Ухвала

від 22.09.2015 по справі 2а/0270/3355/11

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/0270/3355/11

Головуючий у 1-й інстанції: Альчук М.П.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

22 вересня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Сторчака В. Ю. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Марцісь Ю.А.,

представника позивача: Князєва В.В.

представника позивача: Князєва Р.В.

представника відповідача: Цимбал В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Колективна телефонна компанія "Веко" (далі - позивач) до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просив: визнати нечинними податкові повідомлення-рішення № 0003391530/0 від 12.04.2010, № 0003561600/0 від 16.07.2010; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0003391530/0 від 12.04.2010, № 0003561600/0 від 16.07.2010.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.09.2011 адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0003561600/0 від 16.07.2010.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суд від 08.12.2011 постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22.09.2011 залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.05.2015 постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22.09.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0003391530/0 від 12.04.2010, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18.08.2015 адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0003391530/0 від 12.04.2010.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала в повному обсязі та просила колегію суддів її задовольнити.

Представники позивача заперечили проти апеляційної скарги поданої відповідачем.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем 07.04.2010 проведено невиїзну документальну (камеральну) перевірку позивача щодо своєчасності сплати самостійно узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Результати перевірки знайшли своє відображення в акті № 426/15-212 від 07.04.2010, згідно якого встановлені порушення п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст.5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-III (далі - Закон № 2181-III), який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, в результаті чого підприємством несвоєчасно сплачено самостійно узгоджену суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, зазначену в податковій декларації з податку на додану вартість на загальну суму 46 335,21 грн.

Відповідачем на підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 426/15-212 від 12.04.2010, яким до позивача застосовано штрафні санкції, у зв'язку із порушенням граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання в розмірі 46335,21 грн. терміном понад 91 календарного дня на суму 23167,61 грн., у тому числі:

- 295 календарних днів на прострочену заборгованість за березень у сумі 38340,21 грн. та нарахування на дану заборгованість штрафних санкцій у розмірі 50% від суми заборгованості, що становить 19170,11 грн.;

- 268 календарних днів на прострочену заборгованість за квітень у сумі 7995,00 грн. та зарахування на дану заборгованість штрафних санкцій у розмірі 50% від суми заборгованості, що становить 3997,50 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок дій щодо зміни призначення податкового платежу позивача, відповідачем безпідставно спрямовано готівку даного платника податків у рахунок погашення його податкових зобов'язань з податку на додану вартість за березень-травень 2009 року, що має наслідком невірного визначення податкового зобов'язання як узгодженого та сплаченого із затримкою граничного строку його сплати.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про систему оподаткування" від 21.06.1991 №1251 -XII (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

Згідно з ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 № 509-XII, органи державної податкової служби наділені функціями по контролю за додержанням законодавства про податки, правильністю їх обчислення і своєчасного надходження.

За приписами п.п. 4.1.4. п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181-III податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:

а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

в) календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.1.4 цього пункту, - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року;

г) календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян), - до 1 квітня року, наступного за звітним.

Разом з тим відповідно до підпункту 5.3.1 п. 5.3. ст. 5 Закону № 2181 платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

В силу п. 5.1. ст. 5 Закону № 2181, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків ( п.п. 5.4.1. п. 5.4 ст. 5 Закону № 2181).

Згідно з п.п. 17.1.7. п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1- 17.1.6 цього пункту, чи ні.

Так, наслідком застосування штрафних санкцій до позивача є часткова сплата боргу з податку на додану вартість. Зокрема, з урахуванням періодичної часткової сплати податкового зобов'язання, що виникло на підставі поданої декларації з податку на додану вартість за березень 2009 року у сумі 44648 грн. та декларації за квітень 2009 року у сумі 7995 грн.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що сплата самостійно узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість позивачем здійснювалась наступним чином: за березень 2009 року згідно платіжного доручення від 30.04.2009 № 67 в сумі 1650 грн. (тобто в межах граничного строку); згідно платіжного доручення від 08.05.2009 №70 у розмірі 600,00 грн. За квітень 2009 року відповідно до платіжних доручень № 93 від 28.05.2009 в сумі 600 грн. та № 136 в сумі 1090 грн., № 8 від 24.06.2009 в сумі 440 грн., № 10 від 10.06.2009 в сумі 834 грн. Вказані податкові зобов'язання сплачені позивачем частково, що не заперечувалась ним під час судового засідання ні в суді першої інстанції, ні при перегляді справи в апеляційній інстанції.

При цьому, видаткові касові ордери та акти про спрямування готівки у рахунок погашення податкового боргу вказують на те, що остаточна сума вказаних податкових зобов'язань сплачена внаслідок зміни податковим органом призначення платежу перерахованих відповідачем коштів за інші періоди.

Отже, факт сплати позивачем самостійно узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість із порушенням граничного строку підтверджується вищенаведеним. Водночас, належних та допустимих доказів, які б підтверджували несвоєчасну сплату позивачем самостійно узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість за травень 2009 року в іншій частині відповідачем до суду не було надано.

Абзацом 3 пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Закону № 2181, стягнення безготівкових коштів здійснюється шляхом надіслання банку (банкам), обслуговуючому платника податків, платіжної вимоги на суму податкового боргу або його частини, а при стягненні готівкових коштів - у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Водночас, варто зазначити, що Порядок вилучення готівки у платника податків, який має податкову заборгованість, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1998 року № 940, втратив чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2006 № 421.

Окрім цього, за змістом п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (чинного на час виникнення спірних правовідносин), податковий орган не вправі самостійно змінювати призначення платежу, визначеного платником податків при їх сплаті, зокрема з метою погашення податкового боргу змінювати період, за який сплачується податкове зобов'язання.

Аналогічна правова позиція зі спірного питання була висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.10.2011 у справі № 21-430а11.

Відповідно до ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем невірно визначено податкове зобов'язання, як узгоджене та сплачене із затримкою граничного строку його сплати, оскільки внаслідок дій щодо зміни призначення податкового платежу позивача, податковим органом безпідставно спрямовано готівку даного платника податків у рахунок погашення його податкових зобов'язань з податку на додану вартість за березень-травень 2009 року.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Оскільки доводи апеляційної скарги відповідача не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 29 вересня 2015 року.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Сторчак В. Ю.