Постанова

від 29.09.2015 по справі 915/36/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2015 р. Справа № 915/36/15 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: С.В. Таран,

Суддів : Л.О. Будішевської, М.А. Мишкіної,

при секретарі судового засідання Г.Є. Бєлянкіній,

за участю представників:

від прокуратури - прокурор відділу ОСОБА_1, посвідчення №031420 від 19.01.2015;

від позивача - участі не брали;

від відповідача (ОСОБА_2 районної державної адміністрації Миколаївської області)- участі не брали;

від відповідача (товариства з додатковою відповідальністю В«ОблсортнасіннєовочВ» ) - участі не брали;

від третьої особи - участі не брали;

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2015

у справі №915/36/15

за позовом: заступника прокурора Березанського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації

до відповідачів :

- ОСОБА_2 районної державної адміністрації Миколаївської області;

- товариства з додатковою відповідальністю В«ОблсортнасіннєовочВ» ;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державного підприємства В«Очаківське лісомисливське господарствоВ»

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі та витребування земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015р. заступник прокурора Березанського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся з позовом з урахуванням заяви від 30.04.2015 №(15-11)1013вих-15 до відповідачів: ОСОБА_2 районної державної адміністрації Миколаївської області, товариства з додатковою відповідальністю В«ОблсортнасіннєовочВ» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державного підприємства В«Очаківське лісомисливське господарствоВ» (далі - ДП В«Очаківське ЛМГВ» ) про визнання незаконним та скасування розпорядження ОСОБА_2 районної державної адміністрації №62 від 16.01.2008; визнання недійсним договору оренди землі від 16.01.2008, укладеного між ОСОБА_2 районною адміністрацією та відкритим акціонерним товариством В«ОблсортнасіннєовочВ» , зареєстрованого 17.01.2008 у Березанському районному реєстраційному окрузі (офісі) Миколаївської регіональної філії ДП В«Центр ДЗКВ» за №040800700004; витребування у товариства з додатковою відповідальністю В«ОблсортнасіннєовочВ» на користь держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації із постійним користуванням Державного підприємства В«Очаківське лісомисливське господарствоВ» земельної ділянки площею 0,96 га, вартістю 1049939,0 грн, кадастровий номер 4820982200:09:000:0364, розташованої за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2015 у справі №915/36/15 (суддя М.В. Мавродієва) в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, заступник прокурора Миколаївської області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2015 у справі №915/36/15 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Товариство з додатковою відповідальністю В«ОблсортнасіннєовочВ» у відзиві на апеляційну скаргу у її задоволенні просило відмовити (том ІІ а.с. 237-243). Інші учасники судового процесу власну правову позицію щодо апеляційної скарги в письмовому вигляді не висловили.

У судовому засіданні 29.09.2015 представник прокуратури апеляційну скаргу підтримав; представники позивача, відповідачів та третьої особи участі не брали, хоча були належним чином були сповіщені про час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (том ІІІ а.с. 10,12,13).

Заслухавши пояснення представника прокуратури, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Розпорядженням ОСОБА_2 районної державної адміністрації №62 від 16.01.2008 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відкритому акціонерному товариству В«ОблсортнасіннєовочВ» (далі- ВАТ В«ОблсортнасіннєовочВ» ) в довгострокову оренду терміном на 49 років для рекреаційного призначення під будівництво та розміщення бази відпочинку В«Ніка-2/1В» за рахунок земель ДП В«Очаківське лісомисливське господарствоВ» в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області; надано ВАТ В«ОблсортнасіннєовочВ» земельну ділянку площею 0,96 га, в т.ч.: 0,16 га - ліси та інші лісовкриті площі, 0,80 га - відкриті заболочені землі (болота) для рекреаційного призначення під будівництво та розміщення бази відпочинку В«Ніка-2/1В» в довгострокову оренду терміном на 49 років за рахунок земель ДП В«Очаківське лісомисливське господарствоВ» в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області; запропоновано землевпорядній організації встановити в натурі (на місцевості) межі земельної ділянки у відповідності з проектом землеустрою; рекомендовано ВАТ В«ОблсортнасіннєовочВ» укласти договір оренди земельної ділянки відповідно до чинного законодавства та перерахувати втрати лісогосподарського виробництва у сумі 19173,40 грн. на відповідні розрахункові рахунки місцевого, районного та обласного бюджетів (том І а.с.21).

