Ухвала

від 21.10.2010 по справі 2а-13162/10/0570

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Бєломєстнов О.Ю.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2010 року справа №2а-13162/10/0570

приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Юрко І.В., суддів Міронової Г.М., Яманко В.Г.,

при секретарі судового засідання: Балакай І.Л.

за участю представника відповідача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2010 року по справі № 2а-13162/10/0570 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Вірівське» до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення № 000181520 від 11.05.2010 року,-

ВСТАНОВИЛА :

У травні 2010 року відкрите акціонерне товариство «Вірівське» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення № 000181520 від 11.05.2010 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Добропільською об'єднаною державною податковою інспекцією 11 травня 2010 року було видано податкове повідомлення - рішення №000181520/0, в якому було зазначено, що відповідно до акту перевірки № 477/152/00724784 від 05.05.2010 року встановлено порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість. На підставі пп.. 17.1.7. п.17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за затримку на 1649 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в розмірі 48210,02 гривні, ВАТ «Вірівське» зобов'язане сплатити штраф у розмірі 50% у сумі 24105,01 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2010 року в позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Відповідач не погодився з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та винести нову постанову, якою в позовних вимога ВАТ «Вірівське» відмовити.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Відкрите акціонерне товариство «Вірівське»» є суб'єктом підприємницької діяльності - юридичною особою, ідентифікаційний код 00724784.

Відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питання порушення строків сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.03.2005 року по 31.10.2009 року. Результати перевірки відображені у акті № 477/15-2/00724784 від 05.05.2010 року (а.с. 9- 11). За змістом цього акту відповідач встановив, що у порушення п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» в частині своєчасності сплати сум узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 48210,02 грн. з затримкою більше ніж 90 календарних днів.

На підставі акту перевірки 11 травня 2010 року відповідачем було прийняте податкове повідомлення - рішення №000181520/0, відповідно до якого на підставі п.17.1.7 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000 року за затримку на 1649 календарних денів узгодженої суми податкового зобов'язання з ПДВ до позивача застосований штраф у розмірі 50% погашеної суми податкового боргу, що складає 24105,01 грн. ( а.с. 8).

Як вбачається з акту перевірки відповідач виходив з того, що несвоєчасно сплачені податкові зобов'язання виникли на підставі декларацій з податку на додану вартість № 7830 від 18.05.2006р., № 8475 від 8475 від 19.06.2006р., № 10443 від 13.07.2006р., № 12733 від 18.08.2006р., декларація № 13436 від 20.09.2006р., декларація № 15826 ввід 19.10.2006р., № 17854 від 20.11.2006р., № 18629 від 18.12.2006р., № 21033 від 18.01.2007р., № 1439 від 19.02.2007р., № 2154 від 19.03.2007р., № 4675 від 19.04.2007р., № 6650 від 21.05.2007р., № 7421 від 20.06.2007р., № 10086 від 18.07.2007р., № 12236 від 20.08.2007р., № 13073 від 20.09.2007р., № 16061 від 19.10.2007р., № 18195 від 20.11.2007р., № 19069 від 19.12.2007р., №21985 від 18.01.2008р., № 19832 від 20.11.2008р., № 20697 від 18.12.2008р., № 23770 від 19.01.2009р., №1896 від 20.02.2009р., № 2668 від 20.03.2009р., № 4545 від 08.04.2009р., № 8017 від 20.05.2009р., № 9038 від 22.06.2009 р., уточнюючого документу № 8033 від 20.05.2009р, податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1 від 10.03.2005р., № НОМЕР_2 від 08.10.2008р..

Усі надані платіжні доручення були враховані відповідачем у картці особового рахунку позивача з податку на додану вартість.

Згідно копії платіжного доручення № 107 від 27.10.2009р. на суму 188033,51грн. у призначенні платежу вказано « погашення податкового боргу станом на 27.10.2009 року по ПДВ відповідно постанови суду № 2а - 4704 перераховано повністю ( а.с. 120).

Як убачається з копії постанови Донецького окружного адміністративного суду від 12.01.2009р. по справі №2а-4704/08/0570 позовні вимоги Добропільської ОДПІ до ДП «Вірівське» були задоволені, зокрема з ВАТ «Вірівське» було стягнуто заборгованість з податку на додану вартість у розмірі 144333,72 грн. за певні періоди. Зобов'язання за цими періодами були частково погашені з пропущенням встановлених строків (розрахунок наведений на а.с.123), у зв'язку з цим висновки акту перевірки є частково правомірними. Позивач оскаржує застосування штрафних санкцій у частині, що відповідає своєчасно сплаченим зобов'язанням. Враховуючи, що матеріали справи підтверджують доводи позивача, його вимоги підлягають задоволенню повністю.

Згідно копій платіжних доручень № 39 від 28.10.2008р. на суму 15400,00грн., № 81 від 28.09.2009р. на суму 30000,00грн. про перерахування податку на додану вартість, у призначенні платежу вказано відповідно «згідно акту перевірки № 735/23/00724784 від 25.09.2008р.», «згідно до акту перевірки за період з 26.03.2004р. по 01.10.2005р.» ( а.с. 121),

В судовому засіданні першої інстанції представник позивача надав до суду копію акту № 735/23/00724784 від 25.09.2008р. та пояснення, в якому з посиланням на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12.12.2009р. зазначає, що у платіжному доручені № 81 від 25.09.2009р. на суму 30000,00 грн. помилково було вказано в призначені платежу «ПДВ-20% згідно до акту перевірки за період з 26.03.2004р. по 01.10.2005р. перераховано повністю», оскільки останнього взагалі не існує. Тобто позивач помилково визначив, що відповідну суму він спрямовує на погашення зобов'язань, які не існують.

У свою чергу, відповідачем сплачені суми були зараховані в рахунок погашення податкового боргу по податковим повідомленням -рішення № НОМЕР_1 від 10.03.2005р. та № НОМЕР_2 від 08.10.2008р. Помилка позивача у визначені призначення платежу не надає відповідачеві повноважень спрямувати сплачену ним суму на свій розсуд.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції, до яких відноситься відповідач, здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів). Крім того, на них покладена функція із забезпечення застосування та своєчасного стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства.

Здійснюючи ці повноваження, відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення, яким застосував до позивача штрафні санкції на підставі п. 17.1.7 ст. 17 Закону «Про порядок погашення…». Згідно із зазначеною нормою, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, та якщо така затримка складає більш 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, вказаний платник податку зобов'язаний сплатити штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

З цієї норми Закону випливає, що для її застосування обов'язковим є встановлення боргу, який був погашений.

Погашення податкового боргу відповідно до ст. 7 Закону «Про порядок погашення…» може бути самостійним з боку платника податків (п. 7.1 ст. 7) або за рішенням органу стягнення (п. 7.2 ст. 7).

Джерелом самостійного погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, що передбачене п. 7.1.1 ст. 7 Закону «Про порядок погашення…». Коштами у складі майна суб'єктів господарювання відповідно до ч. 5 ст. 139 ГК України є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Вони також входять до визначення майна у розумінні ч. 1 зазначеної статті.

Частиною 1 статті 134 ГК України встановлено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Тобто платник податків, який є суб'єктом господарювання, має право розпоряджатися належним йому майном, зокрема коштами, на свій розсуд. Право розпоряджатися своєю власністю гарантоване також статтею 41 Конституції України.

Розпорядження коштами полягає у їх переказі із застосуванням платіжних інструментів, які передбачені Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Одним з таких інструментів є платіжне доручення. Це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача (п. 1.30 ст. 1 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Відповідно до п. 17.1 зазначеного вище Закону форми розрахункових документів та їх реквізити встановлюються Національним банком України.

Суд апеляційної інстанції не приймає позицію відповідача викладену в апеляційній скарзі, з огляду на наступне.

Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону України № 2181 від 21.12.2000 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» джерелами сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з п. 6 ст. 7 Закону України від 20.05.1999 року № 679-ХІУ «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів. Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22, зареєстрованої в Міністерстві Юстиції України від 21.01.2004 року № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученням власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної інструкції реквізит «призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу.

Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу».

Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність встановленим вимогам лише за зовнішніми ознаками. Із наведено випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Суд вважає, що у даному випадку не підлягає застосуванню Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки відповідно податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях. Тобто, ця норма взагалі не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія, чи то контролюючі органи, чи платники податків. Зазначена норма не визначає, хто зобов'язаний здійснювати погашення у встановленому нею порядку, такий обов'язок нею взагалі не визначений. У будь-якому випадку, ця норма не встановлює право чи обов'язок саме контролюючого органу (у даному випадку - органу державної податкової служби) якимось чином (в тому числі і шляхом ведення податкового обліку відповідним чином) змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти.

Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» або іншими законами з питань оподаткування.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державним цільовими фондами», який є спеціальним законом з податків питань оподаткування і встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Серед таких заходів немає зміни призначення платежу самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7. ст. 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

З аналізу норм Закону, які встановлюють відповідальність за порушення податкового законодавства, вбачається, що перелік таких порушень є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Серед зазначених порушень немає недотримання порядку погашення податкового боргу та податкових зобов'язань, встановленого п.7.7 ст. 7 Закону.

Отже, чинним законодавством України не передбачено застосування спеціальних заходів відповідальності за порушення платником податків вимог щодо першочергового погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань у порядку календарної черговості їх виникнення. У вказаних випадках до платника податків уживаються передбачені Законом заходи примусового стягнення податкового боргу, а також застосовуються штрафні санкції за порушення граничних строків сплати податкових зобов'язань.

Таким чином у відповідача відсутні повноваження для перешкоджання праву платника податків самостійно розпоряджатися належними йому коштами при виборі податкових зобов'язань, які погашаються, суд вважає, що зарахування коштів іншим чином, ніж це визначено позивачем (окрім випадків з розподілом пені) у відповідних платіжних документах, не відповідає приписам законодавства.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія прийшла до висновку, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасована чи змінена з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, судом ретельно перевірено доводи сторін, дано їм вірну оцінку, постанова суду від 26 липня 2010 року є законною і обґрунтованою, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для скасування постановленого по справі судового рішення відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 160, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2010 року по справі № 2а-13162/10/0570 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2010 року по справі № 2а-13162/10/0570 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а вразі складання судового рішення у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання судового рішення в повному обсязі.

У повному обсязі ухвала складена 22 жовтня 2010 року.

Головуючий: І.В.Юрко

Судді: Г.М.Міронова

ОСОБА_4