Рішення

від 11.10.2010 по справі 2-6591/10

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа №2- 6591 /10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2010 року м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя в складі: головуючого-судді Дзюба М.В., при секретарі Горіной Г.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя Донецької області про визнання дій посадових осіб неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про зобов'язання нарахувати на його користь недоплачену, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу. В обґрунтування позову зазначив, що оскаржує дії відповідача щодо не проведення перерахунку пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Вважає невиплату в повній мірі зазначеного підвищення протиправною та просить зобов'язати відповідача зробити перерахунок та виплатити підвищення до пенсії з 01.01.2009 року з подальшим щомісячним нарахуванням та виплатою.

Позивач у письмовій заяві підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив розглянути справу без його участі.

Представник відповідача, будучи повідомлений належним чином про дату та час судового розгляду справи, до суду не з'явився, в своїй письмової заяві просив справу розглянути за його відсутності. Проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно п.2 ч.1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Згідно ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війниВ» (надалі по тексту - Закон) від 18 листопада 2004 року, який встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки, дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення ( 2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно з наданими документами позивачу станом на 2 вересня 1945 року було менше 18 років.

За ст. 6 Закону, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні правовідносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відносно вимог позивача, які стосуються періоду з 01.01.2010 року суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 року розміри державних соціальних гарантій на 2010 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача стосовно того, що виплата щомісячної надбавки до пенсії В«дітям війниВ» має проводитися у розмірі, встановленому п. 8 постанови КМУ від 28.05.2008 р. № 530 В«Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадянВ» , згідно якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України В«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захистуВ» та В«Про жертви нацистських переслідуваньВ» ) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,10 грн., з 1 липня - 48,20 грн. та з 1 жовтня - 49,80 грн., оскільки відповідно до статті 3 Закону України В«Про соціальний захист дітей війниВ» - державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Законом не передбачено повноважень Кабінету Міністрів України зменшувати конкретний розмір державних соціальних гарантій дітям війни. Положення цього Закону мають пріоритетну силу над постановами Кабінету Міністрів України як підзаконними нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України - виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст. 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в України є парламент - Верховна Рада. Конституцією України не передбачено делегування парламентом своїх повноважень іншим державним органам, а останніми своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів. Верховною Радою України дія ст. 6 Закону України від 18.11.2004 р. № 2195-IV В«Про соціальний захист дітей війниВ» у зазначений період не призупинялась.

Таким чином, постановляючи судове рішення у даній справі, суд виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав та свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачене Конституцією України, іншими Законами України, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань.

Виходячи з принципу верховенства права, закріпленого ст.8 Конституції України, принципу пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, у зв'язку з чим Закони України мають вищу юридичну силу, суд вважає, що при вирішенні даного спору підлягає застосуванню саме ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції, яка діє після прийняття рішень Конституційного Суду України, з урахуванням вимог ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхуванняВ» , яка визначає мінімальну пенсію за віком на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а не вищевказана постанова Кабінету Міністрів України, на підставі якої позивачу і здійснювалася виплата підвищення до пенсії як дитині війни.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з 01.01.2009 року по 11.10.2010 року , тобто по день винесення рішення. Тому у зазначений період неправомірність дій відповідача є очевидною, а порушене право позивача на отримання підвищення до пенсії в цей період підлягає поновленню.

Також суд не приймає посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування в обсязі, передбаченому Законом України „Про соціальний захист дітей війниВ» для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги, відповідно до вимог частини 2 статті 3 Конституції України , за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держав відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Не знаходить суд підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині покладення на відповідача обов'язку у майбутньому виконувати начислення та виплату щомісячної соціальної допомоги, як дитині війни, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком оскільки в цій частині права позивача не порушені і позивачем доводи таких порушень в суді не наведені, а порядок та підстави нарахування такої допомоги можуть бути змінені законодавством. Тому суд не може застосувати такий засіб захисту прав на майбутнє, визначивши обов'язок суб'єкта владних повноважень здійснювати виплати у майбутньому.

Прийшовши до висновку щодо часткового задоволення позову, та враховуючи, що відповідач - орган управління ПФУ за статтею 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне митоВ» звільнений від сплати державного мита, суд не стягує з відповідача відшкодування судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 64, 152 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. ст. 15, 213, 214, 215, 224 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати право ОСОБА_1 на отримання підвищення до пенсії, встановленого статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війниВ» , з 01 січня 2009 року по 11 жовтня 2010 року.

Визнати незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя Донецької області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, з 01 січня 2009 року по 11 жовтня 2010 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, відповідно з ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01 січня 2009 року по 11 жовтня 2010 року з урахуванням фактично сплачених сум за вказаний період.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На рішення може бути подана апеляція до Апеляційного суду Донецької області в місті Маріуполі шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя М.В.Дзюба