Постанова

від 11.07.2016 по справі 903/404/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2016 року Справа № 903/404/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В. суддів:Євсікова О.О., Кролевець О.А. за участю представників: від позивача:Носовський А., Крючков В.О. за договором від відповідача:Давидюк В.Г. дов. від 17.10.2014 № 18\10\14 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фірми "НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕН" на рішення та постановуГосподарського суду Волинської області від 25.02.2016р. Рівненського апеляційного господарського суду від 27.04.2016р. у справі№903/404/15 господарського суду Волинської області за позовомФірми "НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕН" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Брума" прозобов'язання повернути іноземні інвестиції

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Фірма "НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕН" (далі - Інвестор, Фірма) звернулась до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брума" (далі - Товариство) про зобов'язання повернути іноземні інвестиції (деревообробне обладнання) у статутному капіталі Товариства, а саме: два деревообробні станки рамного типу Авангард РМ - 50М; дві сушильні камери польського виробництва фірми "Leco" LK-CDR-50; водонагрійний котел Hamec KWX 800 та автоматичний спалювач AZSD-500; станок обробки "3 в 1" FWOV-800; цвяхозбивальний станок "Bostich"; торцювальний станок для виробництва дошки та шашки піддона Lignuma MMN-8, що знаходяться за адресою: вул. Лесі Українки,49, с.Доротище, Ковельський район, Волинська область, шляхом допуску на територію відповідача представників Інвестора для здійснення демонтажу вищевказаного обладнання.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 10.06.2015р. (суддя Філатова С.Т.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.09.2015р. (головуючий суддя Гудак А.В., судді Олексюк Г.Є., Василишин А.Р.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2015р. рішення Господарського суду Волинської області від 10.06.2015р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.09.2015р. у справі №903/404/15 скасовані з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Волинської області.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 25.02.2016р. (суддя Бондарєв С.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.04.2016р. (головуючий суддя Сініцина Л.М., судді Грязнов В.В., Маціщук А.В.), у позові відмовлено.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 115, 148 Цивільного кодексу України, статей 116, 167, 394, 399, 400 Господарського кодексу України, ст.ст.7,11,13,23 Закону України "Про режим іноземного інвестування", статей 12, 54 Закону України "Про господарські товариства" та статей 4, 35, 43, 101, 111 28 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для повернення позивачу внесених іноземних інвестицій в натуральній формі без згоди Товариства.

Не погодившись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 116, 392, 394, 397, 399, 400 Господарського кодексу України, статей 115, 148 Цивільного кодексу України, статті 11 Закону України "Про режим іноземного інвестування", ч.3 статті 2 Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про сприяння здійсненню і взаємний захист інвестицій від 15.02.1994р., ратифікованої Законом України №193/94-ВР від 11.10.1994р. (далі - Угода), та статей 4, 35 Господарського процесуального кодексу України. Заявник касаційної скарги зауважуючи на тому, що іноземний інвестор є спеціальним суб'єктом господарського права, його правовий статус та правові гарантії регулюються Господарським кодексом України та Законом України "Про режим іноземного інвестування", як спеціальним законом, а Закон України "Про господарські товариства" не є спеціальним нормативно-правовим актом щодо іноземних інвестицій, наголошує на тому, що право визначати форму повернення внесених іноземних інвестицій надається виключно Інвестору, який законно обрав повернення свого майна в натуральній формі (деревообробне обладнання). Також заявник зазначає, що при підписанні Статуту Товариства Інвестор не відмовлявся від свого права (передбаченого чинним законодавством) при виході з товариства отримати повернення своїх інвестицій у товарній формі, а згідно Угоди держава взяла на себе обов'язок забезпечити вільне управління та розпорядження Інвестором своїм (інвестованим) майном. Крім того, з 21.08.2014р. Фірма не є учасником товариства відповідача та припинила свою інвестиційну діяльність, а ненадання доказів анулювання державної реєстрації іноземних інвестицій Інвестор пояснює неможливістю вилучення інвестицій через їх фактичне неповернення відповідачем.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Фірма "НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕН" є учасником товариства з обмеженою відповідальністю "Брума". Іншим учасником Товариства є громадянка України ОСОБА_7.

Згідно п.1.1 Статуту Товариство є підприємством з іноземними інвестиціями, яке діє на відповідно до вимог норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про господарські товариства", Закону України "Про режим іноземного інвестування" та інших законодавчих актів України.

