Ухвала

від 30.09.2015 по справі 2270/15414/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2015 року м. Київ К/9991/45831/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Хмельницькому Хмельницької області Державної податкової служби

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2012 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2012 року

у справі № 2270/15414/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобільні ТелеСистеми Поділля»

до Державної податкової інспекції у місті Хмельницькому

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мобільні ТелеСистеми Поділля» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Хмельницькому (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0004902301/2595 від 21 вересня 2011 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2012 року позов був задоволений. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Хмельницькому № 0004902301/2595 від 21 вересня 2011 року.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2012 року постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2012 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Хмельницькому Хмельницької області Державної податкової служби, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2012 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «МТС Поділля», посилаючись на те, що постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2012 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2012 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Хмельницькому провела документальну позапланову виїзну ТОВ «МТС Поділля» з питань підтвердження відомостей, отриманих від ТОВ «Екопласт-Львів» за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої був складений акт № 6084/23-5/33332361 від 06 вересня 2011 року.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені вимоги: підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в загальній сумі 154069,00 грн., в тому числі: за травень 2010 року - 36583,00 грн., за червень 2010 року - 43188,00 грн., за липень 2010 року - 39017,00 грн., за серпень 2010 року - 35281,00 грн.; частини 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, по правочинах, здійснених ТОВ «МТС Поділля» по взаємовідносинах з ТОВ «Екопласт-Львів».

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що ТОВ «МТС Поділля» (дилер) неправомірно включило до складу податкового кредиту травня-червня 2010 року податок на додану вартість у загальній сумі 154069,00 грн. за субдилерською угодою від 01 травня 2010 року, укладеною з ТОВ «Екопласт-Львів» (субдилером), оскільки: до перевірки не було надано документів, підтверджуючих виконання ТОВ «Екопласт-Львів» субдилерських послуг та правомірність нарахування та перерахування позивачем субдилерської винагороди; податкові накладні та субдилерська угода, надані до перевірки, підписані Музичининим А.В. як директором ТОВ «Екопласт-Львів», проте згідно інформаційної бази даних, керівником та головним бухгалтером контрагента є одноособово Хшонц Яцек Юзеф; відповідно до даних автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів були встановлені розбіжності між показниками податкового кредиту, задекларованими ТОВ «МТС Поділля», та показниками податкових зобов'язань ТОВ «Екопласт-Львів», оскільки згідно акту ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 30 грудня 2010 року № 3315/23-2/33196220 задекларовані ТОВ «Екопласт-Львів» показники податкових зобов'язань були зменшені на суми, які відповідають показниками податкового кредиту позивача; місцезнаходження ТОВ «Екопласт-Львів» не встановлено; в провадженні СВ ПМ ДПА у Львівській області знаходиться кримінальна справа № 179-0467, порушена за фактом скоєння злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України відносно ряду суб'єктів господарювання, у тому числі і ТОВ «Екопласт-Львів». Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що позивачем не було доведено реальності здійснення господарських операцій із вказаним вище суб'єктом господарювання, у зв'язку з чим первинні бухгалтерські, виписані позивачу зазначеним контрагентом, не можуть бути прийняті до уваги як первинні бухгалтерські документи у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та, як наслідок, не дають позивачу права на формування податкового кредиту.

21 вересня 2011 року ДПІ у м. Хмельницькому на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0004902301/2595, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України збільшила ТОВ «МТС Поділля» суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість на 192586,00 грн., у тому числі: 154069,00 грн. - за основним платежем, 38517,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач правомірно включив до податкового кредиту травня-серпня 2010 року вказану суму податку на додану вартість, оскільки реальність господарських операцій між позивачем та вказаним суб'єктом господарювання підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, виписаними належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість, з урахуванням того, що податковим органом не було доведена належними та допустимими доказами факту того, що укладають оспорюваний договір, позивач та ТОВ «Екопласт-Львів» діяли з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства, а також зважаючи на те, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, а доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто, Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податків права на включення сплачених ним у складі вартості придбаних товарів сум податку до складу податкового кредиту із фактичною поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Як встановлено судами попередній інстанцій та підтверджується матеріалами справи, господарські операції з надання субдилерських послуг (проведення комплексних заходів по підключенню абонентів до мережі оператора) на підставі укладеної 01 травня 2010 року між позивачем (дилером) та ТОВ «Екопласт-Львів» (субдилером) угоди мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними, відомістю операцій по рахунку 377 «Розрахунки з іншими дебіторами - ТОВ «Екопласт-Львів», журналом-ордером і відомістю по рахунку 3772, актами виконаних робіт, актом здачі прийняття-передачі матеріальних цінностей (т. 1 арк. справи 148-165, 232-233).

Вказані обставини знайшли своє підтвердження і у акті перевірки, на 18 аркуші якого також був наведений перелік платіжних доручень, згідно яких позивач перераховував ТОВ «Екопласт-Львів» кошти в рахунок оплати за виконані роботи (надані послуги), у тому числі й податок на додану вартість.

Також, у акті перевірки було вказано, що у ході проведення перевірки здійснювалось вилучення копій фінансово-господарських документів, які оформлені описом оригіналів/копій документів, вилучених зі справ ТОВ «МТС Поділля» від 30 серпня 2011 року № 191, з копії якого, наявної в матеріалах справи, вбачається, що позивачем до перевірки були надані первинні бухгалтерські документи, які підтверджують господарські операції з ТОВ «Екопласт-Львів» (т.1 арк. справи 135).

Крім іншого, необхідність укладення позивачем субдилерської угоди з ТОВ «Екопласт-Львів» була зумовлена необхідністю належного виконання позивачем (дилером) своїх зобов'язань перед ТОВ «Астеліт» (оператором) згідно договору 01 грудня 2005 року №АS05-UDE-167, положеннями підпункту 5.3.3 якого передбачено право дилера залучати до виконання цього договору субдилерів з правом документально оформляти підключення абонентів до мережі оператора.

Факт надання позивачем послуг ТОВ «Астеліт», до яких, крім іншого, увійшли послуги з продажу SIM-карт для підключення абонентів та набори для підключення абонентів, які надавались позивачу ТОВ «Екопласт-Львів», підтверджений актами виконаних робіт (наданих послуг), актами виконаних робіт, актами про надання послуг, складеними між позивачем та ТОВ «Астеліт» (т.2 арк. справи 5-29).

Також, судами попередніх інстанцій було встановлено, що на дату укладення субдилерської угоди та виконання зобов'язань за цією угодою ТОВ «Екопласт-Львів» було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач правомірно сформував податковий кредит по господарських операціях з ТОВ «Екопласт-Львів».

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, вироків суду, постановлених у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо позивачем або ж ТОВ «Екопласт-Львів» податковим органом судам попередніх інстанцій надано не було. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Частиною 2 статті 1158 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Як вбачається з матеріалів справи, доказів несхвалення ТОВ «Екопласт-Львів» правочину, укладеного з позивачем, податковим органом судам надано не було. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.

Щодо тверджень податкового органу про те, що необхідною умовою для віднесення покупцем товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є сплата сум податку на додану вартість до бюджету усіма контрагентами позивача у ланцюгу постачання правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент у ланцюгу постачання не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем або іншою особою у ланцюгу постачання (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Хмельницькому Хмельницької області Державної податкової служби підлягає залишенню без задоволення, а постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2012 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2012 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Хмельницькому Хмельницької області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

А.М. Лосєв

---

Т.М. Шипуліна