Постанова

від 13.05.2013 по справі 5011-6/17707-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2013 р. Справа№ 5011-6/17707-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондес Л.О.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Смолякова В.Ю. - представник, дов. б/н від 08.10.2012;

від відповідача: Жуков М.О. - представник, дов. № 3-12/2012 від 25.12.2012;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Данфосс ТОВ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2013

у справі № 5011-6/17707-2012 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоенергомонтаж"

до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Данфосс ТОВ"

про стягнення 88 716,38 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 розгляд апеляційної скарги у справі № 5011-6/17707-2012 відкладено на 13.05.2013.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2013 у справі № 5011-6/17707-2012 позов задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 88 716,38 грн., 1774,33 грн. судового збору.

Рішення мотивовано тим, що оскільки наявні документи (платіжне доручення та рахунок) не містить даних про строк поставки, підлягають застосуванню правила ч.2 ст.530 ЦК України; суд вважає не доведеними позивачем факти надсилання 13.06.2012 вимоги № 1 та вимоги № 3 від 02.10.2012 щодо постачання товару, а матеріалами справи підтверджується надсилання позивачем вимоги № 2 від 17.07.2012 про поставку регулятора AVA PN 25; саме документ з назвою: "Вимога № 2" було отримано відповідачем, а не з назвою: "Вимога", як стверджує відповідач, отже, з 17.07.2012 у відповідача виник обов'язок з поставки регулятора AVA PN 25; відповідачем регулятор поставлено не було.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2013 у справі № 5011-6/17707-2012 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, порушення норм матеріального права і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовані наступними доводами.

Скаржник посилається на те, що за відсутності порушення продавцем строку передачі товару покупцю, останній не має права вимагати повернення здійсненої ним суми попередньої оплати, проте відповідач не одержував жодної вимоги позивача про виконання відповідачем обов'язку з передачі товару позивачу; отримані відповідачем вимоги № 1 від 13.06.2012 та № 2 від 17.07.2012 стосуються лише повернення сплачених грошових коштів, у зв'язку з втратою інтересу до оплаченого товару; строк передачі товарі досі не встановлений.

На думку скаржника, судом першої інстанції не враховано вимоги ст.ст.525, 530, 663, 693 ЦК України, внаслідок чого прийнято рішення, яким задоволена вимога позивача про розірвання договору в односторонньому порядку за відсутності будь-яких підстав для цього.

Як стверджує скаржник, позивачем подано до суду копії вимог № 1 від 13.06.2012 та № 2 від 17.07.2012, що містять інший текст ніж ті, що насправді були надіслані відповідачеві та одержані останнім; поведінка позивача з листопада 2011р. свідчить про бажання позивача розірвати договір в односторонньому порядку та повернути сплачені кошти, а відповідач неодноразово заявляв, що готовий передати товар позивачеві після погодження сторонами строку його передачі у встановлений строк за умови звернення позивачем за одержанням товару за місцезнаходженням відповідача згідно із Правилами Інкотермс EXW.

На думку скаржника, суд без достатніх підстав вирішив, що відповідачеві направлялася саме вимога № 2 від 17.07.2012 про поставку товару, яка була надана суду позивачем; скаржник висловлює сумнів, що в силу великої завантаженості працівників пошти, останніми дотримуються положення п.61 Правил надання послуг поштового зв'язку та посилається на незазначення судом підстав не прийняття в якості доказу вимогу № 2 від 17.07.2012 про повернення коштів, що була надана суду відповідачем; протягом 2012р. відповідач будь-яких інших вимог від позивача не отримував, що підтверджується журналом реєстрації вхідної кореспонденції.

У письмових додаткових поясненнях від 29.04.2013 відповідач, зокрема, посилається на те, що за результатами розгляду господарської справи № 57/18, яка була порушена за ідентичними з даною справою позовними вимогами, позивачу було відмовлено в позові; ст.А.7 Інкотермсу термін EXW "франко-завод" передбачає надання продавцем повідомлення покупцю про час (не дату, день чи період поставки) надання товару у розпорядження покупця в межах погодженого сторонами періоду поставки (в межах погодженої сторонами дати поставки/дня поставки), при цьому період поставки (дата поставки/день поставки), з урахуванням положень ч.2 ст.530, ч.1 ст.663 ЦК України, погоджується сторонами.

