Рішення

від 17.09.2015 по справі 291/45/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №291/45/14-ц Головуючий у 1-й інст. Грек М. М.

Категорія 47 Доповідач Худяков А. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Худякова А.М.,

суддів: Косигіної Л.М.,

Григорусь Н.Й.,

при секретарі судового засідання Гайдамащук Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 28 травня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Голубівської сільської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, скасування рішення 32 сесії 4 скликання Голубівської сільської ради, скасування свідоцтва про право власності на житловий будинок,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з даним позовом. В обгрунтування позовних вимог зазначав, що він згідно договору дарування є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Власником житлового будинку АДРЕСА_2 була ОСОБА_3, яка 05.04.2012 року подарувала будинок та земельну ділянку ОСОБА_4

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 займалась приватизацією своєю та його земельною ділянкою, а він заяву на приватизацію землі не писав, меж землекористування письмово не погоджував та не приймав участі під час обмірів земельних ділянок, позивач за вказаних обставин просив в судовому порядку скасувати рішення 32 сесії 4 скликання Голубівської сільської ради від 24.12.2005 року в частині затвердження матеріалів по інвентаризації земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_2, визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, які видані йому та ОСОБА_3, скасувати свідоцтво про право власності на житловий будинок та стягнути понесені судові витрати.

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 28 травня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на необ'єктивність, необгрунтованість судового рішення, порушення судом норм процесуального права, просить скасувати постановлене рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для задоволення позову.

З даним висновком не погоджується колегія суддів, оскільки він зроблений всупереч ст.213,214 ЦПК України без дотримання судом вимог щодо повного з'ясування обставин справи, обґрунтовування рішення належними доказами.

Статтею 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до чинного цивільно-процесуального законодавства (ст.3) у справах позовного провадження об'єктом судового захисту є порушене або оспорюване право.

Згідно вимог ст.ст.213,214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення; якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (до 05.04.2012 року ОСОБА_3.) є співвласниками земельних ділянок, відповідно №16 та №18 по АДРЕСА_1 як зазначено в державних актах на право власності на земельні ділянки, призначені для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та для ведення особистого селянського господарства.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч.1 ст.116 чинного ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Законодавець визначив, що об'єктом права власності на землю є відокремлена земельна ділянка на конкретній місцевості, що визначена в натурі. Набуття права власності на земельну ділянку може здійснюватися громадянами за їх бажанням, висловленим у зверненні із заявою до відповідного органу державної виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування.

Частиною 3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

З наданих доказів колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_2 надав докази, проте суд першої інстанції не дав ним належну оцінку, та довів і це знайшло підтвердження в ході розгляду справи, що письмову заяву про передачу йому у приватну власність земельної ділянки до відповідного органу державної виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування він не подавав, та не погоджувались з ним межі суміжних землекористувачів, і, як наслідок технічна документація та її затвердження не відповідає вимогам земельного законодавства, що призвело до зміщення земельних ділянок його та ОСОБА_3, а саме фактичне їх розташування (місцеположення) на місцевості не відповідає державним актам на право власності на ці земельні ділянки.

Ці обставини повністю підтверджуються відповідними доказами, а саме висновками земельно-технічної експертизи (т.2,а.с.7-40).

Крім того, оспорювані позивачем державні акти на право власності на земельні ділянки видавалися у 2006 році на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із невірним зазначенням конкретного їх знаходження у населеному пункті (відповідно, АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4).

Як вбачається з доданого до матеріалів справи рішення виконкому Голубівської сільської ради нумерація домоволодінь у с.Голубівка була впорядкована і змінена ще в 1990 році , і, як наслідок не відповідає нумерації і розташуванні приватизованих земельних ділянок у спірних державних актах на право власності на земельні ділянки НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, та НОМЕР_4.

На вказані вимоги закону і обставини справи суд першої інстанції уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову у частині скасування рішення 32 сесії 4 скликання Голубівської сільської ради від 24.12.2005 року щодо затвердження матеріалів по інвентаризації земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та визнанні недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, які видані ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Відтак, оскільки права землекористувача ОСОБА_2, який письмово не висловлював бажання приватизувати земельні ділянки, і, крім того, межі суміжних землекористувачів письмово не погоджував, - порушені, вони підлягають захисту на підставі положень ст..ст.2,3,95 ЗК України.

Що стосується позовних вимог про скасування свідоцтва про право власності на житловий будинок, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення в цій частині про відмову у позові є законним та обґрунтованим, оскільки ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів для підтвердження цієї вимоги, а надані позивачем копії накладних (т.1, а.с.50-54) не є такими доказами у даній справі в контексті ст.ст.58,59 ЦПК України.

Враховуючи викладене, відповідно до ст.ст.88,309 ЦПК України рішення суду першої інстанції у вказаній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст.303,304,307,309,314-316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 28 травня 2015 року в частині відмови у скасуванні рішення Голубівської сільської ради та у визнанні недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Скасувати рішення 32 сесії 4 скликання Голубівської сільської ради Ружинського району Житомирської області від 24.12.2005 року в частині затвердження матеріалів по інвентаризації земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданий 02.02.2006 року на підставі рішення 32 сесії 4 скликання Голубівської сільської ради від 24.12.2005 року ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,2500 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2, виданий 02.02.2006 року на підставі рішення 32 сесії 4 скликання Голубівської сільської ради від 24.12.2005 року ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1648 га, призначену для ведення особистого селянського господарства.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3, виданий 02.02.2006 року на підставі рішення 32 сесії 4 скликання Голубівської сільської ради від 24.12.2005 року ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,2500 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_4, виданий 02.02.2006 року на підставі рішення 32 сесії 4 скликання Голубівської сільської ради від 24.12.2005 року ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1652 га, призначену для ведення особистого селянського господарства.

У решті рішення залишити без змін.

Стягнути з Голубівської сільської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 по 1968 грн. з кожного на користь ОСОБА_2 витрат за проведення земельно-технічної експертизи.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього ж дня на протязі двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді