Рішення

від 23.09.2015 по справі 910/17698/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2015Справа №910/17698/15

за позовом: Закритого акціонерного товариства «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект», м.Київ, ЄДРПОУ 25281566

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Елай», м.Київ, ЄДРПОУ 31483571

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Докас», м.Київ, ЄДРПОУ 32664789

про розірвання договору

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Кирик В.К. - по дов.

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: Клименко М.С. - по дов.

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 23.09.2015р. оголошувалась перерва.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Закрите акціонерне товариство «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Елай», м.Київ про розірвання договору №18 від 18.04.2003р. купівлі-продажу нежилого будинку площею 211,90 кв.м по вул.Рейтарській у м.Києві, укладеного між Закритим акціонерним товариством «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Елай».

В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на те, що у 2005р. порушено провадження у справі про банкрутство Закритого акціонерного товариства «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект», що на думку позивача, вказує на суттєву зміну обставин. До того ж, позивач посилається на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Елай» своїх обов'язків за договором від 18.04.2003р. в частині здійснення повного розрахунку за об'єкт впродовж більш ніж десяти років. Вказані обставини, за твердженнями заявника, є достатніми підставами для розірвання договору на підставі положень ст.ст.651, 652 Цивільного кодексу України.

Відповідач у судове засідання 23.09.2015р., як і в попередні засідання суду, не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив.

Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Елай» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача є: 01032, м.Київ, Голосіївський район, провулок Охтирський, буд.3.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 16.09.2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Конверт з ухвалою від 16.09.2015р., скерований на адресу відповідача, до господарського суду міста Києва не повертався. Попередня судова кореспонденція була повернута до суду з відмітками «За закінченням встановленого терміну зберігання».

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд наголошує, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами по розглядуваній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Ухвалою від 16.09.2015р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Докас».

Третя особа у поясненнях б/н від 23.09.2015р. та під час розгляду спору у судовому засіданні 23.09.2015р. наголосила на необґрунтованості заявленого позивачем позову. Одночасно, вказаним учасником судового процесу заявлено про застосування строків позовної давності.

З огляду на неявку відповідача в судове засідання 23.09.2015р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

Розгляд справи №910/17698/15 здійснюється з 10.07.2015р., а отже подальше відкладення може призвести до порушення приписів господарського процесуального законодавства України та вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків судового розгляду спору.

Судом також прийнято до уваги, що ухвалою від 16.09.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а клопотань про відкладення розгляду спору не заявлялось.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, дослідивши представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.151 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

У ст.224 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963р. зазначено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, 18.04.2003р. між Закритим акціонерним товариством «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Елай» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до п.1.1 якого продавець продав, а покупець придбав нежилий будинок загальною площею 211,9 кв.м, який знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Рейтарська, 18, літера Б.

За умовами п.1.3 договору від 18.04.2003р. вартість об'єкту згідно з протоколом узгодження договірної ціни, складеним сторонами 18.04.2003р., становить 360 000 грн.

Суд зазначає, що в процесі розгляду справи учасниками судового процесу не було представлено суду оригіналу договору б/н від 18.04.2003р. купівлі-продажу. Проте, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи документи, в також враховуючи, що жодним учасником судового процесу факт наявності договірних відносин з купівлі-продажу не оспорювався та не заперечувався, у суду не виникає сумнівів стосовно факту його укладання з урахуванням наступного.

Ухвалою від 14.07.2015р. позивача було зобов'язано надати оригінал договору б/н від 18.04.2003р. купівлі-продажу для огляду.

Проте, позивачем вимог суду виконано не було, витребуваних документів не представлено.

У клопотанні б/н від 29.07.2015р. заявником зазначено, що після порушення провадження у справі про банкрутство Закритого акціонерного товариства «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект» колишніми органами управління позивача не було передано оригіналу договору б/н від 18.04.2003р. керуючому санацією.

За поясненнями заявника, оригінал договору знаходиться у Товариства з обмеженою відповідальністю «Елай» та Скетецького Анатолія Івановича - колишнього керівника Закритого акціонерного товариства «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект».

Ухвалами від 29.07.2015р. та від 12.08.2015р. судом було витребувано оригінал спірного правочину у Товариства з обмеженою відповідальністю «Елай» та Скетецького Анатолія Івановича.

Проте, вказаними особами вимог ухвал суду виконано не було, витребуваних документів не представлено.

У судовому засіданні 23.09.2015р. представниками Закритого акціонерного товариства «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Докас» зазначено про відсутність у них оригіналу спірного правочину та неможливість надання його суду. Одночасно, учасниками судового процесу також наголошено на відсутності сумнівів щодо відповідності представленої до матеріалів справи копії оспорюваного правочину її оригіналу.

Досліджуючи питання стосовно укладання договору №18 від 18.04.2003р., судом встановлено, що господарським судом міста Києва розглядались справи №36/412 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Елай» до Закритого акціонерного товариства «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект» про визнання права власності та №36/549 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Елай» до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про зобов'язання видати реєстраційне посвідчення.

Рішенням від 16.09.2003р. по справі №36/412 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Елай» та визнано за останнім право власності на нежитловий будинок площею 211,90 кв.м по вул.Рейтарській у м.Києві. Рішенням від 08.12.2003р. по справі №36/549 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Елай» також задоволено та зобов'язано Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна видати відповідачу реєстраційне посвідчення на нежитловий будинок площею 211,90 кв.м по вул.Рейтарській у м.Києві.

У обох наведених судових актах судами було встановлено факт укладання між позивачем та відповідачем спірного правочину.

До того ж, господарським судом міста Києва розглядалась справа №36/124 за позовом Закритого акціонерного товариства «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елай» про визнання договору від 18.04.2003р. купівлі-продажу недійсним.

Рішенням від 21.06.2004р. господарського суду міста Києва, яке залишено без змін постановою від 12.08.2004р. Київського апеляційного господарського суду, відмовлено в задоволенні позову Закритого акціонерного товариства «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект» про визнання договору недійсним.

У наведених судових актах встановлено відповідність договору від 18.04.2003р. купівлі-продажу нежилого будинку площею 211,90 кв.м по вул.Рейтарській у м.Києві, укладеного між Закритим акціонерним товариством «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Елай» нормам чинного на момент його укладання законодавства.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

Отже, рішення від 21.06.2004р. господарського суду міста Києва по справі №36/124, яке залишено без змін постановою від 12.08.2004р. Київського апеляційного господарського суду, рішення від 08.12.2003р. справі №36/549 та від 16.09.2003р. по справі №36/412 мають преюдиціальне значення, а встановлені ними факти повторного доведення не потребують.

До того ж, з наявних в матеріалах справи документів також вбачається факт внесення відповідачем оплати за спірним договором.

За таких обставин, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи документи у їх сукупності, враховуючи встановлення у судовому порядку відповідності спірного правочину вимогам чинного на момент його укладання законодавства, суд приймає до уваги договір від 18.04.2003р. купівлі-продажу як належну підставу виникнення між позивачем та відповідачем взаємних прав та обов'язків з купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна.

За приписами п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України наведений нормативно-правовий акт застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, до правовідносини між Закритим акціонерним товариством «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Елай» за договором б/н від 18.04.2013р. купівлі-продажу, які фактично виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

За приписами ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні положення містяться у ст.188 Господарського кодексу України.

Частиною 2 ст.651 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У ч.1 ст.652 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

За змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і за рішенням суду у випадках, що передбачені, в тому числі, ст.ст.651, 652 Цивільного кодексу України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України, при зверненні до суду з позовом про розірвання договору на підставі приписів ст.ст.651, 652 Цивільного кодексу України позивачем повинно бути доведено факт істотного порушення контрагентом умов договору і суттєву зміну обставин, у разі наявності якої на момент укладання оспорюваного правочину сторони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах, а обраний спосіб захисту у разі задоволення позову дійсно призведене до відновлення порушених прав позивача.

Виходячи з принципів повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Закритого акціонерного товариства «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект». При цьому, суд виходить з наступного.

Як вказувалось вище, відповідно до ст.652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч.2 ст.652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 23.05.2011р. Верховного Суду України по справі №3-47гс11 та у Листі №10-1390/0/4-12 від 27.09.2012р. Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів із зобов'язань, що виникають із договорів та інших правочинів».

Виходячи зі змісту позовної заяви, обґрунтовуючи наявність істотної зміни обставин, позивач посилається на те, що внаслідок укладання спірного правочину та неналежного виконання відповідачем його умов у Закритого акціонерного товариства «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект» утворилась податкова заборгованість та дебіторська заборгованість, що на думку, заявника стало підставою для порушення ухвалою від 11.03.2005р. справи про банкрутство позивача.

Проте, всупереч приписів ст.33 Господарського процесуального кодексу України відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень, позивачем не доведено наявності всіх чотирьох обов'язкових складових, які б свідчили про суттєву зміну обставин, що у розумінні ст.652 Цивільного кодексу України була б достатньою підставою для розірвання договору від 18.04.2003р. купівлі-продажу, укладеного між Закритим акціонерним товариством «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Елай».

Як свідчать матеріали справи, ухвалою від 25.03.2005р. господарського суду міста Києва на підставі заяви Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва порушено провадження по праві №15/238-б про банкрутство Закритого акціонерного товариства «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект».

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що в обґрунтування заяви про визнання позивача банкрутом Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва посилалась на наявність у Закритого акціонерного товариства «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект» безспірної заборгованості в розмірі 139 204,37 грн., в обґрунтування чого було представлено, зокрема, акт №10/26-20/25281566 від 27.01.2004р. про результати позапланової документальної перевірки підприємства Закритого акціонерного товариства «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при реалізації нерухомого майна за червень 2003р.

Зокрема, у наведеному акті зазначено про те, що позивачем було всупереч вимогам податкового законодавства занижено свої податкові зобов'язання та не відображено у податковому обліку факту виникнення обов'язку з внесення податків, що виникли внаслідок відчуження нежилого будинку площею 211,90 кв.м по вул.Рейтарській у м.Києві на користь Скетецького Анатолія Івановича.

Внаслідок встановлення податковими органами наведених обставин, Закритому акціонерному товариству «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект» і було донараховано податкове зобов'язання.

Одночасно, у наявних в матеріалах справи документах не міститься жодного посилання на погіршення фінансового становища та виникнення у позивача додаткових зобов'язань, які призвели до банкрутства внаслідок укладання 18.04.2003р. між Закритим акціонерним товариством «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Елай» договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Інших доказів, які були належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України, а також вказували б на те, що в наслідок укладання спірного правочину та його неналежного виконання відповідачем було порушено справу про банкрутство Закритого акціонерного товариства «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект» позивачем не наведено, а судом не встановлено.

Наразі, суд ще раз зазначає, що в процесі розгляду справи позивачем не доведено, а судом не встановлено наявності одночасно умов, перелічених у ст.652 Цивільного кодексу України, що виключає твердження позивача про наявність підстав для розірвання договору в порядку наведеної норми.

Одночасно, посилання заявника на невнесення відповідачем повної суми оплати за договором в якості підстави для розірвання правочину згідно з положеннями ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України суд також вважає безпідставними з огляду на наступне.

За змістом ст.161 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України (враховуючи, що спірні правовідносини продовжували існувати під час набрання законної сили вказаним нормативно-правовим актом) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами п.3.1 договору від 18.04.2003р. купівлі-продажу покупець зобов'язаний оплатити продавцю за придбаний об'єкт 360 000 грн. у наступному порядку: суму 130 000 грн. у триденний строк з дня підписання сторонами договору; суму в розмірі 230 000 грн. у триденний строк з дня настання підстави, зазначеної в абзаці 2 п.3.3 правочину.

Пунктом 3.3 укладеного між сторонами правочину передбачено, що підставами для перерахування означених сум є: для суми в розмірі 130 000 грн. - підписаний сторонами та належним чином оформлений договір; для суми 230 000 грн. - надання покупцем примірнику договору №712 від 03.10.2000р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та продавцем з відмітками Київського бюро технічної інвентаризації про реєстрацію переходу права власності на об'єкті від Фонду до продавця, а також надання документу, що підтверджує остаточний розрахунок продавця за приватизований об'єкт.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, договір, на який міститься посилання у п.3.3 спірного правочину, був укладений 03.10.2000р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (продавець) та Закритим акціонерним товариством «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект» (покупець). За умовами договору №712 від 03.10.2000р. продавець продав, а покупець купив нежилий будинок загальною площею 211,9 кв.м, який знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Рейтарська, 18, літера Б.

У відповідності до наведеного договору саме позивач, як покупець, повинен був сплатити на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву грошові кошти в сумі 358 800 грн.

Тобто, наведене свідчить про те, що як і сам договір №712 від 03.10.2000р., так і докази його належного виконання мали його сторони, а саме Закрите акціонерне товариство «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект» та Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву.

Одночасно, припущення представника позивача про те, що вказані документи Товариство з обмеженою відповідальністю «Елай» мало на підставі довіреності, що була видана відповідачу Закритим акціонерним товариством «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект», не можуть бути прийняті судом, оскільки є доказово необґрунтованими та базуються лише на власних припущеннях представника позивача.

Наразі, суд зазначає про відсутність у матеріалах справи доказів щодо передання договору №712 від 03.10.2000р. і документів стосовно його виконання Товариству з обмеженою відповідальністю «Елай».

Крім того, судом встановлено, що господарським судом міста Києва розглядалась справа №36/412 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Елай» до Закритого акціонерного товариства «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект» про визнання права власності на нежилий будинок загальною площею 211,9 кв.м, який знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Рейтарська, 18, літера Б.

Рішенням від 19.09.2003р. по справі №36/412 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Елай» задоволено в повному обсязі, визнано за відповідачем право власності на нежилий будинок загальною площею 211,9 кв.м, який знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Рейтарська, 18, літера Б.

У наведеному судовому акті було встановлено відсутність доказів, що підтверджували б передання Закритим акціонерним товариством «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект» Товариству з обмеженою відповідальністю «Елай» документів, які засвідчили б факт розрахунків з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву. Вказані докази також не були надані суду в процесі розгляду справи №910/17698/15.

Одночасно, суд також не приймає представлені заявником до матеріалів справи банківські виписки в якості належного доказу розрахунків з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву за договором №712 від 03.10.2000р.

За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до п.2.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. При цьому, копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом №55 від 07.04.2003р. Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, а у разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях, установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог. Правила нотаріального засвідчення копій документів встановлюються чинним законодавством. У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору. Подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).

Одночасно, згідно з вимогами згаданого вище Національного стандарту України відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала.

Суд зазначає, що представлені заявником в якості доказів розрахунку з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву за договором №712 від 03.10.2000р. банківські виписки не завірені у відповідності до Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом №55 від 07.04.2003р. Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Ухвалою від 14.07.2015р. в порядку підготовки справи до розгляду позивача було зобов'язано завірити додані до позовної заяви документи у відповідності до вимог Національного стандарту України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ-4163-2003», у судове засідання представити оригінали доданих до позовної заяви матеріалів (для огляду).

Проте, всупереч приписам ст.124 Конституції України, ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких рішення, ухвали, постанови, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України позивачем вимог суду виконано не було, зокрема, оригіналів (для огляду) чия належним чином засвідчених копій, наданих разом з матеріалами позовної заяви банківських виписок не представлено.

Отже, у суду відсутні підстави приймати наведені документи в якості належного доказу здійснення позивачем розрахунків з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву за договором №712 від 03.10.2000р.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги, що заявником не було доведено факту виникнення обставин, які відповідності до п.3.3 укладеного між сторонами правочину є підставою для перерахування оплати у розмірі 230 000 грн. за об'єкт продажу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання спірного правочину з огляду на приписи ст.651 Цивільного кодексу України у зв'язку з істотним порушенням зобов'язань з боку відповідача.

Крім того, з приводу обраного заявником способу захисту своїх прав суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

При цьому, слід наголосити, що способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Тобто, метою застосування судом певного способу захисту прав та законних інтересів осіб є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Отже, останнє направлене на настання певних юридичних наслідків. Таку позицію наведено у висновках Верховного суду України про практику застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи інформаційної довідки №43885712 від 15.09.2015р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, на теперішній час власником нежилого будинку загальною площею 211,9 кв.м, який знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Рейтарська, 18, літера Б, є Товариство з обмеженою відповідальністю «Докас».

Враховуючи наведене, за висновками суду, обраний заявником спосіб захисту своїх прав фактично не призвів би до їх поновлення у випадку задоволення позовних вимог за наслідками встановлення судом факту порушення прав позивача.

Одночасно, господарський суд вважає за необхідне звернути увагу позивача та третьої особи на те, що оцінка правової природи спірного правочину, як одного з видів договорів купівлі-продажу, зокрема, договору купівлі-продажу товару в кредит, ніяким чином не впливає на висновки суду щодо відсутності підстав для розірвання договору б/н від 18.04.2003р., укладеного між заявником та відповідачем.

Заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Докас» про застосування строків позовної давності була залишена судом без розгляду з огляду на наявність самостійних підстав для відмови в задоволені позовних вимог.

Всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Закритого акціонерного товариства «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елай», м.Київ про розірвання договору від 18.04.2003р. купівлі-продажу нежилого будинку площею 211,90 кв.м по вул.Рейтарській у м.Києві, укладений між Закритим акціонерним товариством «Київський проектно-вишукувальний інститут «Укркомундорпроект» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Елай».

У судовому засіданні 23.09.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 28.09.2015р.

Суддя М.О. Любченко