Постанова

від 31.01.2011 по справі 6/384-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2011 року Справа № 6/384-10

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Євстигнеєва О.С.- доповідача,

суддів: Павловського П.П., Швеця В.В.

при секретарі: Соловйовій О.І.

за участю представників, які були присутні у судовому засіданні 25.01.2011 року:

позивача: ОСОБА_1- предст., дов.№01/234 від 20.10.2010 року

відповідача : ОСОБА_2- предст., дов.№3156-О від 22.07.2010 року

ОСОБА_3- предст., дов.№170-О від 12.01.2011 року

прокурора: Барчук А.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційного банку „ПриватБанкВ» (м. Дніпропетровськ) на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2010р. у справі №6/384-10

за позовом: регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області (м. Запоріжжя)

до: публічного акціонерного товариства Комерційного банку „ПриватБанкВ» (м. Дніпропетровськ)

за участю: прокурора Дніпропетровської області

про : стягнення 4684544,95 грн. неустойки за договором оренди державного нерухомого майна

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2010 року (підписано 13.12.2010р.) у справі №6/384-10 (суддя Коваленко О.О.) задоволені позовні вимоги регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області (м. Запоріжжя) до публічного акціонерного товариства Комерційного банку „ПриватБанкВ» (м. Дніпропетровськ) про стягнення 4684544,95 грн. неустойки за договором оренди державного нерухомого майна. З відповідача також було стягнено 25500 грн. державного мита і 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач -публічне акціонерне товариство Комерційний банк „ПриватБанкВ» (м. Дніпропетровськ) -не погодився із судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2010 року по справі №6/384-10 скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Скаржник зазначає, що суд застосував до банку міру цивільно-правової відповідальності, але не перевірив наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення. При цьому скаржник посилається на положення ст.614 ЦК України і зазначає, що у справі відсутні докази звернення до банку у період з 01.08.2009 року по 17.09.2010 року з вимогою про звільнення приміщення та відсутні докази направлення претензій з вимогами сплатити штрафні санкції. Відповідач також зазначає, що позивач не звертався до філії банку про звільнення приміщення, хоча позивач знаходиться із філією в одному будинку. Крім того, позивач не вчиняв жодних дій на припинення користування майном з боку відповідача. Крім того, скаржник зазначає, що в період до 30.08.2010 року була чинною постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду, якою встановлена неправомірність стягнення неустойки та виселення банку, тобто весь період, за який позивач просить стягнути неустойку існувало судове рішення, прийняте на користь банку.

Позивач -регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області (м. Запоріжжя) -у відзиву на апеляційну скаргу і представник у судовому засіданні пояснив, що договір припинив свою ділю 17.03.2009 року, але відповідач приміщення за актом приймання-передачі не передав (обов'язок складання такого акту договором був покладений саме на банк), тому в силу ст.785 ЦК України зобов'язаний сплатити неустойку за період з дати припинення договору до дати підписання акту приймання-передачі. Всі ці факти були досліджені при розгляді справи №25/130-09 і в силу ч.2 ст.35 ГПК України не підлягають повторному доказуванню. Позивач вважає рішення суду законним і обґрунтованим.

Прокурор відзив на апеляційну скаргу не надав, але підтримав доводи позивача і вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим.

Розпорядженням в.о. секретаря судової палати №80 від 24.01.2011 року у зв'язку з відпустками суддів постійної колегії суддів справа передана для розгляду колегії суддів у складі головуючого судді Євстигнеєва О.С., суддів Павловського П.П., Швеця В.В.

25.01.2011 року від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку з оскарженням ним в апеляційному порядку рішення господарського суду Запорізької області від 23.12.2010 року по справі №8/264/10 і неможливістю розгляду даної справи до закінчення розгляду справи №8/264/10. Зазначене клопотання не задоволене, оскільки подання апеляційної скарги по справі №8/264/10 не унеможливлює перегляд по суті справи №6/384-10.

У судовому засіданні була оголошена перерва до 09.55 31 січня 2011 року.

Вислухавши представників сторін і прокурора, переглянувши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що 17.03.2006р. між регіональним відділення ФДМУ по Запорізькій області (орендодавець) та закритим акціонерним товариством комерційний банк В«ПриватБанкВ» (орендар) був укладений договір оренди №1879/д державного нерухомого майна, а саме: вбудованих в перший поверх адміністративної будівлі нежитлових приміщень (Літера А-12, частини приміщення №№ 38, 38а, 39, 39а, 41-43, 45-92, 92а, тамбур 11, тамбур 111; площа сумісного користування в цокольному поверсі - 45,3 кв., хол (вхід) - 1,0 м. кв., хол (великий) - 14,9 кв. м) загальною площею за внутрішнім обміром 856 кв.м. та частина даху площею 5,0 кв.м. відповідно за технічним паспортом, підготовленим Запорізьким міським бюро технічної інвентаризації станом на 23.02.2006р. Зазначене майно розташоване за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 168, і було передано відповідачу за актом прийому-передачі, підписаним повноважними представниками сторін та скріплений печатками сторін, який є додатком №2 до договору.

Відповідно до умов договору орендоване майно є державною власністю і знаходиться на балансі Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області. Вказана будівля була викуплена Кабінетом Міністрів України у Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна" і відповідно до розпорядження КМ України від 13.10.2003р. №599-р передана до сфери управління Державного казначейства, що підтверджується матеріалами справи.

Оскільки предметом договору є державне майно, взаємовідносини сторін за договором регулюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна»та Цивільнім Кодексом України.

Згідно зі ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва виступають орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду партнерам наукових парків. Отже, регіональне відділення ФДМУ по Запорізькій області і виступило орендодавцем вищевказаного майна.

Згідно ст.17 цього Закону термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно до п.11.1 договору він був укладений строком на 3 роки - до сімнадцятого березня 2009 року.

Відповідно до п.11.6 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення його терміну дії, при наявності згоди Балансоутримувача та відповідного висновку органу, уповноваженого управляти майном Балансоутримувача, він вважається продовжений на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Згідно п.2.5 договору у разі припинення цього договору майно повертається орендарем аналогічно порядку встановленому при передачі майна орендарю. Майно вважається повернутим орендодавцеві (балансоутримувачу) з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі. Обов'язок по складанню акта прийому-передачі покладається на сторону, яка передає майно.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути об'єкт оренди на умовах, визначених у договорі оренди.

Відповідно до п.9.3 Договору за відмову орендаря на вимогу орендодавця повернути орендоване майно у разі припинення дії договору, орендар відшкодовує орендодавцю неустойку в розмірі подвійної місячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання Договору до підписання акту прийому-передачі, який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.

Згідно ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

За таких обставин місцевим господарським судом був зроблений висновок, що орендар повинен сплатити орендодавцю неустойку за весь час, що відраховується від дати припинення Договору (17.03.2009р.) до дати підписання акту приймання-передачі (04.10.2010р.).

Але, с таким висновком суду погодитися не можна, виходячи із наступного:

20.03.2009р. орендодавець (позивач) направив на адресу орендаря (відповідача) лист №19-13-01488 щодо припинення терміну дії договору та направив для підписання примірники акту приймання-передачі майна для підписання у триденний термін і повернення одного екземпляру акту. Відповідач акт не підписав і екземпляр акту не повернув.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Отже, законодавцем врегульований порядок виконання зобов'язань - в порядку, встановленому договором і кодексом.

Відповідно до ст.785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку повернення орендованого майна, наймодавець має право вимагати сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Ця норма встановлює законну неустойку за несвоєчасне повернення наймачем речі, одержаної в найм. Розмір такої неустойки встановлюється у сумі подвійної плати за користування річчю за період прострочення. Разом з тим, виходячи із загальних правил, встановлених ст.ст. 6, 551 ЦК, сторони договору найму можуть домовитися про зміну як встановленого розміру неустойки, так і порядку її сплати.

Відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це (ч.4). Оскільки в ч.2 ст.785 ЦК України відсутня заборона на врегулювання даних відносин за згодою сторін, останні мали права відступити від правил, встановлених зазначеною нормою законодавства.

Сторони виклали в договорі пункт 9.3 наступним чином -за відмову орендаря на вимогу орендодавця повернути орендоване майно у разі припинення дії договору орендар відшкодовує орендодавцю неустойку в розмірі подвійної місячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акту прийому-передачі, який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.

Отже, сторони встановили умову нарахування неустойки -відмову повернути майно саме на вимогу орендодавця. Як вбачається із листа №19-13-01488 останній не містить вимогу орендодавця повернути майно (направлення для підписання акта приймання-передачі не є вимогою про повернення майна). Інші докази, які б свідчили про наявність вимоги повернення майна, у справі відсутні.

За таких обставин позивач передчасно здійснив нарахування неустойки за даним позовом, оскільки встановлена сторонами умова її нарахування та стягнення не настала, а сам факт не повернення майна в силу п.9.3 договору не може бути підставою для нарахування і стягнення неустойки. Не повинна в цьому випадку і застосовуватися ч.2 ст.785 ЦК України, оскільки сторони врегулювали свої відносини в частині сплати неустойки за неповернення майна по іншому, ніж це передбачено законодавством.

Навіть якщо не застосовувати до спірних правовідносин п.9.3 Договору, то неустойка також не підлягає стягненню в силу наступного:

відповідно до ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. ЦК прямо не надає визначення вини, підкреслюючи лише, що особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Звідси можна надати визначення вини як невжиття особою всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Оскільки ч.2 ст.785 ЦК не встановлює, що відповідальність у вигляді сплати неустойки настає незалежно від вини особи, для застосування інституту подвійної неустойки слід встановити наявність вини особи, яка допустила порушення зобов'язань.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2010 р. по справі № 25/130-09, в якій брали участь ті самі сторони, були задоволенні позовні вимоги орендодавця щодо виселення орендаря з орендованого приміщення та стягнення 1247149, 53 грн. неустойки за період з 18.03.2009 року по 31.07.2009 року. В рішенні суду було зазначено, що відповідач не виконав свої зобов'язання по поверненню майна.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2010р. по справі № 25/130-09 рішення було скасовано, у позові відмовлено. При цьому, апеляційний господарський суд зазначив, що орендар у встановлений законом строк повідомив орендодавця про намір використовувати приміщення в подальшому, орендар щомісячно сплачував орендну плату, яка беззаперечно приймалася орендодавцем і не була повернута. Отже, апеляційний господарський суд зробив висновок, що договірні відносини між сторонами продовжилися і після 17.03.2009 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.08.2010р. по справі № 25/130-09 постанова була скасована, а рішення залишено в силі.

Оскільки рішення місцевого господарського суду набуло чинності після скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду Вищим господарським судом України, то відповідач не здійснював саме винних дій, пов'язаних з неповерненням майна, тому підстави для стягнення неустойки відсутні. Цей висновок обґрунтовується наступним: рішення господарського суду, який встановив факт припинення договірних правовідносин, і це, відповідно, було б підставою виникнення обов'язку повернення майна було оскаржено і не набуло сили. Постановою апеляційної інстанції було встановлено, що договірні правовідносини по оренді майна продовжились, тобто обов'язок повернення майна у відповідача не виник. Оскільки постанова апеляційного господарського суду набирає чинності з дня її прийняття, відповідач обґрунтовано не здійснював дій по поверненню майна (а позивач знов же таки не вимагав повернення майна).

За загальним підходом, умисел як форма вини включає в себе елемент усвідомлення та наміру. Діяння особи вважаються такими, що вчинені з умислом, якщо вона свідомо не вчинила дій, спрямованих на виконання зобов'язання, та бажала або свідомо допускала настання такого наслідку, як невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Вина у формі необережності буде мати місце за відсутності у особи наміру не виконати або неналежно виконати зобов'язання.

Оскільки існувало судове рішення, яким було встановлено продовження договірних відносин між сторонами, вина відповідача як у формі умислу, так і у формі необережності відсутня, і ця обставина виключає стягнення неустойки.

Місцевий господарський суд не врахував відсутність вини відповідача у не поверненні майна, що призвело до прийняття неправомірного рішення.

Посилання суду і позивача на ст.35 ГПК України як на підставу задоволення позовних вимог не може бути прийнято до уваги, оскільки у справі №25/139-09 суди не встановлювали вину особи, а тільки встановили факти припинення договору. Цей факт не спростовується даним рішенням, але визначально тільки факт припинення договору не може бути беззаперечною підставою для стягнення неустойки за неповернення майна по цьому договору.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційного банку „ПриватБанкВ» (м. Дніпропетровськ) задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2010 року у справі №6/384-10 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

Стягнути з регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області (м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 20495280) на користь публічного акціонерного товариства Комерційного банку „ПриватБанкВ» (м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) 12750 грн. витрат по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку.

Повернути публічному акціонерному товариству Комерційному банку „ПриватБанкВ» (м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) із державного бюджету 11200 грн. надмірно сплаченого державного мита при поданні апеляційної скарги за платіжним дорученням №А1217UO3XY від 17.12.2010 року, яке знаходиться в матеріалах господарської справи №6/384-10.

Зобов'язати господарський суд Дніпропетровської області видати наказ у порядку ст.ст.116, 117 ГПК України і довідку про повернення державного мита.

Головуючий О.С. Євстигнеєв

Судді: П.П.Павловський

ОСОБА_4