Постанова

від 28.09.2015 по справі 903/404/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2015 р. Справа № 903/404/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Гудак А.В.

суддів Олексюк Г.Є.

суддів Василишин А.Р.

при секретарі судового засідання Лукащик Г.В

розглянувши апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 " НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕН" на рішення господарського суду Волинської області від 10.06.15 р.

у справі № 903/404/15 (суддя Філатова Світлана Тимофіївна )

позивач ОСОБА_1 " НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕН"

відповідач ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Брума"

про зобов'язання повернення іноземних інвестицій

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_3, керівник, представник позивача - ОСОБА_4

відповідача - ОСОБА_5

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 10.06.2015 р. у справі № 903/404/15 ( суддя Філатова С.Т.) у позові фірми "НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕН" ("Naumann Mashinen & Paletten") до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю В«БРУМАВ» про зобов'язання повернення іноземних інвестицій відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався положеннями ст. 115 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 394 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 12, 13, 51, 64 Закону України "Про господарські товариства ", ст. 11, 23 Закону України "Про режим іноземного інвестування" та прийшов до висновку , що оскільки згоди іншого учасника на повернення вкладу у натуральній формі суду не доведено, а статутом відповідача передбачено повернення вартості майна при виході з товариства , позовні вимоги про повернення іноземних інвестицій в натуральній формі не підлягають до задоволення.

Не погодившись з постановленим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій вказує, що оскільки на даний час фірма В«НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕНВ» не є учасником ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю В«БРУМАВ» , тому інвестиційна діяльність фірми В«НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕНВ» припинена.

У зв"язку з чим, апелянт вважає за необхідне застосувати положення ст. 11 Закону України В«Про режим іноземного інвестуванняВ» , відповідно до положень якої, у разі припинення інвестиційної діяльності, іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного капіталу) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України.

Вказує, що іноземний інвестор ОСОБА_1 В«НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕНВ» здійснила іноземні інвестиції у натуральній формі (деревообробне обладнання) у ТзОВ В«БРУМАВ» .

З огляду на положення чинного законодавства, іноземний інвестор є спеціальним суб'єктом господарського права, а його правовий статус та правові гарантії регулюються Господарським кодексом України та спеціальним законом України В«Про режим іноземного інвестуванняВ» . Закон України В«Про господарські товаристваВ» не є спеціальним нормативно-правовим актом щодо іноземних інвестицій.

Апелянт не погоджується із твердженнями суду про те, що Закон України В«Про режим іноземного інвестуванняВ» не встановлює механізми повернення внесків для іноземних інвесторів, оскільки в ст. 11 вищевказаного закону, на переконання апелянта, чітко вказується процедура повернення внесків після припинення інвестиційної діяльності. Також скаржник не погоджується з тим, що в п. 5.7. Статуту ОСОБА_2 визначено повернення майна у вартісному вигляді, так як тлумачення п. 5.7. Статуту означає, що учасники уточнили процедуру лише по одному із варіантів повернення інвестицій - оплата вартості майна, а інший варіант - повернення майна в натуральній формі регулюється чинним законодавством. Вказує, що в статуті ТзОВ В«БРУМАВ» немає пункту, котрий регулював би повністю та детально процедуру повернення інвестицій учасників при виході із товариства.

З огляду на положення чинного законодавства, а саме ст. 11 Закону України В«Про режим іноземного інвестуванняВ» , ст. 399 Господарського кодексу України, вважає, що іноземний інвестор ОСОБА_1 В«НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕНВ» , підписуючи Статут не відмовлявся від свого права (передбаченого чинним законодавством) при виході з товариства отримати повернення своїх інвестицій у товарній формі.

Таким чином, апелянт вважає, що керуючись нормами Господарського кодексу України, а також нормами спеціального закону - Закону України В«Про режим іноземного інвестуванняВ» , а також нормами Статуту ТзОВ В«БРУМАВ» учасник ОСОБА_1 В«НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕНВ» законно обрав повернення свого майна в натуральній формі.

Апелянт у скарзі наголошує, що судом першої інстанції не було взято до уваги ч. 3 ст. 2 Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про сприяння здійсненню і взаємний захист інвестицій від 15.02.1994 р. (ратифікована Законом України № 193/94-ВР від 11.10.1994 р.) про те, що жодна Договірна Сторона на своїй території ніяким чином не буде перешкоджати шляхом вжиття безпідставних або дискримінаційних заходів в управлінні чи розпорядженні інвестиціями громадян або товариств іншої Договірної Сторони, а також в їх застосуванні та використанні. На переконання позивача, даний пункт вказує на те, що держава забезпечує вільне управління і розпорядження інвестором свого інвестованого майна. На думку скаржника не застосування вищевказаної норми міжнародного договору, судом порушено п. 3 ст. 4 ГПК України, відповідно до якого, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Також скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції при розгляді справи взагалі не врахував критичну ситуацію, яка склалася у взаємовідносинах між сторонами.

Просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 10.06.2015 р. у справі № 903/404/15 та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні представник апелянта повністю підтримав вимоги апеляційної скарги, з підстав викладених у ній, вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та прийнятим з порушенням норм чинного законодавства.

Крім того, апелянтами заявлене клопотання про забезпечення позову, шляхом арешту майна, яке перебуває у ТОВ «Брума» про надання безперешкодного доступу в будь-який час на територію ТОВ «Брума», власнику ОСОБА_3, особисто та його представникам і заборону ТОВ «Брума» використовувати майно: два деревообробні станки рамного типу Авангард РМ - 50 М; дві сушильні камери польського виробництва фірми «Leco» LK-CDR-50; водонагрійний котел Hamec KWX 800 та автоматичний спалювач AZSD-500; станок обробки «3 в 1» FWOV-800; цвяхозбивальний станок «Bostich»; торцювальний станок для виробництва дошки та шашки піддона Lignuma MMN-8 (зазначене обладнання знаходиться за адресою: вул. Лесі Українки, 49, с. Доротище, Ковельський район, Волинська область, Україна, 45022).

Представник відповідача, заперечив щодо заявленого клопотання, вказав, що апелянтом не подано достатніх та допустимих доказів того, що існує дійсна загроза відчуження вищевказаного майна.

Розглянувши заявлене клопотання, судова колегія дійшла до наступних висновків.

Так, відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, інститут забезпечення позову в господарському процесі є засобом, що гарантує виконання майбутнього рішення суду.

Тобто, забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №16 В«Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позовуВ» умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

У відповідності до роз'яснень п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 16 В«Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позовуВ» у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У пункті 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" роз'яснено, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

В Довідці від 27.01.2015 р. № 50\03-06-22-37707381 за результатами документальної позапланово виїзної перевірки ТОВ «Брума», код ЄДРПОУ - 37707381 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово - господарських операцій із компанією Naumann Mashinen & Paletten (Німеччина), зазначено, що обладнання внесене у вигляді іноземних інвестицій від ОСОБА_1 ("Naumann Mashinen & Paletten") (Німеччина), за даними обліку ТзОВ "Брума" не відчужувалась, що підтверджується копією звіту про прямі іноземні інвестиції за ІІ квартал 2015 р., що був наданий на вимогу суду представником відповідача (а.с.123-124, т.2).

Враховуючи наведені норми чинного законодавства колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що зі сторони відповідача вчиняються дії щодо відчуження вказаного вище майна, чи інші дії пов»язані з утрудненням в майбутньому виконання рішення суду. Таким чином, судова колегія констатує, що лише покликання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку про відмову в задоволенні заявленого клопотання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість ухвали місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 "НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕН" не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, позивач ОСОБА_1 "НАУМАНН МАШІНЕН ПАЛЕТТЕН" є учасником товариства з обмеженою відповідальністю "БРУМА". Іншим учасником товариства є громадянка України ОСОБА_6.

В свою чергу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "БРУМА", діє на підставі Статуту (а.с. 3, т. 2).

Згідно п. 1.1 Статуту ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "БРУМА" в редакції від 10.02.2012 р. (а.с. 100-110, т. 1), в редакції від 16.05.2012 (а.с. 111-123, т. 1), в редакції від 25.04.2013 р. (а.с. 124-127, т. 1), в редакції від 08.07.2013 р. (а.с. 128-131, т.1) товариство з обмеженою відповідальністю В«БРУМАВ» є підприємством з іноземними інвестиціями, яке діє на відповідно до вимог норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про господарські товариства", Закону України "Про режим іноземного інвестування" та інших законодавчих актів України.

Внесення іноземних інвестицій підтверджується листом Управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції від 11.08.2014р. №477/1-27/2-14 (а.с. 18), в якому зокрема зазначено, що здійснено державну реєстрацію 5 прямих іноземних інвестицій на суму 158 600,00 євро, що надійшли у ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "БРУМА" від його засновника компанії "Naumann Mashinen & Paletten" у вигляді деревообробного обладнання, зокрема, реєстраційні номери інвестицій: 1307-3-1-2 від 26.03.2012 р. на суму 58 100,00 євро; 1307-3-1-4 від 07.06.2012 р. на суму 27 700,00 євро; 1307-3-1-5 від 07.06.2012 р. на суму 34 000,00 євро; 1307-3-1-4 від 13.06.2013 р. на суму 29 000,00 євро; 1307-3-1-1 від 24.01.2014 р. на суму 9 800,000 євро; всього 158 600,00 євро, що підтверджується дублікатами інформаційних повідомлень про внесення іноземної інвестиції (а.с. 19-23, т. 1).

Як вбачається з інформаційних повідомлень про внесення іноземних інвестицій форма здійснення інвестицій - часткова участь іноземного інвестора у статутному фонді (частка 50%), об'єкт здійснення інвестицій - ТзОВ В«БРУМАВ» , адреса вул. Лесі Українки, 49, с. Доротище Ковельського району Волинської області, вид діяльності - деревообробна промисловість, період функціонування інвестицій - на термін діяльності підприємства (а.с. 19 т. 1).

Згідно п. 4.1 Статуту ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "БРУМА" в редакції від 10.02.2012 р. (а.с. 100-110, т. 1), в редакції від 16.05.2012 (а.с. 111-123, т. 1), в редакції від 25.04.2013 р. (а.с. 124-127, т. 1), в редакції від 08.07.2013 р. (а.с. 128-131, т. 1) майно товариства становлять основні фонди та оборотні засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі товариства. Майно товариства належить йому на праві власності. ОСОБА_2 є власником, зокрема, майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески.

Відповідно до п. 4.2 Статуту ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "БРУМА" в редакції від 10.02.2012 р. (а.с. 100-110, т. 1), в редакції від 16.05.2012 (а.с. 111-123, т. 1), в редакці від 25.04.2013 р. (а.с. 124-127, т. 1), в редакції від 08.07.2013 р. (а.с. 128-131, т.1) джерелами формування майна товариства є, зокрема: грошові та матеріальні внески засновників, тощо.

В пункті 4.4.1 Статуту ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "БРУМА" в останній редакції від 08.07.2013 р. зазначено, що розмір вкладу ОСОБА_1 "НАУМАНН МАШІНЕН ПАЛЕТТЕН" - майном та грошовими коштами в розмірі 266 806,43 євро, що за курсом НБУ становить 2 798 479,29 грн., що складає 50 % статутного капіталу товариства ( а.с. 125, т. 1), та підтверджується Спеціальними витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 31.05.2015 р. та станом на 22.09.2015 р. (а.с. 90-96, т. 2).

Відповідно до Довідки від 27.01.2015 р. № 50\03-06-22-37707381 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Брума», код ЄДРПОУ - 37707381 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово - господарських операцій із компанією Naumann Mashinen & Paletten (Німеччина) зазначено, що ОСОБА_1 "НАУМАНН МАШІНЕН ПАЛЕТТЕН" згідно внесених інвестицій, сформовано статутний фонд ТОВ "Брума" майном на загальну суму 158 600,00 євро, що по курсу НБУ на день формування статутного фонду складає 1 668 164,81 грн. (а.с. 58, т. 1).

З матеріалів справи вбачається, що 07.06.2013 р. відбулися збори засновників (учасників) ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "БРУМА" про збільшення розмірів статутного капіталу товариства та внесення змін до Статуту товариства, про що складно протокол №7 (а.с. 210-212, т. 1). У вказаному протоколі зазначено, що виступив ОСОБА_3 та повідомив, що додатково вносить до статутного капіталу обладнання, а саме верстат дисковий торцювальний для розпилу дерев'яного бруса марки MMN-8 вартістю 9 800,00 євро та грошові кошти у розмірі 108 206,43 євро, що за курсом НБУ становить 1 237 323,00 грн. Частка внеску обладнанням буде визначена при його поставці.

За результатами зборів засновників (учасників) ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "БРУМА" від 07.06.2013 р. вирішено 533 612, 86 євро, що за курсом НБУ становить 5 596 958,58 грн., що складає 100 % статутного капіталу товариства. В тому числі, частки у статутному капіталі ОСОБА_2 розподілені наступним чином, зокрема, розмір вкладу ОСОБА_1 "НАУМАНН МАШІНЕН ПАЛЕТТЕН" - майном та грошовими коштами в розмірі 266 806,43 євро, що за курсом НБУ становить 2 798 479,29 грн., що складає 50 % статутного капіталу товариства.

Однак, рішенням господарського суду Волинської області по справі №903/1074/14 від 11.12.2014р за позовом ОСОБА_1 "НАУМАНН МАШІНЕН ПАЛЕТТЕН" ("Naumann Mashinen & Paletten") до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "БРУМА", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача на предмет спору Реєстраційна служба Ковельського міськрайонного управління юстиції про визнання недійсним протоколу № 7 від 07.06.2013 р. загальних зборів учасників ТзОВ "БРУМА", скасування державної реєстрації змін до установчих документів ТзОВ "БРУМА", витребування повернення ОСОБА_1 "НАУМАНН МАШІНЕН ПАЛЕТТЕН" ("Naumann Mashinen & Paletten") верстату дискового торцювального для розпилу дерев"яного бруса марки MMN-8, що набрало чинності згідно з постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.03.2015р.: визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТзОВ "БРУМА", оформлене протоколом №7 від 07.06.2013р.; зобов'язано реєстраційну службу Ковельського міськрайонного управління юстиції скасувати державну реєстрацію внесених змін на основі протоколу №7 від 07.06.2013р.; позовну вимогу про зобов'язання повернути ОСОБА_1 "НАУМАНН МАШІНЕН ПАЛЕТТЕН" ("Naumann Mashinen & Paletten") верстату дискового торцювального для розпилу дерев'яного бруса марки MMN-8 залишено без розгляду в зв'язку з несплатою судового збору (а.с. 168-176, т.1).

Рішенням господарського суду Волинської області від 10.03.2015р. у справі №903/1300/14 за позовом ОСОБА_1 "НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕН" ("Naumann Mashinen & Paletten"), Heilbronn, Deutschland до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "БРУМА" (Ковельський р-н., с. Доротище) та ОСОБА_7 (м.Ковель) про зобов'язання до державної реєстрації проведення змін в установчих документах та зобов'язання здійснити повернення іноземних інвестицій у статутному капіталі та сплати дивідендів від господарської діяльності, що набрало чинності згідно постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 12.05.2015р., встановлено, що датою виходу фірми "НАУМАНН МАШІНЕН ПАЛЕТТЕН" з ТзОВ В«БРУМАВ» слід вважати 21.08.2014р.

При цьому вказаним судовим рішенням позов задоволено частково. Зобов'язано ТзОВ "БРУМА" до державної реєстрації проведення змін в установчих документах ТзОВ "БРУМА" у зв'язку зі зміною складу учасників шляхом виходу фірми "НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕН" ("Naumann Mashinen & Paletten"). Позов в частині про зобов'язання ТзОВ "БРУМА" здійснити повернення фірмі "НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕН" її іноземних інвестицій у статутному капіталі ТзОВ "БРУМА" та сплатити дивіденди від господарської діяльності пропорційно частці фірми "НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕН" залишити без розгляду (а.с. 168-176, т. 1).

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про господарські товариства" зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстарції за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстарації товриства. Ця норма не визначає моменту набуття чинності змін до установчих документів, а лише встановлює обов'язок їх державної реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстарцію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Реєстраційна служба Ковельського міськрайонного управління юстиції листом № 720 від 15.09.2015 р. на виконання ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 року надала відомості про неможливість надання для огляду в судовому засіданні реєстраційної справи ТзОВ «Брума», у зв»язку з тим, що відбулась виїмка документів 19.03.2015 р., на підставі ухвали слідчого Луцького міськрайонного суду у справі № 161/3320/15-к від 06.03.2015 р., в межах кримінального провадження, внесеного до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120140330110000774, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 191 КК України ( а.с. 89 т.2).

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне до спірних правовідносин застосувати такі положення чинного законодавства.

Частиною 1 статті 394 Господарського кодексу України встановлено, що на території України щодо іноземних інвестицій встановлюється національний режим інвестиційної діяльності, за винятками, передбаченими цим Кодексом, іншими законами і чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Національний режим означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України.