Про внесення іноземних інвестицій позивачем свідчить лист Управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції від 11.08.2014р. №477/1-27/2-14, в якому зокрема зазначено, що здійснено державну реєстрацію 5 прямих іноземних інвестицій на суму 158600 євро, що надійшли у Товариство від його засновника (компанії "Naumann Mashinen & Paletten") у вигляді деревообробного обладнання, зокрема, реєстраційні номери інвестицій: 1307-3-1-2 від 26.03.2012р. на суму 58100,00 євро; 1307-3-1-4 від 07.06.2012р. на суму 27700,00 євро; 1307-3-1-5 від 07.06.2012р. на суму 34000,00 євро; 1307-3-1-4 від 13.06.2013р. на суму 29000,00 євро; 1307-3-1-1 від 24.01.2014р. на суму 9800,00 євро; всього 158600,00 євро, що підтверджується інформаційними повідомленнями про внесення іноземної інвестиції, їх дублікатами, ВМД, специфікаціями.

Як вбачається з інформаційних повідомлень про внесення іноземних інвестицій, форма здійснення інвестицій - часткова участь іноземного інвестора у статутному фонді (частка 50%), об'єкт здійснення інвестицій - ТОВ "Брума", адреса вул. Лесі Українки, 49, с. Доротище Ковельського району Волинської області, вид діяльності - деревообробна промисловість, період функціонування інвестицій - на термін діяльності підприємства.

Згідно п. 4.1 Статуту відповідача майно Товариства становлять основні фонди та оборотні засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі товариства. Майно товариства належить йому на праві власності. Товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески.

В пункті 4.4.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "БРУМА" зазначено, що розмір вкладу Фірми "НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕН" майном та грошовими коштами в розмірі 266806,43 євро, що за курсом НБУ становить 2798479,29 грн. та складає 50% статутного капіталу товариства, що підтверджується спеціальними витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 31.05.2015р. та станом на 22.09.2015р.

Рішенням Господарського суду Волинської області у справі №903/1074/14 від 11.12.2014р., залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.03.2015р., визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "БРУМА", оформлене протоколом №7 від 07.06.2013р.; зобов'язано реєстраційну службу Ковельського міськрайонного управління юстиції скасувати державну реєстрацію внесених змін на основі протоколу №7 від 07.06.2013р.; позовну вимогу про зобов'язання повернути Фірмі "НАУМАНН МАШІНЕН ПАЛЕТТЕН" ("Naumann Mashinen & Paletten") верстату дискового торцювального для розпилу дерев'яного бруса марки MMN-8 залишено без розгляду в зв'язку з несплатою судового збору.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 10.03.2015р. у справі №903/1300/14, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.05.2015р., зобов'язано ТОВ "БРУМА" до державної реєстрації проведення змін в установчих документах ТОВ "БРУМА" у зв'язку зі зміною складу учасників шляхом виходу фірми "НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕН" ("Naumann Mashinen & Paletten"). Позов в частині зобов'язання ТОВ "БРУМА" здійснити повернення фірмі "НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕН" її іноземних інвестицій у статутному капіталі ТОВ "БРУМА" та сплатити дивіденди від господарської діяльності пропорційно частці фірми "НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕН" залишено без розгляду.

При цьому судовим рішенням у справі №903/1300/14 встановлено, що датою виходу фірми "НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕН" з ТОВ "БРУМА" слід вважати 21.08.2014р., і в силу приписів ч.3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України вказаний юридичний факт має преюдиціальне значення при вирішенні даного спору.

Крім того 06.02.2012р. між сторонами було укладено контракт №01 про спільну діяльність, предметом якого є переробка і продаж відповідачем позивачу дерев'яних піддонів. Згідно специфікації у відповідності до п.2.1 Контракту передано піддон дерев'яний 145х800х1200 в кількості 812 штук на суму 4222,10 євро.

З довідки від 27.01.2015р. №50\03-06-22-37707381, складеної за результатами документальної позапланово-виїзної перевірки ТОВ "Брума" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з компанією Naumann Mashinen & Paletten (Німеччина) операцій з придбання та відчуження основних засобів і з питань отримання кредитів, їх використання та повернення за період з 01.01.2012р. по 31.12.2014р., вбачається, що ТОВ "Брума", в особі директора Тарасюка В.П. та фірми Naumann Mashinen & Paletten в особі Науман-Косовського Андрія, укладено 10.01.2014р. договір про внесення змін та доповнень до Контракту №01 від 06.02.2012р., яким п.2.4 Контракту викладено в наступній редакції: "Обладнання, яке передано Інвестором на товариство є власністю товариства та не підлягає поверненню".

Внесені позивачем іноземні інвестиції є вкладом Фірми "Науманн Машіненн і Палеттен" до статутного капіталу ТОВ "Брума" (50 %).

Частиною 2 статті 13 Закону України "Про режим іноземного інвестування" (в редакції, чинній до 25.06.2016р.) передбачено, що державна реєстрація (перереєстрація) іноземних інвестицій та її анулювання здійснюються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, в семиденний строк з дня подання іноземним інвестором документів для реєстрації (перереєстрації) іноземних інвестицій та її анулювання.

Позивачем не надано доказів анулювання державної реєстрації іноземних інвестицій.

Згідно інформаційних повідомлень інвестиції передавалися Фірмою "Науманн Машіненн і Палеттен" на термін діяльності ТОВ "Брума", яке на даний час не припинило своєї діяльності.

Спір між сторонами виник з тих причин, що, на думку позивача, як іноземного інвестора, останній згідно вимог законодавства України про іноземні інвестиції має право на повернення інвестицій (деревообробного обладнання) в натуральній формі протягом шести місяців з дня припинення інвестиційної діяльності, незважаючи на внесення цих інвестицій в якості вкладу до статутного капіталу Товариства.

Колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що на спірні правовідносини, які виникли між сторонами щодо повернення іноземних інвестицій у зв'язку з виходом Інвестора зі складу учасників Товариства та припиненням позивачем інвестиційної діяльності, поширюється дія положень статей 392, 394, 396, 399, 400 Господарського кодексу України, статей 115, 148 Цивільного кодексу України, статей 2, 3 Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про сприяння здійсненню і взаємний захист інвестицій від 15.02.1994р., ратифікованої Законом України №193/94-ВР від 11.10.1994р. (набрала чинності для України з 29.06.1996р.), статей 3, 7, 11, 23 Закону України "Про режим іноземного інвестування" та статей 12, 54 Закону України "Про господарські товариства" в їх сукупності, що випливає з наступного.

Згідно зі статтею 400 Господарського кодексу України відносини, пов'язані з іноземними інвестиціями в Україні, регулюються цим Кодексом, законом про режим іноземного інвестування, іншими законодавчими актами та чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. У разі якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що передбачено законодавством України про іноземні інвестиції, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до абзацу 2 ч.1 статті 392, ч.1 статті 394 та статті 399 Господарського кодексу України іноземні інвестори мають право здійснювати всі види інвестицій, зазначені у статті 391 цього Кодексу, в таких формах як участь у господарських організаціях, що створюються разом з вітчизняними юридичними особами чи громадянами, або придбання частки в діючих господарських організаціях. На території України щодо іноземних інвестицій встановлюється національний режим інвестиційної діяльності, за винятками, передбаченими цим Кодексом, іншими законами і чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. У разі припинення інвестиційної діяльності на території України іноземний інвестор має право на повернення своїх інвестицій не пізніше шести місяців після припинення цієї діяльності, а також доходів за цими інвестиціями у грошовій або товарній формі, якщо інше не встановлено законом або угодою сторін.

В свою чергу, згідно приписів абзацу 2 статті 3, ч.1 статті 7, статей 11, 23 Закону України "Про режим іноземного інвестування" іноземні інвестиції можуть здійснюватися у формі часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств. Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного капіталу) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України . Іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов'язану із створенням юридичної особи, відповідно до законодавства України.

Дійсно, приписами ч.3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Проте відповідно до ч.3 статті 2 та ч.ч.1,2 статті 3 Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про сприяння здійсненню і взаємний захист інвестицій від 15.02.1994р., ратифікованої Законом України №193/94-ВР від 11.10.1994р. (набрала чинності для України з 29.06.1996р. - далі Угода) жодна Договірна Сторона на своїй території ніяким чином не буде перешкоджати шляхом вжиття безпідставних або дискримінаційних заходів в управлінні чи розпорядженні інвестиціями громадян або товариств іншої Договірної Сторони, а також в їх застосуванні та використанні. Кожна із Договірних Сторін забезпечує на своїй території відносно інвестицій, що знаходяться у власності або під впливом громадян або товариств іншої Договірної Сторони і які дозволені та здійснюються відповідно до пункту 2 статті 2 цієї Угоди відповідно до чинного законодавства Договірної Сторони, режим не менш сприятливий, ніж відносно інвестицій власних громадян і товариств чи громадян і товариств третіх країн . Кожна із Договірних Сторін забезпечує на своїй території відносно громадян або товариств іншої Договірної Сторони у тому, що стосується їх діяльності у зв'язку з інвестиціями, режим не менш сприятливий, ніж відносно власних громадян і товариств чи громадян і товариств третіх країн.

