Постанова

від 14.09.2015 по справі 820/6273/15

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

14 вересня 2015 р. Справа № 820/6273/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Нуруллаєва І.С.,

при секретарі судового засідання - Мараєвій О.В.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕКС" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМПЕКС", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0003871501 від 09 червня 2015 року ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо достовірності декларування суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2015 року, за результатами якої складено акт від 26.05.2015 року №2323/20-30-15-01-10/31149603. На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 09.06.2015 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 217326,00 грн, а також штрафні санкції в сумі 54331,50 грн. На думку позивача зазначене податкове повідомлення-рішення є незаконним, протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач у наданих до суду письмових запереченнях зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0003871501 від 09.06.2015 року є цілком законним та обґрунтованим, винесеним відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, посилаючись на письмові заперечення.

Представник позивача в судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІМПЕКС», код 31149603, зареєстровано як суб'єкт господарювання 22.09.2000 року, місцезнаходження юридичної особи: 61145, Харківська область, м. Харків, вул. Космічна, б.14, що підтверджено копією наявного в матеріалах справи свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (а.с. 12).

Позивач перебуває на обліку як платник податків у Державній податковій інспекції у Дзержинському районі м. Харкова ГУМ у Харківській області з 26.09.2000 року за №12291, відповідно до довідки по взяття на облік платника податків (а.с. 14).

Відповідно до свідоцтва №200152460 НБ№443576 про реєстрацію платника податку на додану вартість виданого ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області позивач є платником податку на додану вартість (а.с. 15).

Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМПЕКС» відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України здійснюються такі види діяльності за КВЕД-2010 як: 46.21 оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.19 діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 46.33 оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; 46.71 оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 46.75 оптова торгівля хімічними продуктами; 46.90 неспеціалізована оптова торгівля (а.с. 13).

Судом встановлено, що ТОВ «ІМПЕКС» подано до контролюючого органу 19.02.2015 року податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2015 року, якою позивач задекларував податок на додану вартість до бюджетного відшкодування у зв'язку з здійснення експорту товарів.

Фахівцями Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на підставі наказу від 24.04.2015 року №919 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПЕКС», код ЄДРПОУ 31149603 (а.с. 20), проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 26.05.2015 року №2323/20-30-15-01-10/31149603 про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ТОВ «ІМПЕКС» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2015 року (а.с. 21-29).

Відповідно до висновків зазначеного акту перевірки від 26.05.2015 року №2323/20-30-15-01-10/31149603 контролюючим органом встановлено порушення ТОВ «ІМПЕКС» п. 200.4 ст.200 Податкового кодексу України, а саме завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2015 року на 217326,00 грн та на порушення вимог п. 198.1 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України ТОВ «ІМПЕКС» безпідставно віднесено до складу податкового кредиту за січень 2015 року податок на додану вартість в сумі 217326,00 грн.

На підставі висновків акту від 26.05.2015 року №2323/20-30-15-01-10/31149603 контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0003871501 від 09.06.2015 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за податковою декларацією №9043431797 від 19.03.2015 року за звітний період лютий 2015 року у розмірі 217326,00 грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 54331,50 грн (а.с. 30).

Відповідач у наданих до суду письмових запереченнях проти адміністративного позову зазначив, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок викладений у акті перевірки від 26.05.2015 року №2323/20-30-15-01-10/31149603 щодо встановлених відносин ТОВ «ІМПЕКС» та ТОВ «Схід Промсервіс». Так під час проведення перевірки з метою здійснення походження придбаного товару, направлено зустрічні звірки по ланцюгам постачання. За результатами та на підставі довідки №61/20-31-22-03-07/37189044 від 15.05.2015 року про проведення зустрічної звірки ТОВ «Схід Промсервіс» з питань підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «ІМПЕКС» за період січень 2015 року встановлено, що контрагент позивача є посередником, а відвантажені на адресу позивача товари придбані у ПП «Біскай». Контролюючим органом отримано відповідь ві 15.05.2015 року №1020/7/05-14-22-13-2 про неможливість проведення зустрічної звірки з причин проведення бойових дій у зоні АТО.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного податкового повідомлення - рішення на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд встановив наступне.

Судом з матеріалів справи встановлено, що позивач у перевіряємий період мав господарські відносини з ТОВ «Схід Промсервіс».