Відповідно до зазначеного розпорядження 16.01.2008 між ОСОБА_2 районною державною адміністрацією (орендодавець) та ВАТ В«ОблсортнасіннєовочВ» (орендар) укладено договір оренди землі (далі - договір від 16.01.2008), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне володіння та користування (на 49 років, починаючи з дати державної реєстрації цього договору) земельну ділянку земель змішаного використання для рекреаційного призначення під будівництво та розміщення бази відпочинку В«Ніка-2/1В» із земель ДП В«Очаківське лісомисливське господарствоВ» за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області площею 0,96 га, кадастровий номер ділянки - 4820983900:09:000:0364 (том І а.с.22-24).

Вказаний договір зареєстрований у Березанському районному реєстраційному окрузі Миколаївської регіональної філії ДП В«Центр Державного земельного кадаструВ» 17.01.2008 за №040800700004.

На виконання зазначеного договору сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки б/н та б/д (том І а.с.196).

Із матеріалів справи також вбачається, що товариство з додатковою відповідальністю В«ОблсортнасіннєовочВ» (далі- ТДВ В«ОблсортнасіннєовочВ» ) є правонаступником відкритого акціонерного товариства В«ОблсортнасіннєовочВ» (том І а.с. 46-53).

Предметом спору у даній справі є вимоги про:

-визнання незаконним та скасування розпорядження ОСОБА_2 районної адміністрації №62 від 16.01.2008;

-визнання недійсним договору від 16.01.2008, укладеного між ОСОБА_2 районною державною адміністрацією та ВАТ В«ОблсортнасіннєовочВ» ;

-витребування у ТДВ В«ОблсортнасіннєовочВ» на користь держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації із постійним користуванням ДП В«Очаківське лісомисливське господарствоВ» земельної ділянки площею 0,96 га, вартістю 1049939,0 грн, кадастровий №4820982200:09:000:0364, розташованої за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним розпорядження ОСОБА_2 районної державної адміністрації №62 від 16.01.2008, місцевий господарський суд виходив з того, що скасування такого акту, який вичерпав свою дію шляхом виконання, не породжує наслідків для орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі укладення договору оренди має вирішуватися за нормами цивільного законодавства шляхом оскарження правовстановлюючих документів щодо права користування земельною ділянкою.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду не може погодитись з таким висновком, оскільки в межах даної справи оскаржується не лише акт ненормативного характеру, а й правовстановлюючий документ, укладений на виконання зазначеного акту. За таких обставин, безпідставним є посилання господарського суду першої інстанції на постанову Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі №21-405а14, предметом розгляду в якій був лише акт ненормативного характеру.

Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно із частиною третьою статті 34 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечить Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня в судовому порядку.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він може бути скасований у судовому порядку.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 10.06.2015 №6-162цс15, яка відповідно до приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень та всіх судів України, а суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Згідно вихідної земельно-кадастрової інформації, яка міститься у проекті землеустрою, земельна ділянка, яка запропонована до передачі в оренду, належить до державної форми власності, а за цільовим призначенням відноситься до земель і лісогосподарського призначення. Земельна ділянка розташована в прибережній захисній смузі шириною 2000 м уздовж узрізу води Чорного моря. Земельну ділянку після надання в оренду запропоновано віднести до земель рекреаційного призначення (том І а.с.97). Проектом землеустрою передбачено також відведення земельної ділянки за рахунок земель ДП В«Очаківське ЛМГВ» за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області (том І а.с.98-100).

Факт перебування спірної земельної ділянки в постійному користуванні ДП В«Очаківське ЛМГВ» підтверджується актом на право користування землею від 15.11.1964 року, наказом об'єднання В«МиколаївлісВ» №11 від 01.04.1989 року, наказом Державного комітету лісового господарства України від 14.02.2015 року № 161, Планом лісонасаджень Березанського лісництва Очаківського державного лісомисливського господарства Миколаївської області (лісовпорядкування 2003 року) (том І а.с.138-144).

Верховний Суд України в постанові від 24.12.2014 року по справі №6-212цс14 зазначив, що порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII В«Прикінцеві положенняВ» Лісового кодексу України в редакції, що діяла на момент прийняття оспореного розпорядження та укладення спірного договору (далі-Лісовий кодекс України) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

При вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає за необхідне враховувати положення пункту 5 розділу VIII В«Прикінцевих положеньВ» Лісового кодексу України.

Згідно з приписами статті 20 Земельного кодексу України, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі-Земельний кодекс України) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Як вбачається з проекту землеустрою щодо відведення ВАТ В«ОблсортнасіннєовочВ» земельної ділянки, умов договору оренди землі від 16.01.2008 та інших матеріалів даної справи рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування не приймалось.

Саме лише зазначення у розпорядженні ОСОБА_2 районної державної адміністрації №62 від 16.01.2008 та договорі оренди землі від 16.01.2008 мети використання: В«для рекреаційного призначення під будівництво та розміщення бази відпочинкуВ» не свідчить про зміну цільового призначення земельної ділянки.

Відповідно до частини п'ятої статті 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Між тим відповідно до статті 18 Лісового кодексу України об'єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п'ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року. Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

В силу пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень , визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом В«аВ» частини першої статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, зокрема, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частиною третьою статті 122 Земельного кодексу України унормовано, що районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

З системного аналізу приписів статей 7, 10, 11 Закону України "Про планування і забудову територій" суд дійшов висновку, що до об'єктів, які пов'язані з обслуговуванням жителів територіальних громад, належать такі, що мають призначення щодо забезпечення соціально-економічних, культурних, оздоровчих або інших потреб жителів району, однаковим задоволенням потреб жителів відповідної територіальної громади, для чого органами місцевого самоврядування здійснюється стратегічне планування та прогнозування соціально-економічного розвитку даної території, що супроводжується в тому числі складанням інвестиційного паспорту з відображенням соціально-економічних, культурних, оздоровчих або інших потреб жителів відповідної територіальної громади, необхідність інвестицій та можливі інвестиційні ризики з урахуванням характерних властивостей даної території. Відтак за наслідком будівництва відповідних об'єктів забезпечується необхідний рівень соціально-економічної стабільності, сприяння розвитку тих форм економічної діяльності і зайнятості, які узгоджуються з існуючими ресурсними можливостями громади, покращенню її життєвих стандартів.

До матеріалів справи не подано жодного доказу, який би підтверджував, що будівництво та розміщення бази відпочинку було спрямоване та пов'язане саме з обслуговуванням жителів територіальної громади району.

Водночас відповідно до пункту 6 частини першої статті 31 Лісового кодексу України обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

До повноважень районних державних адміністрацій у сфері лісових відносин пункт 4 частини першої статті 32 Лісового кодексу України відносить прийняття рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення .

Як встановлено вище, спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, знаходиться за межами населеного пункту та була надана відповідачу ВАТ «Облсортнасіннєовоч» для рекреаційного призначення під будівництво та розміщення бази відпочинку «Ніка 2/1», а відтак, повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою належали до компетенції Миколаївської обласної державної адміністрації.

Таким чином, приймаючи розпорядження №62 від 16.01.2008 та укладаючи на його підставі договір оренди землі від 16.01.2008 ОСОБА_2 районна державна адміністрація діяла з перевищенням наданих їй повноважень.

Крім того, відповідно до частини шостої статті 123 Земельного кодексу України проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Відповідно до приписів статті 9 Закону України В«Про державну експертизу землевпорядної документаціїВ» , в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі-Закон України В«Про державну експертизу землевпорядної документаціїВ» ) обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно з положеннями статті 35 Закону України В«Про державну експертизу землевпорядної документаціїВ» результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи.

Висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об'єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки.

Якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. У разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок.

Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією.

Реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється.

У разі якщо об'єкт державної експертизи не повною мірою відповідає вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, він повертається на доопрацювання. При цьому вказуються конкретні вимоги, відповідно до яких необхідно внести зміни і доповнення до об'єкта державної експертизи.

Об'єкт державної експертизи, який не відповідає вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, оцінюється негативно і не погоджується. Негативна оцінка об'єкта державної експертизи повинна бути всебічно обґрунтована відповідно до вимог законодавства, встановлених стандартів, норм і правил.

Висновки державної експертизи після їх затвердження спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є обов'язковими для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об'єктів державної експертизи.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТДВ В«ОблсортнасіннєовочВ» в оренду підлягав обов'язковій державній експертизі, а підставою для цього проекту повинна була бути наявність позитивного висновку цієї експертизи.

Як вбачається з висновку державної експертизи землевпорядної документації від 11.01.2008 року №47 представлена ТДВ В«ОблсортнасіннєовочВ» землевпорядна документація повернута на доопрацювання (том І а.с.136).

Згідно з інформацією, що міститься в листі Відділу Держземагентства у Миколаївській області від 24.11.2014 №01-32-205 в архіві Відділу зберігається не повністю доопрацьований проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ВАТ В«ОблсортнасіннєовочВ» в довгострокову оренду терміном на 49 років (том І а.с.44).

Твердження ТДВ В«ОблсортнасіннєовочВ» стосовно того, що порушення були усунуті, ґрунтуються на припущеннях, оскільки в силу приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказів усунення порушень та видачі позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації суду не подано.

В порушення зазначених вимог законодавства, діючого на час прийняття оскаржуваного розпорядження, ОСОБА_2 районною державною адміністрацією було прийнято розпорядження №62 від 16.01.2008, яким було затверджено проект землеустрою та передано в оренду земельну ділянку за відсутності позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації.

Колегією суддів Одеського апеляційного господарського суду надано оцінку доводам прокурора щодо передачі ОСОБА_2 районною державною адміністрацією в оренду товариству з додатковою відповідальністю В«ОблсортнасіннєовочВ» спірної земельної ділянки за відсутності позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації, між тим вважає за необхідне зауважити, що, як вбачається із вищенаведених норм права у їх сукупності, висновки державної експертизи мають суттєве правове значення для вирішення спору у разі, коли передача в оренду земельної ділянки лісогосподарського призначення здійснюється правомочною особою, а у разі відсутності таких правомочностей, як в даному випадку, навіть наявність позитивного висновку державної експертизи не може підтверджувати право оренди та право передачі у таке користування.

Таким чином, ОСОБА_2 районна державна адміністрація розпорядженням №62 від 16.01.2008 незаконно, в порушення вимог частини шостої статті 123 Земельного кодексу України, статей 9, 35 Закону України В«Про державну експертизу землевпорядної документаціїВ» затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТДВ В«ОблсортнасіннєовочВ» в оренду та з перевищенням визначених статтею 32 Лісового кодексу України повноважень розпорядилась спірною земельною ділянкою.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

В силу частини першої статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з частиною другою статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, Законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване розпорядження ОСОБА_2 райдержадміністрації прийнято з порушенням вимог чинного на момент його прийняття законодавства, а відтак є незаконним. Отже, вимога про визнання незаконним та скасування розпорядження ОСОБА_2 райдержадміністрації № 71 від 21.01.05 року є обґрунтованою та підставною.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Приписами частини першої статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, оскільки відповідач ОСОБА_2 районна державна адміністрація не мала належного обсягу повноважень (стаття 122 Земельного кодексу України) та в порушення вищевказаних вимог земельного законодавства розпорядилась спірною земельною ділянкою.

Згідно з положеннями статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Як встановлено вище, спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності, оскільки перебуває у постійному користуванні державного підприємства, а її власником (розпорядником) є Миколаївська обласна державна адміністрація.

За таких обставин, земельна ділянка підлягає поверненню державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з постійним користуванням ДП В«Очаківське лісомисливське господарствоВ» .

Що стосується посилань місцевого господарського суду на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення останнього від 24.06.2003 у справі «Стретч проти Сполученого королівства», то колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі В«Спорронг і Льоннрот проти ШвеціїВ» від 23 вересня 1982 року, В«Новоселецький проти УкраїниВ» від 11 березня 2003 року, В«Федоренко проти УкраїниВ» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

За обставинами справи В«Стретч проти Сполученого КоролівстваВ» (рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року) заявник в 1969 році уклав договір оренди земельної ділянки строком на 22 роки. Відповідно до умов цього договору він за власні кошти побудував на цій земельній ділянці кілька будівель для легкої промисловості, які здав в суборенду. Договір оренди також надавав йому право в подальшому продовжити оренду ще на 21 рік. У 1990 році заявник повідомив місцеву владу про намір продовжити договір оренди, в процесі переговорів він погодився на збільшення орендної плати. Однак, орган місцевої влади повідомив заявника, що продовження договору оренди відбутися не може.

Застосовуючи положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції до обставин цієї справи Європейський суд з праві людини вказав на таке. Заявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити термін його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові. У ситуації, яка склалася, заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди.

Дії місцевої влади Європейський суд з прав людини розцінив як порушення права заявника на законне очікування виконання певних умов і, таким чином, вони утворювали акт втручання у реалізацію його права власності.

Однак у справі, яка переглядається, обставини справи є істотно відмінними.

Так, відповідач ТДВ В«ОблсортнасіннєовочВ» набуло право оренди на земельну ділянку незаконно, оскільки не було дотримано вимог чинного на момент укладення договору земельного законодавства в частині виготовлення та затвердження проекту відведення земельної ділянки, а земельна ділянка була передана у користування органом, що не мав права розпоряджатися нею.

Звернення прокурора Березанського району Миколаївської області до суду із позовом на захист інтересів держави спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання стосовно розпорядження землями, що належать Українському народу , тобто державі, відтак вирішуючи справу, суд оцінює справедливу рівновагу інтересів усієї держави Україна та однієї юридичної особи - ТДВ В«ОблсортнасіннєовочВ» .

Отже, обставини справи В«Стретч проти Сполученого КоролівстваВ» та даної справи істотно різняться, а тому висновки щодо справедливої рівноваги між інтересами суспільства і особи в кожній з цих справ не можуть бути тотожними, а висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справі В«Стретч проти Сполученого КоролівстваВ» не може бути безумовним прецедентом при розгляді даної справи.

Вищевказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року по справі № 6-92цс-13.

Відмовивши по суті в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору від 16.01.2008 та про вилучення спірної земельної ділянки у ТДВ В«ОблсортнасіннєовочВ» з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі «Стретч проти Сполученого королівства» та в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним розпорядження ОСОБА_2 районної державної адміністрації №62 від 16.01.2008 з тих підстав, що зазначений акт ненормативного характеру вичерпав свою дію шляхом виконання, місцевий господарський суд відмовив також у задоволенні позовних вимог за спливом позовної давності.

Зазначене не відповідає положенням частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, за змістом якої позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (пункт 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10).

Відповідно до положень статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

До винесення місцевим господарським судом рішення ТДВ В«ОблсортнасіннєовочВ» було подано заяву про застосування строків позовної давності (том ІІ а.с.75-78).

Апеляційна інстанція не може погодитись з висновком місцевого господарського суду про те, що прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 20.12.2011 "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Вказаним Законом, що набрав чинності 15.01.2012, даний пункт було виключено, а пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Відтак у колегії суддів Одеського апеляційного господарського суду відсутні підстави для задоволенні заяви ТДВ В«ОблсортнасіннєовочВ» щодо застосування строку позовної давності до вимог про визнання недійсним розпорядження ОСОБА_2 районної державної адміністрації №62 від 16.01.2008, оскільки встановлений законом трирічний строк не сплив на момент звернення прокурора (14.01.2015) з даним позовом до суду.

Щодо застосування строку позовної давності до решти вимог, то колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду виходить з такого.

Положеннями частини першої статті 261 Цивільного кодексу України унормовано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами четвертою та п'ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Згідно з приписами частин першої, четвертої статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Таким чином, прокурор, як представник держави в особі відповідного органу може бути наділений лише правами, належними особі, яку він представляє.

У пункті 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 зазначено про те, що якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Позивачем у даній справі є Миколаївська обласна державна адміністрація, яка дізналася про порушене право лише після звернення прокурора з даним позовом до суду. Із матеріалів справи не вбачається, що позивач знав про існування оспореного договору. Посилання суду на законодавчі повноваження місцевих державних адміністрацій не доводять факту обізнаності позивача про порушення державних інтересів, викладених у позовній заяві.

ТДВ В«ОблсортнасіннєовочВ» не подано жодного доказу, якій би підтверджував, що Миколаївська обласна державна адміністрація була обізнана про прийняття оскаржуваного розпорядження та укладення ос пореного договору оренди, а також з якого часу , що давало б підстави для висновку про пропуск строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що строк позовної давності не пропущено.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі (пункт 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 В«Про судове рішенняВ» ).

Оскаржене судове рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2015 не відповідає цим вимогам з огляду на невідповідність висновків, викладених у ньому, обставинам справи, та як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню.

Згідно з пунктом 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Враховуючи викладене, витрати по сплаті судового збору відповідно до правил статті 49 Господарського процесуального кодексу України за розгляд вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження №62 від 16.01.2008 покладаються на ОСОБА_2 районну державну адміністрацію, про витребування земельної ділянки - на ТДВ В«ОблсортнасіннєовочВ» , про визнання недійсним договору оренди від 16.01.2008- на відповідачів, що є сторонами цього договору, в рівних частинах.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2015 у справі №915/36/15 скасувати.

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження ОСОБА_2 районної державної адміністрації №62 від 16.01.2008.

Визнати недійсним договір оренди землі від 16.01.2008, укладений між ОСОБА_2 районною державною адміністрацією та відкритим акціонерним товариством В«ОблсортнасіннєовочВ» , зареєстрований 17.01.2008 у Березанському районному реєстраційному окрузі (офісі) Миколаївської регіональної філії ДП В«Центр ДЗКВ» за №040800700004

Витребувати у товариства з додатковою відповідальністю В«ОблсортнасіннєовочВ» на користь держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації із постійним користуванням Державного підприємства В«Очаківське лісомисливське господарствоВ» земельну ділянку площею 0,96 га, вартістю 1049939,0 грн, кадастровий номер 4820982200:09:000:0364, розташовану за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Стягнути з ОСОБА_2 районної державної адміністрації Миколаївської області в дохід Державного бюджету України 1827 грн судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю В«ОблсортнасіннєовочВ» в дохід Державного бюджету України 1827 грн судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_2 районної державної адміністрації Миколаївської області в дохід Державного бюджету України 913,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю В«ОблсортнасіннєовочВ» в дохід Державного бюджету України 913,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази з зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 02.10.2015.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя М.А. Мишкіна