У письмовому запереченні на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скаржника, посилаючись, зокрема, на те, що ним подано до суду докази про направлення на адресу відповідача трьох вимог про здійснення поставки оплаченого товару: № 1 від 13.06.2012, № 2 від 17.07.2012, № 3 від 02.10.2012, але відповідач фактично раз за разом безпідставно відмовлявся виконувати зобов'язання щодо передачі оплаченого товару, тому в силу положень ст.530 ЦК України є всі підстави констатувати порушення відповідачем строку виконання зобов'язання щодо передачі позивачу оплаченого ним товару; надані до суду відповідачем копії вимог схожі на ті, які направлялися відповідачу ще в 2011р. після того, як відповідач неправомірно зарахував платіж за товар в рахунок нібито наявної заборгованості позивача перед відповідачем по інших договірних зобов'язаннях; відповідач відповідно до Інкотермс EXW п.А.7 жодного разу не направляв позивачу повідомлення щодо часу і місця, коли і де товар буде наданий у розпорядження позивача, навіть після отримання вимог останнього, чим порушив свої зобов'язання перед позивачем щодо здійснення поставки.

Відповідно до ухвали Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 у справі № 5011-6/17707-2012 відповідачем надані документи.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відповідача у письмових поясненнях та відповідача у письмовому запереченні на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем виставлено позивачу рахунок № 8530244855 від 15.09.2011 на здійснення попередньої оплати у розмірі суми з ПДВ - 88 716,38 грн. за регулятор AVA PN 25, постачання якого здійснюється на умовах Інкотермс EXW зі складу в Києві.

Позивачем за платіжним дорученням від 16.09.2011 № 513 перераховано відповідачу суму 88 716,38 грн. із зазначенням у графі: "Призначення платежу":"Оплата за регулятор AVA PN 25 зг.р/ф № 8530244855 від 15.09.11р. У сумі 73 930,32 грн. ПДВ-20% 14 786,06 грн.".

В ч.1 ст.181 ГК України встановлено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Таким чином, виставлення відповідачем рахунку № 8530244855 та оплата його позивачем за платіжним дорученням від 16.09.2011 № 513, свідчать про укладення між сторонами договору купівлі-продажу.

Статтею 193 ГК України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В ст.632 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно із Інкотермс EXW термін "франко-завод" означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т.ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.

Відповідно до ч.1 ст.664 ЦК України товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це; готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

В ч.2 ст.530 ЦК України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як стверджує позивач у позовній заяві, останній направляв відповідачу вимоги про здійснення постачання оплаченого товару, зокрема, 13.06.2012 та 17.07.2012, а 02.10.2012 направив вимогу, у якій запропонував відповідачу або в семиденний строк поставити оплачений товар або повернути позивачу сплачені кошти.

Статтями 99, 101 ГПК України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі; у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи № 5011-6/17707-2012, апеляційна інстанція погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивачем матеріалами справи не доведено факту надсилання 13.06.2012 вимоги № 1 та повідомлення відповідача про поставку товару шляхом надсилання вимоги № 3 від 02.10.2012 з підстав, викладених у рішенні суду першої інстанції, а матеріалами справи підтверджується надсилання позивачем вимоги № 2 від 17.07.2012 про поставку регулятора AVA PN 25 й відповідачем було отримано саме документ з назвою: "Вимога № 2", а не з назвою: "Вимога", як стверджує відповідач.

До матеріалів справи позивачем надано копію вимоги № 2 від 17.07.2012, адресовану відповідачу, у якій позивач повторно вимагає від відповідача виконання обов'язків з поставки оплаченого позивачем регулятора AVA PN 25 у семиденний строк від дня пред'явлення даної вимоги.

Згідно із фіскальним чеком № 8072 та описом вкладення у поштове відправлення, вимога № 2 від 17.07.2012р. була надіслана відповідачу 17.07.2012.

В ч.2 ст.193 ГК України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідачем до матеріалів справи не надано доказів виконання обов'язку договору купівлі-продажу щодо поставки товару, оплаченого позивачем.

В ч.2 ст.693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Доводи апеляційної скарги немає підстав визнати такими, що підтверджені матеріалами справи та такими, що надають підстави для звільнення відповідача від відповідальності, зважаючи на викладене та наступні обставини.

В п.61 Правил надання послуг поштового зв'язку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, встановлено, що у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення, бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках; працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля; один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові; на примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення.

Твердження скаржника про невиконання працівником поштового зв'язку вимоги пункту 61 зазначених Правил щодо перевірки відповідності вкладення поштового відправлення опису вкладення, є довільним припущенням відповідача, не підтвердженим доказами.

Крім того, як вбачається із розділу: "Найменування предметів" опису відправлення від 17.07.2012, у цьому описі зазначено лише один документ: вимога № 2 від 17.07.2012р., отже, перевірка такого відправлення на відповідність опису вкладення, не склала труднощів у працівника поштового зв'язку.

Натомість відповідачем не надано доказів того, що у зазначеному поштовому відправленні від 17.07.2012 ним одержано лист із назвою: "Вимога" без зазначення дати, у тексті якого відсутня вимога про постачання товару. На примірнику цього листа, наданого відповідачем, відсутній штамп або відмітка про номер та дату реєстрації вхідної кореспонденції відповідача, тому невідомо коли відповідачем одержано зазначений лист, а, як свідчать матеріали справи, між сторонами листування тривало з 2011р.

Витяг із журналу реєстрації вхідної кореспонденції не надає відомостей про точний зміст листів та є внутрішнім документом відповідача, тобто зацікавленої особи.

Також немає документу про невідповідність одержаного документу тому, про який вказано в описі вкладення у поштове відправлення у момент його відкривання.

Як вбачається із матеріалів справи, постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2012 рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2012 у справі № 57/18 скасовано та прийнято нове рішення, яким позивачу в позові про стягнення грошових коштів, сплачених в рахунок попередньої оплати за товар у розмірі 88 716,38 грн. відмовлено з тих підстав, що строк поставки товару сторонами не був встановлений, а докази направлення відповідачу листа - вимоги про поставку товару у відповідний строк у матеріалах справи відсутні.

Отже, оскільки у позовній заяві у справі № 5011-6/17707-2012 позивач посилається на вимоги, які були пред'явлені відповідачу після прийняття рішення постановою апеляційної інстанції у справі № 57/18, то відсутні підстави для посилання на висновки згаданої постанови у справі № 5011-6/17707-2012.

Крім того, слід вказати на наступні обставини.

У наданому відповідачем примірнику вищезазначеного листа з назвою: "Вимога", зокрема, зазначено, що підприємство позивача неодноразово направляло на адресу відповідача вимоги щодо здійснення поставки оплаченого товару, які залишились без жодної реакції.

Таким чином, відповідачу з моменту одержання навіть цього листа стало відомо про наявність вимоги позивача поставити товар, тому, у свою чергу, відповідач повинен був проінформувати позивача про готовність товару до передання покупцеві у належному місці, як це передбачено статтею 664 ЦК України.

Також згідно з Інкотермс EXW А.7 продавець зобов'язаний дати покупцю достатнє повідомлення щодо часу і місця, коли і де товар буде наданий у розпорядження останнього.

Як зазначено у ч.1 ст.664 ЦК України, готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема, шляхом маркування.

Однак, знаючи про наявність вимог позивача поставити оплачений товар, в тому числі й із листа, на який відповідач посилається, останній не вчинив дій, які покладені на продавця щодо постачання товару.

З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2013 у справі № 5011-6/17707-2012 залишити без змін, а скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Данфосс ТОВ" без задоволення.

2. Справу № 5011-6/17707-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Ропій Л.М.

Судді Кондес Л.О.

Рябуха В.І.