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями.

Пунктом 4 цього Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати» визначено, що фінансові витрати визнаються іншими юридичними особами витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються.

Відповідно до п. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати» капіталізація фінансових витрат призупиняється на період, у якому на суттєвий час зупинилось виконання робіт зі створення кваліфікаційного активу. На період зупинення виконання робіт фінансові витрати, пов'язані з утриманням частково завершених кваліфікаційних активів, визнаються фінансовими витратами того звітного періоду, за який їх нараховано.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, наказом ТОВ «Кременчуцька торгова гільдія» від 10.01.2011 року № 3 «Про призупинення будівництва об'єктів інвестиційної нерухомості» призупинено будівництво об'єктів до особливого розпорядження, зокрема, призупинено будівництво торгового центру за адресою: м. Кременчук, перехрестя вулиць Республіканська та Д. Бідного, етнографічного парку за адресою: м. Кременчук, вул. Котлова і центру спілкування та бізнесу за адресою: м. Кременчук, пров. Літературний. У 4 кварталі 2011 року та 1-3 кварталах 2012 року виконання робіт на зазначених об'єктах було зупинено, що підтверджується копіями журналів-ордерів і відомостями по рахунку.

Таким чином, з огляду на те, що включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу позивачем було призупинено відповідно до наказу підприємства, суди попередніх інстанцій інстанції дійшли правильного висновку про те, що відповідачем не доведено факту допущення позивачем порушень вимог пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, що полягає у завищенні задекларованих підприємством показників у рядку 06.3 (06.4) «Фінансові витрати» на загальну суму 1 110 192, 00 грн.

Щодо висновків відповідача про безпідставне включення позивачем до інших витрат орендної плати за користування 10 земельними ділянками, які підприємство орендує у Кременчуцької міської ради та Миргородської міської ради, то суди попередніх інстанцій також вірно виходили із їх необґрунтованості, зважаючи на таке.

Згідно з пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються інші операційні витрати, що включають інші витрати операційної діяльності, пов'язані з господарською діяльністю, у тому числі, але не виключно: суми нарахованих податків та зборів, установлених цим Кодексом (крім тих, що не визначені в переліку податків та зборів, встановлених цим Кодексом).

Згідно з пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Таким чином, сума нарахованих податків та зборів, у тому числі нарахована позивачем плата за землю у формі орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, відноситься до інших операційних витрат, та відповідно до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за умови пов'язаності з господарської діяльності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, орендовані позивачем земельні ділянки на підставі укладених договорів з Кременчуцькою та Миргородською міськими радами призначені для ведення позивачем підприємницької діяльності, про що свідчать самі договори, де зазначено мету такої оренди (будівництво об'єктів нерухомості). Про те, що оренда земельних ділянок пов'язана з веденням господарської діяльності свідчить й той факт, що основним видом діяльності позивача, згідно з довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, є будівництво житлових і нежитлових будівель та надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

З огляду на встановленні обставини та те, що під час судового розгляду відповідачем не доведено, що оренда позивачем земельних ділянок на підставі укладених з Кременчуцькою та Миргородською міськими радами договорів, не відповідала цілям господарської діяльності позивача, суди попередніх інстанцій правильно зазначили про необґрунтованість висновку податкового органу про безпідставне включення до інших витрат орендної плати за користування земельними ділянками.

Надаючи оцінку висновкам відповідача про порушення позивачем вимог пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим завищено показники у рядку 05.1 «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» на загальну суму 263 596, 00 грн. внаслідок неправомірного відображення підприємством амортизаційних відрахувань за 4 квартал 2011 року в сумі 719 033, 00 грн., тоді як згідно бухгалтерського обліку по дебету рахунку 23 в кредит бухгалтерських рахунків 131, 132 «Амортизація основних засобів» становить 455 437, 00 грн., суди попередніх інстанцій зазначили про їх суперечливість, недоведеність та спростованість висновком судово-економічної експертизи.

Колегія суддів погоджується із такими висновками, які не спростовуються в касаційні скарзі.

Так, на сторінці 8 акту, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, контролюючим органом вказано, що «проведеною перевіркою ... не встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 05 Декларацій «Витрати операційної діяльності» на загальну суму 236 596, 00 грн., у тому числі за 4 квартал 2011 року в сумі 263 596, 00 грн.».

Крім того, згідно з висновком судово-економічної експертизи від 09.08.2013 року № 408, що не спростовано відповідачем під час судового розгляду на підставі належних та допустимих доказів, відповідно до даних додатку АМ та додатку СВ до рядку 05.1 податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2-3 квартали 2011 року: значення рядку 05.1.3 АМ «Амортизація виробничих основних засобів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг» становить 1 060 429, 00 грн., що на 254 103, 05 грн. менше, ніж обліковано в бухгалтерському обліку. Відповідно до даних додатку АМ та додатку СВ до рядку 05.1 податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2-4 квартали 2011 року: значення рядку 05.1.3 АМ «Амортизація виробничих основних засобів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг» становить 1 779 462, 00 грн., що співпадає з даними бухгалтерського обліку ТОВ «Кременчуцька торгова гільдія».

Слід зазначити, що відповідачем, всупереч положенням ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено правомірності прийнятих рішень та під час вирішення спору судами попередніх інстанцій не зазначено фактичних даних, як і не надано доказів, на підставі яких зроблено висновок про те, що «Амортизація основних засобів» позивача становить 455 437, 00 грн., та про завищення задекларованих підприємством показників у рядку 05.1 «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» на загальну суму 263 596, 00 грн.

Крім того, за змістом акта перевірки, відповідач зробив висновок про порушення пп. 2.11 п. 2, п.п. 7.41, 7.43 п. 7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637 (далі - Положення), у зв'язку з проведенням готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа встановленої діючим законодавством форми та змісту, який підтверджував би сплату покупцем готівкових коштів по шести авансовим звітам на загальну суму 4 029, 00 грн.

Згідно з пп. 2.11 Положення видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України.

Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

В силу п.п. 7.41, 7.43 Положення під час перевірки правильності оформлення видач готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтвердних документів, що додаються до звітів про використання коштів.

Під час проведення перевірки щодо дотримання порядку видачі готівки під звіт на відрядження встановлюється наявність розпорядчих документів (наказу, розпорядження) на службові відрядження, правильність ведення записів у журналі реєстрації посвідчень на відрядження, дотримання граничної тривалості службового відрядження, наявність позначок у посвідченні про відрядження, своєчасність звітування за витрачені під час відрядження кошти, правильність відшкодування витрат працівникам тощо.

Відповідно до пп. 3.1 Положення касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахунковий документ це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Отже, виходячи з положень наведених норм, товарний чек може бути підтверджуючим документом використання готівки, виданої особі під звіт.

В матеріалах справи містяться копії звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та підтвердних документів, що додані до них.

Відповідачем ані в акті перевірки, ані під час судового розгляду не зазначено, в чому полягають встановлені порушення по даних чеках, не зазначено недоліків щодо їх змісту, не надано доказів фактичного неотримання позивачем товарів/послуг за зазначеними вище документами або доказів недостовірності документів.

З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин, які знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі акту перевірки від 14.01.2013 року № 185/22.2-11/33180734, прийняли законні та обґрунтовані рішення.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

З огляду на те, що під час судового розгляду відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав, передбачених чинним законодавством, для визначення грошових зобов'язань на підставі податкових повідомлень-рішень, суди першої та апеляційної інстанцій, дотримуючись норм матеріального та процесуального права, скасували оскаржувані акти індивідуальної дії.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.11.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 року у справі № 816/850/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

О.А.Моторний