Постанова

від 28.09.2009 по справі 2а-970/08

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П

О С Т А Н О В А

Іменем

УКРАЇНИ

28 вересня

2009 року                                                                 

Справа № 2а-970/08

Дніпропетровський

апеляційний адміністративний суд у складі колегії

головуючий

суддя       Юхименко О.В.,

суддя                              Мірошниченко М.В.,

суддя                              Проценко О.А.,

при

секретарі              Дегтярьові Д.В.,

розглянувши

у відкритому судовому засіданні                 

апеляційну

скаргу      Дніпропетровського обласного відділення

                                       Фонду

соціального захисту інвалідів,

на постанову

              Дніпропетровського окружного

адміністративного суду

у справі                        №  2а-970/08

за

позовом                     Дніпропетровського обласного відділення

                                       Фонду

соціального захисту інвалідів,

                                           вул.

Чкалова, 11, м. Дніпропетровськ, 49029;

до

відповідача             Товариства з обмеженою відповідальністю

«Автомісія»,

                                           вул.

Героїв Сталінграду, 122, м. Дніпропетровськ, 49033;

про                                   стягнення 50.469,94 грн.,

встановили:  Дніпропетровським обласним відділенням Фонду

соціального захисту інвалідів подано позов до Товариства з обмеженою

відповідальністю «Автомісія» про стягнення 50.469,94 грн.

адміністративно-господарських санкцій за нестворені в 2006 році робочі місця

для інвалідів.

Дніпропетровський

окружний адміністративний суд (суддя Шлай А.В.) своєю постановою від 10.06.2008

року у справі № 2а-970/08 в задоволені адміністративного позову відмовив.

Рішення суду

мотивоване тим, що Відповідачем протягом 2006р. щомісяця надавалися до центру

зайнятості звіти про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках

інвалідах. За відсутності направлених для працевлаштування інвалідів

застосування адміністративно-господарських санкцій є неправильним.  

Не

погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, у поданій апеляційній скарзі

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів,

Позивач, вказує на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи,

порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення

справи.

Виконанням нормативу

робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою статті 19 Закону

України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня

1991 року N 875-XII, вважається працевлаштування інвалідів, для яких це місце

роботи є основним. З огляду на приписи статті 20 цього Закону підприємства,

установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів

менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку

сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів санкції,

сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на

відповідному підприємстві, за кожне робоче місце, призначене для

працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.    

Факт

інформування центру зайнятості шляхом подання звітів за формою 3-ПН вказує лише

про належне виконання вимог законодавства про зайнятість населення.

При цьому,

сплата зазначених санкцій не ставиться в залежність від того, чи вживав

роботодавець необхідних, передбачених законодавством заходів, щодо

працевлаштування інвалідів.

Просить

постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду скасувати та

ухвалити нове рішення. Позов задовольнити.

Дніпропетровське

обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, Позивач, процесуальним

правом на участь представника в судовому засіданні не скористався. Про дату,

час, та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому порядку.

Товариство з

обмеженою відповідальністю «Автомісія», Відповідач, скаргу оспорив. В запереченнях

на апеляційну скаргу вказує на те, що суд першої інстанції правильно встановив

обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і

процесуального права.  

Підставою

господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, стаття

218 Господарського кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері

господарювання.

Нормами

чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів на підприємства

покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для

працевлаштування інвалідів та інформування органів, що здійснюють

працевлаштування, про наявні вакансії.

Відповідачем

протягом 2006р. щомісяця надавалися до центру зайнятості звіти про наявність

вільних робочих місць та потребу в працівниках інвалідах. Таким чином,

Відповідач вживав необхідних заходів для недопущення господарського

правопорушення та застосування юридичної відповідальності у вигляді

адміністративно-господарських санкцій. За відсутності направлених для

працевлаштування інвалідів застосування адміністративно-господарських санкцій є

неправильним.

Розпорядженням

голови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2009р.

№ 675 справу передано для розгляду колегії у складі - головуючий суддя Юхименко

О.В., суддів Проценко О.А., Мірошниченко М.В.

Судовий

розгляд адміністративної справи здійснювався з повним фіксуванням судового

засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу «Камертон».

Сутність

спору:  За даними «Звіту про зайнятість і

працевлаштування інвалідів за 2006 рік» Форма № 10-ПІ річна:

середньооблікова

чисельність штатних працівників облікового складу на підприємстві в 2006р.

становила 109 осіб;

кількість

робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів,

відповідно до 4% нормативу - 4 особи;

середньооблікова

чисельність інвалідів, які працювали на підприємстві - 1 особа.

Середньорічна

заробітна плата штатного працівника 15.506,42 грн.

Стягнення

50.469,94 грн. адміністративно-господарських санкцій за нестворені у 2006р. робочі

місця для інвалідів, у тому числі 3.950,68 грн. пені, розрахованої за період з

16.04.2007р. по 23.01.2008р. включно, стало предметом судового позову.

Колегія

суддів, заслухавши представників Сторін, проаналізувавши на підставі фактичних

обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і

процесуального права при винесені оскарженої постанови, знаходить апеляційну

скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту

інвалідів такою, що підлягає задоволенню.

Так,

підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських

відносин, відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, є вчинене

ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник

господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання

господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської

діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх  залежних від нього заходів для недопущення

господарського правопорушення.

Відповідно ж

до вимог статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів

в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII, чим обґрунтовує свої вимоги

заявник апеляційної скарги, підприємства, установи, організації <…> де

середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено

нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним

відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські

санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на

відповідному підприємстві, установі, організації.

Виконанням

нормативу робочих місць у кількості, стаття 19 цього Закону, визначеній згідно

з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством,

установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських

організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю,

інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Дійсно, в

силу статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в

Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII Державна служба зайнятості здійснює

пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда

кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Водночас,

згідно до статті 18 цього Закону, забезпечення прав інвалідів на

працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання

роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств,

установ, організацій чи  до

державної служби зайнятості.

Підприємства,

установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю,

зобов'язані виділяти та 

створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі

спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням

індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні

гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі

зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і

звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та

працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів

України.

Крім того,

за змістом Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування

інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня

1995 р. N 314, яка втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів

України від 31 січня 2007 року N 70, працевлаштування інвалідів здійснювалось

державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних

депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану

здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до

висновків МСЕК.

Робочим

місцем інваліда може бути звичайне робоче місце та спеціалізоване робоче місце

інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає

встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,

атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК,

органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в

дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Підприємства

розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до

колективного договору, інформують центри зайнятості (!), місцеві органи

соціального захисту населення (!) та відділення Фонду соціального захисту

інвалідів (!) про створення (пристосування ) робочих місць для працевлаштування

інвалідів.

Отже, за

наведених приписів, тільки надання до центру зайнятості звітів про наявність

вільних робочих місць та потребу в працівниках інвалідах не можна вважати

вжиттям усіх необхідних та достатніх заходів для недопущення господарського

правопорушення та, відповідно, для незастосування юридичної відповідальності у

вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Крім того,

згідно з п. 12 цього Положення про робоче місце інваліда і про порядок

працевлаштування інвалідів, Державна служба зайнятості:  

веде облік

інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні;

веде облік

робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди

<…>

Такого

(створення, наприклад, постійно діючої комісії для підбору, створення та

проведення атестації робочих місць,) заявником апеляційної скарги не

доводиться, матеріалами справи не підтверджується.  

З огляду на

це, колегія суддів, не маючи спеціальних знань, вважає за можливе поставити під

сумнів можливість використання праці інваліда в якості водія, як то зазначено в

звітності Відповідача ф. № 3-ПН.

Підприємства,

установи, організації <…> де середньооблікова чисельність працюючих

інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним

відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські

санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на

відповідному підприємстві.

Отже, вимоги

про стягнення 46.519,26 грн. адміністративно-господарських санкцій за

нестворені в 2006 році робочі місця для інвалідів слід визнати обґрунтованими.

Недоведеність

обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає

встановленими, є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та

ухвалення нового рішення.

Порушення

термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою

нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової

ставки Національного банку України, що діяла   на момент сплати , нарахованої на

повну суму недоїмки за весь її строк.

На дату

звернення з адміністративним позовом відсутня розрахункова величина для

нарахування, а, відтак, і стягнення суми пені.   

Керуючись

ст. 195, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства

України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

П

О С Т А Н О В И В

Апеляційну

скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту

інвалідів задовольнити.

Постанову

Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2008р. у справі

№  2а-970/08 скасувати та прийняти нову

постанову суду.

Позов

Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Стягнути з

Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомісія», вул. Героїв Сталінграду,

122, м. Дніпропетровськ, 49033, код за ЄДРПОУ 33907271, на користь

Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,

46.519,26 грн. (сорок шість тисяч п'ятсот дев'ятнадцять грн. 26 коп.)

адміністративно-господарських санкцій за нестворені в 2006 році робочі місця

для інвалідів.

В іншій

частині позову відмовити.

Постанова суду апеляційної

інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга подається

протягом одного місяця з дня складення судового рішення у повному обсязі.

Постанову складено у повному

обсязі 15.10.2009р.

Головуючий суддя                                      

О.В.Юхименко

Суддя                                                           

М.В.Мірошниченко

Суддя                                                            О.А.Проценко