Гарантії іноземним інвесторам у разі припинення інвестиційної діяльності визначені ст. 399 Господарського кодексу України, якою визначено, що у разі припинення інвестиційної діяльності на території України, іноземний інвестор має право на повернення своїх інвестицій не пізніше шести місяців після припинення цієї діяльності, а також доходів за цими інвестиціями у грошовій або товарній формі, якщо інше не встановлено законом або угодою сторін.

В силу ст. 3 Закону України В«Про господарські товаристваВ» іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України.

Стаття 399 Господарського кодексу України кореспондується зі ст. 11 Закону України "Про режим іноземного інвестування", якою визначено, що у разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску ( з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України.

Тобто, за загальним правилом, повернення інвестицій має бути здійснено не пізніше шести місяців після припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України.

Але така форма інвестицій, як участь у товаристві з обмеженою відповідальністю, що створюється разом з вітчизняними юридичними особами чи громадянами, регулюється окремими спеціальними нормами, які встановлені Законом України "Про господарські товариства".

Так, статтею 12 вказаного Закону України В«Про господарські товаристваВ» визначено, що товариство є власником в тому числі майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

Вкладами учасників та засновників товариства, згідно зі ст. 13 Закону України В«Про господарські товаристваВ» , можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, земельні ділянки відповідно до Земельного кодексу України, права користування водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в т.ч. на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Порядок і наслідки виключення учасника з товариства встановлені ст. 64 Закону, частина друга якої містить відсильні положення щодо наслідків, які встановлені ст.ст. 54 і 55 цього Закону.

Відповідно до ст. 54 Закону України В«Про господарські товаристваВ» при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Стаття 54 Закону України "Про господарські товариства" - імперативна норма. Вона не може бути змінена чи скасована установчими документами. Виділення частки відбувається і в тому випадку, коли установчі документи взагалі не містять відповідної норми. Правовою підставою розрахунку будуть безпосередньо норми закону.

Відповідно ч. 2 ст. 148 ЦК України порядок і спосіб визначення вартості частини майна товариства, що пропорційна частці учасника у статному фонді, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутому і законом.

Важливе значення при визначенні частки має тлумачння терміна "майно", що вживається у ст. 148 ЦК України і ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові прав і обов'язки.

Термін "майно" слід розглядати в широкому значенні, як сукупність усіх його прав та обов'язків. Це можуть бути як речі, так і майнові зобов'язання, в яких товариство виступає і кредитором, і боржником.

ОСОБА_2 є власником майна, переданого йому як внесок до статутного капіталу. З моменту передачі цього майна відбувається перехід права власності від учасника до товариства в обмін на корпоративні права. У зв'язку з цим спільної часткової власності на майно товариства не виникає. Воно саме є єдиним власником майна. Правовий режим цього майна не може бути змінено установчими документами. Майно товариства не ділиться між учасниками в натурі. ОСОБА_2 виплачує учаснику вартість корпоративних прав.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що враховуючи діючи норми чинного законодавства, що регулюють питання іноземного інвестування, дають підстави вважати, що при виключенні іноземного інвестора зі складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю він має право на повернення вкладу у статутний фонд в натуральній формі за умови надання згоди на це інших учасників товариства в строк не пізніше 12 місяців з дня виходу, якщо інше не встановлено у договорах між суб'єктами інвестиційної діяльності. Дана правова позиція відображена в Постанові Верховного Суду України № 4/140 від 24.01.2006р. (а.с. 26-27 т.2). Відповідно до приписів ст.111-28 ГПК України рішення Верховного суду України є обов»язкові для виконання.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами 06.02.2012 року було укладено контракт № 01 про спільну діяльність, предметом контракту є переробка і продаж відповідачем позивачу дерев'яних піддонів. Згідно специфікації у відповідності до п.2.1 Контракту (а.с. 81, т. 1) передано піддон дерев'яний 145х800х1200 в кількості 812 штук на суму 4 222,10 євро.

Судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що Специфікація про передачу спірного майна, зокрема: два деревообробні станки рамного типу Авангард РМ -50М; дві сушільні камери польського виробництва фірми "Leko" LK-CDR-50, водонагрійний котел Hamec KWX 800 та автоматичний спалювач AZSD-500; станок обробки « 3 в1» FWOV-800; цвяхозбивальний станок «Bostich»; торцювальний станок для виробництва дошки та шашки піддона Lignuma MMN-8 не була апелянтом надано ні в суд першої інстанції ні до апеляційного суду.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з Довідки від 27.01.201 р. № 50\03-06-22-37707381 за результатами документальної позапланово виїзної перевірки ТОВ «Брума», код ЄДРПОУ - 37707381, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій із компанією Naumann Mashinen & Paletten ( Німеччина) операцій з придбання та відчуження основних засобів та з питань отримання кредитів, їх використання та повернення за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2014 р. (а.с. 55 - 62, зворот т. 1), встановлено, а саме, в Розділі 14 «Заключні положення», пункт 14.2: що ТзОВ «Брума» в особі директора ОСОБА_8 та фірми Naumann Mashinen & Paletten в особі ОСОБА_9, укладено 10.01.2014 р. Договір про внесення змін та доповнень до Контракту № 01 від 06.02.2012р. , місце укладання м. Ковель про таке: Пункт 2.4 викласти в слідуючій редакції - обладнання, яке передано «Інвестором» на підприємство є власністю підприємства та не підлягає поверненню. Пункт 2.8 Виключити а.с. 62, т. 1).

На вимогу суду представником відповідача було надано копію контракту № 01 від 06.02.2012 р., копія договору від 10.01.2014 р. про внесення змін і доповнень до контракту № 01 від 06.02.2012 р.

Колегія суддів зауважує, що доводи апелянта про те, що зазначений Договір про внесення змін та доповнень до Контракту № 01 від 06.02.2012р., останнім не підписувався, не спростовані належними та допустимими доказами в силу ст. 32-34 ГПК України. Доказів того, що вказаний Договір оскаржений, визнаний недійсним матеріали справи не містять.

Крім того, судова колегія зауважує, що наявність змін до вказаного Контракту і сам Контракт не впливає на вирішення справи по суті з огляду на таке.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про господарські товариства» при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.

Згідно положень частини другої статті 54 вказного Закону майно, передане учасником товариству в користування, повертається в натуральній формі.

Якщо між учасником і товариством були укладені цивільно-правові договори, їх дія сама по собі у разі виходу не припиняється. В цій площині потрібно звернути увагу на останнє речення ст. 54 Закону "Про господарські товариства", відповідно до якого майно, передане товариству в користування, повертається у натуральній формі без винагороди. Ця норма може бути помилково розтлумачена як особлива підстава припинення усіх договірних відносин з приводу користування майном учасника. Насправді вона стосується лише того майна, право користування яким було внеском учасника до статутного фонду товариства (відповідно до ст. 13 цього ж Закону таке допускається) у відповідності до ст. 23 Закону України "Про режим іноземного івестування". Лише це індивідуально визначене майно, яке передане учасником товариству в користування, має повертатися учаснику у разі виходу. Якщо майно учасника використовується товариством з інших підстав, тобто не на підставі засновницького договору, то вихід з товариства не є підставою для припинення користування. Ці договори укладаються між учасником і товариством як окремими, самостійними, рівними учасниками цивільних правовідносин. Їх припинення можливе лише з підстав, передбачених законом чи договором. Так, пунктом 12 Контракту № 01 від 06.02.2012 р. зазначено, що у випадку виникнення спірних ситуацій, сторони повинні намагатися дійти до порозуміння шляхом дружніх переговорів, у випадку неможливості справа передається на розгляд в Арбітражний суд за місцем знаходження позивача, у відповідності з регламентом комерційного арбітража, рішення якого обов'язкові та кінцеві для обох сторін (а.с. 43, т. 1).

Крім того, інвестиції згідно інформаційних повідомлень передавались на термін діяльності підприємства - ТОВ "Брума", яке на даний час не припинило своєї діяльності.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що в даних правовідносин зазначену норму чинного законодавства застосувати неможливо, оскільки як вбачається з матеріалів справи спірне майно передано ТзОВ «Брума» у власність.

Крім того, матеріали справи не містять доказів згоди іншого учасника ОСОБА_2 щодо повернення вкладу повністю або частково в натуральній формі, що вимагає ст. 54 Закону України «Про господарські товариства».

При цьому судом враховано, що в силу ст.115 ЦК України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасником товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Вказана норма закону відтворена в статуті ТзОВ "БРУМА", де в п. 4.1. закріплено, що товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески.

Водночас, у п. 5.1 статуту передбачено, що учасник товариства має право вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному капіталі (фонді) товариства у порядку, встановленому законом.

