Постанова

від 16.09.2015 по справі 918/333/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року Справа № 918/333/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1;

від відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 підприємство "Демидівське виробничо-заготівельно-торгове підприємство" на рішення господарського суду Рівненської області від 28.05.15р. у справі № 918/333/15 (суддя Качур А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Міжрегіональні ресурси"

до відповідача ОСОБА_4 підприємства "Демидівське виробничо-заготівельно-торгове підприємство"

про стягнення заборгованості в сумі 85 019 грн. 91 коп.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Міжрегіональні ресурси» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовною заявою (а.с. 2-3) до ОСОБА_4 підприємства «Демидівське виробничо-заготівельно-торгове підприємство» (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача основного боргу в сумі 60 933 грн. 33 коп., пені в розмірі 4 928 грн. 80 коп., 30 відсотків річних в розмірі 3 168 грн. 40 коп. та збитки в розмірі 15 989 грн. 38 коп..

Рішенням господарського суду Рівненської області від 28 травня 2015 року (а.с. 74-77) з підстав, вказаних у рішенні, позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 60 933 основного боргу, 4 928 грн. 80 коп. пені, 3 168 грн. 40 коп. 30 % річних, 15 989 грн. 38 коп. збитків. Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 грн..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 85-87) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Рівненської області від 28 травня 2015 року в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Крім того, Відповідач як на підставу скасування рішення суду посилається на той факт, що ухвалу суду від 7 квітня 2015 року про порушення провадження у справі № 918/333/15 Відповідач не отримував так як і не отримував позовної заяви та додатки до неї, а тому Відповідач не міг надати заперечення по суті позовних вимог та спростувати їх.

Ухвалою суду від 30 червня 2015 року (а.с. 84) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 29 липня 2015 року на 15 годину 30 хвилин.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 91) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.

Голова Рівненського апеляційного господарського суду, своїм розпорядженням від 28 липня 2015 року (а.с. 99), з підстав вказаних у ньому, вніс зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, визначив колегію в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л..

Позивачем через канцелярію Рівненського апеляційного господарського суду було подано клопотання № 4 від 30 липня 2015 року (а.с. 107), в котрому Позивач, з підстав, зазначених у даному клопотанні, керуючись статтею 233 Господарського кодексу України просив зменшити нарахований розмір пені, річних та збитків.

На виконання ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 30 червня 2015 року Відповідачем були подані додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 31 липня 2015 року (а.с. 112) з підстав, висвітлених у даній ухвалі, було відкладено розгляд скарги на 3 вересня 2015 року на 11 годину 00 хвилин.

Позивачем були подані письмові пояснення з приводу доводів та заперечень апеляційної скарги з додатками (а.с. 116-128).

На виконання ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 31 липня 2015 року Відповідачем були подані додаткові докази (а.с. 154-177).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 3 вересня 2015 року (а.с. 180) з підстав, висвітлених у даній ухвалі, було відкладено розгляд скарги на 16 вересня 2015 року на 14 годину 10 хвилин.

На виконання ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 3 вересня 2015 року Позивачем були подані письмові пояснення та обгрунтований розрахунок штрафних санкцій (а.с. 181-186).

На виконання ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 3 вересня 2015 року Відповідачем були подані письмові пояснення з додатковими доказами (а.с. 191-196).

У судовому засіданні від 16 вересня 2015 року представник Відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, з підстав вказаних у цій апеляційній скарзі та просив скасувати рішення суду та прийняти нове, котрим повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні від 16 вересня 2015 року представник Позивача заперечив проти апеляційної скарги Відповідача, вважає її доводи необґрунтованими, рішення суду першої інстанції - правомірним та законним.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, письмові пояснення з додатковими доказами, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід задоволити частково, рішення господарського суду Рівненської області від 28 травня 2015 року по справі № 918/333/15 змінити в частині стягнення пені та збитків, виклавши рішення в редакції зазначені нижче в даній судовій постанові. При цьому, суд виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 травня 2014 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір поставки № 210/Р14 (надалі - Договір; а.с. 8-11).

Відповідно до пункту 1.1 Договору: Позивач зобов'язався поставити, а Відповідач прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за ціною, діючою у Позивача на час поставки, згідно видаткових накладних, що є додатками та невід'ємними частинами даного договору; товаром є алкогольні напої, слабоалкогольні напої, безалкогольні напої, тютюнові вироби та інша продукція, що є в наявності у постачальника; під партією товару Сторони розуміють товар, зазначений у видатковій накладній.

Згідно пунктів 2.3-2.4 Договору: Відповідач зобов'язався здійснити оплату за товар протягом 30 календарних днів з моменту отримання цього товару; розрахунок за поставлений товар здійснюється в національній валюті України готівкою або в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Позивача, який вказаний в даному Договорі, або повідомлений Позивачем додатково.

Пунктом 3.6 Договору передбачено, що дата отримання партії товару Відповідачем від Позивача вважається дата підписання видаткової накладної Відповідачем або уповноваженим представником, що вказується в додатку № 1 до цього Договору або в довіреності на одержання цінностей, оформленої відповідно до чинного законодавства України .

За умовами пунктів 9.1- 9.2 Договору: даний Договір є укладеним та вступає в силу з дня його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2014 року, але у будь-якому випадку до повного і належного виконання сторонами своїх зобов'язань; у разі відсутності письмової згоди однієї із сторін про припинення чи зміну договору протягом одного місяця до закінчення терміну дії Договору або відсутності нового договору на наступний період, цей Договір вважається автоматично продовженим на наступний один рік.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено підписи відтисками печаток.

В матеріалах справи міститься Додаток до Договору (а.с. 12), котрим затверджено уповноваження-повідомлення від 17 травня 2014 року про те, що Відповідач уповноважує ОСОБА_5 на отримання товарно-матеріальних цінностей від Позивача.

Колегія суду констатує, що Позивачем в підтвердження належного виконання своїх зобов'язань за Договором щодо поставки Відповідачу товару, було долучено до матеріалів справи копії видаткових накладних на загальну суму 150 942 грн. 71 коп. (а.с. 13-29), які підписані Позивачем і Відповідачем та скріплені відтиском печаток, а саме: видаткова накладна № МР 00097894 від 11 листопада 2014 року на суму 10 720 грн. 71 коп.; видаткова накладна № МР 00097899 від 11 листопада 2014 року на суму 6 104 грн. 61 коп.; видаткова накладна № МР 00097898 від 11 листопада 2014 року на суму 6 267 грн. 08 коп.; видаткова накладна № МР 00102378 від 25 листопада 2014 року на суму 6 834 грн. 50 коп.; видаткова накладна № МР 00102420 від 25 листопада 2014 року на суму 3 977 грн. 87 коп.; видаткова накладна № МР 00102455 від 25 листопада 2014 року на суму 6 104 грн. 61 коп.; видаткова накладна № МР 00106592 від 9 грудня 2014 року на суму 1 139 грн. 28 коп.; видаткова накладна № МР 00106594 від 9 грудня 2014 року на суму 4 501 грн. 51 коп.; видаткова накладна № МР 00110653 від 19 грудня 2014 року на суму 14 004 грн. 37 коп.; видаткова накладна № МР 00111445 від 23 грудня 2014 року на суму 11 341 грн. 22 коп.; видаткова накладна № МР 00111472 від 23 грудня 2014 року на суму 37 368 грн. 35 коп.; видаткова накладна № МР 00111473 від 23 грудня 2014 року на суму 11 633 грн. 12 коп.; видаткова накладна № МР 00002425 від 13 січня 2015 року на суму 4 012 грн.; видаткова накладна № МР 00006904 від 27 січня 2015 року на суму 1 397 грн. 76 коп.; видаткова накладна № МР 00006962 від 27 січня 2015 року на суму 23 734 грн. 21 коп.; видаткова накладна № МР 00006969 від 27 січня 2015 року на суму 1 801 грн. 51 коп..

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач свої зобов'язання за Договором в частині оплати вартості поставленого Позивачем товару, виконав неналежним чином, сплатив лише 90 009 грн. 38 коп., що підтверджується копіями банківських виписок про рух коштів по рахунку Позивача за № 26009055458204 (а.с. 30-38) та звітом про дебетові і кредитові операції по рахунку 26009055458204 Позивача з 2 березня 2015 року по 2 березня 2015 року (а.с. 39-41), а саме: банківською випискою від 21 листопада 2014 року підтверджується сплата Відповідачем 2 000 грн. та 6 267 грн. 08 коп.; банківською випискою від 24 листопада 2014 року підтверджується сплата 6 104 грн. 61 коп.; банківською випискою від 9 грудня 2014 року підтверджується сплата 5 000 грн.; банківською випискою від 15 грудня 2014 року підтверджується сплата Відповідачем 3 720 грн. 71 коп.; банківською випискою від 22 грудня 2014 року підтверджується сплата 5 000 грн.; банківською випискою від 29 грудня 2014 року підтверджується сплата 11 916 грн. 98 коп.; банківською випискою від 15 січня 2015 року підтверджується сплата 10 000 грн.; банківською випискою від 23 січня 2015 року підтверджується сплата Відповідачем 10 000 грн.; банківською випискою від 17 лютого 2015 року підтверджується сплата 10 000 грн.; банківською випискою від 25 лютого 2015 року підтверджується сплата 10 000 грн.; банківською випискою від 2 березня 2015 року підтверджується сплата 10 000 грн..

Таким чином, з врахуванням даних банківських виписок про рух коштів в розрізі видаткових накладних, вбачається, що заборгованість Відповідача перед Позивачем за поставлений ОСОБА_6 складає 60 933 грн. 33 коп..

Як вбачається з матеріалів справи Відповідач, в порушення умов Договору, взятих на себе зобов'язань не виконав, отриманий товар не оплатив в повному обсязі.

В зв'язку з непогашенням Відповідачем заборгованості за Договором Позивач звернувся в суд з позовом до Відповідача щодо стягнення боргу в сумі 60 933 грн. 33 коп., 4 928 грн. 80 коп. пені, 3 168 грн. 40 коп. 30 % річних, 15 989 грн. 38 коп. збитків

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і стаття 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений говором або законом.

Стаття 626 Цивільного кодексу України, встановлює поняття договору, відповідно до якої, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України: одна сторона - продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормою частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Водночас, статтею 9 закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу , яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Поряд з тим, пунктом 9 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженим наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24 травня 1995 року), передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищенаведеною нормативно-правовою базою законодавства України, колегія суду зазначає, що факт належного виконання Позивачем свого зобов'язання щодо поставки ОСОБА_6 для Відповідача підтверджується первинними документами, долученими Позивачем в підтвердження своїх позовних вимог до матеріалів прави, та котрі відповідають вимогам «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» та статті 9 Закону України «Про бухгалтерським облік та фінансову звітність».

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає, що: первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що Відповідач прийняв даний ОСОБА_6 без будь-яких застережень та зауважень щодо його комплектності, кількості та якості, даний факт підтверджується підписом на даних видаткових накладних та частковою оплатою вартості отриманого на підставі Договору ОСОБА_6.

Крім того, факт отримання ОСОБА_6 по Договору Відповідачем не заперечується та не оспорюється.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що Відповідачем на виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду були долучені до матеріалів справи наступні копії первинних документів - видаткові накладні, а саме: накладна № МР 00039091 від 17 травня 2014 року на суму 5 827 грн. 60 коп.; видаткова накладна № МР 00039111 від 17 травня 2014 року на суму 5 865 грн. 94 коп.; видаткова накладна № МР 00063765 від 25 липня 2014 року на суму 5 068 грн. 53 коп.; видаткова накладна № МР 00063754 від 25 липня 2014 року на суму 5 467 грн. 45 коп.; видаткова накладна № МР 00097894 від 11 листопада 2014 року на суму 10 720 грн. 71 коп.; видаткова накладна № МР 00097899 від 11 листопада 2014 року на суму 6 104 грн. 61 коп.; видаткова накладна № МР 00097898 від 9 грудня 2014 року на суму 6 267 грн. 08 коп.; видаткова накладна № МР 00097863 від 11 листопада 2014 року на суму 4 946 грн. 23 коп. (як підтверджено сторонами поставка не відбулася) ; видаткова накладна № МР 00102455 від 25 листопада 2014 року на суму 6 104 грн. 61 коп.; видаткова накладна № МР 00102378 від 25 листопада 2014 року на суму 6 834 грн. 50 коп.; видаткова накладна № МР 00102420 від 25 листопада 2014 року на суму 3 977 грн. 87 коп.; видаткова накладна № МР 00106592 від 9 грудня 2014 року на суму 1 139 грн. 28 коп.; видаткова накладна № МР 00106594 від 9 грудня 2014 року на суму 4 501 грн. 51 коп.; видаткова накладна № МР 00110653 від 19 грудня 2014 року на суму 14 004 грн. 37 коп.; видаткова накладна № МР 00111445 від 23 грудня 2014 року на суму 11 341 грн. 22 коп.; видаткова накладна № МР 00111472 від 23 грудня 2014 року на суму 37 368 грн. 35 коп.; . видаткова накладна № МР 00111473 від 23 грудня 2014 року на суму 11633 грн. 12 коп.; видаткова накладна № МР 00002425 від 13 січня 2015 року на суму 4 012 грн. 00 коп.; видаткова накладна № МР 00006962 від 27 січня 2015 року на суму 23 734 грн. 21 коп.; видаткова накладна № МР 00006969 від 27 січня 2015 року на суму 1 801 грн. 51 коп.; видаткова накладна № МР 00006904 від 27 січня 2015 року на суму 1 397 грн. 76 коп.. А всього, як слідує з даних видаткових накладних, було поставлено товар на суму 178 118 грн. 46 коп..

При цьому, в додаткових поясненнях Позивач, перераховуючи видаткові накладні по яких поставлявся ОСОБА_6, також зазначає про поставку товарно-матеріальних цінностей, за виключенням поставки по накладній № МР 00097863 від 11 листопада 2014 року, саме на підставі усіх вищезазначених Відповідачем накладних на суму 173 172 грн. 23 коп., додаючи при цьому обгрунтований розрахунок (з врахуванням поставки та часткових оплат Відповідача) пені, інфляційних та збитків.

Водночас, колегія суддів при дослідженні суми поставки товарно-матеріальних цінностей на підставі первинних доказів та враховуючи, додані Відповідачем та Позивачем до матеріалів справи докази оплат таких поставок (платіжні доручення), не приймає до уваги поставку проведену по накладній № МР 00097863 від 11 листопада 2014 року на суму 4 946 грн. 23 коп., з огляду на невизнання факту такої поставки як Позивачем так і Відповідачем, про що було безпосередньо зазначено Позивачем та Відповідачем в судовому засіданні від 16 вересня 2015 року (що також відображено в протоколі судового засідання).

Окрім того, колегією суддів не приймається до уваги видаткова накладна № МР 00103770 від 11 листопада 2014 року на суму 4 946 грн. 23 коп. (а.с. 184) подана Позивачем на виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 3 вересня 2015 року, оскільки незважаючи на те, що як Позивачем так і Відповідачем в судовому засіданні від 16 вересня 2015 року підтверджено факт неотримання товару саме Відповідачем по даній накладній, також приймається до уваги судом і те, що одержувачем ОСОБА_6 по даній накладній є Фізична особа-підприємець ОСОБА_7 (а не Відповідач), дана накладна виписана на підставі Договору № 68/14 від 10 листопада 2014 року (а не Договору по справі).

Відповідно, суд приходить до висновку, що по Договору Позивач поставив Відповідачу ОСОБА_6 на загальну суму 173 172 грн. 23 коп..

Що ж стосується платіжного доручення № 50 від 9 грудня 2014 року на суму 5 000 грн. із призначенням платежу «за алкогольні напої згідно накладеної № 97863 від 11 листопада 2014 року» (а.с. 132) та платіжного доручення № 57 від 15 грудня 2014 року на суму 3 720 грн. 71 коп. з призначенням платежу «за алкогольні напої згідно накладної № 97863 від 11 листопада 2014 року» (а.с. 135), то колегія суду зауважує наступне.

Згідно пункту 2.7 Договору, при надходженні грошових коштів від Відповідача спочатку зараховуються відсотки за неправомірне користування чужими коштами, пеня, вартість тари, а потім платежі по видатковим накладеним за товар від першої до останньої (в хронологічному порядку) незалежно від призначення платежу вказаного в платіжних документах.

Відповідно, враховуючи те, що Відповідачем розрахунки за поставлений ОСОБА_6 здійснювалися несвоєчасно, з незначним простроченням, Позивачем зарахування оплат за товарно-матеріальні цінності проводилося саме на підставі пункту 2.7 Договору без врахування призначення платежу зазначеного у вищеописаних платіжних дорученнях.

Колегія суддів зазначає, що Позивач звертаючись до суду з позовом подав платіжні доручення та банківські виписки, котрі підтверджують оплату відповідачем ОСОБА_6 на суму (а.с. 30-41).

Водночас, Відповідач, на виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 31 липня 2015 року подав копії наступних платіжних доручень (а.с. 129-147).

Згідно доказів наданих суду Відповідач Позивачу проводив наступні оплати: платіжне доручення від 1 липня 2014 року на суму 5 865 грн. 94 коп.; платіжне доручення № 757 від 17 липня 2014 року на суму 4 427 грн. 60 коп.; платіжне доручення № 758 від 18 липня 2014 року на суму 1 400 грн.; платіжне доручення № 877 від 29 вересня 2014 року на суму 5 068 грн. 35 коп.; платіжне доручення від 24 жовтня 2014 року на суму 2 700 грн.; платіжне доручення № 27 від 31 жовтня 2014 року на суму 2 767 грн. 45 коп.; платіжне доручення № 33 від 21 листопада 2014 року на суму 2 000 грн.; пплатіжне доручення № 950 від 21 листопада 2014 року на суму 6 267 грн.; платіжне доручення № 955 від 24 листопада 2014 року на суму 6 104 грн. 61 коп.; платіжне доручення № 50 від 9 грудня 2014 року на суму 5 000 грн.; платіжне доручення № 57 від 15 грудня 2014 року на суму 3 720 грн. 71 коп.; платіжне доручення № 964 від 22 грудня 2014 року на суму 5 000 грн.; платіжне доручення № 63 від 29 грудня 2014 року на суму 11 916 грн. 98 коп.; платіжне доручення від 15 січня 2015 року на суму 10 000 грн. (а.с. 195); платіжне доручення № 74 від 23 січня 2015 року на суму 10 000 грн.; платіжне доручення № 102 від 25 лютого 2015 року на суму 10 000 грн.; меморальний ордер № 142447224 від 2 березня 2015 року на суму 10 000 грн. (а.с. 194); платіжне доручення № 616 від 14 квітня 2014 року на суму 3 000 грн. (дане платіжне доручення не приймається до уваги, оскільки воно було проведено до укладення Договору); платіжне доручення № 662 від 13 травня 2014 року на суму 5 000 грн. (дане платіжне доручення не приймається до уваги, оскільки воно було видане до укладення Договору (від 17 травня 2014 року)); платіжне доручення № 1023 від 16 лютого 2015 року на суму 10 000 грн.;платіжне доручення № 1354 від 2 вересня 2015 року на суму 40 933 грн. 33 коп. (оплату здійснено після винесення судом першої інстанції рішення - 28 травня 2015 року); платіжне доручення від 28 липня 2015 року на суму 20 000 грн. (після винесення рішення судом першої інстанції - 28 травня 2015 року). А всього, як вбачається з вищезазначених платіжних доручень, Відповідачем було здійснено оплату на суму 173 172 грн. 23 коп..

Тобто, з усіх вищеописаних доказів вбачається, що Відповідач здійснив оплату поставленого по Договору ОСОБА_6 на загальну суму 173 172 грн. 33 коп., з котрих 60 933 грн. 33 коп. сплатив уже після винесення місцевим господарським судом оспорюваного рішення (опосередковано визнавши дійсність існування, на момент винесення рішення заборгованості по Договору в сумі, що стягнута в оспорюваному рішенні).

З огляду на усе вищевказане суд констатує, що на виконання умов Договору Позивач поставив Відповідачу товар на загальну суму 173 172 грн. 23 коп., що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи (видатковими накладними), із зазначенням підстави «Договір: № 204/Р14 від 17 травня 2014 року», котрий на момент винесення апеляційним господарським судом постанови є повністю оплаченим.

Водночас, суд констатує, що відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

При цьому, колегією суду не приймається до уваги той факт, що Відповідачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції було повністю погашено суму заборгованості в розмірі 60 933 грн. 33 коп., а саме 28 липня 2015 року сплачено 20 000 грн., 2 вересня 2015 року - 40 933 грн. 33 коп. (а.с. 185-186; 193; 196).

Відтак, дослідивши дані матеріали справи апеляційний господарський суд констатує, що між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір, який породжує певні обов'язки, а надані Позивачем докази свідчать про те, що сторони погодили його умови, тобто на підставі даного Договору у Відповідача виникли майнові зобов'язання перед Позивачем з оплати вартості отриманого ОСОБА_6, а у останнього виникло право вимоги виконання такої оплати.

При цьому, з урахуванням усього вищевказаного суд констаує факт того, що сума заборгованості за даним Договором на момент подачі позову та на момент винесення місцевим господарським судом оспорюваного рішення становила 60 933 грн. 33 коп..

З урахуванням усього вищевказаного, згідно пунктів 2.1, 2.3, 3.6 Договору, статті 193 Господарського кодексу України та статтей 526, 525, 692 Цивільного кодексу України позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача суми боргу в розмірі 60 933 грн. 33 коп., підлягають до задоволення. Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд - задовольняє позовні вимоги Позивача в цій частині та залишає рішення місцевого господарського суду без змін.

Окрім основного боргу, Позивач просить суд стягнути з Відповідача 4 928 грн. 80 коп. пені.

Відповідно до пункту 6.2 Договору, у разі порушення Відповідачем грошового зобов'язання, передбаченого пунктом 2.3 цього Договору, Відповідач зобов'язаний сплатити Позивачу пеню в у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Водночас, Відповідачем, відповідно до статті 83 Господарського процесуального України , подано клопотання про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій (а.с. 107).

При цьому, неможливість подачі такого клопотання місцевому господарському суду апелянт обгрунтував тим, що він не зміг взяти безпосередньо участі у справі з огляду на невідкладення місцевим господарським судом справи в зв'язку з участю повноважного представника в іншому судовому засіданні в той же день (не зважаючи на подання клопотання із доказом такої участі і наявності часу для відкладення розгляду справи).Вказане підтверджується матеріалами даної справи.

Суд зауважує, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

В силу дії частини 1 статті 233 Господарського кодексу України: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги - ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що: у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором; при цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень статті 549 Цивільного кодексу України: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Підпунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що: вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо; крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України; у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено: що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України: особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

З врахуванням наведеного, колегія суду констатує те, що якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Перевіривши розрахунок пені, суд погоджується з його вірністю. Водночас, суд констатує, що (як вказано вище) Відповідачем подано клопотання про зменшення штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про зменшення розміру пені колегією суддів приймається до уваги майновий стан Відповідача (а.с. 148-152), ступінь вини Відповідача, незначний проміжок часу в проведенні оплат по Договору за поставлений ОСОБА_6, та той факт, що Відповідачем повністю було оплачено суму боргу під час вирішення справи в суді апеляційної інстанції .

Окрім того, приймаючи таке рішення колегією суду приймається до уваги також і майновий стан Позивача з врахуванням негативних наслідків, котрі можуть бути спричинені неналежним виконанням Відповідачем свого зобов'язання по Договору.

Колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що виходячи із принципу розумності і співрозмірності, розмір штрафних санкцій нарахованих Позивачем, що значно перевищують суму заборгованості, дане є підставою для зменшення розміру нарахованої пені до 2 464 грн. 40 коп. (на 50 %).

Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє позов Позивача в частині стягнення пені в розмірі 2 464 грн. 40 коп., в задоволенні 2 464 грн. 40 коп. пені суд відмовляє. Відповідно приймаючи таке рішення, Рівненський апеляційний господарський суд змінює судове рішення першої інстанції в цій частині.

Водночас, крім суми основного боргу Позивач просив стягнути з Відповідача тридцять відсотків річних в розмірі 3 168 грн. 40 коп..

Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 11.5 Договору, у разі прострочення виконання покупцем грошових зобов'язань за даним договором покупець сплачує постачальнику за неправомірне користування чужими коштами 30 % річних від суми заборгованості.

Таким чином, пунктом 11.5 Договору сторони збільшили розмір відсотків річних у разі прострочення боржником грошового зобов'язання.

Як вказано вище у даній судовій постанові, Відповідачем свої зобов'язання по Договору виконав частково, внаслідок чого у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем за отриманий товар в сумі 60 933 грн. 33 коп..

На підставі пункту 11.5 Договору, Позивач нарахував до стягнення з Відповідача 30 % річних, згідно даних видаткових накладних.

Дослідивши розрахунок річних (а.с. 4), що доданий до позовної заяви Рівненський апеляційний господарський суд погоджується з вірністю проведеного розрахунку і, відповідно, задовольняє позовні вимоги в цій частині та стягує з Відповідача на користь Позивача тридцять відсотки річних в розмірі 3 168 грн. 40 коп..

Відповідно приймаючи таке рішення Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Що ж стосується 15 989 грн. 38 коп. збитків, заявлених Позивачем в позовній заяві, то Рівненський апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6.4 Договору, у випадку прострочення оплати товару більше 30 календарних днів Відповідач відшкодовує Позивачу нанесені цим збитки (втрачену вигоду), що становлять 20 % від суми заборгованості.

За приписами частини 1 статті 224 Господарського кодексу України та частини 1 статті 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

При цьому, колегія суддів проаналізувавши зазначені правові норми, котрі направленні на регулювання збитків в площинні пункту 6.4 Договору, котрим передбачено порядок стягнення збитків та правовідносин сторін, не вбачає правових підстав для застосування зазначених статтей Господарського кодексу саме для стягнення з Відповідача збитків в порядку передбаченому пунктом 6.4 Договору. Так як зазначені в пункті 6.4 Договору збитки по своїй правовій природі відповідно до зазначеного виду відповідальності по своїй правовій сутті відноситься саме до штрафу, а тому колегія суддів розглядає дану вимогу Позивача саме в правовому полі застосування штрафу та на підставі діючого законодавства України, котре направлено на регулювання порядку стягнення штрафу.

Згідно статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У відповідності до частин 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно пункту 1 статті 230 Господарського кодексу України: штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нормами пункту 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено: у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором; при цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 2 інформаційного листа ВГСУ В«Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2011 року N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів"В»від 13 липня 2012 року №01-06/908/2012 одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду України від 9 квітня 2012 року № 20/246-08.

Приписами пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що: господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що: розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З огляду на усе вищеописане колегія суду констатує, що аналіз пункту 6.4 Договору в розрізі з нормами законодавства України свідчать про те, що визначені у Договорі збитки за своєю правовою природою є саме штрафом.

При цьому, дослідивши розрахунок суми збитків (штрафу), колегія суду погоджується з його вірністю.

Відповідно, апеляційний господарський суд зауважує, що без урахування поданого клопотання про зменшення суми штрафних санкцій збитки (штраф) підлагали б до задоволення в розмірі 15 989 грн. 38 коп..

Водночас, як вказано вище Відповідач подав клопотання про зменшення штрафних санкцій.

Колегія суду констатує, що розглядаючи питання про стягнення сум штрафу, взято до уваги такі обставини: причини неналежного виконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, добровільного усунення винною стороною порушення (сплата усієї суми боргу) та його наслідків, майновий стан сторін (а.с. 148-152), які беруть участь у зобов'язанні, а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Проаналізувавши докази наявні в матеріалах справи, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку (з урахуванням обставин, наведених апеляційни господарським судом вище у постанові при зменшенні пені), що виходячи із принципу розумності і співрозмірності, є можливим у даному випадку зменшити розмір нарахованого штрафу (збитків).

При цьому, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що усе вищеописане у даній судовій постанові є підставою для зменшення розміру нарахованого штрафу до 7 994 грн. 69 коп. (на 50 %).

Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє позов Позивача в частині стягнення штрафу (збитків) в розмірі 7 994 грн. 69 коп., в задоволенні 7 994 грн. 69 коп. штрафу (збитків за визначенням самого ж Позивача) суд відмовляє. Відповідно приймаючи таке рішення, Рівненський апеляційний господарський суд змінює судове рішення першої інстанції в цій частині.

Рівненський апеляційний господарський суд наголошує на тому, що за змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що Відповідачем зроблено не було.

Відповідно до статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

В силу вказаної норми зміна рішення може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір судового збору, що підлягає стягненню, тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рішенні головного висновку місцевого господарського суду щодо прав та обов'язків Позивача та Відповідача у спірних правовідносинах.

З огляду на усе вказане вище апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід задоволити частково, змінивши при цьому оскаржуване рішення в частині стягнення пені та збитків у вищезазначених сумах в даній судовій постанові.

Судові витрати, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем з огляду на доведення спору в зв'язку із несвоєчасною сплатою боргу до суду з вини Відповідача (що останній опосередковано визнав, сплативши суму боргу визначену в оспорюваному судом рішенні після його винесення).

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 підприємства "Демидівське виробничо-заготівельно-торгове підприємство" - задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 28 травня 2015 року в справі № 918/333/15 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

"1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_4 підприємства "Демидівське виробничо-заготівельно-торгове підприємство" (35200, Рівненська область, Демидівський район, смт. Демидівка, вул. Кооперативна, 46, код ЄДРПОУ 30925654) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Міжрегіональні ресурси" (45200, Волинська область, місто Ківерці, вулиця Шевченка, 35, код ЄДРПОУ 35184264) - 60 933 грн. 33 коп. суми основного боргу, 2 464 грн. 40 коп. пені, 3 168 грн. 40 коп. річних, 7 994 грн. 69 коп. збитків та 1 827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви.

3. В решті позову щодо стягнення 2 464 грн. 40 коп. пені та 7 994 грн. 69 коп. збитків - відмовити."

3. Доручити господарському суду Рівненської області видати відповідний наказ.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

6. Справу № 918/333/15 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.