Товариство з обмеженою відповідальністю «Схід Промсервіс», код 37189044, зареєстровано як суб'єкт господарювання 04.10.2010 року, місце знаходження: 61003, Харківська область, м. Харків, вул. Короленка, буд. 23, що підтверджено наявним в матеріалах справи свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (а.с. 145).

Контрагент позивача є платником податку на додану вартість, що встановлено за наявною в матеріалах справи копією свідоцтва №100306879 НБ №430458, виданого ДПІ у Київському районі м. Харкова 25.10.2010 року (а.с. 146). За видами діяльності КВЕД-2010 ТОВ «Схід Промсервіс» зареєстровано: 46.75 оптова торгівля хімічними продуктами; 46.12 діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами; 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; 49.41 вантажний автомобільний транспорт; 64.99 надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), н.в.і.у., відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 147-148).

Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Схід Промсервіс» (продавець) та ТОВ «ІМПЕКС» (покупець) укладено договір №01-2015 від 15.01.2015 року (а.с. 51-54).

Відповідно до умов зазначеного договору продавець зобов'язується передати у власність товар в асортименті та кількості, визначених договором, а покупець зобов'язується прийняти даний товар та сплатити за нього визначену договором грошову суму (вартість). Асортимент, кількість, вартість одиниці товару та загальну сума угоди, визначаються в додатках, що є невід'ємною частиною договору. Розділом 2 договору визначено ціну та якість товару. Розділом 6 договору визначено порядок відвантаження, а саме: товар відвантажується на адресу покупця автомобільним транспортом на склад ТОВ «ІМПЕКС», що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Жовтневої революції, 99, корп.15 склад 50. Через перевізника продавець передає покупцю наступні документи: товарну накладну, договір, у випадку, якщо це перша поставка, додаток до договору. Розділом 10 встановлено строк дії договору та встановлено, що договір діє 12 місяців з моменту його підписання.

Суд зазначає, що про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності, транспортних засобів. Досліджуючи питання реальності зазначених операцій з поставки товару судом встановлено наступне.

На виконання зазначеного договору сторонами підписано специфікацію №1 із зазначенням назви, кількості та ціни товару на суму 80260,80 грн, з врахуванням НДС в розмірі 13376,80 грн (а.с. 55) та специфікацію №2 із зазначенням назви, кількості та ціни товару на суму 1223694,00 грн з врахуванням НДС в розмірі 203949,00 грн (.с. 56-57).

Реальність виконання умов укладеного договору підтверджується залученими до матеріалів справи документами первинного та бухгалтерського обліку, а саме: видатковими накладними №1 від 29.01.2015 року, №2 від 30.01.2015 року.

Перевезення товару здійснювалось в межах м. Харкова зі складу ТОВ «Схід Промсервіс» на склад позивача перевізником ФОП ОСОБА_2 Таким чином факт перевезення товару, тобто реальність господарських операцій за ознакою наявності фізичного переміщення товару за договором №01-2015 від 15.01.2015 року підтверджується приєднаними до справи документами первинного обліку, а саме актом №1/1 від 30.01.2015 року приймання робіт (надання послуг), рахунком-фактурою №СФ-0000001 від 30.01.2015 року на суму 1600,00 грн, платіжним дорученням про сплату послуг ФОП ОСОБА_2 №353 від 26.02.2015 року, товарно-транспортними накладними: №Р1 від 29.01.2015 року; №Р2 від 30.01.2015 року.

У матеріалах справи наявні виписані контрагентом позивача, ТОВ «Схід Промсервіс», податкові накладні на виконання договору №01-2015 від 15.01.2015 року №1 від 29.01.2015 року, № 2 від 30.01.2015 року.

Судом встановлено, що податкові накладні, виписані ТОВ «Схід Промсервіс», відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України.

До суду надані платіжні доручення: №332 від 05.02.2015 року; №341 від 16.02.2015 року; №344 від 17.02.2015 року.

Суд зазначає, що приєднані до справи платіжні доручення засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на користь ТОВ «Схід Промсервіс», що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату послуг визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Товар отримувався директором позивача ОСОБА_3, який був присутнім на складі продавця, на підставі довіреності №1 від 29.01.2015 року (а.с. 182). Окрім того, представником позивача на підтвердження зазначеної обставини надано до матеріалів справи журнал реєстрації довіреностей з 01.01.2015 року (а.с. 183-185).

