Ухвала

від 11.04.2017 по справі 820/6273/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

Іменем України

11.04.2017 м. Київ № К/800/23561/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Бухтіярової І.О., Голубєвої Г.К., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргуЦентральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 14.09.2015 та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016 у справі №820/6273/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Імпекс доЦентральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області провизнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2015 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016, позовні вимоги задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення №0003871501 від 09.06.2015 ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМПЕКС" відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України здійснюються такі види діяльності за КВЕД-2010 як: 46.21 оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.19 діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 46.33 оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; 46.71 оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 46.75 оптова торгівля хімічними продуктами; 46.90 неспеціалізована оптова торгівля.

ТОВ "ІМПЕКС" подано до контролюючого органу 19.02.2015 податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2015 року, якою позивач задекларував податок на додану вартість до бюджетного відшкодування у зв'язку з здійснення експорту товарів.

ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на підставі наказу від 24.04.2015 №919 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "ІМПЕКС", код ЄДРПОУ 31149603, проведено перевірку позивача. Результати перевірки оформлені актом від 26.05.2015 №2323/20-30-15-01-10/31149603, висновками якого встановлено порушення ТОВ "ІМПЕКС" приписів: п. 200.4 ст.200 ПК України, а саме: завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2015 року на 217326,00 грн. та порушення вимог п. 198.1 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого ТОВ "ІМПЕКС" безпідставно віднесено до складу податкового кредиту за січень 2015 року податок на додану вартість в сумі 217326,00 грн.

Виявлене порушення відповідач пов'язує з недоведеністю реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Схід Промсервіс", оскільки вказаний контрагент позивача є посередником, а відвантажені на адресу позивача товари придбані у ПП "Біскай", який не є виробником експортованої продукції.

На підставі висновків акту перевірки від 26.05.2015 №2323/20-30-15-01-10/31149603 контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0003871501 від 09.06.2015, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за податковою декларацією №9043431797 від 19.03.2015 за звітний період лютий 2015 року у розмірі 217326,00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 54331,50 грн..

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій позивача з ТОВ "Схід Промсервіс" підтверджується первинними документами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ "Схід Промсервіс" при виконанні договору №01-2015 від 15.01.2015, предметом якого є придбання товару позивачем, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, специфікаціями на товар, довіреностями, журналом реєстрації довіреностей. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Розділом 6 названого договору визначено порядок відвантаження, а саме: товар відвантажується на адресу покупця автомобільним транспортом на склад ТОВ "ІМПЕКС", що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Жовтневої революції, 99, корп.15 склад 50. Через перевізника продавець передає покупцю наступні документи: товарну накладну, договір, у випадку, якщо це перша поставка, додаток до договору.

Перевезення товару здійснювалось в межах м. Харкова зі складу ТОВ "Схід Промсервіс" на склад позивача перевізником ФОП ОСОБА_1, що також підтверджується договором №01-2015 від 15.01.2015, актом приймання робіт (надання послуг) №1/1 від 30.01.2015, рахунком-фактурою №СФ-0000001 від 30.01.2015, платіжним дорученням, товарно-транспортними накладними.

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаного у контрагента товару, суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію укладеного з ним договору, також встановили, що придбаний у контрагента товар в подальшому реалізовано за міжнародними контрактами з SHIMA IMPEX TRAIDING LTD № 7 від 19.01.2015 та №3 від 29.01.2015 за базисом поставки - DАР (поставка в місці призначення) склад вантажоотримувача Республіка Казахстан Павлоградська область м. Аксу-2 автотранспортом згідно ІНКОТЕРМС 2010.

Транспортування упакованого товару до місця призначення сплачено позивачем. Перевезення здійснювалось ТОВ "Альфа Транс Авто" на підставі договору № 01/04-02-15 від 04.02.2015, про фактичне транспортних послуг свідчать акти приймання-передачі. Транспортування товару до складу АТ "Євроазіатська енергетична корпорація" з проходженням по маршруту доводиться СМР (товарно-транспортна накладна міжнародного зразку) №448830 зі штампами вантажоотримувача. Після прийняття товару на складі вантажоодержувачу складалися акти приймання-передачі товару від ТОВ "ІМПЕКС" до Компанії SHIMA IMPEX TRAIDING LTD. Оплата за поставлений товар проводилась грошовими коштами у безготівковій формі на розрахунковий рахунок ТОВ "ІМПЕКС" іноземною валютою, визначеною контрактом, в строк, передбачений контрактом - 45 днів після доставки товару до пункту призначення. Про вивезення товару за межі України складені вантажні митні декларації в електронній формі від 13.02.2015.

Поруч з цим, враховуючи доводи податкового органу про відсутність ділової мети при укладанні договору купівлі-продажу із ТОВ "Схід Промсервіс", а не лише з виробником продукції - ВАТ "Турбоатом", суди об'єктивно взяли до уваги жорсткість умов договорів з виробником.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Статтею 200 Податкового кодексу України регламентовано порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню).

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У відповідності до положень пунктів 200.2 та 200.3 статті 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі, розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

На підставі пункту 200.6 ст.200 Податкового кодексу України платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

Відтак, враховуючи вимоги вищенаведених норм, платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань, що виникли протягом наступних звітних періодів, проте, за умови дотримання встановленого законодавцем застереження про те, що передумовою цього є обов'язкове декларування суми бюджетного відшкодування, фактично сплаченої у попередніх податкових періодах.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту на підставі виданих контрагентом податкових накладних, який на час здійснення господарських операцій був зареєстрований у встановленому законодавством порядку, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, відтак суди дійшли правильного висновку про неправомірність зменшення позивачу заявленої до відшкодування суми ПДВ.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді І.О.Бухтіярова Г.К.Голубєва