Статтею 148 ЦК України визначено, що порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

В п. 5.4, 5.7 статуту співвласники товариства визначились, що учасник товариства може відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі (фонді) одному або кільком учасникам цього товариства. Оплата вартості майна при виході учасника з товариства здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Між товариством і учасником виникають зобов'язальні правовідносини щодо виділення належної частки в майні товариства.

Враховуючи зазначені обставини справи та норми діючого законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що позовні вимоги про повернення іноземних інвестицій в натуральній формі не підлягають до задоволення (аналогічні висновки мав і суд першої інстанцїі).

Відповідно суд апеляційної інстанції не приймає доводи позивача щодо повернення внесених інвестицій на підставі прямого припису ст. 11 Закону України "Про режим іноземного інвестування".

Суд зауважує, що згідно зі ст. 7 Закону України "Про режим іноземного інвестування" для іноземних інвесторів на території України встановлено національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятком, передбаченим законодавством України та міжнародними договорами України. Особливості створення та функціонування підприємств з іноземними інвестиціями визначено розділом четвертим Закону України "Про режим іноземного інвестування", який не встановлює додаткові механізми повернення внесків до статутних фондів для іноземних інвесторів.

Крім того, ст. 11 Закону України "Про режим іноземного інвестування", якою позивачем обґрунтовано позовну вимогу, передбачено альтернативна форма повернення (в натуральній формі або у вартісному виразі), саме тому, виходячи зі змісту ст. 11 ЗУ В«Про режим іноземного інвестуванняВ» та ст. 51 ЗУ В«Про господарські товаристваВ» , ст. 32 ГК України порядок повернення іноземних інвестицій засновнику (інвестору) товариства з обмеженою відповідальністю повинен бути обумовлений в статутних документах товариства, і засновниками у п. 5.7 статуту таке повернення визначено саме у вартісному вигляді.

Судова колегія апеляційної інстанції зауважує, що позивач не позбавлений права на повернення частки в порядку, визначеному законом (ст. 54 Закону України В«Про господарські товаристваВ» та статутом (п. 5.7).

Щодо покликань апелянта на те, що господарський суд при наявності сумнівів у поверненні інвестиційного майна в натуральній формі мав всі підстави застосувати п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України, який передбачає виходити за межі позовних вимог, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Так, згідно п.2 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої особи.

Тобто, господарський суд вправі виходити за межі позовних вимог за одночасної наявності двох умов: по-перше, якщо це потрібно для захисту прав і законних інтересів позивача або третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору і, по-друге, за наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони. Вихід за межі позовних вимог означає лише збільшення кількісного показника розміру заявленої позивачем вимоги (аналогічна правова позиція викладена у п. 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 р. № 01-8/2351 «Про деякі питання практи ки застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у допо відних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в І півріччі 2006 року»).

Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що доводи апелянта про те, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення безпідставно не вийшов за межі позовних вимог є помилковими. Так, в матеріалах справи відсутні відповідне клопотання, крім того тільки позивач до початку розгляду господарської справи по суті має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви (ч.4 ст. 22 ГПК України), оскільки вимога про повернення інвестиційного майна в грошовій формі призвела б до застосування означеної норми.

У п.14 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуаль ного кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» на запитання, чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог, дається така відповідь. Від повідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина четверта статті 22 ГПК визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача. Пунктом 2 статті 83 ГПК передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

За таких підстав, судова колегія приходить до висновку, що доводи апелянта в цій частині є безпідставними та не відповідають нормам чинного законодавства.

Судова колегія апеляційної інстанції не приймає до уваги додаткові документи, які були надані представником відповідача і судом долучені до матеріалів справи, зокрема: копія договору № 32 про проведення аудиту (аудиторської перевірки) від 08.04.2015р., копія заяви від 16.04.2015 р., копія рахунку № 32 від 08.04.2015 р., оскільки останні не стосуються предмету позову, зокрема, щодо зобов'язання ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Брума" повернути фірмі "НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕН" ("Naumann Mashinen & Paletten") її іноземні інвестиції у статутному капіталі ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Брума".

В силу ст.ст. 33, 38, 43,47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Враховуючи вищевикладене, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 10.06.2015 р. у справі № 903/404/15 за позовом фірми "НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕН" ("Naumann Mashinen & Paletten") до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю В«БРУМАВ» про зобов'язання повернення іноземних інвестицій залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Василишин А.Р.