На підтвердження правомірності використання та наявності у позивача складських приміщень для зберігання придбаного за договором №01-2015 від 15.01.2015 року товару до матеріалів справи долучено договір оренди №0111/14 від 01.11.2014 року з ТОВ «МЕТАЛГРУПХАРКІВ» (а.с. 77-78). Відповідно до умов зазначеного договору ТОВ «МЕТАЛГРУПХАРКІВ» (орендодавець) передає, а ТОВ «ІМПЕКС» (орендатор) приймає в оренду складські площі, необхідні орендатору для самостійного здійснення господарської та виробничої діяльності згідно з актом прийому-передачі. Орендована площа розташована за адресою: м. Харків, вул. Жовтневої революції, 99, корп.15. На виконання зазначеного договору підписано акт приймання-передачі орендованого приміщення від 01.11.2014 року (а.с. 79).

Оцінивши зазначений правочин за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірний правочин укладений між правоздатними та дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечить закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті.

Таким чином, даний договір визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочинну в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України. Суд також зазначає, що згідно ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.2 ст.180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Представником позивача під час судового розгляду справи надано пояснення та долучено до матеріалів справи докази на підтвердження подальшої реалізації придбаного товару від ТОВ «Схід Промсервіс» за міжнародними контрактами з SHIMA IMPEX TRAIDING LTD № 7 від 19.01.2015 року та №3 від 29.01.2015 року за базисом поставки - DАР (поставка в місці призначення) склад вантажоотримувача Республіка Казахстан Павлоградська область м. Аксу-2 автотранспортом згідно ІНКОТЕРМС 2010. Також представником позивача повідомлено суд, що транспортування упакованого товару до місця призначення сплачено позивачем. Перевезення здійснювалось ТОВ «Альфа ОСОБА_4» на підставі договору № 01/04-02-15 від 04.02.2015, про фактичне транспортних послуг свідчать акти приймання-передачі. За міжнародні транспортні послуги було сплачено 60000 грн. Транспортування товару до складу АТ «Євроазіатська енергетична корпорація» з проходженням по маршруту доводиться СМР (товарно-транспортна накладна міжнародного зразку) №448830 зі штампами вантажоотримувача. Після прийняття товару на складі вантажоодержувачу складалися акти приймання-передачі товару від ТОВ «ІМПЕКС» до Компанії SHIMA IMPEX TRAIDING LTD. Оплата за поставлений товар проводилась грошовими коштами у безготівковій формі на розрахунковий рахунок ТОВ «ІМПЕКС» іноземною валютою, визначеною контрактом, в строк, передбачений контрактом - 45 днів після доставки товару до пункту призначення. Про вивезення товару за межі України складені вантажні митні декларації в електронній формі від 13.02.2015.

Суд зазначає, що про фактичне виконання умов договору свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" і п.2.4. ст.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Суд зазначає, що про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Відповідно до статей 11, 71 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст. 71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів. Суд зазначає, що приєднані до справи документи, засвідчують факт виконання позивачем своїх обов'язків за спірними зобов'язаннями.

Таким чином, надаючи оцінку всім наявним в матеріалах справи договорам, видатковим накладним, актам приймання-передачі товару, товарно-транспортним накладним, актам здачі-прийняття робіт (надання послуг) та іншим первинним документам, якими позивач доводить перед судом реальність здійснення господарських операцій, суд, досліджуючи їх, встановлює наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку ТОВ «ІМПЕКС» та його контрагента, на підставі яких позивачем були сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до ст. 14.1.156 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з ст. 198.3. Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до ст.198.6. Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 198.2 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, позивачем виконані всі умови для формування податкового кредиту. Суд звертає увагу на те, що податкові накладні відповідають вимогам закріпленим в ст.201 Податкового кодексу України.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Щодо посилань податкового органу на наявність підписаних договорів ТОВ «ІМПЕКС» з ВАТ «Турбоатом», виробником придбаної у ТОВ «Схід Промсервіс» продукції, судом встановлено наступне.

Так представником позивача під час судового розгляду справи надано пояснення та зазначено, що наявність укладених договорів з ВАТ «Турбоатом» фактично не мало економічного результату у випадку відносин за міжнародними контрактами позивача з Компанією SHIMA IMPEX TRAIDING LTD, оскільки за договорами №28-5543 від 09.12.2014 року та №28-5562 від 22.12.2014 року між ВАТ «Турбоатом» та ТОВ «ІМПЕКС» встановлено обов'язок позивача надати попередню оплату 50% вартості після укладання договору, інші 50% після виготовлення продукції; поставка продукції здійснюється після її повної оплати; строк поставки - протягом 6 місяців з моменту оплати перших 50% вартості. Тобто умови договорів з виробником є дуже жорсткими.

Судом встановлено, що позивачем надано ВАТ «Турбоатом» авансів на загальну суму 2227653,00 грн у грудні 2014 року, проте постачання товару здійснено у травні 2015 року, експорт наступної партії товару позивачем здійснено 03.06.2015 року.

Щодо посилань у акті перевірки та у письмових запереченнях відповідача на пов'язаність підприємства позивача та його контрагента, а саме: одна й та сама особа займає посаду головного бухгалтера в позивача та ТОВ «Схід Промсервіс», суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 14.1.159 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено визначення та виключний перелік критеріїв, за якими суб'єктів господарювання можна вважати пов'язаними один з одним. Всі такі критерії передбачать наявність у суб'єктів господарювання або одних кінцевих вигодо набувачів, або одного органу управління, тобто осіб які виконують управлінські функції.

У даному випадку мова йде про особу, яка займає посаду головного бухгалтера на підприємстві позивача та його контрагента.

Суд зазначає, що основні обов'язки, які має виконувати головний бухгалтер, визначені п. 7 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV, а також в Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників, який затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 16 лютого 1998 р. № 24.

Відповідно до положень зазначених актів головний бухгалтер має: забезпечувати дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організовувати контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; визначає, формулює, планує, здійснює і координує організацію бухгалтерського обліку господарсько- фінансової діяльності підприємства, здійснює контроль за ефективним використанням матеріальних, трудових : фінансових ресурсів; складає баланс підприємства; здійснює контроль за додержанням порядку оформлення первинних та бухгалтерських документ розрахунків і платіжних зобов'язань, витрачанням фонду оплати праці, встановленням посадових окладів з проведенням інвентаризацій основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, документів, розрахунків, перевірок організації бухгалтерського обліку і звітності, документальних ревізій \ підрозділах підприємства; веде роботу, яка спрямована на забезпечення суворого додержання штатної, фінансової і касове дисципліни, кошторисів адміністративно-господарських та інших витрат, додержання законності списання бухгалтерських балансів дебіторської заборгованості, недостач та інших втрат, стежить за зберіганням бухгалтерських документів, оформленням і здаванням їх за встановленим порядком до архіву; забезпечує на основі даних первинних документів і бухгалтерських записів своєчасне складання бухгалтерської та податкової звітності, подання її за встановленим порядком відповідним органам.

З врахуванням вище зазначеного суд приходить до висновку, головний бухгалтер не відноситься до керівників підприємств, що приймають безпосередні управлінські рішення - він не визначає напрямки діяльності юридичної особи та не здійснює безпосереднє керівництво господарською діяльністю, не уповноважений на укладання (підписання договорів або здійснення делегованих повноважень органу управління, т.ін.).

Разом з тим, у ході судового розгляду судом встановлено, що висновки податкового органу щодо нереальності правочину ґрунтуються на наявній податковій інформації стосовно постачальника 2 ланцюга ПП «Біскай», а саме довідки від 15.05.2015 року №1020/7/05-14-22-13-2 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Біскай» з причин проведення боових дій в зоні АТО.

Суд зазначає, що законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Юридична відповідальність кожного платника податків, відповідно до ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Така ж позиція узгоджується із позицією Верховного суду України викладену в постановах №10/21 від 02.03.2010 року, №09/05 від 13.01.2009 року, №08/28 від 12.02.2008 року, а також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, з досліджених в судовому засіданні письмових доказів, пояснень представників сторін, судом встановлено відсутність порушень в діях позивача при формуванні податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Схід Промсервіс» за перевіряємий період.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що відповідач не надав належних доказів правомірності висновків акту перевірки та винесення оскаржуваного податкового повідомленння-рішення, оскільки, факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді справи.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд звертає увагу на те, що будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0003871501 від 09 червня 2015 року винесено з порушенням норм чинного законодавства та підлягає скасуванню, як таке що прийнято з порушенням ч.3 ст.2 КАС України, а позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕКС" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0003871501 від 09 червня 2015 року ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕКС" (код ЄДРПОУ 31149603) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн 70 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 21.09.2015 року.

Суддя Нуруллаєв І.С.