Постанова

від 03.09.2015 по справі 802/2704/15-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 вересня 2015 р. Справа № 802/2704/15-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Вільчинського О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Середюка М.А.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче комерційне підприємство "Промкомплект"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче комерційне підприємство "Промкомплект" (далі - ТОВ "НВКП "Промкомплект", позивач) з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області, відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області від 18.06.2015 за формою "Р" № НОМЕР_1 про зменшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 68764 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 17191 грн. та № НОМЕР_2 грн. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 76406 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 19102 грн.

- визнати протиправними дії відповідача щодо визнання узгодженими сум грошових зобов'язані з податку на додану вартість та податку на прибуток юридичних осіб, що визнане податковими повідомленнями рішеннями № 00029822202 та № НОМЕР_2, а також внесення їх до карток особового рахунку ТОВ "НВКП "Промкомплект";

- зобов'язати відповідача вилучити з карток особових рахунків ТОВ "НВКП "Промкомплект" інформацію про узгодження сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток юридичних осіб, що визначені податковими повідомленнями рішеннями № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, також скасувати нараховані штрафні санкції та пеню.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті в порушення вимог чинного законодавства України, нормативне обґрунтування застосовано за відсутності юридичних фактів, на підставі помилкового застосування норм матеріального права до фактичних правовідносин, а тому підлягає скасуванню. Зокрема, позивач вважає помилковими висновки контролюючого органу щодо непроведення господарських операцій з контрагентом - TOB "ЗМ-Консалтинг", оскільки зазначений правочин повністю підтверджений всіма необхідними первинними документами, є реальним і укладеним у межах господарської діяльності товариства.

В судовому засіданні представник позивача змінив позовні вимоги, подавши письмову заяву, відповідно до якої просив суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області від 18.06.2015 за формою "Р" № НОМЕР_1 про зменшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 68764 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 17191 грн. та № НОМЕР_2 грн. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 76406 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 19102 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог позивача заперечили, наполягали на тому, що під час проведення перевірки та прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень контролюючий орган діяв відповідно до вимог чинного законодавства, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а тому адміністративний позов задоволенню не підлягає. Представники відповідача стверджували, що між позивачем та TOB "ЗМ-Консалтинг" відбулося лише формальне укладення угод з метою формування штучного податкового кредиту, спрямованого для отримання податкової вигоди з ПДВ.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд установив такі фактичні обставини.

З 19.05.2015 по 25.05.2015 Вінницька ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області провела позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "НВКП "Промкомплект" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за взаємовідносинами з ТОВ "ЗМ-Консалтинг" за період з 19.02.2013 по 31.03.2015. Зазначена перевірка проводилася відповідно до наказу Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області від 19.05.2015 № 1486 та на виконання постанови слідчого першого відділу кримінальних розслідувань СУ ФР ДПІ у Києво-Святошинському районі лейтенанта податкової міліції ОСОБА_4 від 20.02.2015.

За результатами перевірки складений акт від 02.06.2015 № 1445/2202/38585446. Відповідно до висновків зазначеного акта під час перевірки встановлено порушення ТОВ "НВRП "Промкомплект":

1) пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік на суму 68764 грн.;

2) п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за лютий 2014 року, на суму 76405 грн.

Не погодившись з указаними висновками акта перевірки, ТОВ "НВКП "Промкомплект" подав заперечення від 09.06.2015 № 7, які за результатами розгляду відповідач залишив без змін, про що повідомив листом від 15.06.2015 № 16818/10/02/-28-22-02.

В подальшому, 18.06.2015 Вінницька ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області на підставі акта перевірки прийняла податкові повідомлення-рішення:

- № 002982202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток на суму 68764 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 17191 грн.;

- № 002992202, яким збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати ПДВ на суму 76406 гри. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) в сумі 19102 грн.

В ході процедури адміністративного оскарження Головним управлінням ДФС у Вінницькій області рішенням про результати первинної скарги від 06.08.2015 за № 730/10/02-32-10-04 та Державною фіскальною службою України рішенням про результати розгляду скарги від 06.08.2015 за №16541/6/99-99-1001-01-25 було відмовлено у задоволені скарг позивача та залишено без змін вказані податкові повідомлення-рішення.

Вважаючи, що висновки відповідача, які викладені в акті перевірки не відповідають дійсності, не підтверджуються належними доказами, а прийняті 18.06.2015 на їх підставі податкові повідомлення-рішення №0002982202 та №0002992202 є протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, суд виходив з такого.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, відповідно до вимог п. 135.2 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з пп. 135.5.4, 135.5.13 п. 135.5 ст. 135 ПК України інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи; дохід від реалізації необоротних матеріальних активів, майнових комплексів, оборотних активів, визначений з урахуванням положень статей 146 і 147 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.8 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Водночас, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ ПК України.

