Ухвала

від 17.09.2015 по справі 2а-14726/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2015 року м. Київ К/9991/36972/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 по справі № 2а-14726/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промхімтехнологія"

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2011 року Товариством до суду заявлений позов про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 25.07.2011 № 0003932302/0, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 31 163,00 грн. (у т.ч. 24 930,00 грн. за основним платежем та 6 233,00 грн. за штрафними санкціями) за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог вказаного Закону.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2011 у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що контрагент позивача не декларував, а відповідно і не сплачував податку до бюджету.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить в залежність формування платником податку податкового кредиту з ПДВ від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, від декларування контрагентом своїх податкових зобов'язань чи від сплати ним податку до бюджету. При цьому судом було встановлено наявність у платника податку - позивача - виданих йому постачальником (ТОВ "Востокстройград") належно оформлених податкових накладних.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, держаний податковий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань правомірності формування податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ "Востокстройград" за період з 01.08.2010 по 31.08.2010, за підсумками якої складено акт від 28.04.2011 № 4451/23-02/24734586.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що полягало у заниженні ПДВ за серпень 2010 року на суму 24 930,00 грн.

Такі висновки фахівців Державної податкової інспекції вмотивовано тим, що позивачем до складу податкового кредиту включено суми ПДВ за податковими накладними, виписаними на його користь контрагентом ТОВ "Востокстройград", який не декларував податкових зобов'язань по господарських операціях з Товариством, а відповідно і не сплачував податку до бюджету, що було виявлено шляхом автоматизованого співставлення за допомогою бази даних "Автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту у розрізі контрагентів". Крім того, контролюючий орган також посилається і на ст. 215, ст. 216 та ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину як на підставу нікчемності та недійсності такого правочину.

Зазначені висновки покладені також в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, у п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97-ВР платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до пп. 7.4.4. п. 7.4. ст.7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Аналізуючи зазначені вище норми та фактичні обставини справи суд касаційної інстанції приходить до висновку, що податкове законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ від декларування контрагентом своїх податкових зобов'язань, як не залежить таке право і від встановлення факту сплати таким контрагентом податку до бюджету, натомість одним із визначальних факторів для формування податкового кредиту платником ПДВ є наявність у такого платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Таким чином, підтвердження чи не підтвердження факту сплати контрагентом податку до бюджету не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ таким постачальникам товару.

У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, зокрема, і податкові накладні, які належно оформлені та відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", на підставі яких позивачем і було сформовано податковий кредит з ПДВ. Крім того, під час вирішення справи судом апеляційної інстанції враховано також і правосуб'єктність сторін на час укладення спірного правочину, зокрема, контрагент (ТОВ "Востокстройград") на момент укладення договору та видачі на користь позивача податкових накладних був належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та був платниками ПДВ.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Посилання відповідача у акті перевірки на нікчемність укладеного договору про виконання робіт між позивачем та його контрагентом, судом апеляційної інстанції правомірно не прийнято до уваги, оскільки наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Отже, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість" не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, спростовуються належними та допустимими доказами, яким суд апеляційної інстанції надав належний правовий аналіз у їх сукупності.

Враховуючи викладене та з огляду на встановлені обставини справи, висновок суду апеляційної інстанцій - правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 по справі № 2а-14726/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко