Постанова

від 24.03.2011 по справі 1/21-1598

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

24.03.11 Справа № 1/21-1598

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Процика Т.С.

суддів Дубник О.П.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Трускавецькому В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Комунального підприємства (далі КП) «Тернопільводоканал»від 05.11.2010р. № 2461/10 та Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ОСОБА_2) «Теркон-Буд»від 04.11.2010р. № 36/11

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.10.2010р. (повне рішення складено 26.10.2010р.)

у справі № 1/21-1598

за позовом КП «Тернопільводоканал», м. Тернопіль

до відповідача ОСОБА_2 «Теркон-Буд», м Тернопіль

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Благодійний фонд соціального захисту військовослужбовців, ветеранів війни і військової служби співробітників Управління служби безпеки України в Тернопільській області «Надія», м. Тернопіль

про стягнення заборгованості по оплаті коштів пайової участі на розширення міських об'єктів водопроводу та каналізації на суму 49217,60 грн.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_3- представник;

від відповідача - не з'явився;

від третьої особи - не з'явився.

Повна постанова складена 27.05.2011р.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25.10.2010р. у справі №1/21-1598, суддя Чопко Ю.О., позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 «Теркон-Буд»заборгованість по оплаті коштів пайової участі на розвиток міських об'єктів водопроводу та каналізації в розмірі 39916,51 грн., пеню в розмірі 5151, 90 грн., 450,73 грн. державного мита і 216,12 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване зокрема тим, що пайовик -Благодійний фонд соціального захисту військовослужбовців, ветеранів війни і військової служби співробітників Управління служби безпеки України в Тернопільській області «Надія», за зобов'язаннями якого згідно договору про переведення боргу відповідає ОСОБА_2 «Теркон-Буд», не виконав взяті на себе зобов'язання згідно укладеного Договору про порядок сплати коштів на розвиток міських об'єктів водопроводу та каналізації, укладеного між Водоканалом і Благодійним фондом соціального захисту військовослужбовців, ветеранів війни і військової служби Управління Служби безпеки України в Тернопільській області "Надія", внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню в примусовому порядку. У той же час суд зменшив розмір стягуваних на підставі п.5 Договору штрафних санкцій до розміру подвійної облікової ставки Національного банку України на підставі Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Сторони у справі - КП «Тернопільводоканал»та ОСОБА_2 «Теркон-Буд»подали апеляційні скарги. Зокрема, позивач просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.10.2010р. у справі №1/21-1598 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу. Відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.10.2010р. у справі №1/21-1598 повністю та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

9 грудня 2010 року від представника відповідача апеляційному господарському суду надійшов відзив на апеляційну скаргу.

23 грудня 2010 року, у день судового засідання, від представника позивача апеляційному господарському суду поступило клопотання, яке по свій суті є доповненням до апеляційної скарги.

10 лютого 2011 року, від представника відповідача апеляційному господарському суду поступило клопотання з додатками про долучення документів до матеріалів справи, всього на 4 арк.

У попередньому судовому засіданні представники позивача та відповідача дали усні пояснення, навели свої доводи і міркування з питань, які виникли у ході судового процесу, заперечили проти доводів іншої сторони.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

05.03.2007р. між Водоканалом і Благодійним фондом соціального захисту військовослужбовців, ветеранів війни і військової служби Управління Служби безпеки України в Тернопільській області "Надія" було укладено Договір про порядок сплати коштів на розвиток міських об'єктів водопроводу та каналізації.

Відповідно до п. 3 та п.4 Договору Пайовик зобов'язався оплатити суму пайової участі в розмірі 62 699, 84 грн. згідно погодженого графіка. Проте, взяті на себе зобов'язання Пайовик не виконав належним чином, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість в розмірі 39 916, 51 грн., яка підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, довідкою про стан оплати за пайову участь по об'єкту від 07.09.2010р. та не спростована відповідачем.

Відповідно до пункту 1.2. договору про переведення боргу від 12 березня 2007р., зобов'язання по оплаті пайової участі взяло на себе ОСОБА_2 "Теркон-Буд".

Відповідно до ст.174 ГК України Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як свідчать матеріали справи, у терміни, визначені Договором про порядок сплати коштів на розвиток міських об'єктів водопроводу та каналізації, відповідач заборгованість не сплатив, а тому місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про правомірність позовних вимог.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1, ч.3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з ст.3 вищезгаданого Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про зменшення розміру стягуваних на підставі п.5 Договору штрафних санкцій до розміру подвійної облікової ставки Національного банку України на підставі Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з рішенням місцевого господарського суду, оскільки сторони не подали у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційних скаргах.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційних скарг.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :

1. Залишити без змін рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.10.2010р. у справі №1/21-1598, а апеляційні скарги без задоволення.

2. Витрати по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржників.

Головуючий суддя Процик Т.С.

Суддя Дубник О.П.

Суддя Скрипчук О.С.