Крім того, в силу положень пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно із п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Згідно із п. 201.1 ст. 201 ПК України податкова накладна повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктами 201.6, 201.8, 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеними законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

У спростування висновків відповідача позивачем надано суду низку первинних бухгалтерських документів, які, на його думку, підтверджують господарські операції з TOB "ЗМ-Консалтинг";

- договір поставки № 17-02/14 від 17.02.2014, відповідно до якого продавець (ТОВ "ЗМ-Консалтинг") зобов'язується поставити узгодженими партіями покупцеві (ТОВ "НВКП "Промкомплект") продукцію: запасні частини, зазначені у додатках: специфікаціях, видаткових накладних та рахунках фактурах на кожну партію товару, які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити кожну партію товару.;

- специфікацію № 1 від 17.02.2014;

- видаткові накладні № 203 від 21.02.2014, № 204 від 24.02.2014, № 205 від 25.02.2014;

- податкові накладні від 21.02.2014 № 203, від 24.02.2014 № 204, від 25.02.2014 № 205.

В акті перевірки позивача головним податковим ревізором-інспектором наводиться перелік усіх первинних документів: договору, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, які підтверджують факт придбання та транспортування товару від 'ГОВ "ЗМ-Консалтинг" до покупця, однак робиться висновок про те, що вони містять недостовірні дані, що ставить під сумнів реальність здійснення господарських операцій.

При цьому, єдиними підставами такого висновку є документи, які надійшли разом з постановою слідчого першого відділу кримінальних розслідувань СУ ФР ДПІ у Києво- Святошинському районі лейтенанта податкової міліції, а саме:

- лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби Украйні № 611/9/10-36-07-04 від 07.04.2014 про те, що директор ТОВ "ЗМ-Консалтинг" ОСОБА_5 не перетинав державний кордон України за період з 01.01.2012 року по 07.04.2014;

- висновок експерта Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру СТКЗ Білоцерківського MB № 478 від 04.06.2014 про те, що підписи вид імені ОСОБА_6 (директор ТОВ "ЗМ Консалтинг ") на досліджених документах виконані не ОСОБА_5, а іншою особою;

рапорт ст. о/у відділу ОРСА ПДВ ОУ ГУ Міндоходів у Київській області ОСОБА_7, про те, що підприємство ТОВ "ЗМ-Консалтинг", код за ЄДРПОУ 37871477, за податковою адресою шкоди не знаходилося та договору оренди не укладало.

Надаючи оцінку зазначеному, суд враховує таке.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника податків, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника податків, - достовірними.

Подання платником податків до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо контролюючий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, які містяться у таких документах.

Доводи контролюючого органу про отримання платником податків необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника податків, зокрема, на формування податкового кредиту.

За змістом частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, є вирок суду в кримінальній справі, що набрав законної сили.

Відтак, матеріали досудового слідства не можуть мати преюдиційного характеру під час розгляду даної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 у справі № К/9991/53981/12.

Таким чином, факт проведення правоохоронними органами досудового розслідування за фактом ухилення від сплати податків, створення і діяльності фіктивних підприємств у відповідному кримінальному провадженні не є належними доказами у даній справі.

Доводи про злочинний умисел щодо отримання податкової вигоди має бути встановлений щодо конкретних посадових осіб підприємства. А тому надати йому оцінку може лише компетентний суд під час розгляду кримінальної справи та ухвалення відповідного процесуального рішення, яке у разі набрання ним законної сили, відповідно до приписів ч. 1, ч. 3 ст. 72 КАС України може бути використане під час розгляду цієї справи.

Крім того, як установив суд з пояснень представників відповідача, висновок експерта Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру СТКЗ Білоцерківського MB № 478 від 04.06.2014 не стосується первинних документів позивача.

Варто також відмітити, що чинним законодавством на учасників цивільно-правових відносин, які є платниками податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству статусу контрагентів, в тому числі дотримання ними вимог податкового закону. Кожен платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Отже, позивач не може нести відповідальність за діяльність свого контрагента.

Вказана правова позиція підтверджена і постановами Верховного Суду України від 22 жовтня 2010 року та 31 січня 2011 року.

Згідно з частини другої статті 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Крім того, відповідно до статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Як установив суд, придбаний позивачем у ТОВ "ЗМ-Консалтинг" товар був реалізований іншим суб'єктам господарювання.

Отже, сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, наданих позивачем під час перевірки, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій і не дає підстав для сумніву у їх реальності та висновку про безтоварність.

Натомість, відповідач не надав належних і допустимих доказів, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій. Також представник відповідача не навела обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії позивача були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.

З огляду на викладене суд вважає, що висновки відповідача щодо порушення позивачем податкового законодавства є необґрунтованими та безпідставними.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вєстберга таксі Актіеболаг" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управлінняВ» .

Відповідач не довів правомірність оскаржуваних рішень, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з положеннями ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України на сплачений судовий збір підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Вінницькій області від 18 червня 2015 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче комерційне підприємство "Промкомплект" (код ЄДРПОУ 38585446) судовий збір у розмірі 509 (п'ятсот дев'ять) грн. 09 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович