Ухвала

від 09.09.2015 по справі 826/2215/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/2215/15 Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

09 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Хмарській К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлолюкс плюс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлолюкс плюс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлолюкс плюс» (далі по тексту - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - Відповідач) у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000412207 від 23.01.2015.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2015 року у задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, податковим органом в період з 25.12.2014 по 25.12.2014 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Житлолюкс плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) за взаємовідносинами з ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт» та ТОВ «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ» (далі по тексту - контрагенти позивача) за серпень 2014 року.

За результатами вищевказаної перевірки складено акт від 05.01.2015 року № 1/26-59-22-07/36856859 (далі по тексту - акт перевірки), у висновках якого зазначено, що у контрагентів позивача відсутній об'єкт, база оподаткування за операціями, які фактично не проводились. На підставі зазначеного, посадові особи відповідача дійшли до висновку про порушення позивачем вимог п. 185.1., 188.1., 198.1, 198.2., 198.6. Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), що призвело до заниження позивачем у серпні 2014 року ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 312 300 грн.

На підставі зазначених висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.01.2015 року № 0000412207, яким ТОВ «Житлолюкс плюс» збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі 390 075,00 грн., з яких 312 300,00 грн. за основним платежем та 78 075,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що за спірними операціями лише оформлювались окремі документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та вбачається з акту перевірки висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами за укладеними договорами.

Між ТОВ «Житлолюкс плюс» (Замовник) та ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт» (Виконавець) укладено договір підряду № 16/05-14СП від 16.05.2014 року на виконання будівельно-монтажних робіт з влаштування монолітного залізобетонного каркасу, монтажу збірних залізобетонних конструкцій та супутніх робіт на будівництві житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: бульв. І. Лепсе, 7-г (літера «А») у Солом'янському районі м. Києва.

Згідно п. 2.1.1 даного Договору, передбачено, що замовник зобов'язаний передати підряднику затверджену проектну документацію у двох примірниках із штампом «До виконання робіт», відповідну дозвільну та погоджувальну документацію. Замовник забезпечує доступ працівників підрядника на об'єкт. В свою чергу, відповідно до п. 2.3 даного договору, підрядник зобов'язаний передати замовнику для затвердження договірні ціни, локальні кошториси та відомості ресурсів на кожен вид робіт згідно проектної документації. Розробити ПВР і технологічні карти на виконання робіт та погодити їх із замовником до початку робіт.

За вказаним договором складено акт виконаних робіт на суму 238 100 грн. (у т.ч. ПДВ 39 683,33 грн.) ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт» виписано ТОВ «Житлолюкс плюс» податкову накладну від 29.08.2014 року № 2911 на суму 238 100 грн. (у т.ч. ПДВ 39 683,33 грн.), суми ПДВ за якою включені позивачем до складу податкового кредиту за серпень 2014 року.

Між зазначеними особами також укладено договір підряду № 27/06-14СП від 27.06.2014 року на виконання будівельно-монтажних робіт на будівництві багатоповерхового житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями при будівництві багатоквартирної житлової забудови на території 3-го мікрорайону IV житлового району у м. Бровари Київської області, друга черга будівництва. Договір має аналогічні умови, що і наведений вище.

За вказаним договором складено акт виконаних робіт на суму 1 112 000 грн. (у т.ч. ПДВ 185 333,33 грн.) ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт» виписано ТОВ «Житлолюкс плюс» податкову накладну від 29.08.2014 року № 2909 на суму 1 112 000 грн. (у т.ч. ПДВ 185 333,33 грн.), суми ПДВ за якою включені позивачем до складу податкового кредиту за серпень 2014 року.

Також, між зазначеними особами укладено договір підряду № 03/08-ЗК0 від 03.08.2014 року на виконання комплексу опоряджувальних робіт з супутніми роботами при будівництві житлових будинків № 1(ЗК15), № 2 (ЗК9) та № 3 (ЗК11) житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та надземним і підземним паркінгами по вул. В'ячеслава Чорновола, м. Бровари Київської області. Договір має аналогічні умови, що і попередні.

За вказаним договором складено акти виконаних робіт на загальну суму 273 700 грн. (у т.ч. ПДВ 45 616,67 грн.) ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт» виписано ТОВ «Житлолюкс плюс» податкову накладну від 29.08.2014 року № 2910 на суму 273 700 грн. (у т.ч. ПДВ 45 616,67 грн.), суми ПДВ за якою включені позивачем до складу податкового кредиту за серпень 2014 року.

Між тим, як зазначено в акті перевірки, що у ході аналізу податкової звітності ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт» встановлено відсутність будь-якої інформації про складські приміщення, наявність транспорту, устаткування, що необхідне для здійснення діяльності. Згідно поданої податкової звітності, у ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт» чисельність працюючих 1 особа.

Враховуючи наведене, зроблено висновок про відсутність у товариства трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспорту, матеріалів для здійснення діяльності. Крім того, зазначено, що за зареєстрованим місцезнаходженням товариство відсутнє.

Також, між ТОВ «Житлолюкс плюс» (Замовник) та ПП «Пром-Тех-Снаб» (Виконавець) укладено договір підряду № 28/07-14СП від 28.07.2014 року на виконання будівельно-монтажних робіт з влаштування монолітних залізобетонних конструкцій, монтаж збірних з/б конструкцій будівлі з супутніми роботами на будівництві житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: бульв. І. Лепсе, 7-г (літера «А») у Солом'янському районі м. Києва.

За вказаним договором складено акт виконаних робіт на суму 250 000 грн. (у т.ч. ПДВ 41 666,67 грн.). ПП «Пром-Тех-Снаб» виписано ТОВ «Житлолюкс плюс» податкову накладну від 12.08.2014 року № 92 на суму 250 000 грн. (у т.ч. ПДВ 41 666,67 грн.), суми ПДВ за якою включені позивачем до складу податкового кредиту за серпень 2014 року.