Отже, виходячи з системного аналізу змісту положень статей 2,3 Угоди, ч.1 статті 394 Господарського кодексу України та ч.1 статті 7 Закону України "Про режим іноземного інвестування", суди правильно зазначили про встановлення стосовно Фірми "НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕН" національного режиму інвестиційної діяльності на території України. Національний режим означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України.

При цьому колегія суддів зауважує, що норми статті 399 Господарського кодексу України та статті 11 Закону України "Про режим іноземного інвестування", які регулюють порядок та умови повернення іноземних інвестицій, в тому числі дві альтернативні форми їх повернення (натуральна або грошова), містять нормативні та договірні застереження, тобто допускають можливість врегулювання законом, міжнародними договорами України або угодою сторін іншого (відмінного) порядку повернення іноземних інвестицій, що, в свою чергу, свідчить про правильність висновку суду апеляційної інстанції щодо врегулювання окремими спеціальними нормами, які встановлені Законом України "Про господарські товариства", такої форми інвестицій, як участь у товаристві з обмеженою відповідальністю, створеному іноземним інвестором разом з вітчизняними юридичним особами або громадянами .

Відповідно до статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно з п.1 ч.1 статті 115 Цивільного кодексу України та абзацу 2 ч.1 статті 12 Закону України "Про господарські товариства" товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Відповідно до статті 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі . Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди .

Як достеменно встановлено судами І та апеляційної інстанцій і не спростовано скаржником, іноземні інвестиції у вигляді деревообробного обладнання передані у власність відповідача як вклад Інвестора до статутного капіталу Товариства, а не на праві користування майном (майнове право), оскільки Статут Товариства не містить вказівок щодо надання обладнання інвестором Товариству у користування, а передавши майно (вклад) у власність товариства, Інвестор перестав бути власником цього майна, здобувши взамін корпоративні права.

При цьому матеріали справи не містять доказів згоди іншого учасника товариства щодо повернення позивачу вкладу повністю або частково в натуральній формі.

Разом з тим подана касаційна скарга не містить жодних заперечень щодо встановлених судами обставин укладення між сторонами 10.01.2014р. договору про внесення змін та доповнень до Контракту №01 від 06.02.2012р., яким пункт 2.4 Контракту викладено в наступній редакції: "Обладнання, яке передано Інвестором на товариство, є власністю товариства та не підлягає поверненню".

Також колегія суддів зауважує, що згаданий пункт 2.4 Контракту №01 від 06.02.2012р. (в редакції від 10.01.2014р.) ніким не оспорений та не визнаний недійсним у судовому порядку, в зв'язку з чим, в силу презумпції правомірності правочину, встановленої статтею 204 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами договору.

Колегія суддів враховує правову позицію, викладену Верховним Судом України при здійсненні перегляду судових рішень у справах зі спорів про повернення іноземних інвестицій в натуральній формі, внесених до статутного капіталу господарського товариства (постанова ВСУ від 24.01.2006 у справі №4/140).

При цьому, відповідно до ч.1 статті 111 28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п.1,2 ч.1 статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи встановлення стосовно Фірми "НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕН" національного режиму інвестиційної діяльності, а також наведені діючі нормативні та договірні застереження, що регулюють питання іноземного інвестування, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що при виході Інвестора зі складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю він має право на повернення вкладу до статутного капіталу в натуральній формі за умови надання згоди інших учасників товариства в строк не пізніше 12 місяців з дня виходу, якщо інше не встановлено у договорах між суб'єктами інвестиційної діяльності.

З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів згоди Товариства на повернення вкладу повністю або частково в натуральній формі, як того вимагає стаття 54 Закону України "Про господарські товариства", суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про повернення іноземних інвестицій в натуральній формі.

