Ухвала

від 07.09.2015 по справі 810/21/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" вересня 2015 р. м. Київ К/800/26621/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівЛанченко Л.В. Моторного О.А. розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року

у справі №810/21/13-а

за позовом Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Логістик Груп»

про накладення арешту на кошти платника податків,

ВСТАНОВИВ :

Державна податкова інспекція у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Логістик Груп» (далі - відповідач) про накладення арешту на кошти платника податків.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 18 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року, у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Відповідач зареєстрований як юридична особа 21 вересня 2009 року Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області та перебуває на обліку у позивача як платник податку на додану вартість з 05 червня 2009 року.

Як вбачається з матеріалів справи, за відповідачем обліковується заборгованість з податку на додану вартість у розмірі 15 162,83 грн., що стало підставою для звернення податкового органу до суду з позовом про накладення арешту на кошти платника податків.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для звернення позивача до суду на підставі підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України стала наявність у відповідача податкового боргу та відсутність необхідного майна для погашення такого боргу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що наявність умов, передбачених підпунктом 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, за відсутності підстав визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, які є необхідною умовою для застосування арешту коштів та інших цінностей на рахунках платника податків, не є підставою для застосування арешту майна платника податків.

Крім того, суди вказують на відсутність доказів вчинення дій податковим органом, спрямованих на безпосереднє стягнення податкового боргу шляхом звернення до суду із позовом про стягнення коштів з рахунків платника податків в установах банку, а отже накладення арешту на майно платника податків може створити перешкоди у здійсненні ним права володіння, користування та розпорядження майном, якщо такий арешт не пов`язаний із забезпеченням вимог про стягнення податкового боргу.

Відповідно до підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України податковий орган має право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться у банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Виходячи зі змісту вищенаведеної норми, вбачається наявність права податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків та підстави для його реалізації, серед яких: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу, з зв`язку з тим, що балансова вартість цього майна менша за суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом, є адміністративний арешт майна платника податків (арешт майна), підстави і порядок застосування якого визначені статтею 94 Податкового кодексу України, зокрема, якщо: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, торгові патенти, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу.

Згідно приписів підпунктів 94.6.1 та 94.6.2 пункту 94.6 ст. 94 цього Кодексу керівник органу державної податкової служби (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Частиною 2 пункту 94.6 встановлено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Виходячи з системного аналізу вказаних правових норм, вбачається наявність двох видів арешту майна, які мають різні підстави та порядок їх застосування: 1) арешт на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться у банку, обумовлений сумою податкового боргу, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення встановленого податкового боргу; 2) адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом, який, в залежності від виду майна, застосовується за адміністративним або судовим рішенням.

Крім того, суд звертає увагу на те, що норми підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 та статті 94 Податкового кодексу України регулюють різні правовідносини та встановлюють різні підстави для їх застосування. Так, норми статті 94 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. В свою чергу, підпункт 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України регулює коло суспільних відносин щодо накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках та не може бути застосована до майна платника податків, відмінного від коштів.

За таких обставин, звернення податкового органу до суду з вимогою про накладення арешту на кошти з підстав, передбачених підпунктом 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, може здійснюватися без урахування норми статті 94 Податкового кодексу України, оскільки норми підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є спеціальними по відношенню до норм пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, та містять різні підстави застосування арешту коштів на рахунку платника податків.

Виходячи з викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вказує на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо обмеженості підстав для накладення арешту на кошти відповідача нормами пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, оскільки реалізація податковим органом своїх повноважень щодо звернення до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, який має податковий борг, за умови відсутності у нього майна, необхідного для погашення податкового боргу, відповідає законодавчо визначеній компетенції податкового органу.

Між тим, за змістом пункту 95.2. статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. А тому, саме з цього моменту податковий орган уповноважений оцінювати майновий стан платника податків з огляду на наявність у нього достатніх джерел для погашення податкового боргу.

Таким чином, податкові органи в силу підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України наділені повноваженнями на звернення до суду з позовами про накладення арешту на кошти платника податку в разі відсутності у такого платника достатнього для погашення податкового боргу майна. Водночас, розмір майна, достатній для погашення боргу, повинен встановлюватися станом на момент звернення до суду з позовом та не раніше дня виникнення у податкового органу права на стягнення податкового боргу, тобто, не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання податкової вимоги. Проте, вказані обставини судами не встановлювались.

При цьому, відсутність відповідного майна повинно бути встановлено саме на момент, коли у податкового органу виникає право на стягнення податкового боргу, в іншому разі, вимога про застосування арешту коштів є передчасною, оскільки не виключається, що на момент пред'явлення відповідної вимоги майно, за рахунок якого можна погасити податковий борг, буде наявним.

Отже, особливою умовою накладання арешту на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться в банку, законодавець передбачив відсутність майна у боржника, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, однак поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось встановлення наявності чи відсутності, на момент звернення до суду, такого майна у боржника та не досліджено документи наявні в матеріалах справи, зокрема листи КП Київської обласної ради «Вишгородське бюро технічної інвертаризації», Вишгородського РЕВ ДАЇ при УДАЇ ГУМВС України в Київській області та Управління Держкомзему у Вишгородському районі Київській області.

Невстановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, виключає можливість для висновку про правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України , суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року у справі №810/21/13-а скасувати.

Справу №810/21/13-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Моторний О.А.