Постанова

від 10.09.2015 по справі 910/23848/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2015 р. Справа№ 910/23848/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Корсакової Г.В.

Мартюк А.І.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: Павленко О.Є., Цірат К.Г.;

відповідача: Луцков А.В.;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного підприємста "Зіп Транс Буд"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 22.04.2015р.

у справі №910/23848/14 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Укрінтерекспедиція"

до Приватного підприємста "Зіп Транс Буд"

про стягнення збитків 350 858,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрінтерекспедиція" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Зіп Транс Буд" (далі - відповідач) 350 858,48 грн. вартості багажу, який було втрачено відповідачем під час перевезення вантажів.

В процесі судового розгляду позивач уточнив свої вимоги (том справи - 1, аркуші справи - 167-170) та просив суд додатково стягнути з відповідача 12 747,03 грн., які є курсовою різницею вартості втраченого вантажу і підлягають до сплати відповідачем за рішенням суду у іншій справі №910/19034/14. Однак вказана заява позивача про уточнення позовних вимог не була прийнята судом до розгляду, оскільки в ній заявлено додаткові позовні вимоги, про які не йшлося в позові.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості позовних вимог належними доказами. Зокрема, відповідач зазначав наступне:

- позов має бути залишений без розгляду на підставі ч.2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, оскільки Господарським судом міста Києва розглядається справа №910/19034/14 між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих ж підстав;

- позивач не довів наявність всіх складових елементів правопорушення, внаслідок якого наступає відповідальність у вигляді відшкодування збитків;

- відповідальною особою за збереження вантажу під час перевезення був водій-експедитор відповідача - Ткаченко П.І., який несе повну матеріальну відповідальність на підставі трудового договору №07/01-14 від 01.07.2014р., договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність №07/01-14 від 01.07.2014р. та акту приймання-передачі матеріальних цінностей №3266;

- Броварським міськрайонним судом Київської області розглядається справа №361/15/15-ц за позовом Приватного підприємства "Зіп Транс Буд" до громадянина Ткаченка П.І. (водія-експедитора) про стягнення матеріальних збитків за втрату вантажу у сумі 439 820,59 грн.;

- позивач не особою, яка має право звертатися з позовом про відшкодування збитків до відповідача, оскільки позивач не є ані відправником, ані одержувачем вантажу;

- вина відповідача у втраті вантажу відсутня.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2015р. у справі №910/23848/14 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 350 858,48 грн. збитків та 7 017,17 грн. витрат на сплату судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2015р. у справі №910/23848/14 та прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, внаслідок чого невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- виходячи з положень ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевізником є особа, яка одержала вантаж для перевезення й передала цей вантаж визначеній у договорі або товарно-супровідних документах особі. Позивач не надав доказів, що вантаж одержав саме відповідач, оскільки вантаж одержав та перевозив водій-експедитор Ткаченко П.І. і саме він відповідальний за вантаж;

- в даному випадку відсутні всі елементи правопорушення, наявність яких зумовлює необхідність відшкодування збитків (шкоди). Зокрема, втрата вантажу відбулася не з вини відповідача, а внаслідок крадіжки, якої відповідач не міг запобігти;

- суд повинен був з'ясувати наявність у позивача права звернення до суду з вимогами до відповідача про відшкодування збитків, завданих втратою вантажу, одержувачем якого є підприємство «Південобузький паливний термінал». Відповідно до ч.2 ст. 925 Цивільного кодексу України позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу (ТОВ «Волга-Лостік», м. Ярославль, РФ) або його одержувачем (ТОВ «Південобузький паливний термінал») у разі повної або часткової відмови перевізника (відповідача) задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний термін;

- суд порушив норми процесуального права, оскільки відмовив в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею справи №361/15/15-ц за позовом Приватного підприємства "Зіп Транс Буд" до громадянина Ткаченка П.І. (водія-експедитора) про стягнення матеріальних збитків за втрату вантажу у сумі 439 820,59 грн., яка розглядається Броварським міськрайонним судом Київської області.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2015р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Корсакова Г.В., Тарасенко К.В.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.09.2015р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Корсакової Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Корсакової Г.В. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.09.2015р.

10.09.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2015р. у справі №910/23848/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі.

В судовому засіданні 10.09.2015р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 10.09.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

09.12.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Південнобузький паливний термінал", як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газпромнефть-смазочные материалы", як продавцем, було укладено контракт №СМ-13/01100/165/Д, за умовами якого продавець зобов'язався поставити товар - нафтопродукти, технічні та експлуатаційні рідини, а покупець - оплатити їх.

09.06.2014р. та 10.06.2014р. були укладені додатки №П-007 та №П-008 до контракту №СМ-13/01100/165/Д від 09.12.2013р., в яких, з урахуванням доповнень до них від 25.06.2014р., сторони погодили, що продавець поставляє в строк до 15.07.2014р. нафтопродукти, технічні та експлуатаційні рідини, а покупець сплачує вартість поставки в строк до 27.06.2014р. Вартість товару за додатком №П-007 від 09.06.2014р. складає 23 887,22 доларів США, а за додатком № П-008 від 10.06.2014р. - 22 979,12 доларів США.

Згідно з наявними в матеріалах справи рахунку-проформи №606 від 08.07.2014р., митної декларації №5040060000/2014/4083, декларації на товари №10117010/080714/0001931 та міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) №275300 вартість товару за вищевказаним контрактом становила 22 810,48 доларів США, яку Товариство з обмеженою відповідальністю "Південнобузький паливний термінал" оплатило в два транші, а саме:

- 18.06.2014 р. було придбано іноземну валюту в розмірі 23 887,22 доларів США, відповідно до заяви про купівлю іноземної валюти або банківських металів №9 від 18.06.2014р., за курсом 11,98 грн. за 1 долар США та перераховано 23 887,22 доларів США згідно з платіжним дорученням в іноземній валюті №11 від 18.06.2014р. продавцю товару за контрактом №СМ-13/01100/165/Д від 09.12.2013 р. та додатком № П-007 від 09.06.2014р. до цього контракту, з яких 21 262,24 доларів США - за поставку товару відповідно до рахунку-проформи №606 від 08.07.2014р., що еквівалентно 254 721,64 грн. При цьому, за придбання 21 262,24 доларів США було сплачено банку комісію у розмірі 0,3 % від еквівалента в гривні у сумі 764,17 грн. та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у зв'язку з купівлею іноземної валюти - 0,50 % від еквівалента у гривні в розмірі 1 273,60 грн.

- 27.06.2014 р. було придбано іноземну валюту в розмірі 22 979,12 доларів США, відповідно до заяви про купівлю іноземної валюти або банківських металів №10 від 27.06.2014 р., за курсом 11,85 грн. за 1 долар США та перераховано 979,12 доларів США згідно з платіжним дорученням в іноземній валюті №12 від 27.06.2014р. подавцю товару за контрактом №СМ-13/01100/165/Д від 09.12.2013р. та додатком № П-008 від 10.06.2014 р. до цього контракту, з яких 1 548,24 доларів США - за поставку товару відповідно до рахунку-проформи №606 від 08.07.2014 р., що еквівалентно 18 346,64 грн. Окрім того, за придбання 1 548,24 доларів США було сплачено банку комісію у розмірі 0,3 % від еквіваленту в гривні в сумі 55,04 грн. та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у зв'язку з купівлею іноземної валюти - 0,50% від еквівалента у гривні в розмірі 91,73 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Південнобузький паливний термінал" також оплатило митно-брокерські послуги в сумі 880,00 грн., утилізаційний збір в розмірі 20 112,00 грн. на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2012 р. № 1221 та переплату митних платежів у сумі 59 600,00 грн., яка включає в себе 54 613,66 грн. податку на додану вартість за вартість вантажу, що підтверджується платіжними дорученнями №3086 від 10.07.2014р., №3085 від 10.07.2014р., №3082 від 09.07.2014р.

Вказані обставини були встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2015р. у справі №910/19034/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Південнобузький паливний термінал» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінтерекспедиція», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного підприємства «Зіп Транс Буд» про стягнення 363 605,51 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 153-157).

18.12.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Південнобузький паливний термінал", як клієнтом, та позивачем, як експедитором, було укладено договір №700 транспортного експедирування (далі - Договір транспортного експедирування) (том справи - 1, аркуші справи - 17-19).

За умовами Договору транспортного експедирування (п.п.1.1, 2.1.2, 2.1.5) експедитор зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони - клієнта організувати виконання визначених Договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Експедитор зобов'язується укладати від свого імені договори перевезення вантажу та інші договори, пов'язані з перевезенням та організацією перевезення; брати на себе відповідальність за збереження вантажу в дорозі, своєчасну доставку в пункт призначення і видачу його вантажоодержувачу, вказаному у товарно-транспортній накладній, CMR.

02.07.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Південнобузький паливний термінал" надав позивачу заявку №6 на перевезення вантажів автомобільним транспортом (том справи - 1, аркуш справи - 21), в якій зазначено наступне:

- пункт завантаження: Російська Федерація, м. Ярославль;

- пункт розвантаження: Україна, м. Одеса, Новомосковська дорога, 23/4;

- назва та вага вантажу: оливи моторні та індустріальні в асортименті, мастила вага брутто 20-20,6 т.;

- тип рухомого складу: тент;

- дата завантаження: 08.07.2014;

- адреса завантаження: Російська федерація, м. Ярославль, вул. Пожарського, 66;

- вантажовідправник: ТОВ "Волга-Логістік", вантажоодержувач: ТОВ "Південнобузький паливний термінал".

07.02.2014р. між позивачем, як експедитором, та відповідачем, як перевізником, було укладено договір перевезення вантажу №2639/1 (далі - Договір перевезення) (том справи - 1, аркуші справи - 12-14).

Відповідно до умов Договору перевезення (п.п.1.1-1.3) перевізник зобов'язується доставити довірений йому вантаж, який належить клієнтам - замовникам послуг експедитора, до пункту призначення та видати особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а експедитор зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Умови перевезення вантажів, обсяги, строки доставки, пункт призначення, провізна плата та інші умови конкретизуються у заявці (додається), яка є невід'ємною частиною цього Договору. Заявка підписується експедитором та надсилається перевізнику факсом або електронною поштою. Здійснення перевезення перевізником є підтвердженням факту отримання заявки та ознайомлення з її текстом та особливими умовами, якщо такі є. Перевезення вантажів та відповідальність сторін визначаються цим Договором, Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (далі - Конвенція КДПВ), Цивільним кодексом України, Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність", іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Обов'язки сторін визначені в розділі 2 Договору перевезення, згідно з п.п.2.2.4, 2.2.6 якого перевізник зобов'язується: відповідати за збереження прийнятого до перевезення вантажу, його втрату, нестачу, псування або пошкодження, а також своєчасну доставку в пункт призначення і видачу його вантажоотримувачу, вказаному в товарно-транспортній накладній, CMR; негайно повідомляти експедитора в письмовій формі про виникнення будь-яких інцидентів при виконанні перевезення (затримка, пошкодження, ДТП тощо), а також простої транспортних засобів під завантаженням/розвантаженням понад строк, зазначений у п.2.1.3 цього Договору.

03.07.2014р. позивач надав відповідачу замовлення на перевезення вантажів автомобільним транспортом (том справи - 1, аркуш справи - 15).

Відповідач надав під завантаження автомобіль Івеко (д.н. АА3266ІТ) з напівпричепом (д.н. АА6184ХТ), який було закріплено за водієм-експедитором Ткаченком П.І. на підставі наказу відповідача №0408 від 08.04.2014р. (том справи - 1, аркуш справи - 45).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що 08.07.2014 р. у м. Ярославль, Російська Федерація, вантаж (нафтопродукти, технічні та експлуатаційні рідини) на суму 22 810,48 доларів США було завантажено до вищезгаданого автомобіля, який вирушив до місця призначення, перетнув російсько-український кордон 09.07.2014р., але до пункту призначення (м. Одеса, Україна) вантаж не прибув.

12.07.2014р. напівпричіп (д.н. АА6184ХТ) з товаром було викрадено в м. Києві по вул. Саперно-Слобідська, 104, про що 13.07.2014р. відповідач усно (по телефону) проінформував позивача.

В свою чергу, позивач листом від 13.07.2014р. повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Південнобузький паливний термінал" про крадіжку вантажу за контрактом №СМ-13/01100/165/Д від 09.12.2013р. (том справи - аркуш справи - 22).

01.08.2014р. позивач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю "Південнобузький паливний термінал" претензію від 21.07.2014р., в якій було викладено вимогу про відшкодування вартості втраченого вантажу в розмірі 350 858,48 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 25-28).

08.08.2014р. позивач звернувся до відповідача із зустрічною претензією про відшкодування 350 858,48 грн. для подальшого розрахунку із Товариством з обмеженою відповідальністю "Південнобузький паливний термінал" (том справи - 1, аркуші справи - 29-31). Однак відповідач не отримав претензію із доданими до неї документами, у зв'язку з чим кореспонденція повернулась на адресу позивача 10.09.2014р. із зазначенням "за закінченням терміну зберігання".

24.09.2014р. позивач виплатив Товариству з обмеженою відповідальністю "Південнобузький паливний термінал" 350 858,48 грн. вартості втраченого відповідачем вантажу, про що свідчить платіжне доручення №7401 від 24.09.2014р. (том справи - 1, аркуш справи - 159).

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку відшкодувати завдані позивачу збитки, останній звернувся за захистом своїх прав до суду.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши вимоги позивача обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

В ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема: додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Отже, для визначення підстав застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини відповідача. При цьому обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданих збитків та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і збитками покладено на позивача.

Як уже зазначалося вище між позивачем та відповідачем було укладено договір перевезення.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно з ч.3 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, які притягнені ним до виконання договору транспортного експедирування, в тому ж порядку, як і за власні дії.

Господарським судом міста Києва розглядалася справа №910/19034/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Південнобузький паливний термінал» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінтерекспедиція», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного підприємства «Зіп Транс Буд» про стягнення 363 605,51 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2015р. у справі №910/19034/14 (том справи - 1, аркуші справи - 153-157) було припинено провадження у справі в частині стягнення збитків в сумі 350 858,48 грн. В іншій частині позовні вимоги задоволено, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінтерекспедиція» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Південнобузький паливний термінал» 12 747,03 грн. збитків та 7 272,11 грн. судового збору. При цьому, у вказаному судовому рішенні встановлено наступне:

- відповідно до п.4.3 договору транспортного експедирування №700 від 18.12.2013р. відповідач взяв на себе відповідальність за збереження вантажу в дорозі, позивач пред'явив йому претензію від 21.07.2014р. на суму 350 858,48 грн., яка складається з вартості вантажу з ПДВ в сумі 327 681,94 грн. у перерахунку в національну валюту (21 262,24 доларів США х 11,98 грн.) + (1 548,24 доларів США х 11,85 грн.) = 254 721,64 грн. + 18 346,64 грн. = 273 068,28 грн. + ПДВ - 54 613,66 грн. = 327 681,94 грн.) комісії банку за придбання іноземної валюти в сумі 819,21 грн.; пенсійного збору в сумі 1 365,33 грн.; вартості митно-брокерських послуг в сумі 880,00 грн. та утилізаційного збору в сумі 20 112,00 грн.;

- під час розгляду справи відповідач перерахував позивачу кошти за втрату вантажу в розмірі 350 858,48 грн., з яких: вартість вантажу з ПДВ в сумі 327681,94 грн.; комісія банку за придбання іноземної валюти в сумі 819,21 грн.; пенсійний збір в сумі 1 365,33 грн.; вартість митно-брокерських послуг в сумі 880,00 грн. та утилізаційний збір в сумі 20 112,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №7401 від 24.09.2014р.;

- враховуючи п.2.1.5 та п.4.3 договору транспортного експедирування №700 від 18.12.2013р., експедитор (відповідач) повинен нести повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу до моменту його передачі одержувачу і покладення виконання обов'язків на третю особу не звільняє експедитора від відповідальності за неналежне виконання зобов'язання.

Належних та допустимих доказів зміни чи скасування вищезгаданого судового рішення не надано.

Згідно з положеннями ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, факт втрати вантажу під час перевезення відповідачем та виплата позивачем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Південнобузький паливний термінал» 350 858,48 грн. збитків встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2015р. у справі №910/19034/14 і відповідно до ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не потребує повторного доведення в межах розгляду справи №910/23848/14.

Доводи відповідача про те, що спір у справі №910/19034/14 виник між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих ж підстав не може бути прийнято до уваги, оскільки предметом розгляду у справі №910/19034/14 є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінтерекспедиція» 363 605,51 грн. збитків на підставі Договору транспортного експедирування. Натомість предметом розгляду у справі №910/23848/14 є вимоги позивача про стягнення з Приватного підприємства «Зіп Транс Буд» 350 858,48 грн. збитків на підставі Договору перевезення. Окрім того, у вказаних справах різний склад сторін, що унеможливлює застосування судом п.2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з наявними в справі матеріалами по факту крадіжки напівпричепа (д.н. АА6184ХТ) з вантажем у слідчому відділі Голосіївського районного суду м. Києва перебувають матеріали досудового розслідування №12014100010005711 від 13.07.2014р. за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 158 КК України. На даний час триває досудове слідство (том справи - 1, аркуші справи - 107-108, 118-119).

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що відповідальною особою за збереження вантажу під час перевезення є водій Ткаченко П.І., а не відповідач, не може бути прийнято судом до уваги, виходячи з наступного.

Укладаючи Договір перевезення, сторони, зокрема, визначили, що перевезення вантажів та відповідальність сторін визначаються цим Договором, Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (далі - Конвенція КДПВ), Цивільним кодексом України, Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність", іншими законами та нормативно-правовими актами України (п.1.3 Договору перевезення).

Згідно з положеннями п.п.1, 2, 18 Конвенції "Про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів" від 19.05.1956р. перевізник несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажу або за його пошкодження, що сталося в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення і його здачею, а також за запізнення доставки. Перевізник звільняється від цієї відповідальності, якщо втрата вантажу, його пошкодження або запізнення сталися з вини правомочної за договором особи, внаслідок наказу останньої, не викликаною будь-якою провиною перевізника, яким-небудь дефектом самого вантажу або обставинами, уникнути які перевізник не міг і наслідки яких він не міг передбачити. На перевізнику лежить тягар доказу того, що втрата вантажу, його пошкодження або запізнення були викликані обставинами, зазначеними у пункті 2 статті 17.

Відповідно до вимог ст. ст. 924, 925 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.

В ст. 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Поряд з цим, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Тобто, укладаючи Договір перевезення, сторони на власний розсуд визначили його умови, зокрема, щодо обсягу відповідальності сторін, і дійшли згоди щодо цих умов.

В п.2.2.4 Договору перевезення чітко передбачено, що перевізник зобов'язується відповідати за збереження прийнятого до перевезення вантажу, його втрату, нестачу, псування або пошкодження, а також своєчасну доставку в пункт призначення і видачу його вантажоодержувачу, вказаному в товарно-транспортній накладній, CMR.

З наведеного випливає, що саме відповідач несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу, зобов'язаний компенсувати позивачу витрати, пов'язані втратою вантажу. До того ж, у позивача, як експедитора, існували договірні відносини безпосередньо з відповідачем, як перевізником, а не з фізичною особою - громадянином Ткаченком П.І.

Згідно зі ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В процесі судового розгляду відповідачем не було надано доказів на спростування обставин, викладених у позові.

За результатами перегляду справи колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що в даному випадку наявні всі складові правопорушення, з яким законодавство пов'язує відшкодування збитків, у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому колегією суддів не приймається до уваги посилання відповідача про відсутність його вини у втраті вантажу, оскільки перевезення здійснював водій-експедитор Ткаченко П.І. Зібрані у справі матеріали та пояснення свідчать про те, що між відповідачем та Ткаченко П.І. було укладено трудовий договір, який діяв на час перевезення та крадіжки спірного вантажу .

Згідно зі ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Тобто, в даному випадку саме відповідач є особою, відповідальною за завдані внаслідок крадіжки вантажу збитки .

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Однак відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Колегією суддів враховано посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, зокрема, ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №910/23848/14 до розгляду Броварським міськрайонним судом Київської області справи №361/15/15-ц за позовом Приватного підприємства "Зіп Транс Буд" до громадянина Ткаченка П.І. (водія-експедитора) про стягнення матеріальних збитків за втрату вантажу у сумі 439 820,59 грн.

Однак, передумовою для зупинення провадження у справі є наявність обставин, які об'єктивно унеможливлюють розгляд цієї справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи. При цьому, наявність таких обставин встановлюється судом з урахуванням положень ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим. Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що розгляд Броварським міськрайонним судом Київської області справи №361/15/15-ц не перешкоджає вирішенню спору у господарській справі №910/23848/14. Доказів, які б свідчили про протилежне відповідач не надав. До того ж, позивач до відзиву на апеляційну скаргу додав копію рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27.04.2015р. у справі №361/15/15-ц (провадження №2/361/558/15), яким позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з Ткаченка П.І. на користь Приватного підприємства «Зіп Транс Буд» 10 000,00 грн. відшкодування матеріальних збитків, завданих пошкодженням транспортного засобу, а також судові витрати в сумі 243,60 грн. В задоволенні решти позовних вимог (стягнення 350 858,48 грн. матеріальних збитків за втрату вантажу та 78 962,11 грн. вартості напівпричепу) відмовлено.

Загалом, відносно посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Натомість за результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємста "Зіп Транс Буд" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2015р. у справі №910/23848/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/23848/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді Г.В. Корсакова

А.І. Мартюк