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що основний вид діяльності ПП «Пром-Тех-Снаб»: 46.90 - «Неспеціалізована оптова торгівля».

Як зазначено в акті перевірки, що у ході аналізу податкової звітності ТОВ «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ», встановлено відсутність об'єкта, бази оподаткування за операціями, які фактично не проводились, наявність транспорту, устаткування, що необхідне для здійснення діяльності.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що в акті перевірки зазначено, що позивачем до перевірки не було надано копій платіжних доручень, що підтверджують факт оплати зазначених у вищевказаних договорах послуг (робіт).

Тобто, в основу висновків контролюючого органу щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства покладена податкова інформація про відсутність у контрагентів позивача - ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт» та ПП «Пром-Тех-Снаб» трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного обладнання для провадження господарської діяльності, зокрема, визначеної умовами названих вище договорів.

Разом з тим, роботи на вищезазначеному об'єкті виконувались за угодами між замовниками будівництва та позивачем, виконання яких, як зазначає позивач, в порядку субпідряду доручалось контрагентам позивача.

На об'єкті «житловий будинок з офісними приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: бульв. І. Лепсе, 7-г (літера «А») у Солом'янському районі м. Києва» обумовлювалось виконання позивачем робіт за договором з ТОВ «Будівельна компанія «Геос» від 28.04.2014 № 28/04-14. Пунктом 3.2.1 даного договору передбачено, що виконавець зобов'язаний виконувати роботи власними силами і засобами. Залучення виконавцем третіх осіб до виконання робіт за даним договором - забороняється.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про недоведеність фактичної участі субпідрядників ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт» та ТОВ «Пром-Тех-Снаб» у виконанні робіт на об'єкті за адресою: бульв. І. Лепсе, 7-г (літера «А») у Солом'янському районі м. Києва, оскільки умовами договору, укладеного із замовником будівництва та позивачем, прямо передбачено заборону на залучення позивачем третіх осіб до виконання робіт за даним договором.

Крім того, позивачем ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції не надано доказів внесення змін до даного договору, зокрема, в частині права позивача на залучення субпідрядників.

На об'єкті «багатоквартирна житлова забудова на території 3-го мікрорайону IV житлового району у м. Бровари Київської області, друга черга будівництва» роботи виконувались за угодою між позивачем та ТОВ «Алекса Груп» від 10.07.2014 року. Пунктом 6.1 даного договору передбачено, що підрядник має право залучати до виконання робіт третіх осіб (субпідрядників) тільки за наявності попереднього письмового дозволу замовника . При цьому, п. 12.4 договору передбачена відповідальність виконавця за залучення до виконання робіт третіх осіб (субпідрядників) без письмового дозволу замовника.

На об'єкті «житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та надземним і підземним паркінгами по вул. В'ячеслава Чорновола, м. Бровари Київської області» роботи виконувались за угодами між позивачем та ТОВ «Алекса Груп» № 07/16-06-ЗК15 від 16.06.2014, № 14/19-06-ЗК9 від 19.06.2014 та № 14/03-07-ЗК13 від 03.07.2014. Пунктами 6.1 даних договорів також передбачено, що підрядник має право залучати до виконання робіт третіх осіб (субпідрядників) тільки за наявності попереднього письмового дозволу замовника . При цьому, п. 12.4 договорів передбачена відповідальність виконавця за залучення до виконання робіт третіх осіб (субпідрядників) без письмового дозволу замовника.

Однак, враховуючи наведені умови договорів, укладених із замовниками будівництва, під час розгляду справи позивачем не надано письмових дозволів (погоджень) від замовників робіт на залучення третіх осіб (субпідрядників, контрагентів позивача) до виконання зазначених робіт. При цьому, у матеріалах справи відсутні підтвердження з боку замовників робіт щодо участі вказаних вище субпідрядників, залучених позивачем, у виконанні робіт.

Первинні документи за угодами між позивачем та замовниками робіт не містять жодної згадки про участь у виконанні робіт третіх осіб.

Слід зазначити, що позивачем також не надано суду першої інстанції жодних доказів передачі контрагентам проектної, відповідної дозвільної та погоджувальної документації, проте як зазначене, передбачалося умовами договорів.

Також, не надано доказів передачі з боку контрагентів до позивача відомостей ресурсів на кожен вид робіт, доказів розробки ПВР і технологічних карт, а також доказів їх погодження із замовником робіт до початку робіт, що в свою чергу передбачено умовами договорів.

Відтак, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що виходячи з обсягу робіт, які зазначені в актах, які складні ТОВ «Житлолюкс плюс» та ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт» і ТОВ «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ», а також беручи до уваги загальний обсяг задекларованих операцій, матеріалів, обладнання та інструментів, необхідних для виконання робіт, докази наявності у контрагентів трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності взагалі та для виконання спірних операцій - відсутні.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що враховуючи специфіку та особливості зазначених операцій, під час розгляду справи, позивачем не доведено фактичне (реальне) виконання спірних операцій саме ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт» та ТОВ «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ».

В листі ВАСУ від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 проаналізовано відповідні законодавчі норми та наголошено на тому, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно із п. 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 статті 198 ПК України, встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 08.09.2009р., додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010р. №568/11/13-10).

Правова позиція Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України, зокрема, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Правовими положеннями ч. 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, аналізуючи вищезазначені правові положення чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що позивачем не надано належних доказів та обґрунтувань, які б спростовували висновки контролюючого органу, який діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлолюкс плюс» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2015 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

.

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Карпушова О.В.

Епель О.В.