Наведеним спростовуються твердження скаржника про те, що оскільки іноземний інвестор є спеціальним суб'єктом господарського права, його правовий статус та правові гарантії регулюються Господарським кодексом України та Законом України "Про режим іноземного інвестування", як спеціальним законом, а Закон України "Про господарські товариства" не є спеціальним нормативно-правовим актом щодо іноземних інвестицій, то право визначити форму повернення внесених іноземних інвестицій (натуральну чи грошову) надається виключно Інвестору, який обрав повернення свого майна в натуральній формі (деревообробне обладнання).

Слід зауважити, що застосування стосовно позивача (іноземного інвестора) національного режиму інвестиційної діяльності передбачає необхідність поширення на спірні правовідносини приписів статті 54 Закону України "Про господарські товариства", які обов'язковою передумовою повернення вкладу в натуральній формі визначають згоду Товариства.

Касаційна інстанція також відхиляє посилання заявника на положення Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про сприяння здійсненню і взаємний захист інвестицій від 15.02.1994р. в обґрунтування своїх доводів щодо взяття державою обов'язку забезпечити вільне управління та розпорядження Інвестора своїм (інвестованим) майном, оскільки такі доводи є наслідком довільного тлумачення змісту ч.3 статті 2 Угоди, згідно якої жодна Договірна Сторона на своїй території ніяким чином не буде перешкоджати шляхом вжиття безпідставних або дискримінаційних заходів в управлінні чи розпорядженні інвестиціями громадян або товариств іншої Договірної Сторони, а також в їх застосуванні та використанні.

Угодою запроваджено національний режим інвестиційної діяльності для громадян і суб'єктів господарювання України та ФРН, а не режим найбільшого сприяння, тому ця Угода не регулює питання порядку та умов повернення іноземних інвестицій, зокрема, щодо вибору інвестором форм їх повернення на свій розсуд.

Крім того заявник не надав жодних доказів на підтвердження порушення Україною вказаного міжнародного договору шляхом вжиття стосовно Інвестора безпідставних або дискримінаційних заходів в управлінні чи розпорядженні інвестиціями, а також в їх застосуванні та використанні.

Колегія суддів визнає безпідставними твердження скаржника про те, що при підписанні Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Брума" Інвестор не відмовлявся від свого права (передбаченого чинним законодавством) при виході з товариства отримати повернення своїх інвестицій у товарній формі, так як подальша відмова позивача від зазначеного права була фактично оформлена договором від 10.01.2014р. про внесення змін та доповнень до Контракту №01 від 06.02.2012р. Водночас реалізація вказаного права Інвестором, як вибулим учасником Товариства, статтею 54 Закону України "Про господарські товариства" поставлена у чітку залежність від прийняття зборами учасниками Товариства рішення про згоду на повернення вкладу повністю або частково в натуральній формі.

Касаційна інстанція відхиляє як такі, що не мають значення для даного спору у сфері інвестиційної діяльності, твердження скаржника про ухилення відповідача від виконання вимог закону щодо скликання зборів учасників Товариства та інші порушення корпоративних прав вибулого учасника, оскільки вказані питання стосуються корпоративних відносин за участю сторін у справі, відтак, спори, що виникнуть з цих відносин, можуть бути предметом іншого позовного провадження. Що стосується посилань заявника на шахрайські дії посадових осіб відповідача, то ці питання відносяться до компетенції правоохоронних органів, а не господарського суду.

Натомість колегія суддів погоджується з доводами заявника касаційної скарги про припинення ним своєї інвестиційної діяльності з моменту виходу Фірми зі складу учасників Товариства (з 21.08.2014р.), оскільки преюдиціальний факт такого виходу встановлено судовим рішенням у справі №903/1300/14. Саме з цим виходом тісно пов'язане припинення Інвестором інвестиційної діяльності, яка до цього проводилася у формі часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами (абзац 2 статті 3 Закону України "Про режим іноземного інвестування").

Крім того частиною 4 статті 13 Закону України "Про режим іноземного інвестування" (в редакції, чинній до 25.06.2016р.) передбачено, що у разі вилучення (репатріації) іноземної інвестиції державна реєстрація іноземної інвестиції підлягає анулюванню.

Таким чином ненадання Інвестором доказів анулювання державної реєстрації іноземних інвестицій обумовлено незалежними від нього обставинами, а саме неможливістю фактичного вилучення інвестицій через їх неповернення відповідачем як в натуральній, так і в грошовій формі.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому перевіривши у відповідності до частини другої статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних рішення і постанови відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фірми "НАУМАНН МАШІНЕН І ПАЛЕТТЕН" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Волинської області від 25.02.2016р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.04.2016р. у справі №903/404/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець